Доступність посилання

ТОП новини

Ідеолог гібридних технологій. Навіщо Путін знову покликав на роботу Суркова


Владислав Сурков і Володимир Путін. Росія, 13 лютого 2012 року
Владислав Сурков і Володимир Путін. Росія, 13 лютого 2012 року
(Рубрика «Точка зору»)

Іван Верстюк

Гібридна війна – дешевша. Саме такою логікою скористався російський президент Володимир Путін, запрошуючи назад до роботи в Кремлі Владислава Суркова, свого колишнього радника з «українського питання».

Гібридна війна – дешевша

Маючи дефіцит лояльних людей, ідей та грошей, Путін реінкарнує Суркова саме в той період російсько-української війни, який є для Кремля найважчим.

У лютому російська армія втратила найбільше солдатів з початку вторгнення. Франція заговорила про можливість відправити до України військовий контингент. Тисячі людей у Москві прийшли попрощатися із опозиціонером Олексієм Навальним. Та й роботи в час необхідності оформити Путіну новий президентський термін в кремлівських політтехнологів забагато.

Владислав Сурков, тодішній помічник російського президента, під час урочистостей з нагоди 10-ї річниці визнання Росією «незалежності» грузинського регіону Південної Осетії. Цхінвалі, 26 серпня 2018 року
Владислав Сурков, тодішній помічник російського президента, під час урочистостей з нагоди 10-ї річниці визнання Росією «незалежності» грузинського регіону Південної Осетії. Цхінвалі, 26 серпня 2018 року

«Майдан-3» і Сурков

І ось у цей момент Путін згадав про свого колишнього політичного консультанта. Прізвище Суркова з’явилося у доповіді від Головного управління розвідки Міноборони в контексті реалізацією Росією так званого плану «Майдан-3» з метою дестабілізації внутрішньої української політичної ситуації.

Подібні проєкти – це стихія Суркова, який вважає, що вони можуть дати подекуди більший результат, ніж бойові дії.

Ідеолог гібридних політичних технологій, Сурков втратив свою роботу в Кремлі в лютому 2020-го, після особистої зустрічі Путіна з українським президентом Володимиром Зеленським в межах Нормандського формату в грудні 2019-го. Тоді Кремль розраховував на покращення своїх позицій в Україні, де щойно змінилася влада.

Україні треба було підписувати черговий договір із «Газпромом», почала ширитися думка, що на відміну від Петра Порошенка, Зеленський таки можливо зможе про щось із Путіним домовитися в контексті майбутньої долі окупованих територій.

Але ніякої широкої україно-російської політичної домовленості не відбулося.

Під час пресконференції за підсумками «нормандського саміту». Зліва направо: президент України Володимир Зеленський, канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Емманюель Макрон та президент Росії Володимир Путін. Париж, 9 грудня 2019 року
Під час пресконференції за підсумками «нормандського саміту». Зліва направо: президент України Володимир Зеленський, канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Емманюель Макрон та президент Росії Володимир Путін. Париж, 9 грудня 2019 року

Путін тоді звільнив Суркова, котрий обіцяв очільнику Кремля, що можна відродити СРСР самими лише гібридними методами і точковими військовими операціями – для цього в нього є купа ідей. Та ці методи не спрацювали, і Путіну довелося організовувати широкомасштабне вторгнення до України.

Тепер Путіну доводиться повертати Суркова в політику.

Чому Путін не може без Суркова?

Під час звернення до Федеральних зборів, котре відбулося в Москві 29 лютого, кремлівський диктатор взяв на себе додаткових зобов’язань на $110 млрд – це поза тим, що в нього вже сформовані самі лише військові зобов’язання на цей рік в обсязі $120 млрд.

В таких умовах він має економити – а Сурков пропонує відносно дешеві методи: інформаційні операції, психологічний тиск, політичні комбінації та маніпуляції.

У зверненні Путіна за 29 лютого вже помітний стиль Суркова

Вже в цьому зверненні Путіна за 29 лютого був помітний стиль Суркова, який повернувся до роботи в Кремлі з папкою своїх старих, перевірених ідей. Насамперед – це ідея «глибинної держави». Промова Путіна своїм детальним, прописаним до дрібниць політичним та економічним плануванням демонструвала, що Кремль не потребує існування приватного сектору в Росії як такого. Про все подбає держава – та сама «глибинна держава», котрій Сурков наразі хоче надати нового масштабу.

Під час останнього звернення Путіна до російського парламенту. Росія, 29 лютого 2024 року
Під час останнього звернення Путіна до російського парламенту. Росія, 29 лютого 2024 року

Почерк Суркова помітний і в інших подіях, що свідчать про пожвавлення старих гібридних методів Кремля.

28 лютого в непідконтрольному владі Молдови Придністров’ї відбулося засідання загальних зборів цього невизнаного утворення, де «депутати» зробили звернення до Російської Федерації з проханням про допомогу, бо нібито Молдова блокує економіку регіону, котрий традиційно має сильні проросійські настрої.

З одного боку, нова «придністровська криза» може заблокувати рух Молдови до Євросоюзу, а з іншого – Путін готовий продати своє невтручання в справи Молдови (а ще, наприклад, Грузії) за невтручання Заходу в справи України.

20 лютого, у місті Каракас, столиці Венесуели, відбулося відкриття пам’ятника російському поетові Олександру Пушкіну. Це і символічна відповідь Києву, де нещодавно демонтували аналогічний пам’ятник. Це і водночас нагадування Латинській Америці про незмінну роль Росії в геополітичному балансі цього континенту, де аргентинський президент Хав’єр Мілей пропонує створити консенсус латино-американської підтримки для України.

Президент України Володимир Зеленський і президент Аргентини Хав’єр Мілей (праворуч) у день його інавгурації. Буенос-Айрес, 10 грудня 2023 року
Президент України Володимир Зеленський і президент Аргентини Хав’єр Мілей (праворуч) у день його інавгурації. Буенос-Айрес, 10 грудня 2023 року

Водночас, Кремль нарощує глобальний вплив своєї пропагандистської машини. Газета Financial Times зафіксувала пожвавлення російської пропаганди в Італії, а арабський сервіс пропагандистського телеканалу RT почав залучати до роботи нових людей, які би переконували свою аудиторію в потребу обрати російську сторону у війні проти України та Заходу.

Це – стиль роботи Суркова. Сурков подобається Путіну тим, що він – дуже лояльний до вимог господаря Кремля, щиро відданий ідеї відродження СРСР, радикальніший за більшість членів федерального уряду та креативніший за більшість представників російського силового блоку. Але в Путіна завжди виникали питання до ефективності пропонованих Сурковим рішень.

Маючи дефіцит ідей для стратегічного планування, Путін все ж дає Суркову ще один шанс попрацювати на фланзі гібридних технологій Кремля.

Путін і Сурков. Росія, 30 травня 2007 року
Путін і Сурков. Росія, 30 травня 2007 року

Що ж Сурков робитиме далі?

Насамперед Владислав Сурков намагатиметься зміцнити всі міжнародні альянси, де Росія має можливість відстоювати свої імперські інтереси та просувати власне бачення подій.

альянси, ринки, технології

Це і BRICS, і Шанхайська організація співпраці, і Азійський банк інфраструктурних інвестицій, і формування стратегічних партнерств з Венесуелою, Іраном, Північною Кореєю, Китаєм та іншими країнами, що не практикують демократію та бажають конкурувати із Заходом.

Росія була би зацікавлена, наприклад, в можливості здійснювати міжнародні позики в юанях, не маючи змоги робити це в доларах чи євро.

Росії також цікаві альтернативні технологічні рішення – окрема система веб-пошуку, окрема операційна система для комп’ютерів та смартфонів, окрема система відео-хостингу, окрема версія ключових продуктів штучного інтелекту (на кшталт ChatGPT) з метою повної ізоляції від західних аналогів.

Мова може йти і про побудову окремого ринку озброєнь, на базі якого виникла б система ланцюгів постачань для військових потреб як Росії, так і інших країн-учасниць цієї потенційної домовленості.

Під цю систему може бути розроблена система розрахунків та інструменти торгового фінансування – можливо, навіть із залученням капіталу через одну з бірж у Китаї, з взаємною інтеграцією ринків праці Росії, Китаю та Північної Кореї.

інформаційний вплив

З українського напрямку Сурков воліє організувати дієву систему інформаційного впливу, що вже навчена на власних помилках у минулому.

Ідею організації цієї системи він може позичити з побаченого під час президентської кампанії в США – йдеться про використання мережі мікроінфлюенсерів для просування меседжів та наративів.

Якщо раніше російська пропаганда намагалася переважно використовувати блогерів та журналістів з великим, популярними сторінками у соцмережах, то тепер може скористатися меншими сторінками – з кількістю підписників на рівні від 1 тисячі до 10 тисяч.

Це може бути водночас і дешевше, і ефективніше для досягнення поставлених цілей, і безпечніше для самих блогерів, які привертають набагато більше уваги від спецслужб, коли в них сотні тисяч підписників.

Можливі й інші інформаційні ходи від Суркова. Він бачить, що в Україні досі мають велику популярність деякі російські блогери, журналісти, канали соціальної комунікації. Це люди, що так чи інакше позиціонують себе «російськими лібералами». В цю по-своєму дивну палітру Сурков може протиснути власних блогерів або зробити своїм рупором когось із тих, хто вже добре знайомий українській аудиторії.

Чого саме хоче добитися Сурков інформаційними методами?

деморалізація ЗСУ і громадян України

Перша світова війна, з якою часом порівнюють нашу війну проти російської навали, знала такий дуже специфічний етап, як «братання на фронтах». Втомлені війною та розчаровані в політиці солдати припиняли стріляти, натомість починали розмовляти з супротивником прямо на полі бою, тиснучи одне одному руки й співчуваючи одне одному.

Подібних настроїв Сурков волів би досягти і в Україні, намагаючись деморалізувати українське військо аргументами про те, що про них не дбає ні президент, ні уряд, ні суспільство, в той час як вони ведуть безнадійну війну і втрачають життя та здоров’я на фронтах, а це ніхто в Україні нібито навіть не цінує.

Крім деморалізації української армії, окрема лінія нової інформаційної політики Кремля може бути спрямована на цивільне населення, аби деморалізувати і його теж, підштовхуючи до вигідних для Росії компромісів.

Сюжетів на цю тему – купа: «бунт голодних пенсіонерів», «протест пацифістської молоді», «невдоволення переселенців з окупованих територій», тощо.

змістити фокус із воєнних злочинів на історію

Ще за своєї попередньої каденції в Кремлі Сурков виступав зі статтями у пресі, розмірковуючи про філософію історії.

Він переконаний, що Росія досі здатна вигравати історичні дискусії в публічній площині, а тому спробує завести моду на «альтернативне прочитання української історії», щоб зруйнувати ключові українські національно-історичні наративи, а ще зменшити попит у медіа на обговорення воєнних злочинів російської армії, замінивши це розмовами про історію.

Навряд чи Сурков робитиме це, просуваючи праворадикальних російських письменників або істориків.

Він діятиме м’якіше – закличе перечитати «В окопах Сталінграду» киянина Віктора Некрасова, апелюючи до спільності українців та росіян у Другій світовій війні. Він закличе перечитати Миколу Бердяєва, київського філософа, що чимало написав про «російську ідею». Сурков вважає, що Росіє має більше інституційної потужності для такої дискусії – більшу кількість авторів, досвід великих видавничих проєктів, зокрема й в Україні.

І якщо Київ, Львів чи Харків мають сформований імунітет проти токсичних проросійських наративів, а ще – можливість власноруч обирати інформацію для споживання на конкурентному ринку медіа та книговидавництва, то мешканці та мешканки, молодь з окупованих територій будуть піддані подальшим хвилям тотальної пропаганди, не маючи реального доступу до української альтернативи.

«Давайте почнемо наші відносини спочатку, згадавши все те добре, що було між українцями та росіянами, й забувши все погане» – ось так міг би виглядати основний меседж Суркова, котрий він вважає достатньо спокусливим.

Або ще один: «Ви ж, українці та українки, мирний народ хліборобів – навіщо ви воюєте?».

Старі методи все ще дієві?

Путін хоче дати всьому цьому ще один шанс. Додавши до збройної агресії ще й низку спецпроєктів Суркова, кремлівський диктатор планує покращити міжнародні позиції Росії та знищити подальше бажання воювати серед українців та українок.

У 2014-2015 роках Сурков зі своїми методами забезпечив Путіну результат – Донбас та Крим було окуповано, а міжнародні санкції проти Росії були доволі кволими. Путін воліє бачити результат і зараз.

Але насправді повернення Суркова до складу кремлівських стратегів може свідчити про те, що Путін просто не знає, що йому робити далі – ні у війні проти України, ні у внутрішній російській політиці.

Нових облич в Кремлі немає, а тому немає нових ідей. Реанімуючи методи Суркова, Путін тим самим констатує, що весь його теперішній арсенал ідей вичерпано, а ще й гроші можуть закінчитися.

Іван Верстюк – аналітик, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Форум

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG