ХЕРСОН – Заяви про створення «Херсонської народної республіки», тиск на фермерські господарства, блокування роботи лісників, штучна гуманітарна катастрофа задля можливості торгівлі з окупованим Росією українським Кримом, погрози активістам, заглушення свободи слова. Так другий місяць живе частина Херсонщини, що перебуває в окупації. Або – виживає.
Цей регіон стратегічно важливий для Росії, адже це сухопутний прохід на Крим та доступ до Північнокримського каналу, який забезпечить окупований півострів водою.
Люди масово їдуть з області, хоч з кожним днем це вдається все важче, а ті, хто лишається, щодня живуть під прицілом російських автоматів. У невідомості.
Я поїхала в Херсон та наближені до нього населені пункти, щоб дізнатися думки людей про війну, життя в окупації та проблеми, які щодня вони вимушені долати. Це було кілька днів тому. До того, як 25 квітня міський голова Херсону Ігор Колихаєв підтвердив захоплення російськими окупантами міської ради.
«Ми із Донецька»
Після обіду дорога на Херсон майже порожня. Зустріти на шляху можна хіба розбиту техніку, розтрощені заправки та воронки. Оптові ринки, поля, лісництва – те, чим завжди славилась Херсонщина – наразі «засіяні» технікою окупантів.
«От сіяли люди, планували врожай. А зараз що?» – каже мені один з місцевих водіїв.
«Ми із Донецька, – ніби вихваляються на одному з блокпостів окупанти. – Як ставитесь до свята 9 травня?»
Деяким «визволителям» не більше за 18-ть. Після перевірки документів часто вони просять цигарки. На кожному блокпосту встановлені прапори Росії, рідше – «ДНР» та Дагестану. Ближче до Херсону стоять росгвардійці – з них чимало бурятів.
Наближені села та селища живуть в очікуванні боїв.
«Багато техніки заходить із Криму. Щоночі чуємо, як мотаються. От як почнуть наші відбивати – буде гаряче», – кажуть жителі одного із сіл неподалік Херсону.
«Не хочемо «ХНР»
«За наше місто ніхто не боровся», – каже мені жителька Херсону, яку я зустрічаю біля місцевої автостанції. «Були біля Антонівського мосту перші бої, а потім Росія зайшла в місто – і все», – додає жінка.
«Щодо того, що державна влада здала Херсон – це є загальна така навіть образа», – каже мені один з місцевих волонтерів, ім’я якого не називатиму з міркувань безпеки. «Відчуття того, що нас звільнять, поки немає», – додає чоловік.
«Звісно, ми не хочемо жити в цій «ХНР», ми хочемо в Україну», – каже мені жінка, яка працює в місцевій лікарні.
На будівлі медзакладу досі майорить синьо-жовтий стяг. «Колектив працює майже в повному обсязі, хоча відчуття страху є в кожної людини», – розповідає мені лікарка місцевої лікарні.
«Є страх за себе, за свою родину. Вдома стоять приготовлені торби на найгірший випадок. Хоча сподіваємось, що білі халати нас врятують», – каже медик. За її словами деякі колеги навіть живуть у лікарні, оскільки їхні будинки розташовані в районах, де тривають бої.
Ситуація із медикаментами в Херсоні критична. Більшість аптек вимушено зачиняються.
«У важких випадках ми кажемо пацієнтам приносити усі ліки, що є в них вдома, і там вже підбираємо «альтернативу». Або ж жителі діляться між собою», – каже лікар та додає, що забезпечення стаціонарних відділень на кращому рівні, оскільки допомагають волонтери та міська влада.
Освіта на Херсонщині наразі переведена в онлайн-режим. «Процеси не припинені. Навіть якщо вчителі виїхали з міста – це не впливає на дистанційну роботу. Все буде добре, завершиться процес у кінці травня», – розповіли мені в управлінні освіти Херсонщини та додали, що жодних поступок окупантам не буде.
«Страх наразі є у всіх. Але те, що ми наразі навчаємо дітей українською, всі програми українські – це однозначно», – додають освітяни.
Ситуація з продуктами також складна – більшість магазинів закриті, працюють невеликі крамниці, кав’ярні, також можна придбати товари на ринку з рук.
«Вони (окупанти – ред.) штучно створюють гуманітарну катастрофу в Херсоні, щоб завозити будь-який товар з Криму. Жоден гуманітарний конвой з України вони не пропускають. Усе це волонтери завозять невеличким транспортом на свій страх і ризик», – розповідає мені один із місцевих волонтерів.
За російською гуманітаркою біля обласної адміністрації Херсону вишиковуються черги. «Сказали, що будуть видавати. От стоїмо, чекаємо. Все без запису», – кажуть мені херсонці із черги.
«Якщо перші дні було обурення щодо тих, хто брав гуманітарну допомогу в Росії, то зараз його немає. Тому що ми розуміємо, що для багатодітних сімей, людей похилого віку, бідних людей – це єдиний спосіб вижити. Адже ціни зросли вдвічі, а то і втричі», – додає чоловік. За словами місцевих водіїв, з окупованого Росією українського Криму везуть і пальне.
«По 47 гривень. Везуть, «по договорняку» з Криму. Газ так само. Сам бачив ці колони, які заїжджали», – розповідає мені місцевий таксист.
Проблеми з готівкою існують, але є банки, в яких її можна зняти, також працює бізнес на переведенні грошей в готівку. Окрім цього, в деяких магазинах можна розраховуватися картками. Проблеми зі зв’язком у регіоні наразі періодичні.
Лісництва на Херсонщині, які також є значною частиною регіону, наразі заповнені технікою окупантів. Лісники заявляють про блокування їхньої роботи.
«Вони (окупанти – ред.) приходили до лісництва, спілкувалися, відібрали техніку», – розповів директор Олешківського лісомисливського господарства Андрій Смічик та додав, що окупанти забороняли їм виходити в ліс «через можливі мінування».
«Та і ми самі розуміємо, наскільки це все небезпечно, тому зараз робота стоїть. Тільки якщо виникає якась невеличка пожежа і ми розуміємо, що туди їхати більш-менш безпечно – їдемо», – розповів Смічик. Він запевняє, що на співпрацю з росіянами вони не йдуть і сподіваються, що найближчим часом ситуація нормалізується.
«Ліси Херсонщини через минулі пожежі пошкоджені. Треба висаджувати нові. До 24 лютого ми висадили лише 37 гектарів, це дуже мало», – розповів керівник підприємства. Він не збирається їхати з регіону, як і більшість його колег.
Тиск
«Вже два місяці ми живемо в невідомості», – розповідає мені жителька Херсону. «Ситуація в місті ніби спокійна – не стріляють майже. Але ж ось ці їхні «рейди». В них є бази наших активістів, правоохоронців, от вони й навідуються», – каже жінка.
«Волонтери – це такі ж самі люди, просто з більш активною громадською позицією. Тому до них більше уваги – перевірка документів, запитання», – розповідає мені один з місцевих волонтерів. За його словами, великі волонтерські штаби декілька разів змінювали адреси через погрози.
«Дуже важко зараз постачати медикаменти на Херсонщину», – розповідає мені місцева волонтерка Ірина, яка з колегами допомагає завозити в місто ліки.
«Окупанти нам не дають «зелених коридорів». Водії, які возять медикаменти, часто зникають. В них відбирають телефони, автомобілі, самі медикаменти», – розповідає Ірина. Вона каже, що відкритого тиску на їхній штаб не було, але був візит на територію. Тоді їм вдалося сховатися, а після – вони змінили адресу. «Тепер ми нікому не говоримо адресу нашого розташування, а ліки даємо людям в інших місцях», – розповідає волонтерка та додає, що, попри стрес, вони з командою продовжують працювати.
«Паніка є у всіх наразі. Важко працювати в таких стресових умовах. Але краще щось робити, ніж сидіти вдома та божеволіти», – розповідає жінка.
Місцеві кухарі, волонтери об’єднуються, щоб допомогти прогодувати «відрізані» території Херсонщини. Зокрема, напередодні Великодня відправляли паски у наближені села, де тривають бої.
Вони також розповідають про тиск. «От, наприклад, щоб проїхати 25 кілометрів, потрібно пройти чотири блокпости. І там стоять звичайні «поберушки», мародери. Вони нишпорять по багажниках, забирають цукерки, печиво – те, що дітям возять, чай. І все це небезпечно, тому що робиться під прицілом автомату», – додає волонтер.
Зупинити жителів у Херсоні окупанти можуть посеред вулиці. Перевіряють документи й телефони.
«В них є якась база службовців. От вони зупиняють на вулиці, переглядають документи, шукають у списках тих, хто їм треба», – розповідає місцевий житель.
Списки в окупантів дійсно є. Зокрема, під час пересування міжміським транспортом на блокпостах росіяни заходять до автобусів з папірцями і звіряють, чи немає серед пасажирів потрібних їм прізвищ.
Попри окупацію, з Україною продовжує працювати ДСНС. «Жоден працівник не поїхав, ми на місці, несемо службу», – коротко мені коментують ситуацію рятувальники в Херсоні. Втім, в наближених містах ситуація гірша – співробітники кажуть про тиск і дехто їде на Західну Україну. «Намагаються схиляти до співпраці. Постійно пропонують пальне своє. В нас, на щастя, все є поки», – кажуть мені рятувальники з Нової Каховки.
Там окупанти встановили на будівлі ДСНС російський прапор та стерли майже з усіх авто український напис «Нова Каховка». «Прийшли певні люди і запитали, чи цінна нам щелепа. Багато співробітників виїхало. Але жоден не перейшов на бік окупантів. Не даремно ж ми приймали присягу», – каже рятувальник.
Про тиск розповідають і представники місцевої влади Херсонщини. Чимало з них днями виїхали з міста.
«Мені підпалили будинок (в середині березня – ред.). Кинули суміш вночі на другий поверх, де ми з чоловіком спали», – розповіла жінка, яка працює у міській раді Херсону. «Я до останнього лишалась у місті. Але коли з'явилась інформація про те, що «новим мером» Херсону може стати особа, яка весь час вела підривну роботу щодо моєї репутації, я виїхала», – розповіла жінка та додала, що навіть на відстані вона не відчуває себе у безпеці. «Поки триватиме ця війна, я не зможу бути в повній безпеці», – сказала вона.
Окрім цього, 20 квітня в Херсоні розстріляли блогера Валерія Кулешова. Чоловік загинув.
Українська омбудсменка Людмила Денісова заявляла про створення на Херсонщині таємних тюрем на кшталт донецької «Ізоляції», де можуть утримувати і катувати полонених.
Церква, безпека та роспропаганда
«Дуже багато в нас мародерів. І це серед цивільного населення – криміналітету. Багато моїх знайомих вже потрапили на «гоп-стоп», – розповідає місцевий житель. Задля протидії подібним випадкам у місті сформували так звану «Муніципальну варту», яка слідкує за правопорядком і протидіє мародерству. «Ми без зброї. Просто волонтери, які виявили бажання бути корисним і слідкувати за дотриманням дисципліни», – розповіли мені представники «Муніципальної варти» та наголосили на тому, що з окупантами вони не співпрацюють. «Вони про нас знають. Тиску не було. Ми самі по собі», – коротко пояснили мені волонтери.
Керівництво церков Херсонщини намагається залишатися поза політикою. Вони звертались до президентів України та Росії щодо припинення вогню на свято Великодня. Також просили скасувати комендантську годину в цей день. «Ми молимось, ми робимо свою роботу. Звісно, ми хочемо, щоб тут була Україна. В мене – теж родина, вони теж плачуть, але я намагаюсь сторонитися політики», – каже мені один з місцевих священнослужителів. До нього вже навідувались представники окупантів, вочевидь ФСБ. «Просто спілкувались, розпитували», – коротко розповідає священик. Та підсумовує: «Ми хочемо миру».
Люди, яких я зустрічаю біля храму, кажуть, що вірять у допомогу вищих сил.
«Знаєте, я вірю в Бога. Певно, Бог нас вчить смиренності», – розповідає мені прихожанка. «Я не хочу влізати в політику і просто молюсь. В мене – троє дітей, звісно, я переживаю за них, за їхнє майбутнє. Кажу їм правду, що йде війна», – додає жінка.
Їдучи на міжміському автобусі, я стала свідком того, як в салон зайшли два окупанти. «Підвезеш, батя?» – запитали вони, тримаючи в руках автомати. Звісно, водій іншого вибору не мав. Вони вийшли через кілька зупинок, звісно, не заплативши.
«Відчуття захисту повністю відсутнє. Коли до тебе приходить людина з автоматом, ти чітко розумієш, що він може зробити з тобою все що завгодно», – розповідає мені волонтер з Херсонщини.
В регіоні не мовить жоден український канал, лише проросійські.
«Одразу, як вони зайшли в місто, вони заглушили українські центральні канали й завели свої. Ще через деякий час вимкнули кабельне телебачення та радіостанцію. В Херсоні не виходить жодна українська газета», – каже місцевий медійник.
«Знаєте, раніше ми вважали, що камера і мікрофон – засіб захисту. Але наразі це – «червона ганчірка» для окупантів. Вийти і знімати щось – це наражати себе на небезпеку», – додає медійник. За його словами, чимало місцевих журналістів наразі почали волонтерити.
Залишити не можна лишитися
Міський голова Херсона Ігор Колихаєв зазначив, що місто вже залишили понад 40% жителів, з яких понад 3000 – діти. «Проте ми змогли забезпечити роботу комунального транспорту, комунальних служб, я і моя команда працюють в режимі 24/7 без вихідних», – казав Колихаєв ще до вчорашнього дня, 25 квітня, коли підтвердив захоплення російськими окупантами міської ради і пояснив, що «сьогодні ввечері до будівлі Херсонської міськради увійшли озброєні, забрали ключі, змінили охорону на свою. Я виїхав о 19:45 – прапор України ще був над мерією».
Зазвичай люди їдуть на Дніпропетровщину, Миколаїв, Одесу. Але жителі розповідають, що виїзди вдаються через раз і з кожним днем все важче. «Просто розвертають. Часто не пояснюючи причини. Таке враження, що це все під їхній настрій або команду», – розповідають мені херсонці, які не змогли виїхати з міста, втім, не полишають спроб. Лишаються в місті здебільшого літні люди і ті, хто не має куди їхати.
Також міський голова Херсона Ігор Колихаєв наголосив на тому, що наразі є проблеми з недофінансуванням міського бюджету, через що він звернувся до керівництва уряду. «Через воєнне втручання з боку РФ ми маємо проблеми з фінансуванням, бо недоотримуємо податки та інші надходження. Тому маємо величезний дефіцит надходжень до бюджету у розмірі понад 60 мільйонів гривень», – додав міський голова та запевнив, що не збирається лишати місто «у жодному випадку». «У мене немає страху, є розуміння безлічі завдань, які треба виконувати. Можливо, я і хвилююся, але тільки за те, щоб ми встигли зробити для херсонців все, що треба».
«Наша земля»
Херсонщина завжди славилась плодовитою землею, але в умовах війни фермерські господарства зазнають значних втрат, а фермери – тиску.
«Відбирають техніку, погрожують, займають і мінують поля. Ось так зараз живуть фермери. І невідомо, де шукати допомоги, коли це завершиться і чим», – жаліється мені один із місцевих фермерів, погоджуючись на короткий коментар анонімно. Основною проблемою лишається зневоднення регіону та «зламана логістика» – фермери не можуть нічого закупити в сусідніх регіонах.
«Добрива ніде не можна взяти, тому що немає грошей. Кредитів в окуповану територію ніхто не дасть, – розповідають фермери. – Рівня води достатнього немає, поливу не буде. Ідей, як виходити з цієї ситуації, поки немає. Людей якось треба утримувати та годувати. Але якщо ти підеш до окупантів – ти ворог, якщо до нашої влади – вони нічим не допоможуть. Якась безвихідь».
Фермери наголошують на тому, що не співпрацюють з російськими загарбниками, але тиск відчувають. «Співпраці з окупантами ніякої немає, просто, коли був засів, ми брали певні дозволи, щоб не було обстрілу сільськогосподарської техніки», – каже мені місцевий фермер.
Ще одна проблема – мінування полів та обстріли територій. «Над нашою територією постійно збивають ракети. На багатьох полях вже лежать обломки ракет. І механізатори вже на це поле не запустиш, поки не буде мінерів, які розмінують територію. Вже були прецеденти: люди пішли, доторкнулись – і нема людини», – розповідає мені представник місцевого фермерського господарства Сергій (ім’я змінене з міркувань безпеки).
«Херсонщина якщо і отримає цього року урожай, то дуже маленький. Це ми скотимось до 1993 року», – каже Сергій та додає, що це все призведе не лише до фінансових втрат, але й до продовольчої кризи.
«Ми кожного року виконували експортні контракти з постачання ріпака, пшениці в ті ж Туреччину, Єгипет, Саудівську Аравію. Томатну пасту в України закуповували Італія, Японія. Ми були дуже важливими постачальниками пасти. На сьогодні ж миколаївський завод зруйнований, а на Херсонщині не можуть посадити жодного гектара помідорів, оскільки немає води в каналах», – каже мені Сергій та додає, що, попри весь розпач, є надія на ЗСУ. «Так, є надія на те, що таки нас звільнять і це врятує від страшної гуманітарної катастрофи, зокрема у невеликих селищах», – каже чоловік.
За його словами, багатьох проукраїнських жителів регіону, зокрема активістів та колишніх військових, їхніх родичів викрадають ФСБ РФ. З ними проводять відповідні бесіди та схиляють до співпраці.
Стратегія РФ
Херсонська область для окупантів є стратегічно важливим місцем, оскільки це сухопутний прохід на окупований ними Крим і доступ до Північнокримського каналу, який забезпечить постачання води на півострів. Каховська ГЕС наразі під контролем з посиленою охороною окупантів.
«Ми якось їхали на виклик туди, коли там щось загорілось. Так там стільки блокпостів, вони всіх кілька разів перевіряли», – розповідає мені місцевий рятувальник.
«У них були проблеми, а після захоплення в перший же день Каховки запустили воду в окупований Крим. Це для них стратегічно важливо», – розмірковує місцевий волонтер.
«Сам Херсон – лише як центр Херсонщини, не більше. Ну і дорога на Миколаїв, Одесу», – додає чоловік.
До того ж, неподалік Херсону розташований військовий аеродром та херсонський аеропорт. «Вони, вочевидь, думають, що це буде точно буде їхня територія, а тому майже нічого не громлять зараз, щоб не відновлювати потім», – розмірковують жителі Херсону.
У Херсоні окупанти зайняли майже всі адмінбудівлі. Український прапор до останнього майорів на будівлі міської ради, однак 25 квітня туди також зайшли військові РФ. Найбільшим штабом росіян у місті є ОДА. В інших окупованих територіях Херсонщини вони також займають будівлі поліції та СБУ. Там вивішують прапори Росії, зберігають техніку.
Окрім цього, на алеї Слави окупанти встановили прапор «Серп та молот», планували провести «референдум» та погрожують «мобілізувати» усіх чоловіків.
«Херсонщина – це Україна»
«Окупанти глибоко розчаровані, тому що тут для них немає підтримки. Їх тут не чекають. Херсонщина – це глибоко проукраїнська територія», – каже мені місцевий фермер. «З Кримом їм тоді пощастило, бо там дійсно було чимало проросійського населення. Тут же – ні», – додає чоловік.
«Знаєте, ми дуже боїмось, що буде, якщо нас почнуть визволяти. Куля-дура, як то кажуть. Не знаєш, куди прилетить, а тому, звісно, страшно», – кажуть місцеві жителі.
«Так, звісно, не хочеться, щоб Херсон розбомбили. Але якщо обирати між тим, чи бути з РФ, то нехай краще місто не дістанеться їм взагалі. З ними жити ми не хочемо», – каже місцевий житель.
«Я настільки втомилась, що просто абстрагуюсь від усього цього і навіть намагаюсь не слідкувати за новинами. Побачимо, що буде далі. Зараз все розмито», – каже жителька Херсону.
«Усі думаючі херсонці – за Україну, звісно. Але наразі якась невідомість – і від цього страх. Не знаєш, що буде завтра».
У Новій Каховці люди несуть іграшки під будівлю місцевого будинку культури як знак пам’яті про загиблих під час цієї війни дітей.
«Ця будівля навпроти російської комендатури. Несуть іграшки саме сюди, щоб вони бачили і щоб пам’ятали», – каже мені місцевий чоловік, який проходить повз.
За даними Офісу генпрокурора України, внаслідок повномасштабного російського вторгнення в Україну загинули 217 дітей, 391 дитина була поранена. Крім того, в ОГП наголошують, що ці дані не остаточні, оскільки правоохоронці ще встановлюватимуть їх в місцях ведення активних бойових дій, на окупованих та звільнених територіях.
До того ж, війна триває. І з кожним днем, на жаль, продовжує травмувати і вбивати.
16 квітня уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова повідомляла, що на Херсонщині військові РФ планують провести псевдореферендум на початку травня. За даними омбудсменки, у цей період – з 1 по 10 травня – війська РФ мають намір закрити Херсон на в’їзд та виїзд та вимкнути весь зв’язок.
22 квітня в Росії заявили про нові плани під час другої фази «спецоперації в Україні» (так у Росії називають повномасштабне вторгнення).
Як заявив виконувач обов’язків командувача військ Центрального військового округу Росії Рустам Міннекаєв, російські військові прагнуть встановити повний контроль над Донбасом та південною Україною задля забезпечення сухопутного коридору в анексований Крим, отримання виходу до Придністров’я, а також «впливу на життєво важливі об’єкти української економіки».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
