Доступність посилання

ТОП новини
16 Лютий 2019, Київ 14:12

Кримський сепаратизм: міфи і реальність


Сімферополь – В українській довколополітичній сфері слово «сепаратизм» міцно асоціюється з Кримом. І досі тут діють сили, які своєю метою мають від’єднання півострова від України. Правда, їхній вплив тепер значно менший, аніж на початку 90-х років минулого століття, коли сепаратисти в Криму навіть прийшли до влади.

«Окупанти, геть із Криму!» – так незграбно півтора десятка активістів однієї з проросійських організацій півострова востаннє скандували більш ніж рік тому. Тоді як на початку 1990-х років подібні організації виводили на вулиці кримських міст десятки тисяч своїх прихильників.

Більше того, Республіканський рух Криму (РРК) (абревіатура російською – РДК) і створений ним Блок «Росія», які декларували незалежність Криму від України і зближення його з Російською Федерацією, у 1994 році перемогли на президентських і парламентських виборах й отримали всю повноту влади у республіці, що мала конституцію фактично незалежної держави.

Ухвалена під тиском РРК 6 травня 1992 року Конституція Республіки Крим зазначала, що це утворення входить «в державу Україна», але визначає з нею відносини «на підставі Договору та угод». Разом з тим, у статті 1 наголошувалося, що Республіка Крим є «правовою, демократичною державою», яка на своїй території «володіє верховним правом стосовно природних багатств, матеріальних, культурних і духовних цінностей», а також здійснює «свої суверенні права і всю повноту влади на цій території».

Історія поразки

Олександр Форманчук, кримський політолог, а на рубежі 80–90-х років – один із керівників Кримської області, каже, що виникнення кримського сепаратизму і створення автономії стало відповіддю на тодішні виклики.

«Це однозначно була реакція на небезпеку розпаду Союзу, відповідь на масове стихійне повернення кримських татар і реакція на незалежність України, яку тоді декларував Народний рух», – зазначає Олександр Форманчук.

Зрештою, кримська конституція зразка 1992 року проіснувала недовго, а сепаратистська влада – ще менше. Уже в середині 1994 року Блок «Росія» розколовся, а в березні 1995-го офіційний Київ скасував і конституцію, і запроваджену згідно з нею посаду президента Республіки Крим. Ще через три роки по тому Республіка Крим знаково змінила назву, додавши до неї слово «Автономна».

Остаточно організований проросійський сепаратизм зійшов на маргінес у часи прем’єрства вихідця з Донеччини Василя Джарти. Протягом 2010–2011 років найвпливовіші проросійські організації публічно зреклися сепаратистських цілей й офіційно почали декларувати лояльність українській державі. Ті ж, хто відмовився це зробити, – зазнали кримінального переслідування.

Директор севастопольського аналітичного центру «Номос» Сергій Кулик вважає кримський сепаратизм штучним явищем, яке стимулювалося ззовні, і каже, що одне джерело сепаратизму в Криму таки збереглося. За його словами, Чорноморський флот Росії на початку виступав як ініціатор і провокатор сепаратистських проявів.

«Але на сьогоднішній день його статус змінився – він сам не бере участі, не інспірує якихось акцій. Тепер він є каталізатором лише своєю присутністю тут», – каже Сергій Кулик. Разом з тим, він теж вважає сепаратизм у Севастополі «маргінальним явищем».

Кримського сепаратизму вже немає?

Із цим не згоден координатор Народного фронту «Севастополь-Крим-Росія» Валерій Подьячий, один із двох сепаратистів, засуджених кілька років тому до умовного покарання за замах на територіальну цілісність України. За його словами, за 21 рік незалежності України кримчани так і не стали українцями і виросло ціле покоління, яке не сприймає цінності української держави.

«Кримчани не люблять Україну і не бачать свого майбутнього у складі цієї держави. Жителі півострова пов’язують своє майбутнє з оновленням російської державності і відчувають свою причетність до великого геополітичного проекту нової відроджуваної Росії», – заявив Валерій Подьячий. За його словами, кримський сепаратизм є і буде доти, доки Крим перебуватиме у складі України.

Кримського сепаратизму, актуального для кінця минулого століття явища, зараз на півострові немає, але є «російська іредента», каже директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

«Це скоріше культурне явище. Звісно, іредента присутня – уявлення того, що Крим є частиною Росії, бо за Крим проливали кров російські солдати. Ця сукупність ідей присутня не лише в підручниках та історичних книжках, але й залишається у музеях, публічному просторі, політиці історичної пам’яті і це впливає на формування настроїв», – зазначив Ігор Семиволос.

Він також вважає несуттєвими сепаратистські настрої серед кримських татар. Навіть попри те, що кілька років тому опозиційна Меджлісові громадська організація «Міллі Фірка» оприлюднила свою «Стратегію і тактику на сучасному етапі», в якій своєю метою вказала «відновлення національної державності на території Кримського Юрту» (тобто національної території кримських татар). У документі, виставленому на «партійному» веб-сайті, зазначається, що слід бути готовими до того, що «вже у найближчі 8–10 років, не виключено, що й раніше, ситуація вимагатиме скликання Установчого з’їзду національних співтовариств Криму з проголошенням на ньому Кримської республіки з усіма наслідками, що витікають із цього». За даними Ігоря Семиволоса, вплив «Міллі Фірка» не більший, ніж вплив Народного фронту «Севастополь-Крим-Росія».

Політолог Олександр Форманчук кримський сепаратизм називає «розмитим» та «неактуальним». За його словами, нині слід говорити про «регіоналізм».

«Я іноді його називаю «кримський центро-пупізм». Декому здається, що Крим – це особливий регіон, який потребує особливої до себе якоїсь уваги і інше, і інше», – зазначив Олександр Форманчук. Він не виключає, що кримський регіоналізм з часом оформиться в якийсь політичний проект, що нині спостерігається в Європі.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG