Як Зеленському, попри гучні скандали, зокрема «Міндічгейт», вдається зберігати достатній рівень довіри у суспільстві? Чи справді вдалося «полагодити» парламент і повернути роботу в конструктивне русло? Яка у цьому роль нового очільника Офісу президента Кирила Буданова – про це в інтерв'ю із Олексієм Гаранем, професором політології Києво-Могилянської академії, науковим радником Фонду Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва.
В етері Радіо Свобода (програма Свобода Live ) професор Гарань оцінює результати опитувань щодо симпатій виборців на потенційних президентських виборах, в яких лідирують Зеленський, Залужний і Буданов, і пояснює, що стоїть за цією тенденцією.
Також Гарань аналізує:
- наслідки дистанціювання глави держави від непопулярних та болючих тем, зокрема ТЦК і мобілізації;
- перспективи переговорного треку щодо завершення війни
- і те, на які компроміси (не)готове українське суспільство.
(Розмова відредагована для ясності і плинності)
Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії, науковий радник Фонду Демократичні ініціативи ім.Ілька Кучеріва в студії Радіо Свобода. Розмову веде Ірина Сисак. Київ, 9 квітня 2026 року
– Ми зустрілися з вами сьогодні в той момент, коли здається, що владі вдалося порозумітися із парламентом. Депутати проголосували один із законів вимог Міжнародного валютного фонду, ще один підтримали в першому читанні. Цьому передували активні консультації з урядовцями, із Кирилом Будановим, який сьогодні очолює офіс президента. Також Давид Арахамія начебто за інформацією українських медіа проводив з депутатами розмови.
Чи означає це, що у Верховну Раду насправді повернувся конструктив? І якщо так, то чи надовго?
– Перше, те, що відбулася підтримка цих законів – це добре, безумовно. Я з цього приводу радію.
Дивіться, я б сказав так: коли відбувся10 листопада 2025 року НАБУ заявило про викриття діяльності злочинної організації, основним напрямком роботи якої було «систематичне отримання неправомірної вигоди від контрагентів «Енергоатому» у розмірі від 10% до 15% від вартості контрактів». У НАБУ стверджують, що кошти легалізовувалися через бек-офіс у центрі Києва, через нього пройшло близько 100 мільйонів доларів. За даними слідства, приміщення цього офісу «належало родині колишнього народного депутата, а нині сенатора РФ Андрія Деркача, обвинуваченого НАБУ і САП в іншому кримінальному провадженні». Справа отримала назву «Міндічгейт».
Детектив НАБУ Олександр Абакумов в ефірі програми «Української правди» повідомив, що під час розслідування цієї справи детективи «в різних ситуаціях» зафіксували чотирьох міністрів Кабміну. За його словами, йдеться про посадовців різних періодів, тобто це не всі чотири нинішні міністри., і після був усунений Єрмак, я належав до тих експертів, які казали: гірше точно не буде. У новій ситуації, незалежно від того, хто буде главою ОПУ, підвищиться автономність і парламенту, і уряду.
Парламенту точно, бо ж тоді депутати просто образилися через те, що зробив з ними тогочасний Офіс президента, коли було голосування за ці закони проти НАБУ і САП. Тобто їх спочаткуВерховна Рада 22 липня підтримала законопроєкт № 12414, що, як повідомлялось, обмежує незалежність НАБУ та САП. Після цього голова НАБУ Семен Кривонос закликав президента України ветувати законопроєкт, але Зеленський його підписав того ж дня.
Ці законодавчі зміни викликали протести в Україні, а також стурбованість з боку західних партнерів.
Згодом президент Зеленський вніс до Ради новий законопроєкт про «посилення повноважень Національного антикорупційного бюро України і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури».
І 31 липня Верховна Рада ухвалила одразу за основу і в цілому законопроєкт президента Володимира Зеленського про «посилення повноважень Національного антикорупційного бюро України і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури».
Рішення в цілому підтримав 331 депутат. Крім того, депутати 326 голосами підтримали негайне передання документа на підпис президентові.
Голосування у Раді вперше від початку повномасштабного вторгнення Росії транслювалося на YouTube-каналі парламенту., а потім через один день «перестроїли».
– Влітку 2025-го.
– Так, тобто підставили.
Тому ясно, що після того вони стали думати...
І після усунення Єрмака будь-який новий керівник не матиме більше такого впливу на Зеленського, як Єрмак. Бо ми розуміємо, що це були особисті стосунки, довгі роки роботи поруч. І Зеленський довіряв Єрмаку, ну я б сказав, катастрофічно для країни.
Тому це все прогнозувалося.
Але далі ми побачили парламентську кризу, про яку опозиція казала, що це не криза парламенту, це криза того, хто не ходить на роботу. А на роботу переважно не ходили якраз народні депутати з фракції «Слуга народу». І це треба було змінювати.
І ось тепер, я думаю, це вдалося змінити. Тут відіграла роль сама ситуація. Тобто всі розуміли, що ці закони потрібно приймати. Бо якщо не приймемо, залишимося без фінансування.
Президент України Володимир Зеленський під час виступу у Верховній Раді. Київ, 19 листопада 2024 року
– Але ще ж не всі закони вони ухвалили.
– Не всі, не всі. Так. Але, я думаю, що ухвалять.
Ці закони… вдалося опрацювати конструктивно.
Я тут можу посилатися на Железняка із «Голосу», що коли подали перші проєкти цих законів, то вони були, ну, дуже такі навіть обурливі. А зараз відбулося конструктивне обговорення, і самі «слуги» відкоригували.
Тобто виходили з того, що є необхідність ухвалення бо без цього, Україна б втратили ще 4 млрд євро.
Якби провалили, то їм би це всі згадали. І Зеленський би їм це згадав.
Тому, я думаю, це було основним фактором.
Ну, і опозиція тут теж підтримувала. Я маю на увазі, проєвропейську опозицію, а не ту, що уламки цих ОПЗЖ.
Ну, і була робота проведена, розумієте?
Тож, думаю, що депутатам до цього не вистачало безпосередньої роботи з ними, щоб з ними спілкувалися.
– Депутати дорікали урядовцям, що вони з ними не спілкувалися.
– Так, урядовцям. І Зеленському постійно дорікали, що він насправді не спілкується із фракціями.
– А чому він не спілкується зі своїми депутатами? Я була, до речі, нещодавно під парламентом і спілкувалася із кількома депутатами зі «Слуги народу», то вони все ще очікують зустрічі з Зеленським, а коли вона відбудеться, ну невідомо.
– Дивіться, «Міндічгейт» створив унікальну ситуацію, коли можна перегорнути сторінку, перезавантажити все, в тому числі і Зеленському. Тому я звертав увагу на це, коли відбулися перші зміни, пов'язані з Єрмаком.
Але, на мою думку, президент, в принципі, ще залишився у старій парадигмі, що він – центр ухвалення усіх рішень. Припускаю, що він на цьому і залишиться. Тут уже його не переламати.
Але все-таки очевидно, що відбуваються певні зміни в самому парламенті і ситуації навколо нього. Тому Зеленський змушений бодай позірно показувати, що я спілкуюся із різними силами.
Чому це не відбувається із депутатами власної фракції?
А коли він з ними зустрічався останній раз?
– Мені здається, що це була ще зустріч із Єрмаком.
– Можливо, можливо. Але там не вийшло такої, знаєте, розмови, ну справжньої розмови. Я думаю, що це знову ж таки, це стиль Зеленського, на жаль. Але депутати зараз вимагають до себе ставлення відповідного і результатом стало, що зміна і позиції Свириденко (Юлія Свириденок, голова уряду України), яка все-таки сходила на всі засідання, до всіх фракцій, вислухала купу дуже неприємних речей.
Підключився до цього і Буданов.
Всі хвалять Арахамію (Давид Арахамія, г олова фракції «Слуги народу» Верховної Ради України). У мене до Арахамії специфічне ставлення, але його хвалять у тому сенсі, що він вміє контактувати, вміє налагоджувати діалог.
Голова парламентської фракції «Слуги народу» Давид Арахамія біля Верховної Ради
– Але, до речі, казали, власне, що та криза трапилася в той момент, коли Давида Арахамії не було, він був задіяний у переговорному процесі.
– Так, він був задіяний, і більше того, там дехто натякає може він був і зацікавлений в кризі для того, щоб показати свою роль, але давайте це відкинемо, це чутки і так далі.
Тобто, в принципі, всі попрацювали над тим, щоб відбулося схвалення цих законів. Це добре. Значить, можуть.
Отже, причина не в тому, що депутати заблокували роботу. Ні. Значить, це залежало від конкретного кола депутатів. Насамперед «Слуг». Треба з ними працювати.
А щоб знайти додаткові голоси, треба ходити до інших фракцій також. І з цього треба робити висновки, знову ж таки, що парламент уже не той парламент, який буде по свистку все це приймати, як було тривалий час.
Ну, ми пам'ятаємо перший, так званий, цей «зелений принтер», та й потім, де ж були центри ухвалення рішень. Вони всі були на Банковій.
Я думаю, що зміни все-таки відбуваються. І мають відбутися, якщо ми хочемо, щоб все йшло далі більш-менш нормально.
Чи це відбудеться, ми не знаємо, але те, що зараз відбулося, це крок в правильному напрямку. Наскільки це буде виважений крок, як надалі буде розвиватися ситуація – важко сказати.
Але ж і Свириденко, в принципі, зацікавлена, щоб підтримували урядові законопроєкти. Вона побачила, що так, для цього треба частіше ходити до парламенту і з ними обговорювати. Не ставити ультиматум, а радитися, виправляти законопроекти. Тому у мене є сподівання певні, що висновки будуть зроблені. Я б хотів цього.
Я думаю, що, і Буданов зацікавлений у тому, щоб була співпраця з парламентом.
– Щодо Буданова, BBC News Україна писало про те, що депутати були приємно вражені комунікацією із новим керівником Офісу президента, бо їм вперше, мовляв, не роздавали команди і не було бажання їх ламати через коліно, а була спроба вести адекватний, конструктивний діалог. Тобто Буданов змінює підхід комунікаційний Банкової до Верховної Ради, як ви вважаєте?
– Я там не був, але так кажуть і пишуть.
Я ж вже казав, що на мій погляд, цей підхід змінювався б у будь-якому випадку. Не буде такого, як було за за Єрмака.
Я думаю, Буданов, оскільки для нього, в принципі, ця робота, яка прямо не стосується сфери безпеки і оборони, є чимось новим. Йому треба слухати, чути думку інших і вміти знаходити і голоси, і рішення.
Тому, думаю, він буде налаштований на те, щоб зрозуміти, що відбувається, і принаймні зараз він буде вчитися.
Знову ж таки, насправді ж ми мало знаємо про Буданова.
Буданов дуже часто, він...
Ми бачили його, скажімо, на форумах різних, виступи його. Він дуже спокійний, часто говорить так в загальному. Тобто він не виступає якось гостро. Він справляє враження такої спокійної, зваженої, впевнений в собі людини.
Чи захоче він тиснути на парламент, домагатися свого, ну, свого в сенсі з президентом, ми насправді не знаємо. Ми не знаємо, які були домовленості у Буданова з Зеленським, коли він пішов на цю посаду. Ми далі побачимо.
Але зараз видно, що це не так, принаймні, зовні, як за Єрмака. То ж було жахливо просто... От я недавно спілкувався з деякими дипломатами, вони мені казали, що західні партнери сміялися, як він всюди вип'ячувався, де треба і де не треба – все біля Зеленського, біля Зеленського.
20 лютого 2023 року, Київ. Тогочасний президент США Джо Байден тисне руку Андрію Єрмаку, тогочасному керівнику Офісу президента України. На них дивться президент України Володимир Зеленський, спікер параламенту та голова уряду.
Але людина не розуміла цього, і робила. І президент, я думаю, цього не розумів.
Тобто я маю на увазі ситуацію, коли на переговорах по праву руку стоїть не міністр закордонних справ, а стоїть Єрмак. Або загальний знімок і знову ж таки поруч з президентом не глава іншої країни, а Єрмак чомусь і так далі. Ну, цього, я думаю, вже не буде.
– А як ви оцінюєте, порівняно з Єрмаком, чи став Буданов більш зручним для Зеленського, чи, можливо, порівняно з попереднім головою офісу президента, більш самостійним?
– Ну, дивіться, він необхідний Зеленському просто.
Бо раніше ми бачили підхід Зеленського: я можу ігнорувати інших. Зараз Зеленський цього не може робити.
Ну, він ігнорував, окрім Єрмака там і п'яти-шести менеджерів, які, як усі ми побачили, скажімо, неполітологічне слово – облажалися. А тепер йому треба виправляти ситуацію. І йому потрібні люди надійні, люди не дурні, які зможуть це робити.
Дивіться, призначення Буданова – це ж призначення потенційного, бо Буданова в опитуваннях вставляють там номером три, це призначення потенційного конкурента.
Це не тільки з цим пов'язано. Але коли були опитування щодо цих от рейтингів довіри-недовіри президенту, то після «Міндічгейту», то парадоксально, але рейтинги Зеленського трошки піднялися. Це показали різні служби.
Абсолютні цифри, до речі, дуже різняться. І ми можемо про це говорити. Але, скажімо, і КМІС, у КМІСа взагалі там найбільший рейтинг довіри до президента. Центр Разумкова запитував про довіру до президента як до інституції. Тобто там не було прізвища Зеленського. На кінець минулого року це було лише плюс чотири. А зараз це піднялося до плюс дев'ять. Тобто Центр Разумкова, хоча він дає в абсолютних цифрах набагато менше довіри до президента, але він теж показав певне зростання.
Тож Зеленському вдалося вийти з цієї кризи, я думаю, що все-таки з втратами, але не з такими, які б призвели до обвалу його рейтингу.
Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії, науковий радник Фонду Демократичні ініціативи ім.Ілька Кучеріва в студії Радіо Свобода. 9 квітня 2026 року
– Але чи дорівнює довіра до президента рівню підтримки президента?
– Ви маєте на увазі підтримку на виборах? Ні, звісно. Чесно скажу, для мене загадка, коли при всіх цих скандалах, скажімо там, 60% кажуть: «Ми довіряємо президенту Зеленському».
При всіх скандалах, при всій цій критиці, яка є, ми ж знаємо, що ми вільно, в принципі, його критикуємо. В соціальних медіа таке, що, це навіть, здається, занадто.
В інтернет-медіа теж ця критика дуже сильна. І є обговорення, критичне обговорення. Тобто все це є.
– Це ж демократія все ж таки чи ні?
– Це означає, що не закрутили, не вдалося закрутити гайки. І свобода критики у нас лишається. Так, вона обмежена на центральних каналах безумовно, ну на таких, які в марафоні. Так, безумовно, це ганебно, що виключили, що досі триває ця ситуація з трьома опозиційними каналами.
Ну, але у нас лишаються можливості для критики. І це ми маємо просто розуміти.
От питання в тому, чи ми будемо почутими.
Ми побачили, що є ситуація, де нас чують, коли змушені реагувати. Так було з НАБУ і САП. Злякалися студентів на майдані і злякалися зовнішнього тиску, що обмежать в хорошому сенсі цього слова, що обмежать, обмежать фінансування.
– Я ще хочу повернутися до Кирила Буданова. Ви сказали про те, що Зеленський призначив фактично свого конкурента на потенційних виборах.
– Так подейкують.
– Чи не є це спробою усунути цього конкурента? Я хочу просто нагадати, що от він, власне, входить до трійки соцопитувань про вибори. Останнє з них нещодавно презентувала компанія «Социс». І разом із ним в трійці на першому місці – сам Зеленський, потім – колишній головком ЗСУ, нині посол Великої Британії Залужний, ну, і Кирило Буданов зокрема.
– Наскільки я пам'ятаю, там з досить великим розривом. «Социс» показав, що позитивна довіра, плюс 30 баланс довіри-недовіри у Залужного і у Буданова, а у Зеленського уже негативний баланс довіри-недовіри. Але «Социс» тут єдиний, хто дає такі цифри. Тобто інші служби показують, що у Зеленського – позитивний рейтинг. Тому «Социс» тут вибивається ніби. Якщо у випадку Центру Разумкова і КМІС я говорив про те, що там абсолютні цифри різні, але тенденції в принципі… А у «Социса» – ні. «Социс» показує, що все, значить, у двох плюс 30, а у Зеленського там мінус. Тому це дуже сильно вибивається від інших структур. Тому треба бути обережними і зважувати. В соціології можуть бути відмінності. Усе залежить – час, постановка питання, які супутні питання, метод опитування тощо. Але тут дуже сильний розрив. Тобто щось різниця сильна в методології, якісь, як то кажуть, системні фактори.
– Тим не менш, чи не є це спробою усунути конкурента?
– Я думаю, що Зеленський про це так і думав. І ще раз кажу, те, що він призначив Буданова, якому люди симпатизують... Так, у нього, в принципі, позитивна думка. Він не піддавався якійсь шаленій критиці. Ясно, що він хоче частину перетягнути на себе цього позитивного ставлення.
Знову ж таки, те, що зробив Зеленський – призначення Федорова, і зустрівся він там з волонтерами, з Притулою. Стерненка призначили радником кого? Федорова. І ще кілька таких. Все це ніби створило картину, що є оновлення. Якесь є, але наскільки воно фундаментальне, ми не знаємо. Це ми будемо дивитися далі. Розумієте, я боюсь, що Зеленський може заспокоїтися, подивитися: «О, рейтинги нормальні, добре». І, скажімо, знову повернутися до тієї моделі, яка була, що все ми робимо з Банкової по свистку. А так уже точно не буде.
– Але чи вдалося йому це у випадку з Будановим, тому що Буданов не покинув цих рейтингів, він все одно залишається в топі.
– У топі. Але там в більшості це досить великий розрив, так? Тобто перші два місця – це Залужний і Зеленський, а там далі з відривом іде Буданов. Але що у Буданова – це у нього так званий другий вибір дуже високий. Тобто, умовно кажучи, що якщо не буде Залужного, за кого ви будете голосувати? Ваш вибір.
– Або Зеленського.
– Так, або Зеленського. Ну, із Зеленським я не знаю, бо це його електорат. Я не пам'ятаю, які там цифри, як він піде до Буданова, але якщо ми говоримо про Залужного, наприклад, не буде Залужного, це перетече в більшості до Буданова, тому у Буданова тут є ніби є потенціал. Але, знову ж таки, ми не знаємо його намірів. Я думаю, що це спокусливо – стати президентом України, якщо карта ляже...
Ми не знаємо взагалі, коли будуть ці вибори, правильно? Ми не знаємо, хто буде брати участь. Тому, якщо чесно, я повторю те, що я казав і продовжую казати, принаймні поки що. Я вважаю неправильним публічне оприлюднення рейтингів. Тому що це нас настроїть взагалі, що ми говоримо: «А хто буде наступним президентом?», а не говоримо, як нам вийти з цієї ситуації. Тобто ми не об'єднуємося, а знову починаємо дебатувати над тим: «А хто, як?». Починається оця гра, починається оце от протистояння. Ми побачили це публічне протистояння Залужний-Зеленський... І я не вважаю, що це добре для країни. Ще раз, на початку вторгнення була негласна домовленість у соціологів, що ми не оприлюднюємо рейтинги. Опитування продовжують проводитися, але вони були закриті.
– Але це далеко не перші рейтинги, які оприлюднені.
– Перші рейтинги були оприлюднені в кінці минулого року. І це зробив «Социс» із серйозних структур. Чому? Я не знаю. Чому Ігор Гринів, власне, це зробив? Не знаю.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Залужний, Буданов, Федоров: хто головний конкурент Зеленського? Гринів про повоєнні вибори та запит українцівПотім, по-моєму, був «Рейтинг». Якщо я не помиляюсь, «Рейтинг» був другим з таких відомих фірм, які приєдналися. А зараз пішло-поїхало. Тобто, фактично не оприлюднюють рейтинги КМІС, хоча був витік інформації, але це не через КМІС, а через замовників опитування. Тобто поки що КМІС дотримується думки, що не треба оприлюднювати рейтинги. Дотримується цього Центр Разумкова, фонд «Демініціатива».
Але ми бачили, що вже воно пішло, знаєте, вже якби ніхто на це не звертає уваги, на ці дебати, що треба давати, не треба, вже всі звикли, і журналісти звикли. Це ж можливість робити програми і поговорити. Іноді кажуть: «Треба, щоб знали, щоб об'єктивно оцінювали, щоб там західні структури, посольства». Так посольства і так все це отримують. Я перепитував. Тобто оці дані, які робляться, навіть закриті, їм передають. Вони дивляться, вони все це знають. Питання, чи треба це виносити в публічне обговорення. Я залишаюся на точці зору, що це не треба робити, що це передчасно, що це тільки нас збуджує і відводить в бік від обговорення. В принципі ж ми і так розуміємо, хто зараз на першому, другому місцях, ми це розуміємо… А от якщо говорити про політичні партії, особливо коли ставлять політичні партії, ми читаємо: партія Залужного, партія Буданова.
– Яких не існує наразі.
– Так. І не зрозуміло, як вони… Іде окремо партія Зеленського, партія Притули, партія мерів, партія Третьої штурмової, партія «Азову».
– Це все гіпотетичні варіанти.
– І так далі. Розумієте? Тобто це настільки все гіпотетично. І при цьому десь чверть виборців кажуть, що ми не знаємо, ми не готові зараз це обговорювати. Тобто, якщо по президентських рейтингах, то воно ніби об'єктивно більш-менш зрозуміло, то по цих парламентських, це взагалі таке гадання на кавовій гущі. А ми обговорюємо.
– Все ж таки про Валерія Залужного. Ви згадали про ті протиріччя, які є між ним і між Володимиром Зеленським.
– Вони вийшли назовні, так.
– Про це неодноразово писали як українські, так і західні медіа. Потім Валерій Залужний це сам підтверджував в інтерв'ю західній пресі. Чи не перебільшують журналісти історію з цим протистоянням між Зеленським і Залужним? Чи є тут політичні ревнощі якісь?
– Ну, ми ж всі знаємо, і я думаю, ви запитуєте, і знаєте відповідь, що може чи не головна причина, чому зняли Залужного, що це політичні ревнощі. Звичайно, ми можемо думати і про те, що верховний головнокомандувач, тобто Зеленський, він бачить щось, він хотів змінити на Сирського, щось змінити в підходах до війни, але всі говорять про те, ми розуміємо, що тут, звісно, були політичні ревнощі також.
Але те, що відбулося нещодавно, коли це виплеснулося назовні протистояння, коли Залужний зробив низку досить таких різких… Ну, принаймні одне точно було, коли він почав розповідати про те, що відбувалося в 22-му році, що відбувалося навколо нього, і все це лунало як… і він говорив, що мав іншу стратегію щодо ідеї контрнаступу і так далі.
Тобто, що було нав'язано йому інший підхід до контрнаступу і ми розуміємо, звідки було нав'язано. Тобто це фактична критика Зеленського, яка була, і давайте так, посол так не робить. В принципі, якщо ми говоримо про функції посла, про дипломатію – дипломат не критикує свій уряд.
Тому це виходило за норми звичайної дипломатичної практики. Але бачите, Зеленський не зняв Залужного. Колись попередник Залужного Вадим Пристайко, ми пам'ятаємо цей епізод, коли Зеленський ляпнув дуже такі речі… коли там британці сказали, що ми недостатньо вдячні, Зеленський публічно каже міністру оборони: «Ви дзвоніть і хоч кожен день кланяйтесь і кажете: «Дякуємо, дякуємо». І воно пролунало дуже некрасиво. І тоді Пристайко, ну він щось сказав, що ну президент трошки…
– Спробував залагодити ситуацію.
– Так, він спробував насправді залагодити, але це в такому ключі він подав, що президент теж трошки, значить там щось емоційне сказав і таке. Тобто, це не була критика, там було трошечки можливої корекції. Насправді Пристайко намагався виправити ситуацію. Одразу його зняли, Пристайка.
– А чому Залужного Зеленський не зняв?
– Тобто у випадку з Пристайком зняли, а у випадку із Залужним – ні, тому що Зеленський розуміє, що так він ще більше підвищить рейтинг Залужного. Бо тоді б це пішло так: «Ага, Залужний говорить правду, ми бачимо, що робить, що робить президент». Тому це б спрацювало, я думаю, на Залужного, і Зеленський вирішив на цьому утриматися, тому що все-таки Залужний там у Лондоні, а якщо він тут, тобто навіть якщо він думає про те, щоб якось будувати свою силу, будувати свою підтримку на виборах, з Лондону це робити важче. Можна, але важче. Це легше проконтролювати, про це легше дізнатися. А якби Залужний був тут, наприклад, його зняли і Залужний сюди вертається...
– Ситуація зміниться?
– Ситуація зміниться, тому я думаю, що він вирішив не робити цього. Саме тому.
– Ви згадали про довіру до Зеленського, якраз КМІС минулого місяця опублікував опитування , які свідчили, що довіра до президента зросла на 9% у порівнянні з лютим і на початку березня становила 62%. Динаміка покращилась, про що ви згадували.
– Треба дивитися, коли ми говоримо про ці цифри, треба брати баланс довіри і недовіри. Вона теж піднялась, тепер знову піднялась десь +30, ви можете перевірити. Чому відбулося, я вже пробував пояснити, тому що Зеленському з цього скандалу вдалося вийти, що він показав: «А я от щось змінюю». Я думаю, це йому додало. Але можливо тут ще, знаєте, ми бачимо цей тиск з боку американців. І це, мабуть, посилює, що «ми опираємося, наш президент опирається». От, можливо, це додає також.
– Про Сполучені Штати і переговори – ми ще повернемось до цього питання, але тут цікаво, як на довіру і підтримку президента впливає те, що він фактично дистанціюється від питань мобілізації? Зеленський доволі рідко коментує цю тему. Більше це робить міністр оборони Михайло Федоров, наприклад, якому Зеленський дав завдання вирішити проблеми з мобілізацією. Мовчить Зеленський також і про випадки нападів і поранень військовослужбовців ТЦК. Ця мовчанка, вона має позитивний ефект, чи чому Зеленський так робить? Як ви бачите ситуацію?
– Я не знаю, можливо, для якихось рейтингів Зеленського це може якось і добре, що він не лізе в якісь болючі теми, але це абсолютно хибна позиція для країни, я думаю. Безумовно, він так і не заявив нічого з приводу нападів на військових? Станом на три дні тому не було ніяких заяв, не було заяв щодо вбивства.
– Не було, принаймні я не бачила.
– Я теж не бачив. І я цього не розумію. Як так можна? Для мене немає пояснень. Ну з мобілізацією якось розумію, що ти не хотів якось робити непоправні речі, але тут явно потрібна твоя реакція. Її немає. Для мене немає пояснень. Просто немає. Бо це ставить багато питань до Зеленського. Це дає козирі його опозиції, козирі його противникам? Ти мав би вийти з якоюсь заявою.
У мене – от коли ми аналізуємо питання мобілізації, чому вона йде так важко і так далі, скажімо, два роки, я думаю, насправді, що одна з причин полягала в тому, що коли перші були силові дії проти ТЦК, проти мобілізації, на це треба було реагувати дуже жорстко. Відбувся перший напад на ТЦК – потрібна жорстка реакція, щоб іншим було неповадно. Або навіть не напад, а коли відбивали, пам'ятаєте, відбивали своїх. Причому це було на заході України.
Західна Україна пишається своїм патріотизмом, але там теж багато людей, які ховаються, і вони ще й відбивають інших від мобілізації. Тоді треба було діяти дуже і дуже жорстко, щоб люди побачили: Ах, є напад на військових – це буде каратися. Ув'язненням, тривалим ув'язненням.
