Доступність посилання

ТОП новини

«Постімперська трансформація»: Росія переглядає ціну своєї гегемонії


Президент Росії Володимир Путін. Москва, 23 лютого 2016 року
Президент Росії Володимир Путін. Москва, 23 лютого 2016 року

МОСКВА – Період неспокоїв на пострадянському просторі, можливо, змусить Кремль сподіватися на спокійніший 2021 рік і подумати, як зберегти свій вплив із обмеженими ресурсами.

У серпні вибори в Білорусі, які, як широко вважають, були затьмарені фальсифікаціями, вивели на вулиці Мінська й інших міст сотні тисяч людей. Тижні й місяці неспокою й протестів змусили Олександра Лукашенка звернутися по підтримку до Москви, але вона була скупою.

У вересні конфлікт між Вірменією й Азербайджаном через Нагірний Карабах, що жеврів давно, переріс у повноцінну війну, втягнувши Туреччину в протистояння, в якому головним арбітром давно була Росія.

У жовтні політична опозиція в Киргизстані штурмувала урядові будівлі в столиці Бішкеці, що врешті змусило до відставки дружнього до Москви президента через побоювання, що може спалахнути кровопролиття.

А в листопаді на виборах у Молдові протистояли одне одному чинний проросійський президент і його суперниця, яка домагається тісніших зв’язків із Європою, і вибори принесли перемогу останній. І це завдало ще одного удару по інтересах Москви.

Ці майже одночасні політичні кризи в сусідів Росії захопили увагу Кремля. Але, кажуть аналітики, його більш обережний, ніж попередніми роками, підхід збігається з переоцінкою його геополітичних пріоритетів та наявних для їхнього досягнення інструментів – і з переходом до більш прагматичної політики щодо регіону, на який Москва давно претендує як на свою сферу впливу.

Новий підхід Кремля

Розуміння Росією того, що це за вплив, змінюється. Це природний наступний крок у її постімперській трансформації
Федір Лук’янов

«Розуміння Росією того, що це за вплив, змінюється, – каже Федір Лук’янов, російський аналітик у галузі зовнішньої політики і радник Кремля. – Це природний наступний крок у її постімперській трансформації».

Образ Росії, яка «встає з колін» і готова й охоча захищати її гадані інтереси на теренах колишнього Радянського Союзу, посилило її вторгнення до Грузії 2008 року і до України 2014-го, коли Росія захопила Крим і пішла на воєнну інтервенцію на Донбасі на підтримку ініційованого нею там збройного «повстаннязаколоту після втечі дружнього до Москви українського президента.

Президент Росії Володимир Путін намагався захищати статус Росії як одного з провідних центрів впливу, при цьому публічно радячи західним країнам займатися власними справами, виступаючи проти західного впливу і зміцнюючи підтримку таких же керівників, як і він сам, у такому нестійкому регіоні.

Навіть за цими стандартами 2020 рік приніс майже зразкову бурю заворушень, що охопили Росію дугою від Білорусі через Молдову й Південний Кавказ до Центральної Азії. І хоча, принаймні спершу, видавалося, що Москва відсторонено споглядає за розвитком подій, аналітики кажуть, що така відверто менш настирлива позиція свідчить про більш прорахований підхід, що ґрунтується на усвідомленні своїх обмежень, а не про геополітичний відступ.

«Що стосується Москви, то всі країни, які постали з колишніх радянських республік, тепер живуть самі по собі, – написав нещодавно Дмитро Тренін, директор Московського центру Карнеґі. – Для Росії всі вони через тридцять років після розпаду СРСР – іноземні держави. Емоціям не місце в політиці: ніяких особливих прихильностей і щедрих знижок».

На політику вплинула економіка

Новий підхід може бути значною мірою спричинений фінансовими вимогами.

Євразійський економічний союз, створений Москвою, мав на меті стати суперником Європейського союзу, охопивши близько 200 мільйонів людей на теренах колишнього СРСР. Але він не зміг призвести до глибшої інтеграції: Росія почала ухилятися від фінансування цього проєкту, що мав бути економічним, а інші члени почали висловлювати занепокоєння щодо його політичних мотивів.

І хоча західні санкції мало вплинули на зовнішньополітичну і внутрішньополітичну позицію Росії, вони, разом із пандемією COVID-19, вдарили по економіці країни достатньо для того, щоб вона була змушена раціоналізувати свої підходи в регіоні, каже Юваль Вебер, експерт із російської військової й політичної стратегії. Він працює в Школі урядування імені Буша в Вашингтоні, яка є частиною Техаського університету A&M, і в Центрі інновацій і креативності імені Крулака Університету Корпусу морської піхоти США.

Коли ви не даєте грошей, люди не так швидко відгукуються на ваш заклик
Юваль Вебер

Керівники колишніх радянських республік, які використовували обіцянки про російську підтримку, щоб залучити виборців на свій бік, відчували більший тиск, коли ця підтримка виснажувалася. Бо Росія взялася за економізацію своєї зовнішньої політики. «Коли ви не даєте грошей, люди не так швидко відгукуються на ваш заклик», – каже Вебер.

Росія продовжує чинити вплив. Але вже менший

Росія, звичайно ж, не відмовилася від своєї ролі в регіоні. На Південному Кавказі вона, здавалося, завагалася – але в результаті ще й розширила свою військову присутність, домовившись про введення в Нагірний Карабах своїх миротворчих сил після кількох тижнів кривавих боїв. Але ці події, схоже, також легітимізували активне залучення в регіоні Туреччини, найвірнішого союзника Азербайджану, яка стала стороною процесу моніторингу за припиненням вогню.

Путін продовжує активно підтримувати своїх союзників у регіоні, продовжуючи традицію, що виходить із особистої лояльності і обіцянок про підтримку. «Ми зробимо все, щоб підтримати вас як голову держави», – сказав він президентові Киргизстану Сооронбаєві Жеенбекову під час зустрічі 28 вересня. Трохи більше ніж через два тижні Жеенбеков був змушений піти у відставку на тлі насильства і протестів проти суперечливих результатів парламентських виборів. Москва не стала втручатися, щоб допомогти йому.

І, як і Євразійський економічний союз, інші міжнародні проєкти, які просувала Москва, теж опинилися на узбіччі. План створити повноцінну союзну державу з Росії і Білорусі наразився на схожі перешкоди, хоча давній білоруський лідер Олександр Лукашенко зазнає велетенського тиску, щоб він виконав вимоги Москви у відповідь на її підтримку його влади, яку переслідують протести. Така підтримка могла б налаштувати проти Росії багатьох білорусів, для яких Лукашенко є анафемою.

Криза в Білорусі натякає на те, що може статися і в Росії

Саме політична криза в Білорусі вдарила по Кремлю найбільше, порівняно з війною в Нагірному Карабасі чи заворушеннями в Киргизстані. Режим, який за 26 років при владі розбудував там Лукашенко, багато в чому схожий на той, який створив Путін у Росії – суперпрезидентська політична система, відверто підозрілива до Заходу і зосереджена на придушенні протестів, щоб ті не вийшли з-під контролю держави.

Не можна просто не зважати на події в Білорусі. Якщо в Білорусі повстання виявилося можливим, то не можна виключити й повстання в Росії в 2024 році
Аббас Галлямов

Силові структури, віддані Лукашенкові, вдаються до надмірного насильства в невдалих намаганнях зупинити протести, що сколихують Білорусь від самого дня суперечливих виборів 9 серпня. І якщо Путін вирішить балотуватися на п’ятий президентський термін 2024 року, він може запозичити цю тактику до своїх власних намагань придушити інакодумство. І цьогорічні кризи по сусідству з Росією стануть у ній предметом вивчення для відповіді на майбутні виклики.

«Не можна просто не зважати на події в Білорусі, – каже Аббас Галлямов, політолог і колишній автор текстів промов для Путіна. – (Лукашенко) діє таким самим чином, як і Путін у схожих ситуаціях. І якщо в Білорусі повстання виявилося можливим, то не можна виключити й повстання в Росії в 2024 році».

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG