Львів – Ці листопадові дні на Львівщині присвячені пам’яті українського письменника, політв’язня радянських тюрем і концтаборів, учасника Української Гельсінської групи Зеновія Красівського і його дружини, учасниці опозиційного руху Олени Антонів. Про це чудове подружжя, якому радянська влада не давала можливості жити, видано книжку «Благословенні душі, що вміють випромінювати...», де опубліковано понад 300 світлин, унікальні архівні матеріали і твори українського дисидента.
Видати книжку про Зеновія Красівського мріяв відомий український діяч, письменник Євген Сверстюк. Вийшла вона цього року у видавництві «Свічадо» вже після смерті Євгена Сверстюка. Він називав Зеновія Красівського «добросердним лицарем у старому панцирі». Вони листувались, коли обоє були у неволі, на засланні і таборах, були добрими приятелями після звільнення.
У книжці, упорядкованій львів’янами Любою Маринович і Юрієм Зайцевим, опубліковано автобіографію Зеновія Красівського, його прозові і поетичні збірки, листування з родиною, друзями, політичними в’язнями, спогади про Красівського. Багатьох з його побратимів уже немає. Окрему частину книжки упорядники вирішили присвятити дружині Зеновія Красівського – правозахисниці Олені Антонів (першій дружині В’ячеслава Чорновола, подружжя розлучилось після його арешту).
Олена Антонів, лікар за фахом, музикант, видавала і розповсюджувала «Самвидав». Ця жінка вміла підтримати і допомагати іншим. У її будинку кадебісти часто проводили обшуки. В Олени Антонів збирались шістдесятники і її дім був політичним осідком інтелігенції. Олена Антонів у 1972 році разом з поетом Василем Стусом, письменницею Іриною Калинець, художницею Стефанією Шабатурою брала участь у відомому різдвяному вертепі у 1972 році. Кілька днів після цього почались арешти.
Пан Зенко – це герой українського народу, і Україна повинна знати своїх героївЛюбов Маринович
«Свою повість «Владимирський централ» пан Зенко писав у формі листів до дружини, бо їм не дозволяли разом жити у Львові, вони часто зустрічались. Ці люди були дуже схожі між собою. Пан Зенко – це герой українського народу, і Україна повинна знати своїх героїв. Для мене він є великою людиною, справжньою, рідкісною, він був цілеспрямованим націоналістом, людиною широкого плану. Мав надзвичайно талановите і образне слово», – зауважила Любов Маринович.
Зеновій Красівський і Олена Антонів побрались у 1979 році. Олена мешкала з сином у Львові, Зеновій – у Моршині. У 1980 році його було знову арештовано і відправлено на заслання у Сибір. Олена Антонів їздила до чоловіка на заслання, там часто працювала у лікарні. Повернулось подружжя у Львів у 1985 році і менше аніж за три місяці жінка загинула на очах у чоловіка. Тоді Красівський з дружиною їхали у гості до історика Ярослава Дашкевича. Більшість друзів Красівських переконані, що кадебісти організували вбивство Олени Антонів: коли вона вийшла з трамваю – її збила машина.
«Ним керувала любов»
Колишній політв’язень Мирослав Маринович познайомився з Зеновієм Красівським на засланні. Мирослав Маринович розповідає, що Красівським у всьому керувала любов, любов до свого народу, він мав чудове почуття гумору і вмів тонко іронізувати.
Його націоналізм йшов від любові до України. Коли ти любиш своє, то ти розумієш тих, хто любить своє. Якщо націоналізм йде від ненависті до чужого, от тоді спалахує іскра. Це важливо пам’ятатиМирослав Маринович
«Олену Антонів він сприймав, як дар в своєму житті, який йому даний невідомо за що. Ми коротко були на зоні. Це приїхав український націоналіст, і вся зона знала про це, він це не приховував, він цим гордився. Зона багатонаціональна, радянські стереотипи про націоналістів працюють. Можна було собі уявити, що між євреями і Зенком, росіянами і Зенком буде напруження, але нічого з того. Це був улюбленець зони, з ним було легко спілкуватись. Його націоналізм йшов від любові до України. Коли ти любиш своє, то ти розумієш тих, хто любить своє. Любов не протиставляється одна одній, лише вона доповнює. Якщо націоналізм йде від ненависті до чужого, от тоді спалахує іскра. Це важливо пам’ятати, щоб завжди дбати про те, щоб наша позиція йшла від любові», – зауважив колишній політв’язень Мирослав Маринович.
Твори Зеновія Красівського, його листування, спогади друзів – це історія дисидентського руху в Україні, шістдесятництва, кращих представників української еліти, яких переслідувала, нищила, намагалась зламати радянська тоталітарна машина лише за те, що вони були українцями, мали власні погляди, хотіли жити у власній державі, де шанують людину.
26 років в неволі
У цій книжці розповідь про людські долі, історія родини Зеновія Красівського, яка берегла і передавала з покоління в покоління національні традиції і свідомість. Його батько служив січовим стрільцем, брат у 1945 році, щоб не здатись енкаведистам, застрелився, іншого брата «совєти» відправили на 20 років каторги за українську ідею, все майно сім’ї було конфісковано, а у 1947 році сім’ю вивезли у Караганду (Казахстан). Перший раз Зеновія Красівського ув’язнили у 1949 році, вдруге у 1959 році, він 26 років провів по тюрмах, таборах, засланнях. Також режим хотів покарати Красівського найжорстокіше – відправив його на примусове лікування у психлікарню. Це були найстражденніші роки у його житті. Власне Олена Антонів і знайшла Зеновія у психлікарні у Смоленську, щоб йому допомогти.
Підтримувала словом невідомого українця американка Айріс Акагоші, яка його знайшла через організацію Міжнародна амністія. Упродовж майже десяти років листування вони обмінялись сотнями листів і поштівок, але так ніколи не побачились, лише раз розмовляли телефоном. Американська правозахисниця намагалась Зеновія Красівського і Олену Антонів переселити у США. Зеновій Красівський обрав членство в Українській Гельсінській групі.
Красівського вірші унікальні, його слова донині є актуальні і про українську історію, яку привласнює Росія, і про ворога українцівЮрій Зайцев
«У цій книжці ми розмістили 360 світлин, згадані 805 імен. Ми з великою увагою ставились до документів, що відображали суть життя Зеновія Красівського і Оленки Антонів. Красівського вірші унікальні, його слова донині є актуальні і про українську історію, яку привласнює Росія, і про ворога українців», – наголосив історик, упорядник книжки Юрій Зайцев.
«Наш ворог – то є ворог історичний: Росія. Вона завоювала нашу землю, вона на тій землі розпаношилися, забирає від нас мову, освіту – все в нас забрала, знищила. І якщо ми цього не усвідомимо, не організуємось і не дамо відсіч – чуда не буде», – ці слова Зеновій Красівський промовив у січні 1991 року.
Зеновій Красівський, кажуть його друзі, був щасливим чоловіком, бо він володів талантом поетичного слова, життя подарувало йому дружину, як він часто повторював, найкращу у світі, і таки дочекався за кілька днів до смерті проголошення незалежної України. А книжка «Благословенні душі…» є поверненням із забуття справжніх українців.
