Макіївка у Донецькій області – місто-супутник Донецька, а Макіївка у Луганській області – маленьке село неподалік Сватового. Жителі обох Макіївок знають, що таке російська окупація. Тільки місто окуповане з 2014 року і ще чекає на звільнення, село ж було під контролем Росії з початку березня і до середини листопада.
Після деокупації російські війська не лишають Макіївку у спокої – щодня у зведенні Генштабу село згадується серед населених пунктів, по яких ворог веде вогонь. Як жителі села пережили окупацію та що там відбувається зараз – у репортажі з Макіївки, звідки ми допомогли евакуювати людей.
Макіївка – життя під снарядами
Шлях до Макіївки пролягає розбитою дорогою через знищені вщент села, де точилися запеклі бої. Обабіч дороги – дерева, що впираються у сіре важке небо посіченими снарядами гілками, між ними валяється спалена ворожа техніка. Поля навколо всіяні нерозірваними снарядами російських «Ураганів» та свіжими вирвами від артилерії та мінометів.
По машині, яка прорізає щойно звільнені землі, б’є дощ. По нервах – акомпанемент музики війни: робота танків, артилерії, стрілецької зброї. В селі першими нас зустрічають розбиті будинки, сморід пороху і розкисла земля, що її на болото перетворили гусениці танків. Канонада не вщухає.
Ми їдемо до Макіївки разом з волонтерами – аби спробувати евакуювати максимальну кількість людей, які на це погодяться. Серед волонтерів Ольга Зайцева, яка з перших днів війни допомагає людям виїхати у більш безпечні регіони.
«Ми сюди намагалися заїхати п’ять днів, саме за цей міст. Інші вулиці ми всі обійшли, там людей забрали. А за міст не могли, тому що починалися завжди обстріли, танкові бої починалися. Та й не тільки танкові. Там такі гучні вибухи, що я навіть не знаю, що воно таке», – розповідає Ольга, поки ми йдемо на інший край села.
На запитання, чи їй страшно, пояснює: «Страшно, лячно, звичайно. Але я ж уже приїхала, що вже лякатися. Головне, не панікувати. Щоб страх тебе не поборов. А коли ти можеш допомагати людям, це така віддача йде емоційна гарна. Та й люди дуже файні».
Ольга каже, що люди, буває, відмовляються їхати. Але здебільшого вмовити таки вдається, хоч і не завжди з першого разу. У Макіївці люди опинились у пастці. Російські війська швидко захопили село – ще 3 березня, після звільнення ворог невпинно гатить по ньому.
«Стараються хати бомбить»
На вулицях порожньо, ніби в селі вже нікого немає. Але насправді люди є – вони ховаються у погребах, намагаючись пережити нескінченні обстріли росіян. Та нарешті з одного з будинків виходить Сергій Вікторович.
«Прильоти оці, чорти б їх забрали. Б’ють отуди, частіше сюди, за город, – показує рукою. – А там я не знаю. Там же ніби наші стоять. А вони [росіяни] б’ють туди. І б’ють вони, я вам скажу, у них ціль тільки бити по житлових будинках. Більше стараються хати бомбить».
Із його сином біжимо на сусідню вулицю, щоб повідомити про евакуацію. Наше пересування ускладнюється калюжами та грязюкою, в якій можуть залишатися небезпечні вибухові предмети. Територія замінована.
Люди знали про евакуацію, вони беруть найнеобхідніші речі і зі сльозами прощаються зі своїми будинками. Заходимо в один із них, на кухні пахне свіжосмаженими млинцями, а на столі стоять живі квіти.
Господар Микола Миколайович відмовляється виїжджати: «В мене тут всі мої похоронені. Я тут залишусь». Намагаємося його переконати, але марно.
На прощання ми тиснемо один одному руки, висловлюючи єдине побажання – удачі. На прощання чоловік каже: «Судилося – виживу, не судилося…», і махає рукою.
Приходимо до іншої родини. Напередодні в будинок подружжя та їхньої 11-річної доньки Софійки прилетів російський снаряд, тепер вони живуть у сусідів. Дівчинка вибігає до нас, міцно притискаючи до грудей свою улюбленицю – морську свинку на ім’я Пепа. Тваринка двічі потрапляла під обстріл, клітку свинки теж рознесло. Як і її маленька господарка, тваринка втратила свою домівку.
Мама дівчинки каже: «Добре, що ми її навчили падати на підлогу бігом і до стінки, а то вбило б. Цілу ніч не спали, [російські солдати] стріляють по селу, взагалі хворі люди. Розбомбили нашу вулицю. Ну і що, що ми кричали «Слава Україні». Ми ж українці і Україну чекали, а не цих байраків».
Чоловік вирішив залишитися у селі, донька про це дізналась вже перед від’їздом. До Слов’янська поїхала мама, Софійка і свинка Пепа.
Порятунок Софійки та її морської свинки Пепи: евакуація цивільних з Луганщини (фоторепортаж)
«Старосту села катували»
У Макіївці всі майже вісім місяців російської окупації залишалися люди, які бачили російських військових, так званих «кадирівців» та «ЛНРівців». У кожного своя історія – від катування струмом до спроб розстрілу.
«Кажуть, в селі дуже багато було катувань і знущань над людьми. Старосту села катували, електричним струмом її били», – розповідає волонтерка Ольга.
Людей і грабували – забирали домашню птицю, техніку, навіть дитячі візочки та велосипеди.
«Приїхали, пограбували. У двір заходили, ніби так і треба. Каченята ходять, ніби я їм вирощувала. Ходили тут усім казали: «Я власть, я власть». Я раз так психанула, йому кажу: «Якщо ти власть, чого ж ти сидиш, над бабами власть. Йди там, де воюють, показуй свою власть». Так він ще й переді мною пістолетом махав», – розповідає мама Софійки.
Люди вантажать речі – все життя, що змогли вмістити у кілька сумок. Все навколо змішується в одну мелодію війни: гавкіт собак, розриви «Градів» та важкої артилерії росіян, плач жінок, які залишають свої домівки.
За всю дорогу до евакуаційного пункту Софійка не випустила свинку з рук, час від часу годувала її морквою, і тримала її за пазухою, щоб вона не змерзла.
«Щастя моє, ти приїхала! Ти що, свинку забрала?», – питає Софійчина тітка, яка зустріла їх з мамою у Слов’янську. «Звісно, вона ж пів війни вже прожила», – відповідає дівчинка, притискаючи Пепу до себе і цілуючи її.
Мама, донька та свинка Пепа вже евакуйовані на захід України. Загалом цього дня з села вдалося евакуювати 14 людей.
Головне про Макіївку
- Макіївка – село у Красноріченській селищній громаді Сватівського району Луганської області, якому майже 320 років. Офіційно населення становить 819 осіб.
- Росія окупувала село під час широкомасштабного вторгнення, яке почалося 24 лютого. Російські формування взяли Макіївку під контроль 3 березня.
- 13 листопада Луганська обласна військова адміністрація повідомила про звільнення села від російських формувань. 16 листопада це підтвердив Генштаб ЗСУ.
- Від звільнення російські війська постійно обстрілюють Макіївку. Українських військових у селі немає, але село щоденно згадується у зведеннях Генштабу ЗСУ як населений пункт, по якому ворог завдає обстріли.
- Макіївка розташована на шляху до Сватового – міста, захоплення якого, за оцінками українських та західних військових аналітиків, є однією з пріоритетних цілей Росії на Сході. Зокрема, через трасу Сватове – Кремінна, яка необхідна армії РФ на цій ділянці фронту для отримання припасів, техніки, зброї та людських ресурсів.
- Гайдай 18 листопада побував у Макіївці і заявив, що села «фактично, немає». Там не залишилося жодного вцілілого будинку. 21 листопада він повідомив, що у деокупованій Макіївці залишається до 40 людей.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидві сторони лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