А тоді вирішили не чіпати тему. Ну, тема ж болюча і так далі. Тобто подали сигнал, що можна. Ну і це далі пішло і поїхало, що все більше і більше таких випадків, коли відбивають від мобілізації. А чим далі заходить ситуація в негатив, тим важче її… ти спробуй застосуй зараз силу. Скільки буде, як це сказати, таке слово лізе – смороду, вибачте. От, тому треба все робити вчасно, а вчасно не було зроблено.
Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії, науковий радник Фонду Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва в студії Радіо Свобода. 9 квітня 2026 року
– Зараз Зеленський ще може якось виправити ситуацію з цією комунікацією?
– Ну треба виправляти. З комунікацією – точно. Це треба робити, треба виправляти. Знову ж таки, я думаю, що давайте згадаємо Міндічгейт. Вийшов Зеленський, сказав, що в нас відбуваються зміни, а отут є нехороші люди, і натяк був абсолютно зрозумілий. На опозицію, що ви намагаєтесь розгойдати ситуацію, цим скористатися. Я цього не допущу.
А мені здається, що меседж мав би бути: люди добрі, у нас зараз непроста ситуація. У нас є два фронти: один зовнішній, другий фронт в тилу, боротьби з корупцією. Якось сказати так, делікатно, не треба казати, що я був неправий, що я помилявся, ні. Що зараз нам треба сісти спокійно, мати всім нормальний діалог. От, ми всі могли не помилятися, але якось діяти недостатньо, взаємодіяти один з одним. Давайте зараз виправляти цю ситуацію. Я простягаю руку всім, хто хоче це робити. І це було б ознакою слабкості? Ні, я думаю, це була б ознака сили!
Ну, він тоді все-таки вирішив казати, що тут є люди, які хочуть цим скористатися. Є люди, які хочуть скористатися падінням рейтингів Зеленського? Є. Так, але не це ж має бути головною темою.
– До речі, Буданов, він доволі відкрито говорить про питання мобілізації. Він неодноразово вже заявляв, що мобілізація триватиме до кінця війни. І от одна з останніх ще заяв, що вивіска ТЦК, зміна її назви, вона не змінить фактично самого процесу, тобто, що мобілізація триватиме. Але критики щодо Буданова не лунає в цьому питанні. Як так відбувається?
– Тому що, знову ж таки, ТЦК – це ж не його відомство. ТЦК – це зараз у відомстві Сухопутних сил. Наскільки я пам'ятаю, фахівці казали, що це неправильно. Не має командування Сухопутних сил займатися мобілізацією.
Тобто мало того, що війна, на них ще вішають і це. Ну, це мав би займатися, не знаю, Міністерство оборони, інші структури. А Буданов сказав правильно, що це не змінить суті. Все одно ж, яка структура… от кажуть, передамо поліції. Ну так поліція отримає те саме на горіхи. Тому що має ж бути суть, а суть в тому, що так, потрібні методи мобілізації, в тому числі, ну, ясно, що треба все це поліпшувати, що треба працювати з людьми і так далі.
Але потрібні якісь і методи, коли викликають до ТЦК, а людина не йде. Ну тоді звідси і випливають якісь інші дії. Тому перейменування або просто передали в іншу структуру і все – це не виправить ситуацію. Треба якось думати інакше, що з цим робити. Щодо мобілізації, ну це ж абсолютно зрозуміло, що триває війна, буде мобілізація. А як ми будемо воювати далі? Інше питання: а вік ми будемо знижувати мобілізації? Це ж болюче питання.
– Відповіді немає наразі на це питання.
– Поки що ні. Оце болюче питання. Знову ж таки, пам'ятаєте це з випуском молоді за кордон? От зробили це. На початку воно було не зовсім зрозуміле. Лунали різні думки. Скажімо, от Елла Лібанова, директор Інституту демографії, її заступник, вони утрималися від дуже критичних оцінок. Вони сказали, що неясно, як це буде, як це буде впливати, бо, з одного боку, це сигнал, що в нас, в принципі, іде нормально.
Але ми побачили, що все-таки, так, цей відтік іде. І замість того, щоб готуватися до служби в армію, так, умовно кажучи, тобі 23 роки, і тобі треба готуватися до до того, що ти підеш в армію в 25 років, а ти замість цього думаєш, як тобі швиденько, значить, виїхати за кордон поки тобі не стукнуло 23 роки. Але ніхто не говорить про перегляд. Ясно, що переглянути зараз, виправляти – це важче, ніж ухвалювати те рішення. Там були позитивні впливи також. Тому що, скажімо, дехто хотів приїхати в Україну, з тих, хто виїхав з молоді, повернутися в Україну, а потім продовжити навчання за кордоном. І, скажімо, в тих, хто приїхав в Україну, у них є можливість тепер знову виїхати до 23 років за кордон, але частина просто сприйняла це як сигнал, що ну, поки є можливість, давайте виїжджати.
– Тут якраз можемо перейти до питання тривалості війни і переговорів щодо завершення війни, які зараз фактично на паузі. Про це вкотре заявив Володимир Зеленський. І відбувається це все на тлі залученості Сполучених Штатів у війну на Близькому Сході. Водночас Кирило Буданов недавно заявляв, що після Великодня очікують на приїзд до України американських переговірників Джареда Кушнера і Стіва Віткоффа. Буде цей візит чи не буде – це поки що велике питання. Але якщо коротко, такий зробити підсумок, що зараз відбувається на переговорному треку, яку ви бачите ситуацію?
– В будь-якому, якщо приїдуть – добре. Гірше від цього не буде. Ну, питання в тому, з чим приїдуть, які будуть висновки. Тобто деякі ж речі в дипломатії можна робити абсолютно формально для того, щоб щось щось показати. От тому що, наскільки я розумію, вирішення ключової проблеми по Донбасу нема, тиск на нас продовжується.
Ну, ми намагаємося продовжувати переконувати. Не знаю, що там за кулісами. Я щось не думаю, що Віткофф дуже розуміє українські аргументи, чесно кажучи. Але Трамп точно не хоче їх чути. Україна йому муляє, перешкоджає з Росією мати гарні стосунки. Ми бачимо по всіх заявах, які йдуть. Тобто ми ж бачимо, це ж не проти Путіна йде, періодично – от Україна, от Зеленський не хоче. Ми бачимо, що це відбувається. І це означає, що перед нами може постати дуже важка дилема. І тут я не заздрю нашій владі і Зеленському також.
Розумієте, для того, щоб оцінити, можемо ми далі… От якщо не буде допомоги з боку США, що у нас залишилося від допомоги США? Це те, що вони продають європейцям озброєння для нас і дуже важливо, що вони нам дають розвіддані. А якщо нам скажуть, що не буде цього? Або ви підписуєте, або ми вам цього не даємо. Що далі? І тут для того, щоб реагувати, звісно, потрібно мати інформацію, наскільки у нас є можливості без цього продовжувати далі війну. Тому що Путін очевидно цим хоче скористатися, тим, що Трамп робить. Ми не володіємо повною інформацією. Нею володіє тільки керівництво країни.
Я думаю, що, в принципі, позиція наша правильна в тому, що ми продовжуємо наполягати, що віддати Донбас повністю – це означає стимулювати подальшу російську агресію. Це правильна позиція абсолютно. І як реагувати на те, що робить Трамп – ми тягнемо. Тягнемо. Правильно, що тягнемо. А якщо дійде до того, що Трамп поставить нам ультиматум?
– Але наразі є ультиматум від Росії. Пролунала заява від Кремля, що, мовляв, Україні слід вивести свої війська впродовж двох місяців із Донбасу. От тут цікаво, які суспільні настрої ви спостерігаєте серед українців щодо завершення війни і щодо умов завершення війни? Чи є ще червоні лінії, на що готові або не готові піти українці?
– Ну, це ж не нове. Ці червоні лінії зберігаються. Українці відкидають ідею того, щоб вивести війська з Донбасу, бо розуміють, що це не припинить війну, не припинить агресію, навіть в умовах, якщо нам даються гарантії з боку США. А якщо ми почнемо розшифровувати, які це гарантії можуть бути, так, це питання, до речі, КМІС ставив. І вони розшифрували. Ну, добре, нам дають гарантії безпеки, які не будуть включати американських військ тут, які можуть не включати американської зброї, щось ще таке. Тобто показувалось, що ці гарантії насправді слабкі.
Чи ви готові, щоб віддати Донбас в обмін на такі американські гарантії? Люди кажуть: «Ні». Тобто, дивіться, спочатку вони кажуть: «Ні». Але коли ти починаєш розповідати, що ці гарантії можуть бути без серйозних гарантій, ця частка збільшується, тих, хто каже: «Ні». З іншого боку, ми бачимо, що там є деякі скорочення тих, хто каже, що ми готові терпіти, скільки потрібно. Там відбулося деяке скорочення рік тому. Я не пам'ятаю абсолютні цифри. За рік падіння десь було приблизно 7-9%. Я можу помилитися трошки в абсолютних цифрах. Тобто є падіння.
Але все одно більшість українців каже, що ми готові терпіти стільки, скільки треба. Так що так, ми всі перевтомлені, це правда. Особлива втома у тих, у кого близькі на фронті. Ну і ми ж всі там чи то під обстрілами, чи… Ну, в усіх посттравматичний синдром, правда? Тому ми всі втомилися. Ця зима була важка. Але поки що опитування показують, що це те, що називається англійським словом resilience, тобто здатність витримувати, стійкість, що вона в українців є.
І коли нам кажуть, до речі, про мобілізацію. От нам кажуть іноді, можна почути у міжнародних партнерів. Бачите, у вас проблеми з мобілізацією, таке-сяке. Ну так, у нас проблеми з мобілізацією. А ви розумієте, що це п'ятий рік [масштабної] війни? До речі, це уже довше, ніж в Другій світовій війні воювали Сполучені Штати. Довше, ніж Штати воювали. Розумієте? А що було б у вас на п'ятий рік війни?
От, на хвилиночку. Якщо ми згадаємо Штати, то там була мобілізація, по-моєму, примусова тоді була під час Другої світової війни, якщо я не помиляюсь. І це теж було непросто робити. Ну, ми бачили опитування по інших країнах. Там готовність воювати за країну не така висока, як у нас. От ми бачили, що в Німеччині так заговорили про те, що от у нас буде добровільний призов. І що можливо ми тоді обмежимо можливості не виїзду, а ти маєш виїжджаєш на три-чотири місяці, ти маєш повідомити, що там у них, я не пам'ятаю, якийсь там центр Бундестагу про це так закричали: «Як це так?» Вони, німці, одразу виступили з простуванням: «Ні, ні. Поки що ми цього робити не будемо». Тобто люди, які все-таки живуть в мирному житті, не так готові на те, щоб сказати: «Так-так-так, ми підемо воювати».
До речі, в українців перед вторгненням, прямо перед вторгненням ми робили, «Демініціативи», ми робили опитування на початку лютого 22-го року. Цифри показували, що 20% українців буде воювати, ще 40% сказали, що ми будемо допомагати армії, чим можемо, всім. Ну, ясно, що там було десь 15-17%, які сказали, що нам все це по барабану, нас цікавлять тільки ми самі. Але більшість сказала, що ми готові воювати.
Ми тоді, до речі, ходили з цими цифрами по посольствах, які тут були. Ми показуємо, що ми готові до опору, ми готові, не думайте, що ми здамося. Ну, все одно це виявилося несподіванкою для, в тому числі, західних країн.
– Пане Гарань, ще на завершення одне питання. От на тлі продовження війни, на тлі цих заморожених переговорів, непевності майбутнього НАТО, як альянсу, якою може бути роль Глобального Півдня? Я знаю, що ви нещодавно повернулися із поїздок, зокрема із Катару, і можете точно поділитися думками. Як ви вважаєте, що тут потрібно знати в цьому напрямку і розуміти?
– Не тільки Катар був, була Ефіопія, були зустрічі по Латинській Америці, не в самій Латинській Америці цього разу, але зустрічі. Ну, по-перше, безумовно, ми бачимо, як ми показали, що ми є суб'єкт в цій війні в Перській затоці з нашою позицією по дронах. Ми побачили активізацію, власне, що Україна може запропонувати цим країнам.
Ми досягли певних результатів, той самий Єгипет заявив, що він не буде закуповувати у Росії зерно, яке вироблено на окупованих територіях і так далі. Але, безумовно, це парадоксально, з одного боку, погано вплинула на все, і на нас теж ця війна через зміну уваги до Перської затоки, через ціни на нафту і так далі.
Але, з іншого боку, тепер бачать, яка Україна є, що можна використовувати наш досвід. Питання також, що ми зможемо за це отримати? Тобто завжди хочеться думати про прагматику. Але тут ми маємо в цілому, якщо ми говоримо про Глобальний Південь, так званий Глобальний Південь, тому що це дуже різні країни. І ці ж латиноамериканці ображаються, коли кажуть, що ви Глобальний Південь, як і Африка.
Ми побачили, що ми не маємо тут бути ідеалістами, тому що багато цих країн, вони не є економічно готовими для того, щоб, скажімо, брати участь в санкціях проти Росії. Раз. Друге, вони не готові постачати зброю, скажімо, Україні. Два. Росія донедавна була в їхніх планах, що з ними треба підтримувати важливі зусилля, бо Росія – гравець на Близькому Сході, особливо на Близькому Сході. Тобто ті самі арабські країни, що ми ж не будемо розривати стосунки з Росією заради України. Там взагалі Україна не розумілася громадськістю. Хоча є фахівці, які, в тому числі арабські, які дуже добре все розуміють, дуже нам симпатизують. І друкуються з цього приводу.
Але так, нинішня ситуація, вона якби змінила фокус, в тому числі громадськості в цих країнах. Вони зараз дивляться на Україну абсолютно іншими очима. Але що можуть взагалі всі ці країни робити? Ці країни – це дуже важливо, це голоси в ООН. Так, голосування в ООН, інші міжнародні організації – це символічні речі. Але все одно це важливо. Це економічні зв'язки. Це більше економічних зв'язків для нас, менше економічних зв'язків для Росії. І можуть бути всі ці спільні проєкти, в тому числі збройові проєкти і так далі. І їхня місія в гуманітарних аспектах, тобто повернення дітей, повернення полонених. Той же Катар, Емірати, вони в цьому брали участь.
– Тобто є багато напрямків роботи, можна розширювати співпрацю.
– Ну так, я думаю, те, що відбувається зараз на Близькому Сході, і якщо буде підтвердження все те, що Росія зараз допомагає Ірану, це може достатньо різко змінити ситуацію.
Але весь Глобальний Південь розвернути – це важко. Потрібна дуже копітка робота. От нам треба зрозуміти, якою мовою ми там говоримо. Тобто, наприклад, коли ми говоримо, знаєте, я по собі це відчув, коли почалися поїздки, Африка, Латинська Америка, Азія. Я думав, що достатньо приїхати, це був кінець 2022 року і розповісти, що тут відбувається, що росіяни витворяють, як вони хочуть відродити Радянський Союз.
Я виступаю перед африканцями і кажу: «Путін хоче відродити Радянський Союз». Вони кажуть: «Так Радянський Союз – це ж добре. Він нам допомагав звільнитися від колоніалізму». От тоді ти починаєш думати, а що ж сказати? Ти кажеш: «Путін хоче відродити Російську імперію». Починаєш пояснювати, що таке Російська імперія. От на зустрічах із латиноамериканцями нам самі латиноамериканці, наприклад, порадили, вони кажуть: «От ви говорите про міжнародне право, про цінності, а в Латинській Америці ми все це не дуже сприймаємо, тому що ми вважаємо, що це все якраз наратив Заходу. А Захід – це колоніалізм, це неоколоніалізм, і особливо там, скажімо, Африка, якщо ми говоримо, для них Захід поганий, бо там були колонії. І хоча зараз іде величезна економічна допомога звідки? Не з Росії, із Заходу, але все одно він поганий.
Так от, в Латинській Америці нам сказали: «Оці розмови про міжнародне право і цінності – це не дуже добре буде розумітися. Але, якщо ви будете говорити: «Не можна ділити світ на сфери впливу...» Вони це розуміють в Латинській Америці Вони це розуміють дуже добре, тому що там Путін, а тут Трамп. До речі, парадокс в чому? Значить, раніше в багатьох цих країнах на нас дивилися як на абсолютно проамериканського союзника і ледь не маріонетку. А зараз вони дивляться: «О, на вас Трамп тисне. А ви йому опираєтесь? Хм, може є сенс вас підтримати?» І навіть країни, які раніше нас не підтримували, як ПАР, наприклад, не голосувала за антиросійські резолюції, а зараз взяли і проголосували. Так що, бачите, такі от парадокси.