Доступність посилання

ТОП новини

Країна Інкогніта


Сергій Грабовський Країна Інкогніта

Київ, 29 квітня, 2003 року.

Сергій Грабовський

Вітаємо вас, шановні слухачі! Ми раді знову зустрітися з вами у радіожурналі "Країна Інкогніта". Ми - це Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

В Україні відзначають багато свят. Хоч як це парадоксально, значна частина цих свят пов''язана із чим завгодно, тільки не з реальною історією України. Згадаємо бодай день захисників невідомо якої вітчизни 23 лютого.

Сергій Грабовський

Першого серпня щороку Україна відзначає День військово-морських сил.

Максим Стріха

Схоже, що цю дату було підігнано для того, щоб зручніше було її святкувати з росіянами в традиційний день військово-морських СРСР. Так, власно, воно і відбувається останніми роками, хоча виникає логічний сумнів, а навіщо Україні тоді був потрібен власний військовий флот.

Сергій Грабовський

У 20 столітті Україна здобула свій військово-морський флот далеко не одразу. Було кілька спроб, і дата, пов’язана з такими спробами, існує. Це реальна дата, яка могла б стати підставою для свята.

29 квітня 85 років тому у місті Севастополі, над бойовими кораблями Чорноморського флоту замайоріли синьо-жовті прапори.

Але по-порядку. Абсолютну більшість особового складу Чорноморського флоту Російської імперії під час першої світової війни становили українці. Тож коли імперія впала і були проголошені демократичні свободи, на флоті почалися процеси українізації. Почалися ці процеси абсолютно стихійно, знизу, бо утворена в Києві Центральна Рада фактично самоусунулася від процесів у Криму і на Чорноморському флоті.

Відтак улітку й восени 1917 року там активно діяли більшовицькі агітатори, яких присилав Петроград, есери й монархісти з Центральної Росії і різноманітні групи анархістів. Точилося справжнє змагання за флот. Українські сили мали тільки культурницьке товариство "Кобзар" і Чорноморську українську громаду, і жодної офіційної підтримки з Києва. Тільки в жовтні 1917 року Генеральний секретаріат, тобто український уряд, на вимогу Симона Петлюри для з''ясування питань, пов''язаних із Чорноморським флотом, відправив свого представника Дмитра Антоновича до Миколаєва, Одеси та Херсону. Але знов-таки, не до головної бази флоту - до Севастополя. Тільки 22 грудня 1917 року був створений Секретаріат морських справ УНР, генеральним секретарем якого став Антонович.

9 січня 1918 року секретаріат був перетворений на Міністерство морських справ з тим же керівником. Антонович у короткий термін підготував "Закон про український державний флот". На цьому фактично вичерпується діяльність Центральної Ради зі створення українського флоту. Її зусилля оцінює науковий редактор журналу "Морська держава" Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

Центральна Рада не розуміла стратегічної важливості для України південного морського флангу. Свідченням цього було призначення на посаду першого міністра морських справ УНР громадського діяча і науковця Дмитра Антоновича, людини, в морських питаннях абсолютно безпорадної. Проте дещо, за що варто бути йому вдячними, він все ж зробив. 14 січня 1918 року ЦР схвалює закон про Український державний флот, яким усі кораблі колишнього флоту імперії на Чорному морі оголошувалися флотом УНР. Але Центральна Рада проголосила скасування обов’язкової військової служби і заміною її добровільним набором за міліційною - за місцем проживання - системою. Це було самогубством. Центральна Рада діяла несміливо, нерішуче, повільно, зі швидкістю чумацького воза.

За цей час більшовики перетворили Севастополь на Кронштадт Півдня, а частина чорноморських матросів навіть брала участь у наступі Муравйова на Київ. Слід додати, що в 1917 році українці в особовому складі Чорноморського флоту становили 65%. І вже восени 1917 року на всіх кораблях бригади віце-адмірала Андрія Покровського майоріли українські прапори. Якби ще була дійова підтримка з Києва. Якби наприкінці 1917 - на початку 1918 років шанс встановити контроль над усім потужним Чорноморським флотом не було б втрачено, то події на Півдні могли б відбуватися по-іншому, що суттєво би вплинуло на ситуацію в державі, в цілому.

Максим Стріха

Те, що сказав пан Лосєв, очевидно, цілковита правда. Хоча я б звернув увагу на дещо інше.

Останнім часом стало мало не правилом доброго тону бити ЦР за її нерішучість, за її повільність, за її неувагу до військових справ. І це, очевидно, так і було, бо важко, скажімо, пояснити інакше ситуацію, за якою з мільйонів особового складу українізованих частин ніхто не став на захист Києва в січні 1918-го і мусили вмирати під Крутами 300 юнаків з київських вищих шкіл. Але, мені здається важливим інше: наскільки ці уроки помилок ЦР було засвоєно чи не засвоєно тепер, у незалежній Україні.

Сергій Грабовський

І знову до подій 1917-18 року. Дещо інакше оцінюють ті часи у сучасній Росії. Я зацитую книгу "Черноморский флот России", видану 2002 року під редакцією тепер уже екс-командувача ЧФ адмірала Комоєдова. Увага, цитата: "Особливо великої шкоди завдавали українські буржуазні націоналісти, яких очолювала Центральна Рада. Їм вдалося створити доволі сильні націоналістичні організації на низці кораблів. Під приводом "українізації" Центральна Рада намагалася захопити Чорноморський флот і використати його в своїх контрреволюційних цілях".

Максим Стріха

Офіційне видавництво дружньої держави нашого стратегічного партнера, фактично, зараз заперечує право України мати український флот. Нічого не змінилося... Бо, як відомо, це море було і має лишатися "внутрєннім озєром Росії".

Сергій Грабовський

І знову повертаємося до подій 1918 року. ЦР скасувала обов’язкову військову службу на флоті. Вона цим звела нанівець зусилля згаданого Ігорем Лосєвим віце-адмірала Андрія Покровського, нащадка старшинського козацького роду, командира однієї з 3-х бригад лінкорів Чорноморського флоту, яка до цього була єдиною боєздатною у Чорноморському флоті.

Покровський підтримував створення чорноморського українського військового комітету, на його кораблях діяли українські ради, на щоглах ще восени 1918 року були підняті синьо-жовті прапори, а власне, перший українській прапор у Севастополі був піднятий флотським екіпажем (командир - підполковник Савченко-Більський) ще у квітні 17 року. Ще одним з ініціаторів українізації флоту був контр-адмірал Михайло Остроградський.

Цікава історична деталь. Коли на початку травня 1917 року з’явилися чутки, що у Севастополь має приїхати Ленін, то за пропозицією Остроградського, з 409 делегатів зборів флоту 340 проголосувало проти візиту вождя більшовиків.

Остроградський сформував з чорноморців полк, який 9 листопада 1917 року виїхав до Києва для захисту ЦР.

Максим Стріха

Нагадую, що йдеться про саме той ЧФ, про який донедавна більшість громадян України довідувалися з відомої п’єси Олександра Корнійчука "Загибель ескадри", де йдеться якраз про події квітня-травня 1918 року - з обов’язковими недолугими, але підступними націоналістами, які, звичайно, не відображають волі абсолютної більшості моряків. Годі казати, що ця п’єса має дуже мало спільного з реальними історичними подіями. Втім, як і інші п’єси названого автора.

Сергій Грабовський

Так, все було значно складніше, ніж у Корнійчука. І більшість кораблів Чорноморського флоту загинула не 1918 року у Цемеській бухті Новоросійська, а у середині 30-х у порту Бізерта, французька Північна Африка. Але то зовсім інша історія.

Отже, 29 квітня 1918 року. Спогади зібрав наш колега Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Ось як згадує цей день капітан-лейтенант Українського Державного Флоту Святослав Шрамченко: "Був чудовий день. Севастопольський рейд вилискував як дзеркало. В годині шістнадцятій фляґманський корабель Чорноморської фльоти, лінійний корабель "Юрій Побєдоносець", з наказу коменданта фльотою підніс сигнал: "Фльоті підняти український прапор!".

Опали червоні плахти. На більшості кораблів почулася команда "Стати до борту". На цю команду по-старому, як це було в боєвій Чорноморській фльоті, не розбехтаній ще революцією, стали моряки здовж борту лицем до середини корабля. "На пропор і гюйс - струнко! Український прапор піднести!".

І під сурму і свист підстаршин-моряків злетів угору український прапор. Разом із командою заграли сурмачі. Майже на цілій великій фльоті Чорного Моря залопотіли в повітрі великі жовто-блакитні полотнища".

А ось спогади іншого учасника події, надруковані у Львівському часописі "Самоосвітник" 1937 року: "Чудовий, повідний день. У севастопольській пристані зібралася вся Чорноморська воєнна фльота. На вістку, що до пристані підходить українське сухопутне військо, з адміральського лінійного корабля подали наказ: "Фльоті підняти прапор!". На кораблях впала команда: "Стати до борту!". Залога лавою звернулася до середини корабля. Наказ: "На прапор і гюйс - струнко! Український прапор підняти!".

Під сурми і свистки підстаршин злетів угору український прапор. На Чорноморській фльоті у складі семи лінійних кораблів, двох кружляків, кільканадцяти нових і старих міноносців, восьми нових підводних човнів та кількох кораблів осібного призначення залопотіли українські жовто-блакитні прапори.

Сергій Грабовський

Отже, 29 квітня 1918 року контр-адмірал Саблін, який фактично командував флотом, після своєрідного референдуму на кораблях ЧФ дав телеграму до Києва, що ЧФ стає українським, і наказав підняти на щоглах українські прапори, там, де їх до цього ще не було. Але на Севастополь йшли німецькі війська, і Саблін не витримав. Наступного дня, 30 квітня, він вивів 19 кораблів до Новоросійська, де більшість їх була і затоплена за таємним наказом Леніна.

1 травня 1918 року у Севастополь увійшли німці. 4 травня вони оголосили українські кораблі тимчасово полоненими. На них були підняті німецькі прапори. Відтак, перша спроба створити український військовий флот завершилася невдачею.

У руках української влади, яку тоді ж, 29 квітня 1918 року, очолив генерал Скоропадський, лишилися декілька військових кораблів в інших портах Півдня України, власне, кораблів легкого класу, підрозділи морської піхоти і торговельний флот Чорного моря, який плавав під українськими прапорами аж до кінця 1918 року, до інтервенції Антанти.

Максим Стріха

Україна на довгі 73 роки лишилася без свого ЧФ, та й, власне, УРСР ледве чи могла на такий флот претендувати, попри її окремі “державні” представництва, скажімо, в ООН, попри створений на кілька місяців 1944-45 років окремий наркомат оборони.

Сергій Грабовський

А наостанок - ще одна цікава цифра. 1 грудня 1991 року 78% особового складу ЧФ тоді ще Совєтського Союзу проголосувало за незалежність України.

Максим Стріха

І тут я повертаюся до уроків Центральної Ради. В 1991 українська влада, якби діяла рішуче, могла б без особливих втрат привести весь флот до української присяги, і сьогодні ми б не мали на майбутнє проблем російської військової бази в Севастополі.

Вже давно це місто було суто українським. В історії, знов-таки, немає умовного способу, дорогоцінний час було втрачено, і після кількох років безуспішних переговорів Україна отримала врешті-решт лише малу частину колишнього, таки не надто потужного Чорноморського флоту СРСР.

Сергій Грабовський

Так чи інакше, військово-морські сили теперішня Українська держава має, і варто не забувати, як воно все починалося, і які уроки можна і треба винести з минулого.

На цьому ми прощаємося з вами. Вели радіожурнал "Країна Інкоґніта" Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо "Свобода".

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG