Доступність посилання

ТОП новини

Сьогоднішнє життя українців у Югославії


Сьогоднішнє життя українців у Югославії

Белград, 22 серпня 2001 – Після скинення режиму Слободана Мілошевича настали кращі часи й для українців і русинів у Югославії – нащадків закарпатців, які 250 років тому поселилися в краї Воєводина на півдні колишньої Австро-Угорщини.

Українська діаспора в Югославії називає себе двома іменами – давнім русинським або сучасним українським. Проте їх з’єднують єдина національна свідомість та належність до Греко-Католицької Церкви. Церква впродовж двох із половиною століть була основним сторожем національного почуття: хто зрікся своєї віри, згодом зрікався й свого народу.

Слід сказати, що режими– ні в минулому угорський, ні югославські та сербський у наші часи – не переслідували Греко-Католицьку Церкву. Проте проблеми виникли після розвалу колишньої Югославії. Справа в тому, що осідок єпархії є в місті Крижевці, що в Хорватії. Владика Славомир Мікловш став громадянином Хорватії й лише час від часу відвідує парафії в Сербії. Тому українці там почуваються неначе отара, яку покинув її пастир.

Нагадаємо, що з владикою Славомиром нещодавно стався скандал. На початку липня цього року його затримано в московському аеропорту Шереметьєво через те, що в нього виявлено певну кількість доларів, які він не задекларував. У сербській пресі з цього приводу оприлюднено кілька в’їдливих коментарів на тему: що робив греко-католицький владика в Москві з повними кишенями доларів?

Все ж є й приємніші теми. Це, насамперед, факт, що українці в Сербії нарешті можуть сказати, що вони не просто з Карпат, із Закарпаття або Галичини, а – з України. Вони не забули далеку батьківщину впродовж двох із половиною століть. Наразі вони вдячні, що вона їх також не забуває. Починаючи з 1992 року, в університетах у незалежній Україні за допомогою Товариства “Україна-світ” студіювало понад 50 юнаків і дівчат із Сербії. Після повітряних ударів НАТО Україна дала притулок кільком десяткам матерів із дітьми. На початку цього року український уряд, на знак підтримки демократичних процесів, надіслав 50 тон паперу для друкування публікацій українською мовою та певну кількість палива для культурно-мистецьких товариств української діаспори.

Розмовляючи з українцями в Сербії, я запитував їх, що вони хотіли б сказати до своїх земляків в Україні, якщо мали б змогу стати за трибуну Третього всесвітнього форуму. Переповідаю коротко суть їхніх уявних, та зате щирих звернень: “Ми бачимо Україну в Європі. Схаменіться, наші земляки, й не повертайтеся до минулого тоталітаризму. Не робіть собі ідолів із живих людей. Нашими дороговказами є Шевченко і Франко – люди з українським серцем і європейським світоглядом. Нашим взірцем повинна бути європейська парламентська демократія, а не свавільна влада переодягнених червоних можновладців. Світ поважатиме нас, якщо ми будемо поважати себе: свою культуру, свою мову, свої пісні, свої вишиванки, своїх учених. Нас на Балканах поважали лише тоді, коли ми вміли зберігати своє й шанувати чуже”.

Отак говорять югославські українці, які протягом 250 років не забули, звідки вони й чиїх батьків діти.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG