Доступність посилання

29 Червень 2017, Київ 12:26

Бігус про нерозкрите вбивство Шеремета: «Це дає усвідомлення беззахисності кожного»


Денис Бігус під час церемонії вручення Democracy Award-2017

Майк Екель

Національний фонд на підтримку демократії (National Endowment for Democracy – громадська організація в США) визначив українського журналіста-розслідувача, автора програми «Наші гроші» Дениса Бігуса одним з 5-ти переможців премії Democracy Award-2017. Цьогоріч премія присуджувалася за боротьбу з корупцією. Як змінилась робота розслідувачів в Україні після Революції гідності, про відкритість даних, довіру та безпеку – журналіст розповів у Вашингтоні в інтерв'ю Радіо Свобода.

– З якими викликами розслідувальна журналістика стикається в Україні сьогодні?

Це неправильно, це не журналістська робота, але ми вимушені після того, як проводимо розслідування, писати запити до прокуратури

– Одне з найголовніших і, мабуть, вимушених сьогодні завдань – це не обмежувати журналістське розслідування своєю увагою після того, як воно опубліковано. На сьогоднішній день українські журналісти-розслідувачі дійсно вміють робити багато надзвичайних речей. Ми маємо досвід, достатню кількість інформації і доступ до величезної кількості баз даних та державної інформації. І ми, дійсно, вміємо робити розслідування. Проблема в тому, що переважно це розслідування потребує потім ще подальшої підтримки, передусім юридичної, і уваги до якихось подальших кроків і результатів. Тобто, на жаль, це неправильно – це не журналістська робота. А ми вимушені після того, як проводимо розслідування, писати запити до прокуратури, правоохоронних органів і вимагати подальшого офіційного розслідування. Власне, цей процес – це сьогодні значний виклик і це, на жаль, необхідність.

– Чи розслідувальною журналістикою стало важче чи складніше займатися за останні три роки?

Зараз інформації стало набагато більше, і головний виклик в процесі розслідування – це правильно її проаналізувати і виокремити найголовніше

– Стало інакше. До Майдану і взагалі в попередні періоди найважчим завданням було просто щось дізнатись, просто зібрати інформацію. Тому що в нас не було державних баз даних, не було доступу до комерційних баз. Тобто інформації не було, і якщо ти щось дізнався, ти вже молодець, ти вже зробив розслідування. Зараз інформації стало набагато більше, і головний виклик в процесі розслідування – це правильно її проаналізувати і виокремити найголовніше. От це різниця.

І ще одна річ. Журналістські розслідування переважно доволі складні. І інколи – об’єктивно нудні. Завдання все ж не лише щось дізнатись і розказати історію, а ще зробити її цікавою, щоб її почули, запам’ятали, і ця історія призвела до якихось подальших змін. Це те, на чому зараз концентруються переважно команди.

– Посол Європейського союзу в Україні нещодавно виступав на Медіафорумі у Львові. Він говорив про те, як багато Європа може навчитися в українських журналістів-розслідувачів. У відповідь посол отримав кілька сердитих відповідей у Твіттері. Чи довірять українці вашим розслідуванням, чи ні?

​– Це не має бути, як на мене, питанням довіри. За соціологічними опитуваннями, громадські організації та журналісти в цьому сегменті мають достатньо високий рейтинг довіри. Але ознакою гарно проведеної роботи є результат, якому люди мають вірити або не вірити – тема просто має бути доведена. Чи вірять на сьогоднішній день журналістам-розслідувачам – я думаю, переважно так, але все ж таки головною ознакою якості роботи є ситуація, коли матеріал настільки доведений, що жодної довіри не потребує.

– Що Ви думаєте про кількох журналістів-розслідувачів, які вирішили стати політиками, піти в парламент чи обрати іншу політичну кар’єру? Хтось називає їх зрадниками, а що думаєте Ви?

Коли хтось іде з професії – це втрата

– Це дивне визначення. Це така зміна роботи або поля гри. Вона сумна в тому сенсі, що журналістів-розслідувачів в Україні все ж не так багато. І коли хтось іде з професії – це втрата. Але говорити про зраду – занадто. Така зміна професії і певні політичні прагнення навряд чи є такою вже драмою. Єдине що, я не уявляю, як після політичного досвіду можна потім повернутися в нашу професію. Тому що все ж таки вона вимагає якогось іншого типу зв’язків з політикою, аніж участь у ній. А загалом, я особисто не бачу жодної проблеми.

– Говорячи про корупцію і боротьбу із корупцією в цілому. Що, на Вашу думку, є головною рушійною силою у боротьбі із корупцією в Україні? Чи це внутрішній процес? Чи відбулися би ці процеси без підтримки ззовні, без зусиль МВФ, США чи ЄС?

– З того, що я бачу, в нас є якась невелика доволі кількість людей, які прагнуть цих змін і до них докладаються. Це те, що в нас умовно називають громадянським суспільством. Чи вистачає без сторонньої допомоги, без зовнішньої допомоги ресурсів у цього суспільства для того, щоб змусити уряд або парламент йти на якісь кроки, зміни, реформи – ні, на жаль, зазвичай, не вистачає. Ця допомога від МВФ, від міжнародної спільноти дуже ефективно працює у період до того, як її дають. Всі починають напружуватися і виконувати певні зобов’язання і обіцянки стосовно реформ для того, щоб її отримати. Це чудовий потужний засіб. І це, як ми бачимо, ефективний метод якихось змін.

Хоча знову ж таки поштовх до цих змін, і ідеї цих змін з’являються у громадянському суспільстві. Це доволі сумна річ, насправді, в тому плані, що подібні зміни, реформи і все те, чого так страшно потребує країна, повинні відбуватися не тому, що був якийсь імпульс із Заходу. І навіть не тому, що їх вимагає суспільство і тисне на уряд та парламент. Вони мають відбуватись без тиску. Тому що урядовці або парламентарі розуміють, що ці зміни потрібні, і самі прагнуть їх впроваджувати. У нас все відбувається не за найоптимістичнішим варіантом. Однак все ж таки ці зміни йдуть, це вже чудово.

– Ваш веб-сайт було тимчасово заблоковано в понеділок після публікації даних про те, що Генпрокуратура перевіряє фінансування партії Юлії Тимошенко, це у відповідь на ваше розслідування. Що сталося?

Після цієї публікації наш сайт «ліг». Я не готовий зараз сказати, що там є беззаперечний причинно-наслідковий зв'язок між публікацією цієї новини і падінням сайту

– Ситуація наступна. Ми, дійсно, в понеділок опублікували матеріал про те, що наша юридична команда спромоглась змусити Генеральну прокуратуру розпочати провадження за фактом брехні у фінансовому звіті партії «Батьківщина», після чого відбулася така бурхлива реакція з усіх сторін. І з якихось причин після цієї публікації наш сайт «ліг» і певний час «пролежав». Я не готовий зараз сказати, що там є беззаперечний причинно-наслідковий зв'язок між публікацією цієї новини і падінням сайту. Факт в тому, що кількість людей або роботів, які одномоментно зайшли на сайт, виявилася достатньою для того, щоб він не витримав, і раніше такого не було. Говорити про атаку як цілеспрямовану можна буде, коли технічні спеціалісти зроблять свої якісь висновки. Якщо це була цілеспрямована атака, чи є це якоюсь серйозною загрозою – то ні. На той момент, як сайт «ліг», цю новину вже передрукували безліч новинних стрічок, і в цілому жодного сенсу практичного це не мало. Якщо це так, це хороший сигнал про те, що ми досягаємо результатів і, дійсно, працюємо в правильному напрямку.

– У музеї «Ньюзеум» (журналістики і новин) у Вашингтоні цього тижня відкрили стенд, присвячений журналістові Павлу Шеремету, якого вбили в Києві майже рік тому. Чи ви його знали особисто, чи знали тільки його доробок? Це вбивство досі не розкрите, що дуже турбує.

– Ми зустрічалися кілька разів, але я точно не та людина, яка може сказати, що знав Шеремета особисто. Це жахлива абсолютно ситуація. Те, що за увесь цей час офіційне слідство не дісталось практично жодних результатів, те, що воно не дісталось цих результатів навіть після того, як, здається, там всі високопосадовці, включно з президентом, сказали, що це справа честі і що вони будуть контролювати слідство і т. ін. А потім розслідування журналістське в моїх колег показує, що офіційне слідство навіть відео з камер вилучили не всіх, я не можу сказати, що це тривожний симптом, це дуже сумний діагноз взагалі в тому, що відбувається. Це все дає чітке усвідомлення персональної беззахисності в країні. Я зараз не кажу виключно про журналістів, я кажу про те, що навіть за участі всієї виконавчої вертикалі, шаленого розголосу і персонально президента шанси на розкриття подібного злочину не надто високі.

Я усвідомлюю певну частину професійних ризиків

– Ви боїтеся за життя через роботу, яку Ви робите?

– Ні. Я усвідомлюю певну частину професійних ризиків. Є професії, які передбачають якісь сумні речі. Це шахтарі, військові, правоохоронці, журналісти, рятівники, пожежники. Журналіст це одна з таких професій. Це просто потрібно розуміти в той момент, коли ти починаєш цим займатись. Це не значить, що я нічого не боюсь, але це точно не та думка, з якою ти прокидаєшся, засинаєш і т. д. Цей ризик існує. Така особливість.

Над матеріалом працювали Майк Екель і Наталія Петрук

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG