– Пані Іванченко, яким чином здійснювався цей злочин проти українського народу? Які дії більшовицької влади призвели до масового голоду?
– Сталін писав: «Если мы не исправим положение в Украине, Украину можем потерять…». Особисто Сталіним була спеціально розроблена програма. Було створено так зване спеціальне управління ДПУ. Воно розробило спеціальний план розкуркулення, за яким велика кількість українців виселялась на північ.
Відбирання хліба, репресії, нищення людей. Активістам, що відбирали хліб у 30-х роках, давали близько 10% від знайденого, і люди йшли навіть на такий злочин, рятуючи часом і себе. А якщо б вони не погодились відбирати збіжжя, квасолю, продукти харчування тощо, то їх очікувало ув’язнення або розстріл. Але багато з них відмовлялося бути гвинтиком злочинної машини смерті. Одночасно велася боротьба з українською інтелігенцією, знищили майже все письменництво, знищувалася українська православна церква.
Треба сказати про те, що цей Голодомор-геноцид був можливий в Україні саме при тих особливих умовах великої промислової кризи, що розгорнулася у Європі. Вся Європа мовчала, знаючи що від українського народу забирають-вимітають останню зернину, бо Сталін продавав цей хліб закордон. Хліб вивозився у величезних кількостях із перевищенням плану. Ну ось, наприклад, у 1932 році план вивезення хліба закордон було виконано на 101,8%. У 1933 році лише за перший квартал цей план було виконано на 106,7% ! Відібраний у селян хліб, щоправда, й не завжди вивозили. Він часто гнив на вокзалах, у сховищах. Але, що цікаво, цей хліб гнив, а селянам його не давали! Це що? Ішла цілеспрямована боротьба – нищення Голодомором українського народу. Перший секретар Вінницького обкому партії Чернявський пише на ім’я Косіора 17 березня 1933 року повідомлення, що люди від голоду вже поїли забитих коней, собак і кішок, і з’їли буряковий жом і картопляне лушпиння, що в кількох селах, зареєстровано 6 випадків людоїдства, 3 випадки трупоїдства, а також кілька випадків самогубства на ґрунті голоду. У Донецькій області, в селі Шапарському із 230 дворів у березні 33-го року було близько 500 хворих людей (лежачих). За січень і 20 днів лютого тут в селі померло 74 особи. У селі Таргани, що на Київщині від голоду у 1933 році померло 360 осіб, а в роки Другої світової війни загинуло 52 особи. У селі Ясногородка тієї ж області від голодного мору люди вмирали цілими сім’ями. Наприклад, у родині Тиміша Рябовола мати зарізала і зварила найменшу дочку і збожеволіла. Матері різали і варили своїх дітей, щоб нагодувати і врятувати інших дітей. Варили померлих, як це було в селі Гусакові, на Київщині. І це були непоодинокі випадки. У знаменитій книжці, яку ми створили із Спілкою письменників України «Голод 33», там наводяться численні документи про те, що це були грандіозні репресії, численні суди, масові розстріли, скажімо, за збирання навіть колосків на полі.
– Які області найбільше постраждали від Голодомору?
– Найбільше постраждала Харківська та Київська області. Там до двох мільйонів людей померло. Причому Харківська область, східні райони України, в т. ч. і Донецька, і Луганська області, вимирали цілими селами. І тут же ішли десятки ешелонів і сотні тисяч переселенців із Росії і заселялися у звільнені від померлих хати. Це було насильницьке переселення. І тоді ще багато чесних спостережників, той же Серджо Греданіґо, італійський консул у Харкові в 30-х роках, писав, що відбувається корінна зміна демографічної карти України. До чого це призведе? Що український народ скоро, через кілька років перестане існувати. Цитую: «Можливо, в дуже близькому майбутньому не доведеться більше говорити, ні про Україну, ні про український народ, а отже не буде української проблеми, оскільки Україна фактично стане частиною Росії». Це цитата із книги «Листи з Харкова», що вийшла друком минулого року. У ній містяться доповіді, повідомлення, записки Серджо Греданіґо. Цей голод був застосований штучно, саме проти української нації. Саме українські села вимирали і на Кубані, і на Поволжі.
– Скільки загалом загинуло українців в ті страшні часи?
– Ви знаєте, щодо цього є різні точки зору. У цілому демографічна втрата України становила до 10 мільйонів, якщо порівняти перепис населення 1937 року із переписом 1926 року. Той же Серджо Греданіґо та інші дослідники говорять про щонайменше 14-15 мільйонів загальних втрат, яких зазнала Україна в часи Голодомору 1932-33 років. Це фактично майже стільки, скільки становлять загальні втрати України у роки Другої світової війни.
(Київ – Прага)
– Сталін писав: «Если мы не исправим положение в Украине, Украину можем потерять…». Особисто Сталіним була спеціально розроблена програма. Було створено так зване спеціальне управління ДПУ. Воно розробило спеціальний план розкуркулення, за яким велика кількість українців виселялась на північ.
Відбирання хліба, репресії, нищення людей. Активістам, що відбирали хліб у 30-х роках, давали близько 10% від знайденого, і люди йшли навіть на такий злочин, рятуючи часом і себе. А якщо б вони не погодились відбирати збіжжя, квасолю, продукти харчування тощо, то їх очікувало ув’язнення або розстріл. Але багато з них відмовлялося бути гвинтиком злочинної машини смерті. Одночасно велася боротьба з українською інтелігенцією, знищили майже все письменництво, знищувалася українська православна церква.
Треба сказати про те, що цей Голодомор-геноцид був можливий в Україні саме при тих особливих умовах великої промислової кризи, що розгорнулася у Європі. Вся Європа мовчала, знаючи що від українського народу забирають-вимітають останню зернину, бо Сталін продавав цей хліб закордон. Хліб вивозився у величезних кількостях із перевищенням плану. Ну ось, наприклад, у 1932 році план вивезення хліба закордон було виконано на 101,8%. У 1933 році лише за перший квартал цей план було виконано на 106,7% ! Відібраний у селян хліб, щоправда, й не завжди вивозили. Він часто гнив на вокзалах, у сховищах. Але, що цікаво, цей хліб гнив, а селянам його не давали! Це що? Ішла цілеспрямована боротьба – нищення Голодомором українського народу. Перший секретар Вінницького обкому партії Чернявський пише на ім’я Косіора 17 березня 1933 року повідомлення, що люди від голоду вже поїли забитих коней, собак і кішок, і з’їли буряковий жом і картопляне лушпиння, що в кількох селах, зареєстровано 6 випадків людоїдства, 3 випадки трупоїдства, а також кілька випадків самогубства на ґрунті голоду. У Донецькій області, в селі Шапарському із 230 дворів у березні 33-го року було близько 500 хворих людей (лежачих). За січень і 20 днів лютого тут в селі померло 74 особи. У селі Таргани, що на Київщині від голоду у 1933 році померло 360 осіб, а в роки Другої світової війни загинуло 52 особи. У селі Ясногородка тієї ж області від голодного мору люди вмирали цілими сім’ями. Наприклад, у родині Тиміша Рябовола мати зарізала і зварила найменшу дочку і збожеволіла. Матері різали і варили своїх дітей, щоб нагодувати і врятувати інших дітей. Варили померлих, як це було в селі Гусакові, на Київщині. І це були непоодинокі випадки. У знаменитій книжці, яку ми створили із Спілкою письменників України «Голод 33», там наводяться численні документи про те, що це були грандіозні репресії, численні суди, масові розстріли, скажімо, за збирання навіть колосків на полі.
– Які області найбільше постраждали від Голодомору?
– Найбільше постраждала Харківська та Київська області. Там до двох мільйонів людей померло. Причому Харківська область, східні райони України, в т. ч. і Донецька, і Луганська області, вимирали цілими селами. І тут же ішли десятки ешелонів і сотні тисяч переселенців із Росії і заселялися у звільнені від померлих хати. Це було насильницьке переселення. І тоді ще багато чесних спостережників, той же Серджо Греданіґо, італійський консул у Харкові в 30-х роках, писав, що відбувається корінна зміна демографічної карти України. До чого це призведе? Що український народ скоро, через кілька років перестане існувати. Цитую: «Можливо, в дуже близькому майбутньому не доведеться більше говорити, ні про Україну, ні про український народ, а отже не буде української проблеми, оскільки Україна фактично стане частиною Росії». Це цитата із книги «Листи з Харкова», що вийшла друком минулого року. У ній містяться доповіді, повідомлення, записки Серджо Греданіґо. Цей голод був застосований штучно, саме проти української нації. Саме українські села вимирали і на Кубані, і на Поволжі.
– Скільки загалом загинуло українців в ті страшні часи?
– Ви знаєте, щодо цього є різні точки зору. У цілому демографічна втрата України становила до 10 мільйонів, якщо порівняти перепис населення 1937 року із переписом 1926 року. Той же Серджо Греданіґо та інші дослідники говорять про щонайменше 14-15 мільйонів загальних втрат, яких зазнала Україна в часи Голодомору 1932-33 років. Це фактично майже стільки, скільки становлять загальні втрати України у роки Другої світової війни.
(Київ – Прага)
