Доступність посилання

ТОП новини
22 квітня 2021, Київ 21:10

«Українське кіно вже не на хуторі» – Андрій Халпахчі


Голова Української кінофундації Андрій Халпахчі

Прага – Вістку про те, що українська режисер Марина Врода отримала Золоту пальмову гілку на Каннському кінофестивалі за короткометражну стрічку «Крос», від вечора неділі активно обговорюють в українських медіа, як і 6 років тому, коли перша Золота пальмова гілка опинилася в руках тоді нікому не відомого молодого режисера Ігоря Стрембіцького, який пробив стіну великого кіно зі своєю стрічкою «Подорожні» і показав, що велике кіно можна знімати і в малому форматі та ще й в Україні… Тепер Україна вдруге має Золоту пальмову гілку в Каннах! «Крос» Марини Вроди зацікавив і захопив (як же інакше – без захоплення не може бути нагороди…). Чи ж цього разу перемога Марини Вроди в Каннах щось змінить? Чи будуть більше фінансувати українське кіно, чи будуть більше звертати увагу на кіно в Україні? Із такими запитанням Радіо Свобода звернулося до директора Української кінофундації Андрія Халпахчі, який щойно повернувся з Канн.

– Тут два аспекти цього питання. По-перше, я не можу сказати, що нічого не дала та перемога (у 2005 році), бо це якраз випадок самого Ігоря (Стрембіцького), дуже талановитої людини… Якось на цьому він заспокоївся, працює на телебаченні і нового проекту не запропонував, просто не народив нового проекту… І це дуже прикро, бо людина дуже талановита! За цей час я не можу сказати, що не відбулися якісь зміни. Бо зміни залежать не тільки від фінансування, але й від цікавих проектів. Стали більше якраз знімати короткометражного кіно, за ці 6 років з’явилося ціле нове покоління молодих режисерів, до яких належить і наша переможниця Марина Врода. Вона двічі брала участь у кінофестивалі «Молодість» як студентка, і я сподіваюсь, що це в неї дійсно велике майбутнє. Сьогодні якраз задекларована, на папері, принаймні, досить пристойна сума на фінансування українського кіно. Але важливо, щоб це було розподілено вірно – на дійсно талановитих людей, на талановиті проекти. І, наскільки я знаю, в новоствореному Державному агентстві з питань кінематографії якраз акцент буде робитися на молодих. В тому числі на їхні спроби в короткому метрі. Бо це – окрема індустрія, дуже потужна, дуже цікава, і в ній треба заявляти про себе. Тобто два аспекти, які я маю на увазі: це гроші, які, здається, обіцяні – з цим же пов’язаний їхній розподіл, а не так, як деякі проекти, які отримали гроші і нічого не зняли (а таке відбувалося, на жаль); і, по-друге, це має бути й більша активізація творчих кадрів. Не можна просто казати: «ось у мене є якийсь задум, і він десь у шухляді лежить» – його треба пробивати, треба себе представляти, треба звертатись до міжнародних ко-продукцій, і в цьому напрямку, я думаю, є й важливий момент, що в Каннах була підписана угода між двома міністрами культури – Франції та України – про співробітництво в галузі кінематографу.

– Пане Халпахчі, Ви, наскільки відомо, щороку – вже 21 рік поспіль – їздите на Каннський кінофестиваль. Яке у Вас склалося враження: чи останнім часом українське кіно – це вже явище, відоме для кіномитців світових, що збираються в Каннах? Чи вони вже знають, про що йдеться? Чи щоразу дивуються кожному новому успіху України?

– Ну, все-таки дивуються, бо, на жаль, український кінематограф не такий розвинений, як Голівуд, чи французький кінематограф, чи німецький, чи навіть польський. Тому в нас все ж таки поки що поодинокі успіхи, ще не такі стабільні. Але все ж Українська кінофундація четвертий рік поспіль влаштовує в Каннах спільно з Державним агентством з питань кінематографії та чудовими спонсорами Український павільйон. І, Ви знаєте, цього року ми зафіксували в 10 разів більше відвідувачів, ніж минулого року, вони вже приходять цільово, дійсно, не так, як Ви сказали, коли 4 роки тому вперше в Берліні ми представили каталог українських фільмів, то іноземці казали «…ба, є українське кіно?!» Сьогодні приходять вже за конкретною інформацією, за фільмами, які б вони хотіли представити на інших фестивалях, нарешті, звертаються й дистриб’ютори, які займаються світовою дистриб’юцією – французькі, німецькі, польські, – які зацікавленні у придбанні українських фільмів! Нам ще аналізувати принаймні 2 тижні ту велику роботу, яку провели в Каннах, але можна сказати, що сьогодні все ж таки українське кіно вже не на хуторі, воно інтегрується у світовий кінопроцес, і ось останні роки – в конкурсі був повнометражний фільм, вперше за історію Каннського фестивалю, «Щастя моє», який здобув протягом року багато перемог на інших фестивалях; у Берліні була стрічка «В суботу» Олександра Міндадзе, яка теж представляла Україну; минулого року в Берліні була короткометражка в конкурсі; і цього року, як бачите, не просто в конкурсі, а ще й Золота пальмова гілка!

– Ось тепер українське кіно знають за кордоном, воно має міжнародні призи. Коли ці фільми будуть розкручуватися в Україні, щоб тепер і український глядач знав їх так само добре, як закордонне журі?

– Це дуже серйозна проблема, і ось та ж наша робота Української кінофундації: вона складається не тільки з участі у фестивалях, ми багато представляємо тижнів українського кіно за кордоном, а минулого року зробили й таку поїздку Вінницькою областю, де презентації навіть короткого метру збирали величезні зали, і люди дуже цікавилися! І ми собі ставимо таку мету: більше пропагувати українське кіно в Україні, як це не дивно звучить… Ще дуже важливо, що у світі, у тій же Франції, випускають блоки короткометражного кіно, не обов’язково знятих у конкретний фільм, а саме окремі короткометражні стрічки, які демонструються у звичайних кінотеатрах, безумовно, не в найбільших залах, більше в артгаусних кінотеатрах, яких багато в Парижі і в більших містах, і таку практику треба запровадити і в Україні. Щоб ці фільми могли побачити українські глядачі, щоб їх демонстрували на телебаченні.

– У мене зявилася ідея на кшталт тієї, яку успішно здійснив президент Каннського фестивалю Жиль Жакоб до 60-річчя кінофестивалю три роки тому: він тоді запропонував режисерам із різних країн взяти участь у спільному проекті короткометражок під загальним гаслом «У кожного своє кіно». Ви можете такий самий проект запропонувати до фестивалю «Молодість» із українськими кінорежисерами!

– Ну, для цього у Жиля Жакоба є велика підтримка французької кіноіндустрії, французьких дистриб’юторів, продюсерів, які фінансують такий проект. Це не так просто, на жаль, зробити, бо все ж таки у мене більше сподівання на Державне агентство (з кінематографії – ред.), є деякий розподіл – вони фінансують, а ми пропагуємо. Це різні речі. На жаль, хоча й «Молодість» своєю славою вже давно посіла чільне місце у світовому процесі, але фінансові можливості в нас зовсім інші. Дуже важливо, щоб українські інвестори вкладали гроші в культуру і особливо в молодих кінематографістів. І я думаю, що ось така участь деяких із них, як це продемонстрували в Каннах, це було б дуже корисно, щоб знаходились такі меценати в Україні. Українському кіно потрібні меценати…
  • Зображення 16x9

    Людмила Ваннек

    Людмила Ваннек На радіо Свобода від 1993 року, в українській редакції – від 1995 року. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, працювала на сцені українських та німецьких театрів та на телебаченні. Переможниця міжнародного конкурсу поп-музики в Сараєво. Редакторка і ведуча програм «Світ у новинах», «Міжнародний щоденник», «Виклик», «Свобода сьогодні». Авторка і ведуча програми «Свобода за тиждень», яка виходила кілька років на «Радіо НВ». Авторка програми «Подкаст Свобода за тиждень із Людмилою Ваннек», яка виходить щосуботи. Цікавлюся соціальними темами та мистецтвом. Багато перекладаю з білоруської, англійської, німецької, сербської та болгарської.

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG