Вони вважали, що відчуття національної належності – це внутрішня потреба людини. Вони навчалися в інститутах, де зовсім не звучало українське слово. Їм не викладали ні української історії, ні української літератури.
І вони зібралися одного разу і створили Клуб творчої молоді – славнозвісний КТМ. Вони – це Лесь Танюк, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Василь Стус і ще багато інших. Серед них була і Алла Горська, дочка директора Київської кіностудії. Весела й рішуча людина, талановита й смілива художниця.
«Вона пройшла між нами світлим добрим духом...»
Євген Сверстюк, колишній політв’язень, президент українського Пенклубу, головний редактор газети «Наша віра», розповідає, що друзі навіть хотіли у мармурі увічнити такі слова про Аллу Горську: «Вона пройшла між нами світлим добрим духом, із вірністю неофіта...».
Неофіта, тому, що Алла Горська вивчила українську мову лише у спілкуванні зі своїми друзями по КТМ. У її родині розмовляли російською.
«Горська була однією з перших, хто підписував усі документи проти переслідувань і репресій. Вона писала листи політв’язням, підтримувала їх на засланні, а також зустрічала й допомагала тим, хто повертався з таборів. Вона дуже любила людей і прагнула їм допомогти», – каже Сверстюк.
Справа про вбивство Алли Горської сфальсифікована КДБ
Євген Сверстюк був свідком того, як КДБ фальсифікувало слідство, поставивши до розслідування своїх людей.
Хоч художницю убили одним професійним ударом у листопаді 1970 року, усю вину за злочин цинічно поклали на старого свекра Горського, якого й самого пізніше знайшли мертвим на залізничних коліях.
Історик Сергій Білокінь теж особисто був знайомий з Алою Горською. Він навіть їздив додому до одного слідчого у цій справі, щоб ознайомитися з документами. Він стверджує, що «нічого у тій справі не трималося купи».
Дослідивши терор радянської системи, Білокінь дійшов висновку, що ця система завжди «убивала тих, з ким не могла домовитися».
Алла Горська була саме такою. Вона жодного разу не пішла на поступки перед КДБ.
І це при тому, що нищили те, чим вона жила, – її твори. Так уночі розбили на друзки щойно завершений вітраж у холі Київського університету імені Шевченка.
Вітраж зображав Шевченка, який пригортав до себе дівчину-Україну.
До наших днів уціліли монументальні художні композиції «Птах Еллади» та «Квітуча Україна» у Маріуполі; «Космос», «Вода», «Вогонь», «Земля», «Життя», «Надра», «Сонце», «Вітер», «Прометеї» у Донецьку; «Естафета» у Краснодоні та «Вугільна квітка».
(Київ – Прага)
І вони зібралися одного разу і створили Клуб творчої молоді – славнозвісний КТМ. Вони – це Лесь Танюк, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Василь Стус і ще багато інших. Серед них була і Алла Горська, дочка директора Київської кіностудії. Весела й рішуча людина, талановита й смілива художниця.
«Вона пройшла між нами світлим добрим духом...»
Євген Сверстюк, колишній політв’язень, президент українського Пенклубу, головний редактор газети «Наша віра», розповідає, що друзі навіть хотіли у мармурі увічнити такі слова про Аллу Горську: «Вона пройшла між нами світлим добрим духом, із вірністю неофіта...».
Неофіта, тому, що Алла Горська вивчила українську мову лише у спілкуванні зі своїми друзями по КТМ. У її родині розмовляли російською.
«Горська була однією з перших, хто підписував усі документи проти переслідувань і репресій. Вона писала листи політв’язням, підтримувала їх на засланні, а також зустрічала й допомагала тим, хто повертався з таборів. Вона дуже любила людей і прагнула їм допомогти», – каже Сверстюк.
Справа про вбивство Алли Горської сфальсифікована КДБ
Євген Сверстюк був свідком того, як КДБ фальсифікувало слідство, поставивши до розслідування своїх людей.
Хоч художницю убили одним професійним ударом у листопаді 1970 року, усю вину за злочин цинічно поклали на старого свекра Горського, якого й самого пізніше знайшли мертвим на залізничних коліях.
Історик Сергій Білокінь теж особисто був знайомий з Алою Горською. Він навіть їздив додому до одного слідчого у цій справі, щоб ознайомитися з документами. Він стверджує, що «нічого у тій справі не трималося купи».
Дослідивши терор радянської системи, Білокінь дійшов висновку, що ця система завжди «убивала тих, з ким не могла домовитися».
Алла Горська була саме такою. Вона жодного разу не пішла на поступки перед КДБ.
І це при тому, що нищили те, чим вона жила, – її твори. Так уночі розбили на друзки щойно завершений вітраж у холі Київського університету імені Шевченка.
Вітраж зображав Шевченка, який пригортав до себе дівчину-Україну.
До наших днів уціліли монументальні художні композиції «Птах Еллади» та «Квітуча Україна» у Маріуполі; «Космос», «Вода», «Вогонь», «Земля», «Життя», «Надра», «Сонце», «Вітер», «Прометеї» у Донецьку; «Естафета» у Краснодоні та «Вугільна квітка».
(Київ – Прага)
