Доступність посилання

16 Грудень 2017, Київ 00:12

Луганськ – Років десять тому мою і багатьох моїх знайомих увагу привернув той факт, що чимало луганських міліціянтів, особливо молодих, носять на мізинному пальці масивний перстень, а на шиї – такий же масивний золотий ланцюг. Але ж іще з радянських фільмів нам відомо, що такі самі «прикраси» є традиційними атрибутами представників кримінального світу.

Скориставшись слушною нагодою, я поцікавилась, як таке може бути, в одного з багаторічних очільників луганської міліції – генерал-полковника Едуарда Дідоренка. На той час ректор Луганського училища (а згодом Академії) міліції, він пояснив цей факт тим, що в їхньому закладі вже кілька років існує традиція: разом із дипломом видавати курсантам-випускникам срібні персні для мізинного пальця…

Не чекайте від них допомоги

А років сім-вісім тому одна моя приятелька, маючи сімейні проблеми, пов’язані з вихованням сина-підлітка без батька, вирішила звернутися до дільничного міліціонера з проханням провести з хлопцем профілактичну бесіду. Наївна жінка… Якби вона знала, чим скінчиться її нібито добрий намір вплинути таким чином на свою дитину!

Дільничний запросив молодого «клієнта» до себе в кабінет, там розпитував його про те, як він ставиться до своєї матері та вчителів, як учиться, чи не пропускає шкільні заняття. Щось при цьому записував, а потім дав йому цей аркуш підписати. Довірлива дитина, не прочитавши написаного дільничним, поставила свій підпис, а ще пообіцяла «педагогу» у формі, що надалі буде в усьому слухати старших, поважатиме матір.

За кілька тижнів цю жінку разом з сином викликають повісткою до суду, там суддя приголомшує їх звинуваченням хлопця… в поширенні наркотиків. Зачитує покази, демонструє власноручний підпис останнього. Мати шокована, син спантеличений, дільничний – спокійний і самовпевнений. Своєю поведінкою він засвідчував, що подібні наклепи проходили в нього вже не вперше.

Жінка, яка мала необережність звернутися по допомогу до працівника української міліції, на власному гіркому досвіді переконалася в тому, що цього робити їй не слід було ні в якому разі.

Не маючи грошей найняти адвоката для захисту сина від злочинних дій міліції, вона вирішила написати заяву на ім’я начальника районної міліції, виклавши об’єктивні факти.

За кілька днів той самий дільничний прийшов у гості до тієї жінки, але вже без запрошення. Весь у сльозах, став казати про те, що в разі, якщо його звільнять із роботи, двоє його неповнолітніх дітей і дружина залишаться без засобів до існування. Апелював до людяності жінки і просив її відкликати свою заяву. Розчулена емоціями гостя, вона вибачила йому, хоча пізніше про це шкодувала.

Щоб не псувати стосунки з міліцією, не робіть того, що не подобається владі

Відтоді, як опублікувала в місцевій пресі матеріал, що розвінчує нові-старі міфи на Луганщині від Партії регіонів, і видала книжку «Справжній Ворошилов», я відчула на собі посилену увагу «правоохоронців» до своєї персони.

Як випадково з’ясувалося, квартири моїх сусідів відвідав чоловік у міліцейській формі, розпитуючи їх, хто я така, який веду спосіб життя, хто до мене приходить, як я спілкуюся з людьми, чи не вживаю алкоголь і наркотики (!). Записуючи покази сусідів, правоохоронець, як і годиться, просив їх під ними підписатися. Мені відомо, що лише одна сусідка відмовилася підписати протокол…

Від цих же своїх сусідів я почула й те, що трохи більше двох років тому – саме тоді, коли я публічно засудила наміри місцевої влади здійснити цензуру документально-публіцистичного фільму «Закляття безпам’ятства. Голодомор 1932-1933 рр. на Луганщині», продюсером якого я була, – так само люди в міліцейській форми розпитували їх про мене.

Хто «замовив» ці справи? Очевидно, що не сама міліція (пригадаймо хоча б справу Ґонґадзе). І яким буде розвиток останньої в часі події, можна лише припускати. Але інтуїція підказує, що в цьому випадку не можна мовчати. І абсолютно правильно зробила письменниця Марія Матіос, коли після незаконних дій правоохоронців відносно себе та своєї родини вдарила на сполох. Тоді фрагмент її книги не сподобався одному комуністу, а ідеологія цієї політичної сили в новітньої влади у фаворі.

Так само б’є сьогодні на сполох і один із організаторів підприємницького «Майдану» луганець Ігор Запрудський, офіс якого за анонімним доносом обшукали працівники міліції й винесли з нього відеокамеру та інше майно. Тепер цей чоловік судиться з тими, хто був виконавцем замовлення, тобто з міліціянтами. Але чи назве суд замовника? Питання теж риторичне.

Захисти себе сам

На тлі того, що відбувається в наш час, можна впевнено констатувати, що міліція в Україні не виконує свого основного завдання – захищати життя, здоров’я і права громадян від протиправних посягань, адже сама здійснює ці посягання.

На вустах у пересічних луганців численні розповіді про те, що сьогодні, всупереч чинному Закону «Про заборону грального бізнесу», працюють заклади з гральними автоматами, причому працюють під патронатом не будь-кого, а самої міліції!

Уже притчею во язицех є нечувана корупційність української правоохоронної системи. Якщо ти на межі або за межею бідності, тобі, швидше за все, не допоможуть, хоча факт злочину проти тебе є безсумнівним. А якщо в тебе є грошенята і ти втрапив у поле зору міліції, тобі доведеться їх викласти, щоб не стати злочинцем.

То кого ж охороняє і захищає наша міліція?


Перед очима – кількарядові озброєні і в шоломах загони міліціянтів у центрі Києва на день Покрови минулого року. Коли я йшла на мітинг, що мав відбутися на Софійській площі на честь захисту української мови, і спостерігала цю картину, мені стало страшно. Тоді я зрозуміла, що в нас справжня поліцейська держава. Держава, для якої людина – ніщо, а влада – все.

А кілька днів тому, коли принесла до обласної та міської прокуратури та міліції заяви щодо здійснення психологічного тиску на мене і порушення моїх конституційних прав людьми у міліцейській формі, я ще й переконалася, що ці інституції не є українськими. Там навіть не розуміють, що таке повага до головного атрибута держави – державної мови, адже на мою вимогу відповідати мені українською ніхто з їхніх працівників не відреагував. Окрім одного, що впевненим тоном порадив мені написати тут же заяву з цього приводу, – на його переконання, правий саме він, демонстративно ігноруючи державну мову, і аж ніяк не я, вимагаючи дотримання мовного законодавства.

Тож, якщо ти чесний громадянин України і тобі не байдужа доля твоєї держави, бережися тих, хто називається українською міліцією!

Ірина Магрицька – кандидат філологічних наук, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, журналіст, громадський діяч

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG