– Пане Гаврилишин, як Ви оцінюєте перших три місяці роботи нової влади на чолі із Віктором Януковичем?
– Я з турботою оцінюю дії чинної влади. З одного боку, я радий, що, як виглядає, є трохи більше політичної стабільності в Україні, немає попередньої ситуації, коли між Президентом і Прем’єр-міністром була вічна війна. У Євросоюзі, США також дуже чекали від України налагодження відносин із Росією. З іншого боку, є негативи. Стало несподіванкою для мене, коли Янукович домовився з Росією продовжити оренду російського флоту у Севастополі в обмін на зниження ціни на газ. Це замість того, щоб попрацювати серйозно, то Україна може збільшити продукцію власного газу удвічі, досить легко (це пропонували великі компанії), і зменшити енергоємність. Тоді б ми взагалі не були залежні від Росії.
– Чим керувався Президент Віктор Янукович?
– Я сумніваюся, що це був намір самого Віктора Федоровича. Але у його Партії регіонів є кілька впливових блоків, які справді мають бажання бути об’єднаними з Росією. Я був радником Януковича. Пам’ятаю, коли він очолював Донецьку область, то не допустив жодних російських інвестицій. Тому я ніколи не вважав його надто проросійським політиком.
– Як Ви дивитеся на стан нинішньої опозиції?
– Шкода, що немає об’єднаної опозиції. Але це характерно для українців. Із великим жалем констатую, що маємо 170 чи більше партій – це абсурд. Тут виявляється наша «отаманщина», тобто забагато лідерів і замало тих, хто за ними слідує.
– Шість років тому Ви казали, що двері Євросоюзу перед Україною зачинені, але не замкнені. На Вашу думку, у якому стані сьогодні ці євродвері?
– Двері ще не забарикадовані. Вони тепер замкнені, але я думаю, ключ можна знайти , щоб їх відчинити. Та для мене не так важливо, буде Україна членом ЄС чи ні. Якби Україна все зробила, щоб бути кваліфікованою для членства, цього б вистачило. Тому на сьогодні моя основна праця і мрія – допомогти, щоб в Україні виникла еліта. У нас немає політичної еліти. Люди йдуть у політику, щоб наповнювати свої кишені, мати імунітет, але не для того, щоб працювати для добра суспільства. Це стара комуністична номенклатура. Нам потрібна ситуація на зразок, яку ми мали у 1990 році після виборів, коли до парламенту обрали поетів, письменників, політв’язнів. Вони становили третину депутатів, але були моральною більшістю, бо мали ідеали: незалежна Україна – демократична країна. Так, як ці ідеали мали люди під час Помаранчевої революції. Нам потрібне повторення того процесу.
– Потрібна революція?
– Ні, не революція. Потрібні зміни. Потрібна своєрідна революція політичної, економічної і соціальної системи, щоб стати нормальною державою. І так станеться. Я про це написав у додатковому розділі своєї книжки, який назвав «Україна минулих 20 років і майбутніх 20». За умови, якщо Росія не поставить остаточно нас коліна, то це станеться за 8-10 років. За 8-10 років почнеться процес переходу України на нормальну державу, тобто прийдуть нові люди, прийде еліта. А вже за 20 років Україна буде абсолютно нормальною країною.
– Пане Гаврилишин, на Ваш погляд, хто з українських президентів найефективніше працював на своїй посаді і найбільше прислужився країні?
– Важко відповісти. Наміри Леоніда Кравчука були найкращими, на жаль, він не розумів економічних питань. Але у моїх очах він залишився державним мужем. Якби не зробив дурниці, ставши довіреною особою Григорія Суркіса, то я б сказав, що його місце в історії. Леонід Кучма був добрим Президентом під час першого мандату. Як прийшов у його команду Віктор Медведчук, то ситуація суттєво погіршилася. Віктор Ющенко був дуже добрим Прем’єр-міністром, особливо тоді, коли злагоджено працював із Юлією Тимошенко. Ющенко не був добрим Президентом. Віктора Януковича можу оцінювати як Прем’єр-міністра. Це одинока людина на тому рівні, що він дуже мало знає, йому треба багато вчитися. Його можна вчити, як школяра, і раніше він цього не соромився. Чи буде Янукович ефективним Президентом, то велике питання. Річ не в тому, що у молодості він зробив якісь погані речі, а в тому, що опинився у Партії регіонів.
– Я з турботою оцінюю дії чинної влади. З одного боку, я радий, що, як виглядає, є трохи більше політичної стабільності в Україні, немає попередньої ситуації, коли між Президентом і Прем’єр-міністром була вічна війна. У Євросоюзі, США також дуже чекали від України налагодження відносин із Росією. З іншого боку, є негативи. Стало несподіванкою для мене, коли Янукович домовився з Росією продовжити оренду російського флоту у Севастополі в обмін на зниження ціни на газ. Це замість того, щоб попрацювати серйозно, то Україна може збільшити продукцію власного газу удвічі, досить легко (це пропонували великі компанії), і зменшити енергоємність. Тоді б ми взагалі не були залежні від Росії.
– Чим керувався Президент Віктор Янукович?
– Я сумніваюся, що це був намір самого Віктора Федоровича. Але у його Партії регіонів є кілька впливових блоків, які справді мають бажання бути об’єднаними з Росією. Я був радником Януковича. Пам’ятаю, коли він очолював Донецьку область, то не допустив жодних російських інвестицій. Тому я ніколи не вважав його надто проросійським політиком.
– Як Ви дивитеся на стан нинішньої опозиції?
– Шкода, що немає об’єднаної опозиції. Але це характерно для українців. Із великим жалем констатую, що маємо 170 чи більше партій – це абсурд. Тут виявляється наша «отаманщина», тобто забагато лідерів і замало тих, хто за ними слідує.
– Шість років тому Ви казали, що двері Євросоюзу перед Україною зачинені, але не замкнені. На Вашу думку, у якому стані сьогодні ці євродвері?
– Двері ще не забарикадовані. Вони тепер замкнені, але я думаю, ключ можна знайти , щоб їх відчинити. Та для мене не так важливо, буде Україна членом ЄС чи ні. Якби Україна все зробила, щоб бути кваліфікованою для членства, цього б вистачило. Тому на сьогодні моя основна праця і мрія – допомогти, щоб в Україні виникла еліта. У нас немає політичної еліти. Люди йдуть у політику, щоб наповнювати свої кишені, мати імунітет, але не для того, щоб працювати для добра суспільства. Це стара комуністична номенклатура. Нам потрібна ситуація на зразок, яку ми мали у 1990 році після виборів, коли до парламенту обрали поетів, письменників, політв’язнів. Вони становили третину депутатів, але були моральною більшістю, бо мали ідеали: незалежна Україна – демократична країна. Так, як ці ідеали мали люди під час Помаранчевої революції. Нам потрібне повторення того процесу.
– Потрібна революція?
– Ні, не революція. Потрібні зміни. Потрібна своєрідна революція політичної, економічної і соціальної системи, щоб стати нормальною державою. І так станеться. Я про це написав у додатковому розділі своєї книжки, який назвав «Україна минулих 20 років і майбутніх 20». За умови, якщо Росія не поставить остаточно нас коліна, то це станеться за 8-10 років. За 8-10 років почнеться процес переходу України на нормальну державу, тобто прийдуть нові люди, прийде еліта. А вже за 20 років Україна буде абсолютно нормальною країною.
– Пане Гаврилишин, на Ваш погляд, хто з українських президентів найефективніше працював на своїй посаді і найбільше прислужився країні?
– Важко відповісти. Наміри Леоніда Кравчука були найкращими, на жаль, він не розумів економічних питань. Але у моїх очах він залишився державним мужем. Якби не зробив дурниці, ставши довіреною особою Григорія Суркіса, то я б сказав, що його місце в історії. Леонід Кучма був добрим Президентом під час першого мандату. Як прийшов у його команду Віктор Медведчук, то ситуація суттєво погіршилася. Віктор Ющенко був дуже добрим Прем’єр-міністром, особливо тоді, коли злагоджено працював із Юлією Тимошенко. Ющенко не був добрим Президентом. Віктора Януковича можу оцінювати як Прем’єр-міністра. Це одинока людина на тому рівні, що він дуже мало знає, йому треба багато вчитися. Його можна вчити, як школяра, і раніше він цього не соромився. Чи буде Янукович ефективним Президентом, то велике питання. Річ не в тому, що у молодості він зробив якісь погані речі, а в тому, що опинився у Партії регіонів.
