Доступність посилання

27 Липень 2017, Київ 23:54

Остап Бендер і скарби «батька Махна»: історії прифронтового Старобільська


Будинок культури на головній площі міста

Дар’я Проказа

Містечко Старобільськ на Луганщині стоїть на межі Слобожанщини та Донбасу. Покинуті заводи поєднуються тут із багатою 330-річною історією: тут і столиця радянської України, і скарби Нестора Махна, і Остап Бендер, і місце національної трагедії поляків.

Зі Старобільська до лінії фронту – година їзди. 2014 року тридцятитисячний райцентр одним із перших прийняв десятки тисяч переселенців із окупованої частини Луганщини. Сюди ж переїхали Луганський національний університет імені Шевченка та обласна бібліотека імені Горького.

Адміністрація міста
Адміністрація міста

Невелике місто має декілька шкіл, стадіон, елеватор, кілька церков і колишній жіночий монастир. Сергій Жадан, який тут народився, писав: «На вулицях багато піску й абрикосів, абрикоси падають у пісок, їх навіть не підбирає ніхто, цілі вулиці, засипані абрикосами, так і дивишся, щоб не наступити на них і не зробити боляче».

Головна площа міста
Головна площа міста

У центрі Старобільська радянські символи – парк із меморіалом радянсько-німецької війни – переплелися з сучасними. З балкона на головну площу міста дивиться «батько Махно». Його армія на початку двадцятих років минулого століття кілька місяців провела у Старобільську. Після бою з Врангелем Махно посварився з більшовиками і мав тікати спершу зі Старобільська, а потім і з України. За легендою, свою скарбницю він заховав в одному з підвалів міста. Старобільчани не знають, де лежить золото і скільки його там, але пам’ятник Махнові встановили.

Пам’ятник Несторові Махну
Пам’ятник Несторові Махну

«Гигант мысли и отец русской демократии» Кіса Вороб’янінов пильно стереже коштовні стільці. У п’ятнадцяти хвилинах ходу від нього, біля колишньої жіночої гімназії, стоїть його друг Остап Бендер, у якого хлопчик просить п’ять копійок. Герої сатиричних романів «Золоте теля» і «Дванадцять стільців» з’явились у Старобільську – саме його вважають прообразом Старгорода, де починаються пригоди персонажів Ільфа й Петрова. Вони побували тут у відрядженні як кореспонденти московської газети «Гудок».

Пам’ятник Кісі Вороб’янінову
Пам’ятник Кісі Вороб’янінову

Вицвілий солдат біля парку культури й відпочинку вказує напрямок руху першого старобільського партизанського революційного полку в 1918-1920 роках. «Бойовий шлях полку не надто довгий і надто заплутаний, аби назвати його переможним, – пише Жадан у книзі «Anarchy in the UKR». – Принаймні, складалося таке враження, що повстанці їх просто ганяли степами Лівобережжя, а вже потім із цього всього спробували зробити хроніку революційної боротьби».

Пам’ятник солдатові
Пам’ятник солдатові

Дивне поєднання зеленого пошарпаного вагончика із позолоченою шапкою з хрестом можна побачити відразу за пам’ятником партизану. Сюди десять років тому місцеві дітлахи приходили бавитися на гральних автоматах, літали на іграшкових гелікоптерах і ганяли на машинках. Тепер споруда стоїть порожня, двері закрили на ланцюг, а вхід прикрашає табличка від православної церкви Київського патріархату.

Вагончик з вивіскою
Вагончик з вивіскою

Мало хто з місцевих знає, що парк культури й відпочинку розбили на місці єврейського цвинтаря. Небагато говорять і про долю чотирьох тисяч інтернованих та військовополонених польських офіцерів, яких 1939 року тримали в таборі на території жіночого монастиря. Майже всіх більшовики розстріляли в Харкові. Живими залишилися не більше від двохсот.

«Для мене було несподіванкою, що в Польщі, виявляється, багато хто знає про існування цього самого Старобільська саме через цих офіцерів. Так що особливо не похвалишся, звідки ти родом, – пише Жадан. – Це те саме, що хвалитися, що ти родом з околиць Бухенвальда, скажімо».

Парк культури і відпочинку
Парк культури і відпочинку

Старобільськ був першим українським містом, визволеним від гітлерівців під час наступу радянських військ, тому кілька днів був столицею УРСР – влада республіки тимчасово базувалась тут.

Меморіал Другої світової війни
Меморіал Другої світової війни

У парку культури можна побачити башту «ХХІ століття», де багато років працював кінотеатр. На проекторі для місцевої молоді крутили піратські копії фільмів, беручи 20 гривень за сеанс. Після скандалу цей єдиний у місті кінотеатр закрили. Зараз активісти хочуть відновити культурні заклади міста. Численні ґранти та гроші з обласного бюджету можуть допомогти не лише відродити кінотеатр, а й відремонтувати літній концертний майданчик у парку й Будинок творчості.

«ХХІ століття»
«ХХІ століття»

Після початку війни на Донбасі місто наповнилось військовими та технікою. На в’їзді до Старобільська постав блокпост, а в самому місті – численні укріплення. Військові зайняли незаселені будинки.

Колишній ресторан «Україна»
Колишній ресторан «Україна»

Під Старобільськом є катакомби. Найбільші з них з’єднують церкви та жіночий монастир. Один із ходів починався в монастирі й вів до річки Айдар. І досі біля підвісного моста можна побачити напівзруйновану цегляну будівлю, вхід до якої давно замурували, щоб уникнути непроханих гостей. Хто збудував ці підземні ходи, невідомо.

Підвісний міст
Підвісний міст

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG