Доступність посилання

ТОП новини
23 Травень 2018, Київ 04:23

Прага – Відомий український письменник Юрій Андрухович закінчив працю над книжкою «Коханці юстиції». Ще до кінця року книжка вийде у світ. У Чернівцях відбудеться її презентація. Письменник розповів Радіо Свобода про роботу над книжкою, а також поділився своїми думками щодо головних подій в житті України і світу в році, що минає, про український Крим і про майбутні вибори президента. Над книжкою «Коханці юстиції» Юрій Андрухович почав працювати 28 років тому.

– Формально дивлячись, перший розділ цього роману я написав 1990 року, отже, в сумі це дає 28, але наступний після нього розділ аж 2008-го. Тому тут не йдеться про те, що це було 28 років постійної, безперервної праці над цим текстом. Йдеться про те, що задум визрівав дуже повільно, дуже поступово. І спершу я не думав про те, що з цього вийде роман. Я думав про те, що, може, колись там складеться збірка чи може збірочка оповідань.

Загальний мотив цієї книжки – це людська особистість, це соціум і система правосуддя»

Головна ідея полягала в тому, що це будуть історії, базовані на історичних фактах, але на маргінальних, так би мовити, історичних фактах. Тобто це переважно не є історії про якихось центральних історичних персонажів, хоча є й історії, пов’язані з видатними особистостями. Переважно це – напівзабуті чи зовсім забуті персонажі, яких об’єднують дуже непрості стосунки з навколишнім суспільством. В очах його вони постають крайніми негідниками, грішниками і злочинцями і, відповідно, проходять через дуже складні стосунки із системою юстиції, із системою правосуддя. Отже, загальний мотив цієї книжки – це людська особистість, це соціум і система правосуддя».

Тобто звичайна проста людина, перехожий на вулиці може бути інспірацією до дуже цікавої історії?

– Перехожими на вулиці, звичайними людьми їх теж, напевно, не варто називати, але в кожному разі це – люди, спогад про яких, пам’ять про яких у більшості випадків майже не збереглась, хоча вони згадуються десь там на дні архівів, особливо судових. Ви можете розшукати ту чи іншу судову справу і спробувати уявити собі, як відбувався весь цей процес.

Як би Ви оцінили стан українського книжкового ринку наприкінці року, які є, на Ваш погляд, його найбільші здобутки, і чи є втрати?

– Мені здається, що ринок книжки в України прогресує, це не тільки моє враження. Я насправді досить часто спілкуюся з видавцями, літературними оглядачами і так далі, тобто це люди, які постійно пильнують за тенденціями, за динамікою, бо особисто я цього не роблю.

В мене таке враження, що книжок страшенно багато, книжок надзвичайно різних, книжок дуже якісних і не дуже якісних

Але в мене таке враження, що книжок страшенно багато, книжок надзвичайно різних, книжок дуже якісних і не дуже якісних. Тобто це так, як має бути на нормальному книжковому ринку.

Зберігається тенденція моди: мода на книжки, на читання, на книжкові новинки. Це справляє доволі оптимістичне враження

При цьому зберігається тенденція моди: мода на книжки, на читання, на книжкові новинки. Загалом це справляє таке доволі оптимістичне враження.

Як чути українське слово у світі, на світовій літературній арені? Маю на увазі переклади, літературні фестивалі і книжкові ярмарки?

– Звичайно, не можна сказати, що тут відбувся якийсь сенсаційний прорив. Тобто у нас уже протягом якихось 15 років є певна кількість авторів, чиї твори постійно і стабільно виходять у перекладах іншими мовами, вони беруть участь у фестивалях, безпосередньо виступають і спілкуються з якимись закордонними аудиторіями. Але повторюю: це не дасться виміряти в якихось масових параметрах. Це завжди декілька імен, на сьогодні їх з десяток, максимально півтора десятка українських авторів, які тут і там з’являються за кордоном.

– Пане Андрухович, яку українську і яку світову подію Ви б відзначили як найголовнішу чи визначальну в році, що минає?

Для України знаковою подією мав би стати «безвіз», тобто можливість для наших громадян більш-менш вільно пересуватися європейським простором

– Для України, мені здається, такою знаковою подією мав би стати «безвіз», тобто можливість для наших громадян більш-менш вільно пересуватися європейським простором. Натомість якусь одну подію виокремити у світовій політиці чи загалом у глобальних масштабах мені здається не вийде. Тобто були і якісь оптимістичніші моменти, як, скажімо, ті ж вибори у Франції – не такі ж вже й погані, чи вибори до парламенту Німеччини, хоча всі страшенно боялись перемоги правих прокремлівських популістів і в одній країні, і в другій. Але були і якісь тривожні моменти. Мені особисто дуже не сподобався і досі не подобається президентура Трампа у Сполучених Штатах. Але, на щастя, політична система там вибудувана таким чином, що може все таки ця президентура не буде мати якихось таких негативних наслідків.

Зараз існує цілий словник визначень щодо подій в Україні: АТО, протистояння, конфлікт, анексія теренів. Що, на Вашу думку, насправді відбувається в Україні, як би Ви назвали реальні щоденні події, які вже забрали і продовжують забирають життя тисячам українців, залишають дітей сиротами, руйнують міста і села?

Офіційна влада України для внутрішнього вжитку називає це війною, а війни не веде, ми навіть не припинили дипломатичних стосунків із агресором

– Я думаю, що всі перелічені вами окреслення, це насправді синоніми, вони один одного не заперечують. Тобто слово «конфлікт» – це слово з трохи ширшим обсягом, конфлікт включає в себе також і війну, тобто війна є однією з форм конфлікту. Ті, які оцінюють ситуацію драматичніше і різкіше, вони звичайно вживатимуть поняття війни. З іншого боку це все виглядає доволі сумнівно у зв’язку з тим, що офіційна влада України для внутрішнього вжитку називає це війною, а війни не веде, тобто ми навіть не припинили дипломатичних стосунків із агресором. Звідси і вся ця полісимантика, про яку ви мене запитуєте. Як би я це окреслював? В залежності від контексту я б вживав кожне із згаданих вами понять.

– Що на Вашу думку потрібно зробити, щоб війна в Україні закінчилась?

Важливо стримувати кожен новий прояв агресії зі сходу. Тримати цю лінію розмежування якомога міцніше і надійніше

– Я не знаю, що тут потрібно зробити. Вихід звичайно намалює нам майбутнє, боюся, що не близьке майбутнє. Треба діяти просто за обставинами, ось і вся відповідь. З одного боку, тут мабуть немає можливості говорити про якийсь варіант військового силового звільнення цих захоплених територій. З іншого боку, мабуть більшою мірою все таки важливо стримувати кожен новий прояв агресії зі сходу, тобто тримати цю лінію, лінію розмежування, тримати якомога міцніше і надійніше.

Росію ця війна повинна виснажувати

А в цілому, звичайно, в якійсь перспективі слід було б все таки взяти якнайбільше користі із тієї обставини, що Росію ця війна повинна виснажувати.

Міжнародні санкції проти неї мають бути справді санкціями, а не імітацією

Якщо Росія в неї вв’язалася, нам її нав’язала, то вона в першу чергу повинна від цього потерпіти. А це означає, що, скажімо, міжнародні санкції проти неї мають бути справді санкціями, а не імітацією, так, як ми це переважно бачимо. Тобто Росії має бути боляче від того, що вона напала на нас і що захопила частину наших територій. Ось такий головний висновок.

Якщо їй стане боляче по-справжньому, вона неминуче звідти забереться. Якщо вона звідти не забирається, а навпаки, якби зміцнює там свої позиції, рублі запроваджує, грає з якоюсь ідеєю створення там незалежних якихось утворень, якщо їй все ще подобається, ця забава, і вона її продовжує, значить не діють ніякі санкції, значить те, що нам розповідають про санкції, це насправді ілюзія.

– Враховуючи цю Вашу відповідь, то чи можна повернути Крим Україні і хто б це мав зробити?

– Ви мене запитуєте про речі ваги якогось дуже високого державного мужа, яким я не є.

– Дуже багато людей Вас саме таким сприймає.

Якщо в нас і є надія на повернення Криму, то це винятково і тільки кримські татари

– Ну неправильно сприймають, але добре. Якщо я бачу якийсь тонесенький коридорчик можливостей, який у цій справі у нас є, то це винятковий фактор кримськотатарського народу. Більше нічого я не скажу. Тобто якщо в нас і є якась надія на повернення Криму, то це винятково і тільки кримські татари.

– Як більше зацікавити жителів Сходу України і Криму українською літературою, мовою, культурою, що для цього можуть зробити українські письменники?

– Весь час вони це роблять. Я недавно бачив в одному із східно-українських міст, власне в одному з міст Донбасу, як місцеві мешканці жартують, що відколи тривають оці бойові дії, відколи почалася ця війна, у них стільки всіляких культурних подій відбувається, що вони просто почувають себе культурною столицею України.

Я не буду відкривати Америку, бо я не найактивніший у цій справі, але в нас дуже багато письменників, артистів, інших митців, які не тільки там бувають, виступають, вони вже якоюсь мірою навіть цим живуть. Тобто вони організовують якісь ширші суспільні акції. Інша справа – наскільки це ефективно. Ми не можемо цього оцінити сьогодні, тому що це процеси культурного якби опритомнення, вони не відбуваються протягом місяців чи навіть років. Це можливо якісь просто зерна, які нині засіваються, а коли вони там зійдуть, коли все це заколоситься, якщо вдаватися до традиційної сільськогосподарської метафорики, ми цього не знаємо. Але в кожному разі колись, через десятиліття ніхто не зможе закинути сучасним українським митцям, що вони не дбали про оцю частину України і що вони не приділяли їй уваги. Якраз дуже навіть дбають і дуже багато уваги приділяють.

– Пане Андрухович, чи Ви вже роздумували над тим, а може вже маєте якусь сформовану ідею написати книжку про війну громадян України за свою землю?

Для мене важливо, щоб мова літератури не перетиналась з мовою пропаганди. Не може бути романів про війну насправді. Можуть бути романи про людей, про людські пристрасті, тлом для яких може бути і війна

– Не маю такої ідеї, бо ми ще дуже-дуже далеко від завершення. Насправді я не можу уявити собі ось такий прямий дискурс, тобто що ось я сідаю і пишу про війну. Вона так чи інакше буде виникати і виникає в тому, що я пишу. Але для мене важливо, щоб мова літератури не перетиналась жодним чином з мовою пропаганди. А це означає – не може бути романів про війну насправді. Можуть бути романи про людину, про людей, про людські пристрасті, тлом для яких може бути, зокрема, і війна також.

– Скажіть, будь ласка, чи є серед Ваших знайомих, близьких люди, яких розділила війна на Донбасі чи анексія Криму, де різні погляди на ці події пересварили сім’ї?

– Ось ця друга категорія, де ви кажете про розколи всередині родин, я про таких лише чув. Серед моїх знайомих і близьких здається таких немає. Що стосується понесених жертв, втрат, звичайно я знаю таких людей.

– Російський політолог і журналіст Станіслав Бєлковський недавно заявив, що в Україні він бачить дві кандидатури на роль, дослівно цитую: «українського Гавела» – Вас і Святослава Вакарчука. Як Ви ставитесь до цього прогнозу?

Якби Святослав Вакарчук всерйоз повірив у свої політичні можливості і взяв участь у президентській кампанії, то я став би його прихильником

– Я не ставлюсь всерйоз до багатьох речей, які Станіслав Бєлковський виголошує, тому що він постмодерніст, він ніколи нічого всерйоз не говорить. Але я вам скажу чесно, що якби Святослав Вакарчук всерйоз повірив у свої політичні можливості і взяв участь у президентській кампанії, то я став би його прихильником. І не тільки прихильником, я би всіма своїми силами допомагав йому. Але він, як кажуть, зрезиґнував і я це абсолютно розумію. Насправді це мабуть зважене і розумне рішення. Мабуть є сенс залишити цей вислів Бєлковського десь там серед інших курйозів року, який минає, і зосередитися на реалістичніших перспективах у політиці.

– Якщо б у Вас була можливість звернутись з побажаннями до людей на Сході України, в Криму, що б Ви їм сказали?

– А чому тільки їм? Я все таки виступаю за єдину Україну. Вони для мне нічим не ближчі від усіх інших людей. Тому формулювати для них якесь окреме побажання буде з мого боку доволі нещиро.

– А що б Ви хотіли побажати усьому українському народові напередодні Нового року?

– Головне, щоб ці свята додали нам сили, а не відняли її, тому що її нам дуже треба. І друге побажання: не забувати, що все залежить винятково від нас самих. Тобто допоки ми не візьмемо власне життя у власні руки, у нас залишатиметься тільки одна перспектива – це гавкати на владу, на опозицію, на політиків як таких, на Європу, на Америку, на цілий світ. Отже, я бажаю почати жити, припинити животіння і почати життя.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG