Доступність посилання

24 Травень 2017, Київ 15:19

Микола Костомаров – український історик, який надихав сибірських патріотів


Микола Костомаров

16 травня минуло 200 років видатному українському історикові та громадському діячеві Миколі Костомарову. Він був соратником Тараса Шевченка по Кирило-Мефодіївському братству, був автором програмних документів цієї організації. Його твори та лекції користувалися надзвичайною популярністю в сучасників далеко за межами України.

Більше про спадщину Миколи Костомарова Радіо Свобода запитало в історика Ольги Гончар.

– Ми часто говоримо про Михайла Грушевського як про історика і політика, зазначаючи, що як історик він зумів зробити значно більше, ніж як політик. А про Миколу Костомарова цікавіше говорити як про історика чи як про громадського діяча?

У радянські часи його спадщина була під забороною, адже він був «буржуазним націоналістом»

– Я б не позиціонувала його лише в одному амплуа. Це така постать на українському інтелектуальному горизонті, на науковому, на духовному, на громадському… Українці дуже часто навіть не уявляють, наскільки це масштабна постать. У радянські часи його спадщина була під забороною, адже він був «буржуазним націоналістом». В науковому світі його дійсно намагалися протягнути через ідеологічні тенета, але це відбувалося завуальовано. Через це його вивчали дуже побіжно.

Ольга Гончар
Ольга Гончар

– Костомаров народився на Острогожщині – Східній Слобожанщині, яка опинилася в складі Російської Федерації. Але все-таки він усвідомив себе українцем.

Він дізнавався більше про те, яким є український народ і як довести, що він є самодостатнім народом історично

– Це українсько-російське порубіжжя, тож він виростав у двомовному середовищі. З одного боку, він був сином поміщика, в домі якого розмовляли російською. А з іншого – він був сином кріпачки, якого батько так і не встиг визнати своїм сином. У свої дитячі роки, коли формувався його світогляд, він спілкувався здебільшого з українськими селянами. Життя його так повернулося, що він дізнавався більше про те, яким є український народ і як довести, що він є самодостатнім народом історично, згодом це стало завданням його життя.

– Коли він дійшов до такого завдання?

– Коли став студентом.

– Він, до речі, зробив доволі непогану кар’єру, як для народженої поза шлюбом дитини, що в ті часи створювало певні проблеми. Як йому це вдалося?

– Незважаючи на статус кріпачки, його мати все своє життя поклала на те, щоби все, що їй залишилось у спадщину від чоловіка (хоча вони одружились, але сина він не встиг визнати), вкласти в навчання сина. Вона бачила здібності сина й знала, що саме розумом він може всього досягти, а не статусом. Тому вона старалася давати йому найкращу освіту в межах своїх можливостей і все життя підтримувала його прагнення зростати в інтелектуальному сенсі.

– В якій науковій галузі стартував Костомаров?

Він потрапив у гурток, де були справжні фанати своєї справи – Метлинський, Гулак-Артемовський, Срезневський, Гребінка. Там розмовляли українською мовою

– В етнографії. У Харківському університеті він потрапив у гурток, де були справжні фанати своєї справи – Метлинський, Гулак-Артемовський, Срезневський, Гребінка. Там розмовляли українською мовою.

Саме вони сформували його інтереси до пізнання українського народу. Костомаров побачив, що українці – окремий народ зі своєю мовою та культурою.

Зрештою, він доводив, що Київська Русь – це держава, яка склалася на українських землях

Фольклорні та етнографічні досліди стали його першими науковими здобутками. Відтак він хотів дізнатись, звідки цей народ пішов і з чого починалася його історія – так він прийшов до історії слов’янства, Київської Русі. Зрештою, він і доводив, що Київська Русь – це держава, яка склалася на українських землях.

– Ось, що каже про історичну спадщину Миколи Костомарова ваш колега – історик Ігор Гирич.

Костомаров був практично перший, хто на рівні тодішньої науки стверджував, що є дві руські народності – росіяни та українці

Ігор Гирич: «До Костомарова говорили про єдиний руський народ – від князя Рюрика до імператора Миколи І. Костомаров був практично перший, хто на рівні тодішньої науки стверджував, що є дві руські народності – росіяни та українці. Звісно, він і про білорусів казав, казав навіть про чотири руські нації – за його словами, новгородці не зуміли себе ствердити як четверта руська нація. Але найголовніше те, в Україні головним було позиціонувати Україну по відношенню до свого східного сусіда – ось, що було важливо. І він це зробив».

– Правління Миколи І було аж ніяк не ліберальним. Як Костомарову зі своїми поглядами вдавалося працювати за тих умов?

Перша його дисертація про Берестейську унію була заборонена. Тоді він написав другу, посвячену народній пісенній творчості

– Він був настільки сформованою цілісною особистістю, що, якщо він у чомусь був переконаний, то намагався це будь-яким шляхом довести. Він натрапляв на багато перепон у своєму науковому житті – перша його дисертація про Берестейську унію була заборонена. Тоді він написав другу, посвячену народній пісенній творчості, хоча називав він її «русской», та насправді він говорив про українську.

– Тобто, він вмів камуфлюватись, коли треба?

Він перебував у такому переслідуванні владою, що для того, щоб протягнути свої ідеї, йому треба було чіпляти якісь ярлики

– Йому доводилось. І через це українофіли інколи звинувачували його в тому, що він відступає від ідей. Але він перебував у такому переслідуванні владою, що для того, щоб протягнути свої ідеї, йому треба було чіпляти якісь ярлики. Він хотів дати суспільству щось таке, щоб воно його проковтнуло, а насправді говорити про те, що його хвилювало.

– Якщо я не помиляюсь, то найбільших переслідувань він зазнав через своє членство у Кирило-Мефодіївському братстві. Як відбувалося його знайомство із Кулішем та Шевченком? Як вони дійшли до ідеї створення цієї таємної організації?

– Коли Костомаров потрапив у Київський університет, а він дуже хотів там викладати, – він так зміг себе спозиціонувати на вченій раді, коли захищав дисертацію, що ніяких заперечень просто не було. Він пройшов до цього довгий шлях, працював у рівненській гімназії і в різних навчальних закладах.

– Чи аж такий довгий? Йому було близько тридцяти років на той момент, коли він став професором.

– Так. Таким здобуткам він завдячував винятково своїм здібностям та своєму працелюбству.

Коли їх заарештували, то і Костомаров, і Шевченко, і Куліш не розуміли, чому їх звинувачують в антидержавній діяльності, адже вони лише мріяли про краще майбутнє кожного слов’янського народу

Створення Кирило-Мефодіївського товариства відбулося в Києві і відбувалося спершу на особистих контактах. Пантелеймон Куліш був людиною, яка любила встановлювати зв’язки з різними видатними особистостями. Куліш і познайомив Костомарова та Шевченка, і так вони зійшлися. А відколи з’явилося товариство – їхнє спілкування було більш тісним. Але це не були якісь регулярні засідання, з’їзди, як у політичних партій. Це був більше дискусійний клуб. Коли їх заарештували, то і Костомаров, і Шевченко, і Куліш не розуміли, чому їх звинувачують в антидержавній діяльності. Вони не розуміли, в чому їхнє порушення закону, адже вони лише мріяли про краще майбутнє кожного слов’янського народу. Вони не розглядали насильницький шлях – вони розраховували, що народ досягне такого рівня розвитку й освіти, що зрозуміє – абсолютна монархія не є справедливим устроєм. Це були абсолютно романтичні ідеї.

Ставлення влади – інше питання. Влада хотіла від самого початку заблокувати сепаратистські настрої. Це і стало причиною того, що під це товариство розіграли цілу справу. Коли Костомаров писав про те, як їх допитували, він уже був готовий будь-що підписати, тільки б це закінчилось. Потрібно було постійно відповідати на провокативні питання.

– На відміну від Тараса Шевченка, для Костомарова все закінчилось краще. Якщо Шевченко опинився десь на Аральському морі, то Костомаров – лише в Саратові. Як йому вдалося із заслання повернутись у Санкт-Петербург?

Слідство тривало рік – за цей час Костомарова так замучили допити, що він отримав нервовий зрив. Він не думав, що мрії можуть розцінити як антидержавний заколот

– Треба пригадати, як він сидів у Петропавлівській фортеці. Слідство тривало рік – за цей час Костомарова так замучили допити, що він отримав нервовий зрив. В документах є довідки, що він не розумів, чим він так завинив. Він мріяв про щось світле і не відстоював якусь там революцію. Він не думав, що мрії можуть розцінити як антидержавний заколот.

Він опинився в Саратові тільки через те, що його родичі «бомбили» листами офіційні органи, а його здоров’я й справді було підірване. Він взагалі по своїй природі мав слабке здоров’я. На нервовому підґрунті він почав втрачати зір, в нього німіла рука, тобто, був в абсолютно розбитому стані.

Його думки були зайняті питанням, як покращити становище українського народу, України, зробити її центром Європи

Коли він прийшов у себе, то, як розумна людина, дещо змінив свої показання. Це було зроблено із міркувань самозахисту – він дещо пом’якшив акценти, сказав, що це була тільки мрія, тільки наукові досліди без жодної політики. Насправді ж, його думки були зайняті питанням, як покращити становище українського народу, України, зробити її центром Європи.

– Як йому вдалося вирватись із заслання?

– Йому було заборонено займатись науковою діяльністю. Але було листування – воно стало єдиним способом підтримки зв’язків із науковим світом. Він продовжував збирати джерела для праці про Богдана Хмельницького.

Він писав також багато листів – до всіх владних органів, до губернаторів, аж до царя – із проханням полегшити його долю. Костомарову довго не дозволяли виїжджати навіть на лікування. Але потім прийшов Олександр ІІ і помилував його, бо вже минуло понад 8 років заслання. Йому дозволили виїхати, потім зняли заборону на наукову діяльність і аж потім він повернувся до повноцінного життя.

– А чому він вирушив до Санкт-Петербурга, а не до Києва?

Йому не дозволили до Києва поїхати. Він тоді так збурив молодь, що його виносили з лекцій на руках. Його сприймали як символ вільної України

– Йому не дозволили до Києва поїхати. Він тоді так збурив молодь, що його виносили з лекцій на руках. Його сприймали як символ вільної України. І після того, як його заарештували, зріс інтерес суспільства до його праць.

– Все-таки дивна логіка: київським студентам такого викладача не можна, а іншим – нехай викладає.

– Інколи серед владних органів знаходились і адекватні люди, які розуміли, що такі, як Костомаров, повинні давати освіту суспільству. Скажімо, міністр освіти у 1860-х роках Головнін підтримував Костомарова і вважав, що його наука передова і не треба забороняти його погляди – вони мають право на існування. Нехай інші науковці йому заперечують.

– Але і в Санкт-Петербурзі Костомаров завдав певного клопоту російській владі. В 1860-і роки в Сибіру сталася цікава ситуація: затримали кількох людей, які теж мали таємне товариство і говорили про автономію Сибіру: говорили, що Сибір має таке відношення до Росії, як Америка до Британії. Це називалось «справою сибірських патріотів» – за назвою поширюваних ними листівок. Коли їх зловили і розпочалося слідство, їх спитали, звідки взялися такі їхні погляди. На це затримані відповіли, що вони слухали лекції Костомарова, який виступав як федераліст і «справжній друг обласного відродження». Тоді такі ідеї називалися «обласничеством».

Як Костомарову сходило таке із рук?

– Був період так званої «Олександрівської відлиги» – тоді можна було бодай трохи щось сказати, і Костомаров зміг поділитись думками. Коли він читав лекції в університеті Санкт-Петербурга, то була традиція робити їх публічними. Туди могли приходити вільні слухачі. Його диспут із Погодіним – відомим російським офіційним істориком – був практично виставою, на які продавали білети, рекламували через афіші. Білети продавались за якісь шалені гроші. Є спогади учасника цих подій, який бідкався, що не зміг купити квиток, бо їх розпродали за кілька місяців. Про це писали газети, було багато карикатур про твердження Костомарова, що Русь походить не від норманів, не від варягів, а від жмудів – литовців. Він любив нівелювати постулати, які вважалися єдиноправильними в Росії і любив полемізувати.

– Якраз Ігор Гирич зауважив, що Костомаров вмів свої політичні ідеї замаскувати в історичну оболонку:

Ігор Гирич: «До Костомарова говорили, що самодержці створили Русь, що Рюрик був самодержець. А він натомість доводив, що у них була самоправність, і снувало віче і саме на різниці цієї самоправності будувалася різниця самоврядування росіян та українців. Ці думки були дуже важливі, бо вони давали зброю в руки всього українського руху аж до 80-х років ХІХ століття. У 1880-х революційність Костомарова спала, він вже казав про українську літературу як неможливу річ, тобто, українську мову використовувати не в художній літературі, а для домашнього вжитку. Але це вже були останні п’ять років його життя, а до цього часу це була дуже визначна постать, і його цінували не лише в Східній Україні, а й у Західній – його роботи в кінці ХІХ століття перекладалися українською мовою».

– З того, що ми почули, з одного боку, випливає, що Костомаров – це такий собі предтеча Грушевського.

Грушевський сам визнавав Костомарова своїм вчителем

– Так, і Грушевський сам визнавав Костомарова своїм вчителем.

– Але з іншого боку – його останні роки. Ми бачимо, що не можна жити в імперії та бути вільним від імперії.

– Абсолютно точно. Я скажу, що теорія мови для домашнього вжитку, про яку говорив Костомаров, мала такий підтекст: спершу треба підняти загальний рівень всього народу, а тоді вже народ сам виведе цю літературу на певні висоти. Він вважав, що український рух був недостатньо сильним у ті часи. Адже після Емського указу про заборону українського друку почався спад українського руху.

Костомаров вивів цю теорію для заспокоєння влади – наче він говорить, що української літературної мови немає. Насправді, він вважав, що треба українському рухові згуртуватися і зробити все, щоб підняти рівень народу. І влада не повинна забороняти народам, які проживають на території Російської імперії, мати вільний розвиток. А самодержавство й передбачало другорядність будь-якого народу, крім пануючої нації. Проти цього він виступав.

У цей час він пише історичні монографії, які заклали новий жанр – він показав Богдана Хмельницького та інших гетьманів. Це було перше слово, що український народ мав своїх лідерів, які могли перевернути його історію, у яких були особливі обставини, які мали свої слабкості. Костомаров показав їх як людей, як державних діячів, як політичних діячів – це було новаторство.

Суспільство потребувало популяризації української історії, цим і пояснюється високий інтерес до його творчості

– Дещо белетризована історія.

– Звичайно, але суспільство потребувало популяризації української історії, цим і пояснюється високий інтерес до його творчості. В цьому і була його цінність – він був новатором.

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    На Радіо Свобода – з 2008 року. Спеціалізуюсь на політиці та історії.Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG