Львів – Вони познайомились майже чотири роки тому на Майдані і закохалися з першого погляду. Дарині, майбутній вчительці з Києва, було 19 років, десантникові Сергію з Добротвора, що на Львівщині, 22. Одразу ж після Майдану, вже у лютому, Сергій поїхав на Донбас, а через кілька місяців, у Слов’янську, зазнав важких поранень. Йому давали лише 2% надії на життя.
Щоденні заняття на тренажерах. Їх у кімнаті Сергія Загасайла два, придбані за благодійні гроші небайдужих людей. Наразі у всьому допомагає дружина Дарина і мама. Вправи і масажі сприяють позитивним результатам.
«Це на спину і на руки. Розпрацьовую отак кожен день. Гіперчутливість маю ніг. Все казали, що я ніколи не стану на ноги, що для повного відновлення потрібен тривалий час, а я став і вже з допомогою можу робити кілька кроків. Було взагалі, що не міг навіть стиснути руку», – говорить Сергій.
Майже чотири роки тому, у грудні, десантник 80-ї аеромобільної бригади зі Львова Сергій Загасайло приїхав у Київ. Він, пожежник за фахом, вже відслужив строкову службу у війську, підписав контракт зі Збройними силами України. Його мрія стати десантником здійснилась. Якраз отримав два місяці зимової відпустки, які й провів на Майдані. Через несправедливість, каже він, не зміг всидіти вдома.
– На Майдані відразу зрозумів, що буде біда в країні.
– Те, що Угода з ЄС була непідписана, що так нахабно побили студентів, мене спонукало прийти на Майдан. Оця несправедливість, про яку говорить Сергій. З листопада була там, волонтером в адміністрації. Туди Сергій заходив, він був постійно на Грушевського. З битами, «коктейлями». У перші дні ми й познайомились.
– Спочатку очима зустрілись. А потім Даша питає: «А ти маєш якийсь стосунок до ВДВ?». Я відповів, що служив там рік і досі служу.
– Кохання з першого, другого, – розповідають про свою зустріч 23-річна Дарина і 26-річний Сергій.
Ще у лютому 2014-го Сергій разом із товаришами-десантниками поїхав на схід України. Військовослужбовців перекидали з місця на місце.
– Тоді була не війна, але щось починалось. Я переживала, просила розірвати контракт, коли це ще можна було зробити, але він…
– І що ж, я контракт розірву. і що? Якщо від війни так відхрещуватись всім?
Матері, Аллі Загасайло, син телефонував щодня у Добротвір, але говорив, що проходить військовий вишкіл на Яворівському полігоні.
«Не знала, що їхав на Майдан, але здогадалась. Після Майдану одразу їх забрали у зону АТО, хоча вона не була оголошена тоді ще такою зоною. Ми теж того не знали. Щодня дзвонив, я чула обстріли, казала, що ти, мабуть, у Слов’янську, а він мені пояснював, що на вечірніх навчаннях. А це були обстріли, і потім я про все дізналась…» – каже Алла Загасайло.
А 25 травня матері повідомили про важке поранення сина. У переддень, 24 травня 2014 року, на блокпосту біля села Констянтинівка, що під Слов’янськом, Сергій зі своїми побратимами потрапив під мінометний обстріл бойовиків. Молодий десантник постраждав найбільше, тому що прийняв, по суті, удар на себе. Важке поранення черепа і головного мозку, були ушкоджені лобові і тім’яні частки, контузія ока, численне осколкове поранення правої руки, пошкоджені обидві гомілки ніг, тобто вирвані сухожилля та м’язи – вислід мінометного обстрілу. Мама і сестра від побаченого були шоковані, Дарина втратила свідомість. Лікарі давали надію на життя у 2 відсотки. Сергій перебував довший час у комі.
«Не пам’ятаю, як це сталось. Була дірка на голові, її зашили, у мене пластина», – дуже коротко говорить Сергій. Він взагалі не любить згадувати про цей дуже важкий період свого життя.
«Сергій ходитиме»
Лікування у Харкові, Києві, Львові, тринадцять операцій, реабілітація у Польщі та Україні – і весь цей час рідні та друзі були поруч, а люди допомагали з усього світу.
«Звідки брали сили? Ми знали, що в реанімації побачимо страшну картину, ми цей момент пережили дуже важко, плакали. Після того прийшло розуміння ситуації, що я бачу, як він дихає, хоч під апаратом. Я бачила, що він є, хоч він весь підключений. Кров постійно вливалась через те, що були рани на ногах і кров виходила. Люди постійно її здавали, допоки рани не загоїлись. Відкрилось друге дихання, коли я побачила, що він є. І на фоні того, що нам важко було бачити, як хлопці гинули і їх вивозили… Таких мам було багато, плакали і втратили дітей. Сили мусили знаходити, не знаю звідки, але приходили кожен Божий день. Сили прибували від усвідомлення того, що Сергій з нами!», – розповідає Алла Загасайло.
Сергій сьогодні ще пересувається на візку, проходить реабілітацію. Будинок у Добротворі мама облаштувала для його комфорту. Дарина не покинула хлопця. Вони сьогодні разом, і їхнє кохання, народжене на Майдані, переросло у весілля влітку, а відтак у створення родини.
– Ми давно думали про одруження. Сергій робив часто пропозицію, поки ми не вирішили…
– …що треба узаконити ту дружбу. Така красива жінка біля мене. Боявся, що Даша заміж не вийде за мене, поки я такий.
Ані Дарина, ані Сергій не говорять про ті труднощі, які доводиться долати. Він читає, малює, працює з комп’ютером. Часто чоловікові сниться, що він грає у футбол, мріє постояти на воротах. Його рідні впевнені, що він ходитиме. Зараз дуже потрібна професійна реабілітація, щоб «ноги слухались» Сергія.
«Вдома я роблю масаж, мама, але це важко, ми не професіонали. Як буде далі? Як каже Сергій, дасться чути. Зараз вже легше, аніж було раніше. Ми впевнені і віримо, бачимо за результатами, що не сьогодні-завтра він ходитиме», – каже Дарина.
Сергій Загасайло за час, проведений на Майдані, у зоні бойових дій, на лікарняному ліжку, зрозумів – «треба жити гідно і чесно, щоб не допустити до такої ситуації, яку маємо в Україні сьогодні». Його мати вважає, що «найдорожчі для неї діти». А Дарина впевнена, що її любов і підтримка зроблять диво – і чоловік ходитиме.
