Доступність посилання

21 Серпень 2017, Київ 11:38

Вже є список 40 суддів, які причетні до справ політв’язнів у Криму – Тетяна Печончик


Тетяна Печончик

У Празі добігає кінця фестиваль документального кіно «Один світ». Цьогорічна нагорода імені Вацлава Гавела дісталася стрічці «У гонитві за притулком» (Chasing asylum) режисерки Еви Орнер, яка демонструє нелюдські умови таборів на островах у Тихому океані, де утримує біженців Австралія. Серед членів журі, до якого входять правозахисники з різних країн світу, була голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик, яка курує моніторинг поточної ситуації зі свободою слова та політичними в’язнями у Криму. Відповідаючи на запитання Радіо Свобода, правозахисниця, серед іншого, розповіла про те, чому фільм, який здобув перемогу, актуальний для українського глядача.

В Україні зараз близько двох мільйонів внутрішньо переміщених осіб з Донбасу і Криму – людей, які так само змушені були покинути свої домівки

– Це фільм про те, як Австралія ставиться до політики біженців і ті величезні виклики, які це спричиняє, тому що Австралія перестала приймати біженців на свою територію. Натомість вона на островах, що розташовані поблизу, влаштувала табори, куди відправляє усіх біженців, які намагаються дістатися до Австралії. І це спричиняє цілу низку проблем, тому що ці табори дуже нагадують в’язниці. Умови там дуже погані. Там немає медичного забезпечення. Люди потрапляють туди, не вчинивши жодного злочину, а просто через те, що вони тікали, бо в їхніх країнах було небезпечно. За це були ув’язнені, а тепер ще й не знають кінцевого терміну (ув’язнення – ред.). Те, що відбувається зсередини, було розкрито через свідчення так званих викривачів – тих людей, які були найняті для того, аби працювати в цих таборах. І які, згідно з новим законом, який ухвалила Австралія, могли отримати до двох років ув’язнення за те, що розповіли. Це показує цинізм країн, які ми вважаємо розвинутими і цивілізованими.

Цей фільм порушує глобальні питання, з якими зараз зіткнувся весь світ. Це питання конфліктів, яке дуже близьке для України, адже в Україні зараз близько двох мільйонів внутрішньо переміщених осіб з Донбасу і Криму – людей, які так само змушені були покинути свої домівки. Зараз, за оцінками ООН, один із найбільших рівнів за кількістю біженців за тривалий період часу. І, власне, мені здається, що це питання є лакмусовим папірцем, який показує людяність урядів країн в часи глобальних криз і конфліктів. Україна теж на зламі таких подій.

За даними вашої організації, зараз у Криму 39 в’язнів Кремля – тобто тих людей, яких утримують у неволі за політично сфабрикованими справами. Хто з них наразі у найбільш критичному стані?

Остання цифра, яку ми зараз маємо – 44 людини, які перебувають у місцях несвободи в Криму і в Росії

– Остання цифра, яку ми зараз маємо, – це 44 людини, які перебувають у місцях несвободи в Криму і в Росії. Дуже серйозна ситуація із Станіславом Клихом, який переніс тортури. Викликає побоювання його психічне здоров’я. І він є одним із тих людей, на необхідності звільнення яких ми наголошували вже дуже давно.

Іноді ці в’язні Кремля – це навіть не активісти, не журналісти, не правозахисники, це просто якісь випадкові люди, які потрапляють в жорна цієї системи

Так само дуже великі терміни ув’язнення отримали, наприклад, Олег Сенцов, якому дали 20 років і якого відправили в Сибір за шість тисяч кілометрів від Криму. Це, звичайно, показує той рівень репресій, який існує в Росії щодо незгодних. Іноді ці в’язні Кремля, як ми їх називаємо, – це навіть не активісти, не журналісти, не правозахисники, це просто якісь випадкові люди, які потрапляють в жорна цієї системи.

– Родини в’язнів Кремля звернулися до Європарламенту з проханням запровадити нові санкції щодо Російської Федерації. Як може далі розвиватися ситуація?

Ми задокументували 461 випадок порушення прав журналістів і обмеження свободи слова в Криму

– Ми вважаємо, що це дуже важливий крок для того, щоб призупинити той каток політичних репресій і розправ, які тривають в Криму і Росії. І наша організація вже виступила з ініціативою щодо того, щоб ввести персональні санкції проти осіб, які причетні до згортання свободи слова і переслідування журналістів у Криму.

Будемо закликати інші країни вводити персональні санкції. Колеги з Кримської правозахисної групи вже підготували список із суддів – там близько 40 осіб

Ми провели наші власні розслідування і задокументували 461 випадок порушення прав журналістів і обмеження свободи слова в Криму за три роки і встановили близько 60 людей, які причетні до значної частини цих порушень, з них виділили десятьох організаторів, які на політичному рівні відповідають за це, і близько 50 виконавців. Ці списки готові. І ми будемо закликати інші країни вводити персональні санкції для цих осіб, а органи влади в Україні до того, аби вони проводили розслідування, порушували нові кримінальні справи, щоб дати чіткий сигнал цим людям, що зроблене ними не залишиться безкарним.

Наші колеги, зокрема, з Кримської правозахисної групи вже підготували список із суддів – там близько 40 осіб – представників так званої судової системи в Криму, які причетні до цих кримінальних справ щодо політичних в’язнів. Я сподіваюся, що найближчим часом колеги опублікують ці списки.

Хто, на Вашу думку, у Криму є найбільшою загрозою і потенційною мішенню для Кремля?

– Як ми бачимо з того масиву політично мотивованих процесів – і не тільки в юридичній площині, але і з насиллям, зникненнями, викраденнями, – то це є кримські татари, які – як група – дуже послідовно чинили спротив тим всім подіям, які відбувалися, починаючи ще з 26 лютого 2014 року, коли вони організовано вийшли до кримського парламенту, щоб висловити свою незгоду з окупацією Криму.

Такі групи, як громадські активісти, правозахисники, журналісти, піддані найбільшому пресингу саме тому, що Кремль вбачає в них загрозу своєму стабільному існуванню в Криму

Також мішенню є ще така група, як проукраїнські активісти, ті, хто від самого початку підтримував Україну, допомагав українським військовим в Криму. Навіть такі речі, як покладання квітів до пам’ятника Тараса Шевченка чи носіння вишиванки в Криму можуть призвести до адміністративних затримань. І, звичайно, такі групи, як громадські активісти, правозахисники, журналісти – це, власне групи, які були піддані найбільшому пресингу саме тому, що Кремль вбачає в них загрозу своєму стабільному існуванню в Криму.

Ви називаєте «кримську» резолюцію ООН спрямованою не стільки на захист жертв порушення прав людини, як на те, щоб завдати якомога сильнішого удару Росії. Поясніть, прошу.

– Так, резолюція є важливою в тому плані, що вона порушує дуже багато питань, які стосуються порушень прав людини в Криму, однак її характер є більше політичним. А якщо говорити про порушення прав людини, то для нас також важливо говорити і про якісь речі, які існують з боку української держави.

Наприклад, наш колега з Росії Дмитро Макаров, який працював в Кримській польовій місії з прав людини, який нам дуже багато допомагав, документуючи порушення, отримав відмову від України, коли звернувся за офіційним дозволом для в’їзду в Крим з території материкової України саме для здійснення правозахисної діяльності. І ми не розуміємо, чому існує така ситуація, що Україна як держава взагалі не може ніяк контролювати, вона навіть не знає, хто залітає в Крим напряму з Росії, якщо ці люди спеціально не повідомляють відкрито, тому що в паспорти їм там у Сімферополі не ставлять (штампу) про приліт. Але в той же час, коли до України звертаються іноземці, які шанують і поважають українське законодавство, їх держава або пропускає через сім кіл бюрократичного пекла, або іноді ще, як у випадку з Дмитром, взагалі відмовляє в такому в’їзді.

Немає державної програми з підтримки жертв політичних репресій. Вся робота, яка робиться, лягає на плечі правозахисних організацій

Є багато інших речей, які ми вважаємо помилковими з боку України. Зокрема, всю політику блокади Криму. Те, що Україна не дає кримчанам вивозити із собою особисті речі, це, мені здається, дуже цинічно на тлі того, що жертв, які перебувають там, вона ніяк не захищає. Вона не може їх захищати. Але в той же час вона не сприяє роботі російських адвокатів, які приїжджають туди захищати місцевих українських громадян у так званих судах. І немає державної програми з підтримки жертв політичних репресій. Тобто вся робота, яка робиться, лягає на плечі правозахисних організацій, які вже три роки несуть це на собі.

  • 16x9 Image

    Ярослава Куцай

    Народилася в Києві. Закінчила бакалаврат Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, магістратуру Школи журналістики НаУКМА та Університет Ісландії за спеціальністю «Довкілля та природні ресурси». Публікувалася у низці українських суспільно-політичних тижневиків та інтернет-видань. Була репортером програми «Час» на 5 каналі, прес-секретарем Національного екологічного центру України. Автор статей для українського National Geographic. З 2014 по 2016 жила у Рейк’явіку, дописуючи в англомовні ісландські журнали та співпрацюючи як позаштатний кореспондент з українськими медіа.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG