Доступність посилання

ТОП новини
22 Травень 2019, Київ 22:53

Вони зламали ГУЛАГ: як українці знищили радянську репресивну машину


«Вони тріумфували, хоча їхня боротьба і розтягнулась на 74 роки, поки існував комуністичний тоталітарний режим та система його концтаборів»

Міністри УНР, митці «Розстріляного відродження», «класово ворожі елементи», науковці‑«шкідники», учасники українського визвольного руху, дисиденти та священнослужителі. Усі вони за часів СРСР були на особливому контролі в радянської влади, а багатьом із них ще й довелося пройти репресивне пекло ГУЛАГу – системи спеціальних виправно-трудових таборів. Їх намагалися «виховувати» тяжкою працею і нелюдськими умовами ув’язнення, утім, вони не скорились і, зберігши гідність, спільними зусиллями змогли розвалити цю систему. Про тріумф цих людей та їхню боротьбу проти радянського репресивного режиму розповідає тематична виставка, відкрита у Києві 8 травня, у день День пам’яті і примирення.

«Вони тріумфували, хоча їхня боротьба і розтягнулась на 74 роки, поки існував комуністичний тоталітарний режим та система його концтаборів. Вони тріумфували 24 серпня 1991 року, коли Чорновіл, Лук'яненко та інші політв'язні вносили до зали Верховної Ради синьо-жовтий прапор!»

Так керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР) Володимир Бірчак розповідає про українців, котрі потрапили до ГУЛАГу і замість того, щоб зламатись, самі зламали репресивну систему Радянського Союзу.

Саме про них ЦДВР спільно з колегами з Українського інституту національної пам’яті, Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» та Галузевого державного архіву СБУ вирішили детально розповісти українцям у виставці «Тріумф людини. Мешканці України, які перемогли ГУЛАГ».

Окрім повстанців радянські табори змушені були пройти різні групи українців: від звичайних селян до інтелігенції
Окрім повстанців радянські табори змушені були пройти різні групи українців: від звичайних селян до інтелігенції

«Через систему ГУЛАГу пройшло понад 20 мільйонів людей. У 1953 році, коли помер кат-Сталін, більшість її в’язнів були саме українцями», – наголошує директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

За його словами, табірна система сприймалась радянською владою як інструмент остаточного упокорення, тому значну частину в’язнів складали учасники ОУН та УПА.

«Саме українські повстанці принесли на територію ГУЛАГу «бацилу бунту». Ті масові повстання, які відбулися на територї таборів у Воркуті, Норильську, Кенгіру зламали цю систему», – зауважує Володимир В’ятрович.

Окрім повстанців, радянські табори змушені були пройти різні групи українців: від звичайних селян до інтелігенції. Їм доводилось валити ліс, брати участь у «комуністичних будівництвах», працювати у копальнях за Полярним колом, опинятися у секретних дослідних установах («шарашках») чи тюремних психлікарнях.

Однією з тих, кого спіткала така доля, була, зокрема, рідна сестра Лесі Українки Ізидора Косач.

Виїхавши за кордон, Ізидора Косач зазначала, що не приїде до України, «поки там панує неволя і заарештовують невинних людей»
Виїхавши за кордон, Ізидора Косач зазначала, що не приїде до України, «поки там панує неволя і заарештовують невинних людей»

Вперше жінку заарештували за доносом у вересні 1937 року. Один з її студентів стверджував, що Ізидора «націоналістично налаштована» і розповідає, що «Україною та її багатством розпоряджається Москва», «видатні українці сидять», а «людям нема за що купити одяг».

Своє покарання сестра Лесі Українки відбувала в Онезькому таборі Архангельської області. Там вона валила ліс. Згадуючи ті роки, жінка зауважувала, що найтяжча робота діставалась зазвичай політичним в’язням, яких там була переважна більшість.

На початку 1940-го, незадовго до святкування 70-річчя від дня народження Лесі Українки, Ізидора Косач вийшла на свободу. Досягти цього допомогли численні клопотання.

Але вже незабаром, з початком Другої світової, вона знову потрапила в неволю. І хоч цього разу її арештували вже нацисти, утім, підстава була та сама – проукраїнська діяльність.

Опинившись на волі восени 1943-го Ізидора Косач разом із сестрою Ольгою втекли з СРСР на Захід, а звідти до Америки.

«Не поїду в Україну, поки там панує неволя і заарештовують невинних людей», – наголошувала вона.

А от київський баптистський пастор Георгій Вінс двічі постраждав у СРСР за свої релігійні переконання. Спершу три роки йому довелось провести на Північному Уралі, а після свій термін він поїхав відбувати вже до Якутії.

Радянській владі було недостатньо просто заслати Вінса до ГУЛАГу, руками інших в'язнів вона намагалась його там знищити
Радянській владі було недостатньо просто заслати Вінса до ГУЛАГу, руками інших в'язнів вона намагалась його там знищити

Табірне керівництво суворо стежило за тим, аби Вінс не вів жодних розмов на релігійні теми з іншими в’язнями, а за найменшої підозри його переводили до іншого місця утримання.

Спати йому дозволяли лише біля входу в барак, лише на спині і лише з відкритим обличчям. Але навіть за дотримання ним цих умов, чоловіка по кілька разів на ніч будили і ставити питання, засліплюючи ліхтарем.

Вдень було не легше: що дві години його чекали з перевіркою на вахті, адже в одному з таборів йому на півроку дали «червону лінію», як схильному до втечі в’язню.

Утім, суворий контроль не завадив Вінсу пронести до ГУЛАГу у підборах чобіт 15 глав Євангелія від Івана і Євангеліє від Марка, розміром із сірникову коробку – пришитим до майки.

Але радянській владі було недостатньо просто заслати Вінса до ГУЛАГу: адміністрація таборів кілька разів дозволяла «кримінальним» в’язням вчиняти на нього замахи, обіцяючи їм за це дострокові звільнення.

І поки у таких умовах Вінс відбував своє покарання, українська Гельсінська група, міжнародна організація Amnesty International та навіть Конгрес США вимагали його звільнення.

Цього вдалося досягти лише у 1979 році, коли Вінса та ще чотирьох політичних в’язнів обміняли на двох чекістів. Так він опинився у США.

Математик і філософ Леонід Плющ ще один із тих, кого міжнародній спільності вдалося вирвати з рук Кремля у другій половині 1970-х років.

«Вялотекущую шизофрению» Плюща лікували прив'язуванням до ліжка, а також за допомогою галоперидола, інсуліна та трифтазина
«Вялотекущую шизофрению» Плюща лікували прив'язуванням до ліжка, а також за допомогою галоперидола, інсуліна та трифтазина

Радянська влада, «зважаючи на особливу соціальну небезпечність його антирадянських дій», утримувала чоловіка у так званій «шарашці» – психіатричній лікарні, – яка була гіршою за концтабір через невизначеність терміну примусового «лікування» та загрозу набуття справжнього божевілля внаслідок застосування різних «лікувальних методів».

«Вялотекущую шизофрению» Плюща, «виявлену» спеціальною «комісією»,«коригували» не лише за допомогою багатогодинного прив’язування до ліжка, але і за допомогою галоперидола, інсуліна та трифтазина, після яких його тіло сковували судоми і сам він не міг говорити навіть на побаченнях із дружиною.

Історії Леоніда Плюща, Георгія Вінса та Ізидори Косач одні з кількох десятків, про які розповідає виставка «Тріумф людини. Мешканці України, які перемогли ГУЛАГ».

Виставка «Тріумф людини. Мешканці України, які перемогли ГУЛАГ» вмістила у собі кілька десятків історій тих, кому довелося пройти пекло радянської репресивної машини
Виставка «Тріумф людини. Мешканці України, які перемогли ГУЛАГ» вмістила у собі кілька десятків історій тих, кому довелося пройти пекло радянської репресивної машини

«Це історії насамперед про тих, хто зміг встояти психологічно, тому що Радянському Союзу було мало зламати людину фізично, він хотів її насамперед змусити говорити своєю мовою і шанувати його цінності», – підсумовує Наукова співробітниця Центру досліджень визвольного руху та Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Олеся Ісаюк.

Дізнатися більше про цих людей та їхній опір радянській репресивній машині можна біля столичної будівлі Головпошти за адресою Хрещатик, 22.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG