Доступність посилання

ТОП новини
17 Листопад 2018, Київ 00:58

100 років тому: останні дні Австро-Угорської монархії та народження ЗУНР


Комісари Українських січових стрільців. Зліва направо: Дмитро Вітовський, Микола Саєвич і Михайло Гаврилко. Дмитро Вітовський – один із організаторів «Листопадового чину», українського повстання в ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року, згодом – державний секретар військових справ ЗУНР

Сто років тому – наприкінці жовтня 1918 року – доживала свої останні дні Австро-Угорська монархія. Попервах імператор Карл І видав маніфест, яким заявляв, що імперія з двоєдиної монархії буде перетворена на федерацію народів. Проте процес розпаду Австро-Угорщини став некерованим: одна за одною проголошувалися незалежні держави, на її території виникали нові державні утворення. Однією з таких держав стала Західноураїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Про те, як це відбувалося, Радіо Свобода спілкувалося з дослідником східноєвропейської історії Іваном Гоменюком.

Етнічна мапа Австро-Угорської монархії з американського атласу 1911 року. Українці позначені як рутени (Ruthenians), світло-зелена частина карти
Етнічна мапа Австро-Угорської монархії з американського атласу 1911 року. Українці позначені як рутени (Ruthenians), світло-зелена частина карти

– Що спонукало імператора Карла І видати всередині жовтня 1918 року маніфест, яким він проголошував, що імперія буде децентралізована?

– Патова ситуація, в якій опинилась керована ним імперія з моменту смерті його попередника Франца-Йосифа, який був уособленням золотого віку Австро-Угорщини й досі популяризується на туристичних пам’ятках.

Імперія виявилась колосом на глиняних ногах, як й інші імперії в Європі, тріщала по швах, була слабка і утримувала фронт завдяки тому, що її підтримувала Німеччина.

Індустріальна мапа Австро-Угорської монархії, 1910 рік. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Індустріальна мапа Австро-Угорської монархії, 1910 рік. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

– Якраз тоді закінчувалась Перша світова війна, в якій Австро-Угорщина опинилась у таборі переможених.

– Так, і вона була абсолютно виснажена. Якщо населення Німеччини не зазнало такого сильного військового потрясіння, хоча і в них були проблеми з харчуванням, перебої в постачанні, то Австро-Угорщина мала проблеми з біженцями, зруйновані східні райони, і все це на тлі значно більшої етнічної строкатості, ніж у Німецькій імперії.

Дослідник східноєвропейської історії Іван Гоменюк
Дослідник східноєвропейської історії Іван Гоменюк
Молоді національні еліти, насамперед, чеська, польська вимагали для себе більших привілеїв і послаблень

Відповідно, молоді національні еліти, насамперед, чеська, польська вимагали для себе більших привілеїв і послаблень. Карл І намагався врятувати ситуацію, але він зробив те, що, можливо, треба було зробити у 1911–1914 роках, коли національні еліти ще були згодні домовлятись. А в 1918-му вони вже не хотіли домовлятись. Тим більше, чеська й польська еліти значною мірою орієнтувалась на Антанту – переможців у Першій світовій війні.

Дуже багато було незадоволених тим, що усі ці роки ними нехтували на користь тих самих угорців, які виявились першими, хто встромив ножа у спину імперії. Чехи, хорвати, румуни були ображені тим, що угорцям були різноманітні преференції. І у згаданому маніфесті йшлося, що імперію федералізують, що національні представництва парламентські отримають більше прав із тим, щоб утворилась федерація чи навіть конфедерація національних держав. Але це не торкається земель корони Святого Іштвана, тобто королівства Угорщини. Хоча в її межах було багато пригноблених меншин: українці (рутени), словаки, румуни, ображені на угорців хорвати.

Кожний угорський політик, вчитель і офіцер лягали й вставали з однією думкою: щоби королівство Угорщина стало повноцінною державою, без Відня

Відень, маю на увазі імператорський двір і уряд, до останнього боявся образити угорців. Хоча, як виявилось, угорці перші радісно побігли закопувати цю імперію в могилу. Кожний угорський політик, кожний угорський вчитель і кожний угорський офіцер лягали й вставали з однією думкою: щоби королівство Угорщина стало повноцінною державою, без Відня.

– А як відреагували на ініціативу Карла І на українських етнічних землях, які входили до складу Австро-Угорської монархії?

– Тут треба розділяти. Теперішня Закарпатська область входила на той час до складу королівства Угорщина. Тут національної еліти українців, на відміну від, скажімо, словаків, не було. Тому що угорці не втрачали час і в рамках двоєдиної монархії успішно мадяризували й місцеві еліти й населення, тож там фактично не було провідної української верстви.

Галицькі й буковинські українські політики були виховані у класичних імперських традиціях. Вони звикли, що імперія – це розпорядок

Натомість у Буковині й Галичині, де в ліберальніших умовах австрійської частини імперії могла існувати національна еліта українців, це викликало значне піднесення. При цьому, галицькі й буковинські українські політики були виховані у класичних імперських традиціях. Вони звикли, що імперія – це розпорядок: мають бути положення, нормативні акти й не можна ходити там, де стоять бар’єри. Там не було такої анархії, як на Наддніпрянській Україні. Вони сприйняли маніфест як програмний документ і почали діяти в дусі цього документа. Скликали так звану конституанту – збори з представників українських партій, депутатів галицького сейму і віденського парламенту, почали обговорювати. Тобто, хотіли йти легальним шляхом.

На відміну від інших збурювачів, українські політики Галичини й Буковини сподівались, що все це зроблять законним шляхом в дусі імператорського маніфесту.

– Скажімо, чехи і поляки не озиралися на Відень, а галицькі й буковинські українці вирішили, що це треба вирішувати шляхом переговорів із Віднем?

– Я би не сказав, що взагалі ніхто не озирався. Просто чехи були надто ображені, й у них прихильних до Відня політиків на той час уже не було. Натомість авторитет Масарика, який перебував ще на еміграції та був союзником Антанти, був безперечним. Тобто чехи були вже вирваною сторінкою з Австрійської імперії.

Поляки йшли десь у цьому русі, тому що створили ліквідаційну комісію, яка передбачала ліквідацію австро-угорського політичного ладу і влаштування польської держави. Але польська ідея, польська державність була в не менш хаотичному стані, ніж українська. Тому що були території у складі Австро-Угорщини, були окуповані Німеччиною землі, які належали Російській імперії. Там було польське регентське королівство – маріонеткове утворення, в якому де-факто поляки обіймали якісь дріб’язкові посади у культурно-освітній сфері, а реальною політикою та економікою керували німецькі посадовці. Відповідно, це все ще було в ефемерному стані.

– Але в якийсь момент українці також вирішили діяти методом доконаних фактів. Завдяки тому, що змінилась парадигма з легітимістської на революційну, у Львові відбувся «Листопадовий чин»: у ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року українці перебрали владу на себе.

Дмитро Вітовський – сотник легіону Українських січових стрільців, один із організаторів «Листопадового чину», згодом – державний секретар військових справ ЗУНР. Фото 1916 року
Дмитро Вітовський – сотник легіону Українських січових стрільців, один із організаторів «Листопадового чину», згодом – державний секретар військових справ ЗУНР. Фото 1916 року

Як відбувся цей перехід, від того, що потрібно вести переговори з Віднем, до того, що ліквідовували австрійську владу і проголосили українську?

– Я б не сказав, що відбувся перехід. Старша генерація галицьких політиків залишилась вірна цьому підходові. Перше листопада – це ще не проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, а перехід влади під контроль українців. 19 жовтня 1918 року проголошується, що українці будуть створювати свою державу в рамках Австро-Угорської імперії. І тільки 9-13 листопада проголошується Західноукраїнська Народна Республіка, приймаються відповідні нормативні акти й так далі.

Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії. 13 листопада 1918 року
Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії. 13 листопада 1918 року

Тобто цей «Листопадовий чин», чи «зрив», вживали це слово у міжвоєнний період у значенні, що це якась видатна подія…

– Справді ж видатна! Лягали спати під австрійською владою, а прокинулись під українською!

Молоді українські офіцери – їхнє дитинство пройшло в українських молодіжних організаціях, а зрілість набувалася в окопах. Вони поставили старших політиків перед фактом: або ми зараз беремо владу під свій контроль, або нічого не буде

– Безумовно. Але тут швидше можна сказати не те, що змінилась парадигма, а заграла молода кров.

Молоді українські офіцери – їхнє дитинство пройшло в українських молодіжних організаціях, а зрілість набувалася в окопах Першої світової війни – розуміли, що поляки так просто не віддадуть Львів. І вони дізнаються, що представники польської ліквідаційної комісії ось-ось приїдуть з Кракова до Львова з тим, щоб прийти до австрійського намісника в Галичині й підписати папір, що той передає їм владу.

Ці молоді українські офіцери прийшли до старшого покоління українських політиків 31 жовтня й кажуть: якщо зараз нічого не зробити, поляки переберуть те, що ви хочете легально перебрати колись потім, а вони зараз 2-3 листопада приїдуть і заберуть, треба діяти.

Будівля «Народного дому», що став штаб-квартирою Головної команди повстання й епіцентром українського національно-визвольного руху
Будівля «Народного дому», що став штаб-квартирою Головної команди повстання й епіцентром українського національно-визвольного руху

Молоді українські офіцери просто поставили старших політиків перед фактом: або ми зараз беремо владу під свій контроль, або нічого не буде.

– Молоді офіцери дорослішим політикам написали новий порядок денний. Провідну роль відіграв сотник Дмитро Вітовський, якого завдяки цій вдалій операції одразу зробили полковником. Коли готувалася ця акція, серед українських офіцерів – а загалом було кількадесят офіцерів і кількасот солдатів українців – багато хто дивився на це так безнадійно, що вони навіть склали заповіти перед акцією, бо думали, що загинуть. А завдяки чому так легко вдалося тоді, в ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року, перебрати владу у Львові, а невдовзі по всій Східній Галичині?

Український рух був більш-менш організований. Люди знали одне одного, в рамках громадських організацій

– Перебирали по всій Східній Галичині паралельно, тому що було налагоджено зв’язок з українськими організаціями, комітетами, представництвами у повітових містах Галичини. Передали вказівку перебирати владу, вивішувати прапори на ратушах і брати під контроль залізничні вокзали й казарми. Це все відбулося протягом ночі та 1 листопада.

Чому вдалося? Безумовно, неймовірна енергія самого Вітовського й тих офіцерів, які пішли за ним. Український рух був більш-менш організований. Люди знали одне одного, в рамках громадських організацій десь спілкувалися, довіряли одне одному, і процес пішов як імпульси по нервовій системі.

Зустріч Івана Франка із січовими стрільцями у Львові. Фото 1916 року
Зустріч Івана Франка із січовими стрільцями у Львові. Фото 1916 року

Посланцям від української підпільної військової організації вдалося переконати розташовані на території Львова військові частини, сформовані з етнічних угорців і німців, не втручатися

Дуже велику роль відіграло те, що посланцям від української підпільної військової організації вдалося переконати розташовані на території Львова військові частини, сформовані з етнічних угорців і німців, не втручатися. Це була настільки велика сила, що проти неї ніхто б не встояв: ні українці, ні поляки. З ними провели переговори, що ми вас не рухаємо, беремо владу на законних підставах, бо є маніфест імператора. Ви ж хочете повернутися додому, а якщо тут почнеться якась веремія, то розберуть залізничні шляхи – і ні до Будапешта, ні до Відня ви не доїдете. Тож ці частини залишились нейтральними. Геніальний приклад організації і планування: одні йдуть до пошти і телеграфу, інші – до вокзалу й так далі. Тобто, дика енергія й геніальна організація.

Олена Степанів – легендарна жінка-хорунжа Легіону Українських січових стрільців, одна з організаторів «Листопадового чину»
Олена Степанів – легендарна жінка-хорунжа Легіону Українських січових стрільців, одна з організаторів «Листопадового чину»

– Як австрійський намісник генерал Карл фон Гуйн відреагував на захоплення влади українцями?

Західна Українська Республіка, якщо брати юридичний бік, виникла легально й законно

– Він був заскочений, можливо, дещо шокований, що порушена субординація і молодші офіцери дозволяють собі такі витівки. Але тримався він досить спокійно, не віддавав накази опору, і вірні йому військові частини не виходили з казарм. І незабаром він підписав документ, що передає владу своєму заступнику українцю, а відтак влада офіційно легально перейшла в руки галицьких політиків. Західна Українська Республіка, якщо брати юридичний бік, виникла легально й законно.

Будівля «Народної гостинниці» у Львові, де діяв Центральний військовий комітет, який готував українське повстання. Фото до 1914 року
Будівля «Народної гостинниці» у Львові, де діяв Центральний військовий комітет, який готував українське повстання. Фото до 1914 року

– Першого листопада у Львові проголошується українська влада. Та, наскільки я розумію, поляки одразу не погодились на такий розвиток подій. А вони тоді у самому Львові становили більшість населення.

У поляків був шок, що українці не те, що розпрямили спину, а й показали пазурі. Раз – і всюди патрулі з синьо-жовтими пов’язками, синьо-жовті прапори

– Більшість, але не переважаючу. Дуже великий відсоток населення все ж таки становили євреї й було багато українців, німців, була вірменська громада. Поляки не погоджувались, але вони були не менш ніж українці поділені партійно, у них було кілька лідерів. По суті, вони чекали, що зараз хтось приїде, їм організує – і все буде чудово. Українців, яких вони називали русинами, не сприймали всерйоз: ніби у них є і якісь письменники, якісь газети, але вони ні на що нездатні відсталі селяни. Панувала така заспокійлива думка, що поляки спокійно заберуть владу від австрійців. І у поляків був шок, що українці не те, що розпрямили спину, а й показали пазурі. Раз – і всюди патрулі з синьо-жовтими пов’язками, синьо-жовті прапори…

Меморіальна таблиця на львівській ратуші: «1 листопада 1918 р. на львівській ратуші був вперше піднятий державний синьо-жовтий прапор…»
Меморіальна таблиця на львівській ратуші: «1 листопада 1918 р. на львівській ратуші був вперше піднятий державний синьо-жовтий прапор…»

На початку боїв за Львів провідну роль також відіграли окремі польські офіцери, які організовували з добровольців загони. Попервах це була війна окремих будівель, навіть не вулиця проти вулиці.

Ці офіцери так само були низового рівня, вони так само виросли у якихось молодіжних організаціях початку ХХ століття і набули досвіду в окопах Першої світової. Це лейтенанти, капітани, майори максимум, організовували з добровольців, сусідів, студентів. Чому існує легенда, що діти, «орлята» захищали польський Львів? Якщо брати спогади, то багато офіцерів польського походження, які жили у Львові, не горіли бажанням йти воювати, не розуміли – за що?

Фактично, це аналог тогочасного Києва, коли офіцери колишньої царської армії сиділи чекали, а потім червоні приходили і їх винищували. Усі дивувались, що вони не втікали. А ті офіцери здебільшого вважали, що це не їхня війна. Так само багато польських військових попервах не вважали, що це їхня війна.

Польські організації навіть оголосили загальну мобілізацію. Ударною силою залишались молоді патріоти, окремі офіцери й так названі «батяри» – напівкримінальний елемент з околиць міста, який прийшов воювати. Поки не підійшли регулярні частини з Польщі для боротьби з українцями. Самі львівські поляки це сприйняли, що «ой, як шкода, що русини захопили владу», але воювати особливо ніхто не поспішав.

– Якщо у поляків був такий скепсис, то чому українська влада протрималася у Львові лише якихось три тижні?

– Підійшли регулярні підрозділи з Малопольщі, з району Кракова, а потім із Великопольщі. Українська влада прорахувалась у кількох стратегічних моментах: вони не встигали оперативно перекинути Українських січових стрільців, завдяки чому польські підрозділи змогли захопити залізничний вокзал.

– А звідки їх перекидали?

Багато хто з українців, які служили в австрійській армії, умовно кажучи, взяли гвинтівку і пішли додому, вважаючи, що Львів уже захоплено

– З Буковини, легіон Українських січових стрільців перебував у той момент там. І був конфлікт: частина Січових стрільців не хотіла їхати до Львова, вони частинами добирались. Була погано проведена агітація. Відтак багато хто з українців, які служили в австрійській армії, умовно кажучи, взяли гвинтівку і пішли додому, у своє село, вважаючи, що Львів уже захоплено, українська влада є.

– Почалося дезертирство?

Можливо, українцям вдалося б виграти, якби на початку листопада вони підірвали мости через річку Сян у Перемишлі

– По суті так, але ці люди не присягали українській державі. Вони вважали, що австрійської імперії нема, австрійської армії нема, беру гвинтівку чи навіть лишаю її та йду додому. Так виникла проблема з резервами, а поляки навпаки нарощували резерви і отримували підкріплення. Можливо, українцям вдалося б виграти, якби на початку листопада вони підірвали мости через річку Сян у Перемишлі. Поляки зуміли захопити ці мости і невдовзі після цього залізницею надіслали допомогу.

Там дуже багато «якби»: якби українські політики не сперечалися між собою, як треба поводитися, чи вести переговори, у кого просити допомоги. Дуже багато наклалося негативних факторів.

Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

НА ТЕМУ ЗУНР:

Сторінка дипломатичного паспорта громадянина ЗУНР Євгена Петрушевича, 1921 рік. Євген Петрушевич (1863–1940) – президент і уповноважений диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки
Сторінка дипломатичного паспорта громадянина ЗУНР Євгена Петрушевича, 1921 рік. Євген Петрушевич (1863–1940) – президент і уповноважений диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки
Старшини II-го корпусу Української Галицької армії (УГА). Стрий, 1919 рік
Старшини II-го корпусу Української Галицької армії (УГА). Стрий, 1919 рік
Посвідчення отамана Петра Болбочана, видане Державним секретаріатом ЗУНР на право формування добровільних військових підрозділів. 1919 рік
Посвідчення отамана Петра Болбочана, видане Державним секретаріатом ЗУНР на право формування добровільних військових підрозділів. 1919 рік
В центрі: президент ЗУНР Євген Петрушевич, державний секретар закордонних справ ЗУНР Степан Витвицький та уповноважений із внутрішніх справ диктатора ЗУНР Сидір Голубович разом із делегацією Західної області УНР. Будинок Директорії в Кам’янці-Подільському, вересень 1919 року
В центрі: президент ЗУНР Євген Петрушевич, державний секретар закордонних справ ЗУНР Степан Витвицький та уповноважений із внутрішніх справ диктатора ЗУНР Сидір Голубович разом із делегацією Західної області УНР. Будинок Директорії в Кам’янці-Подільському, вересень 1919 року
Книжка «Історія України». Київ-Львів-Відень, 1918 рік. Товариство «Вернигора»
Книжка «Історія України». Київ-Львів-Відень, 1918 рік. Товариство «Вернигора»
Поштова марка Західноукраїнської Народної Республіки. Травень 1919 рік
Поштова марка Західноукраїнської Народної Республіки. Травень 1919 рік
  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG