Доступність посилання

ТОП новини

«Прапор – це наша перемога»: українці діляться зворушливими історіями про державний стяг


Військові, дипломати, журналісти, жителі нині окупованих територій та звичайні українці. Усіх їх об'єднує любов до свого прапора

Символ боротьби, перемоги і любові до своєї країни. Саме так характеризує чимало українців національний стяг. У День державного прапора вони діляться своїми щемливими історіями, пов'язаними з його жовто-блакитними кольорами. Радіо Свобода зібрало найяскравіші з них.

Любов до національного прапора українському дипломату Маркіяну Лубківському прищепив тато. Каже, ця наука стала однією з найголовніших і тепер навіть у повсякденному житті стяг України для нього є важливим національним символом.

«Вже пізніше на дипломатичній роботі бачив, як плачуть від того, що майорять національні кольори. Плачте і смійтеся, бо це від любові, від усвідомлення причетності до нашого славного народу, наших тясячолітніх традицій і великого майбутнього!» – наголошує Лубківський.

А от журналіста та композитора Романа Коляду змінити своє ставлення до українського прапора змусила російська агресія.

«Я ніколи не думав, що державний прапор може висіти у хаті на чільному місці і при перестановці меблів, наприклад, я буду серйозно думати, як перевісити прапор так, щоб його не стало гірше видно абощо», – пише він.

Журналістку Дарину Рогачук в український прапор закохала природа, яка є «красномовнішою за всі слова».

Оберегом, а також символом боротьби і перемоги синьо-жовтий стяг є для українських бійців. Про це розповідає Олександр Махов.

«Нас відвезли в рівненську учебку. Ми приїхали на полігон. Через день склали присягу. А ввечері я дістав невеличкий прапор зі свого рюкзака, проголосив промову перед хлопцями і ми повісили його над своїм наметом на драбині. Той прапор потім провисів над моїм бліндажем під Горлівкою і дуже пошарпався. Але він справжній. Бойовий для мене»​, –​ ділиться боєць.

Пізніше він придбав великий прапор, на якому залишили підпис усі його побратими.

«Цей прапор висить у мене на стіні і зараз. Як нагадування про ті часи і тих людей. Не опускай руки. Бийся»​, – пише Махов.

​Часто український стяг бійцям на передову передають у своїх малюнках діти. Про одну з таких історій, яка трапилась влітку 2014-го поблизу Мар'їнки, розповідає журналіст та письменник Руслан Горовий.

«Ми їхали в бусі і роздивлялися дитячі малюнки, які везли хлопцям. На всіх без винятку був прапор. Діти чітко ідентифікують цей світ і себе в ньому»​, – пригадує він.

Те, що вони побачили згодом, приклавши малюнок його старшої доньки до шибки автобуса, Горовий показує на фото.

Захищаючи український прапор та відстоюючи Україну, дехто постраждав чи навіть віддав за це життя. Наприклад, горлівський депутат Володимир Рибак, викрадений та закатований бойовиками російських гібридних сил, школяр із Краматорська Степан Чубенко, побитий та розстріляний бойовиками, чи, наприклад, засуджений російською окупаційною владою у Криму Володимир Балух.

Про них і не тільки згадує правозахисниця Олександра Матвійчук.

Особливо дорогим український стяг нині є для жителів окупованого Донбасу, які відчули на собі війну. Наприклад, для керівника регіональної редакції каналу «Україна»​ Юлії Сухаревської.

«​У Луганську мій кабінет був неподалік від конференц-зали. Після останнього проукраїнського круглого столу там лишився синьо-жовтий прапорець. Я взяла його собі... тоді ще не знала, що за два тижні доведеться поїхати. Удома встромила прапор на підвіконні. Він і досі там»​, –​ пише вона.

Журналістці Анні Хрипунковій теж довелося залишити рідне місто, до якого прийшли окупанти. Із Донецька вона забрала з собою і вишиванку, і прапор. І хоч відтоді минуло вже кілька років, сліз вона не може стримати і нині.

«​Досі, коли чую гімн України, я плачу й озираюся, як вимкнути, бо перша реакція – зараз всіх нас уб'ють. А моя дитина сьогодні співала його так спокійно, наче нічого й не було. Вона бачить прапор і радіє: в нас вдома такий самий!.. Цікаво, чи зможу я колись на дитячому святі в нашому садочку зняти нарешті окуляри, знаючи, що сліз вже не буде?.. Ні, не зможу»​, –​ робить висновок Анна.

«Тільки той, хто втрачав, чи мало не втратив, знає, що таке щем і щастя від такої звичної можливості бачити НАШ ПРАПОР!» – наголошує голова ГО «Новий Маруполь» Марія Подибайло.

Для неї синьо-жовтий стяг є гордістю, пам'яттю про боротьбу предків, а також одним із елементів боротьби за незалежність.

«Прапор – це коли знову в Донецьку, Луганську, Макіївці, Єнакієвому, Горлівці, Новоазовську, Амвросіївці, Дебальцевому... Прапор –боротьба! Прапор – це наша перемога! Перемога України!» – пише вона.

Утім, відстоювати український прапор українцям доводиться не лише у боротьбі з ворогом на своїй землі, але й навіть за кордоном. Муфтій Духовного управління мусульман України «УММА» Саїд Ісмагілов став одним із тих, кому довелося поборотись за це у долині Міна в Саудівській Аравії, куди він приїхав зі своїми побратимами для здійснення хаджу.

«Прийшовши до намета, де ми мали бути поселеними, ми знайшли на наших місцях, як ви гадаєте кого? Звісно, росіян! ... вони сказали що їм тут сподобалось і вирішили тут розташуватись. Оскільки в Хаджі лаятись, а, ба більше, битись, не можна, ми вирушили до адміністраторів», – розповідає муфтій.

Українську делегацію переселили до намету єгиптян, до якого її представники захотіли перенести і свій прапор. Утім, коли вони почали фіксувати стяг України на новому місці, знову стався конфлікт.

«Прибігли єгиптяни, та почали вимагати «зняти це звідси». Справа в тім, що єгипетського прапора не було, і їх задавила відома земноводна істота. Краще би вони не чіпали українців, особливо напередодні Дня Національно прапора», – пише Ісмагілов.

Врешті-решт український прапор таки повісили.

«Інцидент було вичерпано, проте урок був гарний: національну гідність потрібно захищати будь де», – зазначає муфтій.

За словами Саїда Ісмагілова, українська делегація ходить зі своїм прапором в Мецці усюди.

«Багато хто зауважує, що наш прапор дуже красивий і яскравий. Багато питають, звідки ми. Робимо нашу країну більш відомою у світі», – підсумовує він.

Тим часом колишній посол України в Білорусі Роман Безсмертний пригадує, як за часів своєї дипломатичної служби започаткував традицію дарувати до Дня державного прапора та на інші свята синьо-жовтий стяг українцям у цій країні. Каже, гроші на такі подарунки шукав сам.

На думку Безсмертного це було надзвичайно важливим кроком, адже «прапор є ідентифікацією українця, де б він не жив» і пропонує українським дипломатам продовжити започатковану ним традицію і зараз.

«Це коштує копійки, але у підсумку цей дар стане безцінним. Прапор – це символ держави, він об’єднує і консолідує людей, його піднімають вгору переможці, його бояться вороги. Нам потрібен культ державного прапора. Синьо-жовтий стяг має бути в житті українця з самого дитинства... Ставлення до державного прапора – це імідж держави.Тому й виховувати пошану до державних символів треба на державному рівні», – вважає Безсмертний.

«Хочу вірити, що любов до своєї землі не викликатиме ні в кого подиву, а батьківщина і подвиг для кожного матимуть значення. Хочу вірити, що ніхто більше не залишить на світлому прапорі своєї крові», – підсумовує журналістка та письменниця Олена Герасим'юк.

У 2004 році президент Леонід Кучма своїм указом заснував День державного прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня. У 2009 році президент Віктор Ющенко вніс зміни до цього указу, заснувавши щорічну офіційну церемонію підняття прапора у цей день.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG