Доступність посилання

ТОП новини
20 Червень 2019, Київ 08:54

Михайло Грушевський після Центральної Ради: від боротьби за владу до «індивідуального подвигу»


Михайло Грушевський (архівне фото)

Михайло Грушевський – одна з найпомітніших українських постатей ХХ століття. Він творив українську історію, з одного боку, як автор багатотомної «Історії України-Руси», з іншого – як громадсько-політичний діяч та голова Центральної Ради.

Сто років тому, в березні 1919 року, Михайло Грушевський залишив Українську Народну Республіку й виїхав за кордон. А через п’ять років, у березні 1924 році, він повернувся уже до радянської України. Тобто, виїхав він із УНР, а повернувся в УРСР.

Про життя Грушевського після Центральної Ради Радіо Свобода спілкувалося з істориком, завідувачем Історико-меморіального музею Михайла Грушевського Світланою Паньковою.

– Коли 29 квітня 1918 року відбувся гетьманський переворот, то Грушевський деякий час переховувався у казармах січових стрільців – підрозділ, який чи не єдиний лишився до нього лояльний. А потім його сліди губляться. Що він робив потім?

– Направду, нас сам Михайло Сергійович заплутав щодо того, де він перебував у перші дні після гетьманського перевороту. І мене завжди насторожувала знімка 1 травня 1918 року, де Грушевський у світлиці: піаніно, карта, книги, а він за столом із тарілкою.​

Михайло Грушевський після гетьманського перевороту (в помешканні студенток Суличич). Київ. 1 травня 1918 року. Фотолистівка накладом Музею визвольної боротьби
Михайло Грушевський після гетьманського перевороту (в помешканні студенток Суличич). Київ. 1 травня 1918 року. Фотолистівка накладом Музею визвольної боротьби

– Але є й інша відома фотографія: січові стрільці у дворі своїх казарм, складена зброя і тут самотній Грушевський кудись іде.

Михайло Грушевський на подвір’ї Луцьких казарм у Києві в день роззброєння січових стрільців після гетьманського перевороту, 1 травня 1918 року. Фотолистівка накладом Музею визвольної боротьби
Михайло Грушевський на подвір’ї Луцьких казарм у Києві в день роззброєння січових стрільців після гетьманського перевороту, 1 травня 1918 року. Фотолистівка накладом Музею визвольної боротьби

Різні фотографії маємо.

– Перші дні після гетьманського перевороту Грушевський мешкав у студенток на прізвище Суличич. Вони приїздили до нього, коли він був ще на засланні в Москві, й він про це згадує у своїх споминах. Звідси стає зрозуміло, чому такий інтер’єр. Бо, коли відбувся напад на Грушевського, поранили його дружину, то стало небезпечно залишатися навіть під наглядом січових стрільців – бо зрозуміло, де їхні локації.

– Нагадаю, що увечері після гетьманського перевороту один з січових стрільців чи людина, вбрана у стрілецьку форму, кинулася з багнетом на Михайла Грушевського. Але удар відбили. Так і невідомо, чий це був замах, бо ця людина за нез’ясованих обставин невдовзі загинула.

– Доба Гетьманату для Михайла Грушевського стала відходом від великої політики і переходом на нелегальне становище. Є історичні документи, які експонувалися на відомій виставці «Українське коло», про те, що були віддані розпорядження зробити обшук.

А Грушевський після студенток, після роззброєння січових стрільців переїжджає на Звіринець і мешкає там в одному з будинків. Але, коли у червні там відбувся вибух артилерійських складів, той будинок пішов в урвище. Але родина Грушевських вціліла. Тоді Грушевський перебирається в той дім, який придбав ще 1913 року на вулиці Паньківській, 9/14 і 7 – весь комплекс, який був маєтностями Грушевського. Сьогодні залишився лише один будинок, в якому розташований наш музей. Але там був і великий прибутковий дім, який московське більшовицьке військо обстріляло наприкінці січня 1918 року. А поруч стояв третій будинок по Паньківській, 7, який Грушевський придбав у 1913 році. До цього будинку Михайло Грушевський після вибуху на Звіринці й переїздить. Проживав він там з червня 1918 року до кінця січня 1919 року, поки не виникла чергова більшовицька загроза Києву. Тоді Директорія виїздить і, зрозуміло, виїхав і Михайло Грушевський.

– Відбувається антигетьманське повстання, гетьмана скидають, відновлюється УНР. Люди, які скинули гетьмана, збираються ділити владу, має відбутися відомий Трудовий конгрес. У цей час Володимир Винниченко, на той момент голова Директорії УНР, згадує про «заздрісного нечесного дідка Грушевського». Винниченко мало про кого компліментарно відгукувався, але, все-таки, що такого Грушевський робив одразу після Гетьманату?

– До початку Трудового конгресу Грушевський продовжив писати свої праці. З приходом Директорії й відновленням УНР Грушевський обирається до Трудового конгресу делегатом від своїх земляків-чигиринців.

– Даруйте, але Грушевський народився в Холмі.

– Так, але його рід походить із Чигиринщини.

Михайло Грушевський намагається на Трудовому конгресі заявити про те, що потрібно відновити всі закони Центральної Ради й саму Центральну Раду, як інституцію.

– Але Директорія не погодилася.

У Директорії вважали, що Центральна Рада віджила себе як політична інституція, треба творити щось нове

– Зрозуміло, у Директорії вважали, що Центральна Рада віджила себе як політична інституція, треба творити щось нове. Це дуже складна історія, щоб пояснити, хто був правий, а хто – ні. Напевно, тут взагалі не було ні правих, ні винних. Загалом шукати у революційні часи логіку дуже складно.

– Отже, битву за владу Михайло Грушевський програв. Потім він з’явився у Кам’янець-Подільському й там фігурував у справі Комітету охорони республіки – це лівацька організація, яка вимагала порозуміння з більшовиками. Яка тут роль Грушевського?

Ця інституція не прийняла перемовини УНР з Антантою й вимагала порозумітися з більшовицькою Росією за умови визнання незалежності України. Чомусь, коли говорять про цей Комітет охорони республіки, забувають про цю вимогу

– Роль Грушевського там була як почесного генерала. Почалося з того, що скликали кам’янецький Трудовий конгрес. Ця подія відбувалася декілька днів.

Ця інституція, яку ви називаєте «лівацькою», не прийняла перемовини УНР з Антантою й вимагала порозумітися з більшовицькою Росією за умови визнання незалежності України. Чомусь, коли говорять про цей Комітет охорони республіки, забувають про цю вимогу.

Запропонував свою кандидатуру делегатом на Конгрес Другого Інтернаціоналу – для того, щоб Європа дізналася, що таке Україна, Українська Народна Республіка

У цей час Грушевський, розуміючи, що місця йому в цих нових політичних державних структурах немає, запропонував свою кандидатуру делегатом на Конгрес Другого Інтернаціоналу – для того, щоб Європа дізналася, що таке Україна, Українська Народна Республіка.

Він поїхав на цей Конгрес від партії Українських соціалістів-революціонерів, членом якої він не був. І це потім був великий скандал, чому на Конгрес посилають не члена партії, а її прихильника. Бо з есерами Грушевський тісно співпрацював ще в часи Центральної Ради.

Виділили на цю місію один мільйон гривень. Скільки це? Тоді, може хтось пам’ятає купони, це практично ніщо

Як згодом Грушевський образливо писав, йому не видали дипломатичного паспорта, а тільки закордонний. Виділили на цю місію один мільйон гривень. Скільки це? Тоді, може хтось пам’ятає купони, це практично ніщо. Тим більше, про цю суму він дізнався набагато пізніше.

Він їхав через Станіславів, через ЗУНР. Його там прихильно зустріли, навіть виділили спеціальний вагон. І таким чином, через Станіславів, він дістався до Праги. А далі за ці п’ять років Грушевський об’їздив усю Європу: Прага, Люцерн, Берлін, Женева, Париж, знову Женева, Відень.

– Він у цей час – більше політик чи приватна особа? Чим він займався?

– Тут треба назвати кілька інституційних проектів, які створив Михайло Грушевський. Перша інституція – Комітет незалежної України, який було створено ще у 1919 році для того, щоб через видання популярних праць повідати Європі, що таке Україна, що відбувається в Україні. Був навіть заснований журнал «Східна Європа», який виходив французькою та німецькою мовами. Там друкувалися статті Михайла Грушевського, представників усіх держав, які постали на руїнах Російської імперії: це Балтійські республіки, Кавказ, Україна.

Після Праги, Парижа, після Женеви Грушевський перебирається до Відня. Й цей час він найбільше мешкає у Відні

Комітет незалежної України створювали без державної підтримки, тому Грушевський почав активно діяти, щоб зібрати кошти через американських і канадських українців. Далі постає Український соціологічний інститут. Це вже більш наукова інституція, але яка так само продовжує розповідати світові про Україну.

Після Праги, Парижа, після Женеви Грушевський перебирається до Відня. Й цей час він найбільше мешкає у Відні. Його родичі навіть не знали, де Михайло Грушевський. Ми не маємо жодного листа Грушевського до Києва, до рідні, на Паньківську, 9, коли він мешкав у Празі, Берліні, Женеві, Парижі…

Австрія. Меморіальна дошка на будинку у Відні (вулиця Кьостлер, 10), де проживав Михайло Грушевський у 1919–1920 роках
Австрія. Меморіальна дошка на будинку у Відні (вулиця Кьостлер, 10), де проживав Михайло Грушевський у 1919–1920 роках

– Але ж він їздив з дружиною та донькою.

– Так, але вони не мали сталої адреси. Вони приїздили у те чи інше місто і не знали, скільки днів чи тижнів там пробудуть.

Марія та Михайло Грушевський у рік одруження
Марія та Михайло Грушевський у рік одруження

– А чим ви поясните такі часті переїзди? На що ця родина жила й чому так багато їздила?

Грушевський відповів сам на це запитання: «Я ганявся за дешевшою валютою»

– Це питання часто ставлять гості нашого музею. Грушевський відповів сам на це запитання: «Я ганявся за дешевшою валютою».

– Розтлумачте, будь ласка.

– В результаті Першої світової війни валюта впала в ціні у 15 тисяч разів. Все те, що робив Грушевський – підготовка видань, брошур, діяльність Комітету незалежної України та Українського соціологічного інституту, – потребувало коштів. І Грушевський звертався за підтримкою до американських та канадських українців. Він писав листи, підписуючи свої звернення «лист до американських українців від професора Михайла Грушевського».

– Отже, він жив на спонсорські гроші й свою громадську діяльність теж провадив на спонсорські гроші.

– Так. Але «Я ганявся за дешевшою валютою» говорить про те, що ті по долару, по п’ять, по десять, які збирають і передають через пастора у Детройті Василя Кузіва, який був його посередником….

– А він шукав країну, де можна найбільш ліквідно цю валюту розміняти на місцеву?

– Абсолютно точно.

Президент України Петро Порошенко під час покладання квітів до пам’ятника голові Центральної Ради УНР Михайлові Грушевському. Київ, 22 січня 2019 року
Президент України Петро Порошенко під час покладання квітів до пам’ятника голові Центральної Ради УНР Михайлові Грушевському. Київ, 22 січня 2019 року

– Як Михайло Грушевський дійшов до ідеї повернутися в Радянський Союз, власне, до радянської України?

– Це питання досі залишається дискусійним.

Перебуваючи в еміграції, Грушевський писав до своїх друзів: «Я ніколи не вважав себе емігрантом. Я – закордонний працівник на національній ниві»

Одні говорять про те, що Грушевський був зваблений українізацією. І це правда. Перебуваючи в еміграції, Грушевський писав до своїх друзів: «Я ніколи не вважав себе емігрантом. Я – закордонний працівник на національній ниві». І для тих українізованих шкіл, які постали на теренах радянської України, Грушевський готував підручники, які видавалися за зібрані кошти з американських та канадських земляків.

Він розумів, що в Україні немає українського підручника. Грушевський посилав ці підручники, а звідси сестра йому писала: «Твої підручники порізали на картон».

– І він, все-таки, вертається. Чому?

– Він починає вирішувати питання про повернення в Україну ще з 1921 року. Але це питання вирішували через ЦК Компартії.

– Через ЦК ВКП(б) чи ЦК КП(б)У? Тобто, через Москву чи через тодішню українську столицю Харків?

Двічі питання про доцільність приїзду Грушевського було вирішено негативно. Але він все одно продовжував порушувати це питання

– Харків самостійно нічого не вирішував. Усе вирішували через ЦК ВКП(б). Двічі питання про доцільність приїзду Грушевського було вирішено негативно. Але він все одно продовжував порушувати це питання. Перше – зваба українізацією, друге – зваба посадою президента Української академії наук.

– Здається, не дали йому такої посади.

– Я кажу про звабу. Зваблювали.

У цей час чимало вояків УГА, армії УНР опинилися в Європі. За допомогою чеського уряду для цих молодих людей створювалися українські вищі школи. Але Грушевському запропонували не посаду професора цих вищих шкіл, а викладати історію на курсах селянської спілки. Не могли між собою порозумітися.

Головна його мета – це завершити написання справи його життя «Історії України-Руси»

Одна з головних причин, яку Михайло Грушевський назвав, коли повернувся до України 7 березня 1924 року, що головна його мета – це завершити написання справи його життя «Історії України-Руси». І цій тезі довіряв навіть такий маститий історик, як світлої пам’яті Ярослав Дашкевич. Я також можу повірити у цю тезу. Бо людина, яка жила цим проектом, перш ніж вийти на арену Української революції, витворила концептуальну історіографічну революцію.

Але для мене відповідь на те, чому Михайло Грушевський повернувся до України, дав не сам Грушевський.

– А хто?

– Його донька Катерина. Вона сказала дуже коротку фразу: «Іншої України немає». Є люди, які жити, творити, дихати поза межами своєї рідної землі не можуть.

«Наукова кухня» Михайла Грушевського у Києві
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:58 0:00

– Ви казали, що в період проживання в гетьманському Києві Грушевський переховувався. Насправді особливо його ніхто не ловив. Гетьманські спецслужби знали про його місце перебування, але зайвий раз його не чіпали.

Водночас, коли створювали Академію наук, то віце-прем’єр Василенко пропонував Грушевському її очолити. І от, при гетьмані Грушевський відмовився очолити чи навіть пристати до створення Академії наук, а в більшовицькому Києві погодився. Як це пояснити?

– Справді, зустріч відбулася не лише з Миколою Василенком, а і з Володимиром Вернадським саме у тому будинку, де нині музей, у квартирі брата Михайла.

Ми постать Скоропадського сприймаємо здебільшого за його діяльністю вже еміграційною. Розумієте, коли людина, яка здійснила цей гетьманський переворот, тут же пропонує створити Українську академію наук…​

– Так от, йому дають робити українську науку!

– Але прийняти це від супротивника…

– А від більшовиків прийняв.

Українську академію, академіком якої був обраний Грушевський у грудні 1923 року, називали «некомуністичний острівець у комуністичному океані»

– Якщо говорити про ту Українську академію, академіком якої був обраний Грушевський у грудні 1923 року, то її називали «некомуністичний острівець у комуністичному океані». Не забуваймо, що Українська академія наук і була таким острівцем.

– Довго Михайлові Грушевському спокійно не дали працювати. Він підпав під переслідування, й можливості для роботи стали не такими, як він сподівався.

– Знову повернуся до тези Ярослава Дашкевича. Сім років історичної та організаційно-наукової праці Михайла Грушевського в Україні він назвав індивідуальним подвигом. Те, що зробив Михайло Грушевський для історичної науки упродовж цих семи років – це направду індивідуальний подвиг.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

«Наукова кухня» Михайла Грушевського у Києві

100 років Соборності України: об’єднана держава опинилася у стані війни на два фронти

Кубань – це Україна: Київ повертає країні національну пам’ять

Паризька мирна конференція 1919 року: на мапі України були Крим і Кубань

Карикатура на Михайла Грушевського до З’їзду поневолених народів. 1917 рік. Автор малюнку – Іван Косинин
Карикатура на Михайла Грушевського до З’їзду поневолених народів. 1917 рік. Автор малюнку – Іван Косинин
  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG