Доступність посилання

ТОП новини

​Відповіді на питання, як Янукович очолив донецьке політичне угруповання, досі немає – політолог


Віктор Янукович
Віктор Янукович

21 листопада – сакраментальна дата в біографії колишнього президента Віктора Януковича. Цього дня 15 років тому – 21 листопада 2002 року – він вперше став прем’єр-міністром України. А 4 роки тому – 21 листопада 2013 року – на Майдан вийшли перші люди, протестуючи проти відмови від курсу на євроінтеграцію. Це стало початком кінця його влади. Більше про Віктора Януковича Радіо Свобода спілкувалося із політологом та істориком Костем Бондаренком.

– Ви доволі довго співпрацювали із Віктором Януковичем чи то з його соратниками.

Янукович, насправді, доволі цікава постать, він як герой якогось авантюрного роману

– Моя співпраця почалася в 2002 році – з моменту, коли готувався прихід Віктора Януковича до Києва. Але я ніколи не був близько до Януковича, бачив його й спілкувався лічені рази.

Вважаю, що Янукович – це та постать, яку в українській історії ще належить переосмислити й зрозуміти. Тому що, насправді, це доволі цікава постать, він як герой якогось авантюрного роману.

– Думаю, якби Янукович написав правдиві мемуари, то вони мали б бути дуже цікавими.

– Так. У 2004 році я розмовляв з одним із українських олігархів, який стояв біля витоків Януковича, надзвичайно впливова людина на той час. Ми з ним говорили дуже відверто, іноді обговорювали аж надто слизькі теми. Та коли я в нього запитав – чому саме на Януковича впав вибір? – він замовк, а потім сказав: «А ось цього тобі знати не треба». Тож, думаю, багато чого лишиться на рівні здогадок.

– Як ви вважаєте, чому лідером донецького угруповання, яке потім оформилось у Партію регіонів, став саме Віктор Янукович? Бо у нього ж не найкраща біографія – все-таки дві судимості.

– Це загадка – чому саме він? Є певний момент у його біографії, який не до кінця вивчений та зрозумілий, хоча, насправді, в його біографії багато таких моментів.

Кость Бондаренко
Кость Бондаренко

Янукович – це людина з дуже дивною біографією. Раптом він з’являється нібито нізвідки у 1997 році як заступник тодішнього донецького «губернатора», ставленика Лазаренка

Янукович – це людина з дуже дивною біографією. Раптом він з’являється нібито нізвідки у 1997 році як заступник тодішнього донецького «губернатора», ставленика Лазаренка. Саме Янукович уособлював донецьке начало. Коли донецькі еліти згрупувалися проти Лазаренка і його політики на Донбасі, то з’явився Янукович як певна фігура, довкола якої починають гуртуватися донецькі еліти. Вони зрозуміли: якщо вони далі будуть ворогувати між собою, якщо вони будуть стріляти одне в одного, то їх дуже швидко знищать.

– Але невже у них там не було людини з кращою біографією?

– Перед цим був Євген Щербань, якого знищили у 1996 році.

– Так, це відоме вбивство. Він виходив з літака, і його застрелили.

– І, відповідно, вакуум, який утворився на той час, заповнив собою Янукович.

– Влада готувалася до виборів 2004 року й обирала свого кандидата. Чому вибір впав на Віктора Януковича? Невже Кучма не міг знайти людину, яка не мала двох судимостей?

У 2004 році жартували: чим Кучма відрізняється віл Януковича? Кучма хоче на другий термін, а Янукович – ні

– Я більше ніж переконаний, що Кучма грав свою гру і що він не збирався нікуди йти. У 2004 році жартували: чим Кучма відрізняється віл Януковича? Кучма хоче на другий термін, а Янукович – ні. У Кучми дійсно були усі передумови для цього. В січні 2004 року, з подачі на той час народного депутата Богдана Губського, він отримав право йти на третій термін.

– Тоді Конституційний суд ухвалив, що його перший термін був до прийняття Конституції, а тому – це не перший термін.

Кучма і його найближче оточення, найімовірніше, готували сценарій, за яким висуванець від влади й кандидат від опозиції мали взаємно анігілювати одне одного. Цілком можливо, що Майдан, який розпочався у 2004 році, навіть до деякої міри не порушував їхніх планів

– Так. Кучма і його найближче оточення, до якого входив і Віктор Медведчук, найімовірніше, готували сценарій, за яким висуванець від влади й кандидат від опозиції мали взаємно анігілювати одне одного. Цілком можливо, що Майдан, який розпочався у 2004 році, навіть до деякої міри не порушував їхніх планів. Тому що вони цілком могли піти на те, щоб Верховний суд ухвалив рішення про скасування виборів і призначити не переголосування, не «третій тур», а нові вибори. Це одна з версій, яка на той час побутувала. Але вона пояснює: чому не Кірпа, чому не Тігіпко.

– Здається, між Кірпою і Януковичем йшло дуже сильне змагання: хто стане кандидатом у президенти від партії влади? Георгій Кірпа тоді був міністром транспорту.

– Було таке. У травні 2003 року воно почалося.

– І завдяки чому Янукович переміг Кірпу?

– Я думаю, що у Януковича була краща команда, які вміла вибудовувати стратегічні схеми. А Кірпа був дуже добрим тактиком.

– Наприкінці 2004 року усі були приголомшені масштабами помаранчевого Майдану. На початку 2005-го, після «третього туру», Януковича усі вважали політичним трупом. Його близькі соратники шукали порозуміння з новою владою. Але за якихось півроку він повернувся в українську політику. Завдяки чому?

– Завдяки Вікторові Ющенку, Петрові Порошенку, Юлії Тимошенко і низці інших людей, які взяли владу у свої руки, але не змогли нею розпорядитися.

Якщо до 2005 року Партія регіонів була виключно донецьким продуктом, то на виборах 2006 року. Там були не лише донецькі

Янукович на якийсь час дійсно втік до Росії. Він деякий час перебував у депресії та водночас намагався гуртувати своїх прибічників і зміг перегрупувати Партію регіонів. Якщо до 2005 року Партія регіонів була виключно донецьким продуктом, то на виборах 2006 року ми вже побачили іншу Партію регіонів. Там були не лише донецькі – з’явилися Фірташ, Льовочкін та інші.

– Попервах до «Нашої України» Віктора Ющенка увійшли люди з дуже близького оточення Януковича – Арбузов, Клименко. Це ті люди, які при президенті Януковичі стали відомі як «сім’я» і посіли ключові позиції в уряді. Як так сталося?

Припускаю, що Арбузов досі є членом партії «Наша Україна». В усякому разі, він ніколи не писав заяву про вихід звідти і ніколи не писав заяву про вступ до Партії регіонів

– До речі, вони жодного разу не були у Партії регіонів. Припускаю, що Арбузов досі є членом партії «Наша Україна». В усякому разі, він ніколи не писав заяву про вихід звідти і ніколи не писав заяву про вступ до Партії регіонів.

Слухач: Чи не було вбивство чи самогубство Юрія Кравченка спробою знищити головного свідка проти Кучми?

– Я думаю, що Юрія Кравченка, на той час міністра внутрішніх справ, дійсно було знищено як свідка, але не стільки у справах Кучми, скільки у справах, із якими круговою порукою була пов’язана чимала кількість українських політиків. Те, що це було знищення, а не самогубство, я переконаний. Не може людина зламаним пальцем двічі стріляти в себе і при цьому залишитись мирно сидіти на стільці, склавши руки.

Слухач: Янукович був лялькою і Медведчука, і Ахметова. Янукович у свій час продав свого шефа, «патрона», у Донецькому регіоні й приєднався до Ахметова. А його «патрона» вбили. Чи Янукович був маріонеткою в Ахметова?

– Ахметов першим почав гуртувати людей на Донбасі, гуртувати донецьку команду: мовляв, навіщо нам боротися за крихти на Донбасі, якщо ми можемо в результаті згуртованих дій прийти до влади в Києві?

Не можна сказати, що Янукович був маріонеткою, і навряд чи Ахметов був ляльководом

У Януковича до 2011–12 років були досить тісні відносини з Ахметовим, доки Янукович не почав його відсторонювати й замінювати його присутність так званою «сім’єю». А так, не можна сказати, що Янукович був маріонеткою, і навряд чи Ахметов був ляльководом. Але до думки Ахметова багато хто дослухався, не тільки Янукович, але й Ющенко також.

– Янукович стає президентом у 2010 році. Невдовзі ми з вами говорили, і ви тоді казали, що опозиція до Януковича народиться в його оточенні, всередині самої влади. Але ж хіба оточення допомогло Януковичу піти достроково?

Янукович недооцінював роль ЗМІ, особливо інтернету. Йому була важлива формальна сторона справи

– Ми не до кінця знаємо всю ситуацію: хто, як і чому допоміг Януковичу піти від влади. Він не переконаний, що його відсторонив народ. Ба більше, ми не знаємо, що насправді відбувалося 30 листопада 2013 року (побиття студентів на Майдані – ред.).

Янукович був з тих людей, які не надавали великої уваги тому, що його хтось критикує. Якщо це не відбивалося на його статках та статках «сім’ї», то йому було все одно. Він недооцінював роль ЗМІ, особливо інтернету. Йому була важлива формальна сторона справи.

– Янукович кілька років послідовно говорив про євроінтеграцію – займався цим питанням і пресував власну партію, де були люди, які критично до цього курсу ставилися. І раптом у листопаді 2013 року робить такий різкий поворот. Чому?

Було відтермінування самого підписання угоди про євроінтеграцію, яке у нас було подано як відмова

– А не було різкого повороту. Насправді, було відтермінування самого підписання угоди про євроінтеграцію, яке у нас було подано як відмова. У той час у Вільнюсі було прийнято рішення перенести орієнтовно на лютий-березень 2014 року питання про підписання.

– Але все-таки все йшло до того, що підписання відбудеться саме на листопадовому саміті у Вільнюсі. Аж раптом Янукович у цьому питанні ховається чомусь за Азарова.

Як зауважив Борис Колесніков, «Янукович розігнав локомотив євроінтеграції, а потім вдарив ним об стіну, яку сам же перед ним і поставив»

– Як зауважив із цього приводу один із провідних регіоналів Борис Колесніков, «Янукович розігнав локомотив євроінтеграції, а потім вдарив ним об стіну, яку сам же перед ним і поставив».

– Для чого?

– Було дуже багато моментів. Євроінтеграцію Янукович сприймав як певний момент, який дозволить йому увійти в історію. Він хотів дійсно підписати цю угоду, не думаючи про економічні наслідки та результати. І коли у жовтні-листопаді йому почали говорити про те, як вирішувати те чи інше питання, чим наповнювати бюджет і як працювати далі, де мати ринки – він задумався і дійсно вирішив почекати.

– Існує поширена версія, ніби його настрашив Путін.

Між Путіним і Януковичем були надзвичайно складні стосунки, у них ніколи не було довіри. Зараз у Росії Янукович навряд чи перебуває на правах почесного гостя, радше – на правах почесного в’язня

– Не думаю. Між Путіним і Януковичем були надзвичайно складні стосунки, у них ніколи не було довіри. І Путін завжди ставився до Януковича з презирством, всіляко це демонстрував. Навіть зараз у Росії Янукович навряд чи перебуває на правах почесного гостя, радше – на правах почесного в’язня.

– Ви сказали, що досі немає відповіді, як було організоване побиття студентів 30 листопада, яке стало каталізатором протесту.

– І досі не знаю. У мене є гіпотези, але немає відповіді.

– Янукович до цього причетний чи ні?

– Думаю, що – навряд чи. Він на той час взагалі перебував за межами Києва, на полюванні. Він цьому не надав особливого значення.

– Чому Янукович вчасно не пішов на поступки, знявши кількох людей з посад? Це могло б на певному етапі зменшити градус протесту.

– У грудні 2013 року я писав аналітику – пропозиції з приводу того, що необхідно здати Азарова, Захарченка і цілий ряд людей. Людина, яка зайшла із цим до Януковича, більше не потрапила до нього жодного разу. Він був надзвичайно впертим.

– І чому ж така вперта людина так боягузливо втекла? Принаймні, це так виглядало.

– Багато хто хотів би у ньому бачити Сальвадора Альєнде…

– Справді, якби Янукович у касці з автоматом обороняв, скажімо, резиденцію «Межигір’я», то це було би надзвичайно ефектно.

– Втеча – це абсолютно нормальна реакція будь-якого авторитарного лідера чи людини, яка тяжіє до авторитаризму.

– Попервах Янукович утік до Донецька. У нього були наміри очолити спротив звідти?

– У нього були ще наміри у Харкові очолити спротив, потім – у Донецьку. Але він вже не довіряв своєму оточенню і тим людям, які свого часу могли бути його командою. На той час він зіпсував чи розірвав стосунки з усіма людьми, які допомогли йому прийти до влади.

  • Зображення 16x9

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG