Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 21:47

Як живуть жертви Беслана через 13 років після трагедії


У День пам'яті жертв терористичного акту в спортивному залі школи №1, де стався теракт 1-3 вересня 2004 року. Росія, Беслан, 1 вересня 2016 року

Єлизавета Маєтна

13 років тому — 1 вересня 2004 року, — відбулася одна з найтрагічніших подій російської історії останніх десятиліть — захоплення заручників під час шкільної лінійки в Беслані. 1128 дітей і дорослих провели в спортзалі та інших приміщеннях школи №1 три дні. В результаті захоплення заручників і штурму, який був проведений 3 вересня, загинули 334 людини, з них — 186 дітей.

Беллі Авсановій було 16, вона пішла в останній, 11-й клас, і опинилася серед заручників разом із мамою Фатімою. Вони обидві вижили, але залишилися інвалідами. У Белли була черепно-мозкова і мінно-вибухова травми, проникаюче поранення в голову і купа уламків по всьому тілу. Ліва частина тіла у дівчини була паралізована, і їй заново довелося вчитися їсти, говорити, тримати ручку (Белла шульга), ходити.

«Стільки років минуло, а я досі не можу змусити себе прийти 1 вересня до школи, — каже Белла. — Минулого року я зібралася з силами і пішла на жалобні заходи. А потім три дні не могла прийти до тями, просто фізично не могла встати. Я не можу пояснити цього стану, у мене лилися сльози, ні спати, ні їсти не могла... Багато це засуджують, не розуміють. Але кожен на свій кшталт приймає або не приймає ситуацію. Я, мабуть, ще не в змозі переступити цю межу. Можливо, коли-небудь, необов'язково 1 вересня, не в дні жалоби, коли настільки все розжарюється і всі раптом згадують, що є таке місто Беслан і там був теракт, раз на рік або перед виборами, я захочу туди прийти. І це буде той момент, коли я не буду заново все переживати. Цього року я в школу не піду, не думаю, що потрібно ще себе добивати. Звичайно, людині з боку, яка не була в цій каші 13 років, складно це зрозуміти... Це як приходити на похорон до сусідів: начебто шкода, поплакала, але ти повертаєшся, йдеш і все минуло. А нам, мені... Кожен раз, кожна секунда, коли перебуваєш там, — і все знову оживає...»

Белла працює в школі вчителем російської мови та літератури, частина її учнів — діти-інваліди. Вона каже, що вважає своїм обов'язком допомагати тим, кому ще гірше, ніж їй. Беллі, як жертві теракту та інваліду 2-ї групи, раз на рік передбачене лікування в санаторії. Але скористатися цією пільгою вона не може.

У мене відпустка влітку 56 днів, але путівку в санаторій мені дають або восени, або взимку, коли навчання в розпалі, і мені весь час доводиться відмовлятися
Белла Авсанова

«Мені пропонують путівку в Єсентуки, лікувати гастрит, який у нас у всіх на нервовому ґрунті з'явився. Але мені щось інше потрібно, мені потрібен санаторій неврологічного профілю, я досі на ліву ногу кульгаю та й інших проблем зі здоров'ям багато. І що ви думаєте? У мене відпустка влітку 56 днів, але путівку в санаторій мені дають або восени, або взимку, коли навчання в розпалі, і мені весь час доводиться відмовлятися. І виходить на папері, що вони такі хороші, все роблять, покликали мене лікуватися, а я така-сяка вибаглива, зажерлися, не хочу лікуватися, відмовляюся. А те, що лікування повинно бути спеціалізованим, це нікого не цікавить».

Белла розповідає, як звернулася одного разу за матеріальною допомогою. Зарплата у неї 16 тисяч рублів — стільки ж коштує курс реабілітації в республіканському санаторії ім. Бубновського. Але жінку попросили надати документи, що сім'я у них малозабезпечена. Або платити самій.

«Тато нещодавно помер, мама пенсіонерка, я шоста дитина в сім'ї. Ми не перебуваємо на обліку як малозабезпечена сім'я, тому що всі працюємо, просто отримуємо трохи, і самій мені на реабілітацію не назбирати, — розповідає Белла. — Загалом, я отримала відмову, але я не хочу скаржитися. Моя єдина скарга — це квартира, яка для мене передбачена як для жертви теракту. Квартиру в 2008 році, коли їх масово роздавали, видали моїй мамі, яка теж постраждала в школі, а мене туди просто прописали. Ще за 27 років до теракту в черзі на поліпшення житлових умов стояв мій дідусь, сім'я у нас багатодітна, чекали. Дочекалися. У квартирі мені відмовили, сказавши, що ви вже її отримали. І від такої несправедливості опускаються руки... Але я не хочу здаватися, тому що самій мені на квартиру ніколи не заробити.

Белла Авсанова
Белла Авсанова

Поверніть мене в 2004 рік, щоб я залишилася здоровою
Белла Авсанова

Одного разу мені в нашій адміністрації сказали: ви не шукаєте правди, вам потрібні тільки гроші, ви тут всі зажерлися! Та не потрібні мені ці гроші! Поверніть мене в 2004 рік, щоб я залишилася здоровою. Не потрібні мені ваші гроші. Я починала життя з нуля, навчилася всьому заново. Але при цьому я здобула вищу освіту, закінчила аспірантуру, я кандидат наук. Я з цим змогла якось впоратися, але чому така несправедливість? Виходить, якщо ти ходиш, працюєш, то і зароби собі на квартиру сам. Але це ж несправедливо, це ж нечесно!»

У квітні 2017 року Європейський суд з прав людини постановив виплатити рідним жертв теракту в Беслані компенсацію в 3 мільйони євро, але в липні російська сторона оскаржила це рішення в ЄСПЛ. Представники Мін'юсту заявили, що «Європейський суд при вирішенні таких справ застосовує подвійні стандарти». Белла Авсанова теж судилася в ЄСПЛ, але її прізвища в списку тих, кому передбачені виплати, не виявилося. Самі жертви теракту сподіваються, що після оскарження повинен бути інший список, до якого їх внесуть.

Школу обстріляли танками. Суд визнав цей факт і визнав провину держави за ст. 2 Європейської конвенції, яку порушили повністю
Елла Кесаєва

Елла Кесаєва з організації «Голос Беслана» говорить, що про зміст скарги, яку на рішення ЄСПЛ подала російська влада, ніхто не знає — копію заявникам ще не надали: «Рішення Євросуду ґрунтовне, і ми не сумніваємося, що воно набере законної сили. Але у Росії є процесуальне право на оскарження цього рішення. І ми, і сторона уряду мали на це право. Вони цим правом скористалися, тут нічого дивного і несподіваного немає. Звичайно, як може уряд погодитися з тим, що Європейський суд ухвалив настільки серйозне рішення щодо дій силовиків? Адже школу обстріляли танками. Суд визнав цей факт і визнав провину держави за ст. 2 Європейської конвенції, яку порушили повністю. Я ознайомлена з багатьма документами, які російський уряд подавав у нашій скарзі і на вимогу суду. Всі вони були вкрай поверхневі. Фактично доказів як таких вони ніколи не надавали. І зараз у них було чотири роки на те, щоб надати суду докази того, що по школі не була застосована сила. Вони цього не зробили, тому що не було чого надавати. Якби у них була доказова база, вони б її надали. Але її немає».

Офіційна точка в розслідуванні теракту була поставлена парламентською комісією Російської Федерації на чолі з Олександром Торшиним ще в 2006 році — її члени, по суті, виправдали дії російських силовиків під час штурму, заявивши, що поки в будівлі перебували заручники, танки по ній не стріляли. За даними комісії, перший вибух у школі здійснили терористи. Але в альтернативній доповіді депутата Держдуми Юрія Савельєва йшлося, що більшість заручників загинула з вини оперативного штабу та силовиків.

Жінки з організації «Голос Беслана» минулого року на традиційну лінійку прийшли в футболках з надписом «Путін — кат Беслана»

Цієї точки зору дотримуються і жінки з організації «Голос Беслана», які втратили в цьому страшному теракті своїх дітей і рідних: минулого року на традиційну лінійку в пам'ять про загиблих вони прийшли в футболках з надписом «Путін — кат Беслана». Їх грубо затримали і звинуватили за статтями про непокору поліції і порушенні правил проведення мітингів. Чотирьом активісткам суд призначив по 20 годин громадських робіт, двох оштрафував на 20 тисяч рублів.

— Нас судили, присудили нам штрафи за адміністративну справу, лякали нас кримінальними справами. — каже Елла Кесаєва. — У зв'язку з цим порушено наше право на свободу висловлення поглядів, право на мітинги. І 15 квітня 2017 року ми подали нову скаргу до Європейського суду з прав людини, через два дні після того, як дізналися, що Європейський суд за скаргою щодо теракту ухвалив таке грандіозне рішення.

— А зараз є у вас якісь проблеми з поліцією, погрози були?

Прямих погроз немає. Але тотальне стеження присутнє. Влада побоюється наших акцій
Елла Кесаєва

— Прямих погроз немає. Але тотальне стеження присутнє. Ми помітили його від учора. Активісти, члени організації пишуть, що за ними встановлене стеження. Влада побоюється наших акцій. Але ми ніколи нічого не планували заздалегідь, це ставалося спонтанно, за покликом серця, як крик душі.

Житель Беслана Валерій Салказанов втратив в теракті дружину і дочку — чотирирічну Раду. Вони прийшли на шкільну лінійку, щоб провести в 1-й клас сина Руслана. Серед заручників опинилася і мати Валерія, але тоді вона вижила і померла через кілька років про Беслан, між іншимвід онкологічного захворювання (докладніше історію сім'ї можна побачити у фільмі Радіо Свобода «І ангели полетіли...»)

Сім'я Салказанових до теракту
Сім'я Салказанових до теракту

У нас в Беслані згадують загиблих не тільки у вересні, у нас їх ніколи не забувають. Напевно, немає такого дня, щоб не пам'ятали про це
Валерій Салказанов

Валерій каже, що ні на хвилину не забуває про теракт і своїх загиблих рідних, тому коли в поїздках Росією він зустрічає людей, які нічого не чули про бесланську трагедію, його це дуже дивує: «Є люди, які про це нічого не знають, але це не в Осетії, це в інших частинах Росії, — каже Валерій. — Але ті, хто знають, що сталося, співчувають. Немає таких, які б не співчували. У нас в Беслані згадують загиблих не тільки у вересні, у нас їх ніколи не забувають. Напевно, немає такого дня, щоб не пам'ятали про це. Навіть коли у нас просто якісь заходи відбуваються, якісь застілля, у нас завжди старший встає і каже, щоб ми завжди пам'ятали про цю трагедію. У нас це увійшло в щоденне наше життя».

Валерій Салказанов
Валерій Салказанов

Дружина і дочка Валерія загинули в результаті штурму школи, але мама і син Руслан вижили. Руслан отримав численні серйозні поранення, був контужений.

Ми зробили все, щоб він якомога менше згадував ці події
Валерій Салказанов

«Потрібно було жити далі, піднімати дитину на ноги, лікувати. Ми зробили все, щоб він якомога менше згадував ці події. Хоча зараз він вже дорослий і ставиться до цього більш стримано. Він ніколи не показує своїх емоцій, ніколи не говорить, що щось згадує. Хоча ще до теракту він із матір'ю був ближчий, ніж зі мною. І коли він уже потрапив до лікарні в Москві, я не відразу зміг приїхати. Поки похорон організовували. Потім я приїхав. У нього, звісно, перше запитання: «Де мама?». Я, як то кажуть, збрехав і одразу ж пошкодував, що збрехав. Ну скільки можна з брехнею проходити? Все йому розповів. Поплакали і заспокоїлися. Поки дитина маленька, вона легше це все переносить, хоча у всіх по-різному», — згадує Валерій.

Син Валерія Руслан Салказанов в школі
Син Валерія Руслан Салказанов в школі

Одразу після теракту Валерій отримав від держави 3 мільйони рублів за загиблих дружину та дочку і пораненого сина. До повноліття Руслана він отримував 7 тисяч рублів на місяць як батько-одинак. Крім того, Руслан вступив до московського вишу — Академії народного господарства (РАНХиГС), — отримавши направлення від уряду Північної Осетії. Щоправда, йому не надали гуртожитку, і Руслан знімає кімнату готельного типу на двох із однокурсником за 25 тисяч рублів. Валерій, однак, сподівається, що цього року гуртожиток його синові все-таки дадуть.

Зараз Русланові Салказанову 19 років, а 13 років тому він був шестирічним хлопчиком, якого проводили в школу мама, сестричка і бабуся. Але маму і сестру Раду він більше не побачив. У день штурму, 3 вересня, Руслан був у спортивному залі школи. Після другого вибуху він зумів вибратися в утворену дірку в цегляній стіні. Свідки розповідали, що хлопчика знайшли за п'ятдесят метрів на вулиці закривавленого, майже без сил. Осколки пошкодили праве стегно і гомілку. Хлопчик не міг плакати і навіть не просив пити.

Ті події Руслан згадує неохоче — кажуть, що всі бесланські діти, які пережили теракт, вкрай неговіркі.

«Я пам'ятаю, як вибігав зі школи, як сидів там. Це майже все», — каже Руслан Салказанов. Про те, як трагічні події 13 річної давнини відбилися на його житті, і про те, як би воно склалася, якби не було теракту, Руслан не думає — каже, що намагається все забути. Щороку на початку вересня він намагається бути в Беслані.

Руслан каже, що ще кілька років тому він думав про винних у теракті, про те, чи всі вони отримали заслужене покарання, але зараз його це майже не хвилює: «Я вважаю, що нема чого мусолити те, що вже сталося. Вже нічого назад не повернути», — каже він.

Руслан Салказанов
Руслан Салказанов

За словами Руслана, працювати і жити в Росії він не збирається: «Я б хотів поїхати в Хорватію або Іспанію, в Росії мені не подобається. Саме життя не подобається, мені подобається більше Європа, ніж Росія, — розповідає Руслан. — Мені, звичайно, треба буде відпрацювати тут, тому що мене до вишу послали за квотою уряду, я відпрацюю і поїду, магістратуру буду закінчувати в іншій країні».

У його планах — влаштуватися працювати в піар-агентство або яке-небудь ЗМІ. Руслан вивчає англійську, іспанську та хорватську мови. Каже, що в академії, де він вчиться, ніхто не знає, що він — один із бесланських дітей, які пережили страшну трагедію, оскільки він не хоче, щоб до нього ставилися якось по-особливому. На запитання, чи згадує він маму, хлопець довго мовчить, а потім каже, що «це трапляється все рідше».

«Але кожного разу я думаю: було б добре, якби мама була жива», — додає він.

Оригінал матеруіалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG