Доступність посилання

ТОП новини
22 Травень 2019, Київ 22:28

У Будапешті з великим успіхом пройшла презентація угорського перекладу повісті Олеся Волі «Завірюха»


Олесь Воля спілкується з читачами, Угорщина, Будапешт, 17 травня 2019 р.

Угорщина – У четвер у Будапешті відбулася презентація повісті «Завірюха» письменника і дослідника Голодомору 1932-33 років в Україні Олеся Волі, лауреата Національної літературної премії імені Олеся Гончара, угорською мовою. До виходу цієї книжки у будапештському видавництві CROATICA у рамках програми допомоги закордонним українцям долучилися МЗС України, посольство України в Угорщині та низка громадсько-культурницьких організацій угорських українців.

Захід проходив у столичній Бібліотеці іноземної літератури у середмісті Будапешта. Презентація угорськомовного перекладу твору Олеся Волі стала можливою за фінансово-організаційної підтримки посольства України в Будапешті, Товариства української культури в Угорщині та національного самоврядування українців ІХ району Будапешта.

Презентацію відкрила керівник Бібліотеки іноземної літератури Анна Марія Папп. Серед іншого вона повідомила, що ця установа має у своєму розпорядженні для потреб угорського читача близько 3,5 тисяч примірників книжок українською мовою, у тому числі періодики. Пані Папп наголосила, що вона з колегами з радістю поповнять український книжковий фонд у бібліотеці новою книжкою автора з України.

У своєму вітальному слові до присутніх посол України Любов Непоп стисло розповіла про масштаби однієї з найбільших національних катастроф українського народу під час Голодомору 1932-33 років.

«Ми ніколи не забудемо цієї трагедії і не пробачимо злочину. У тисяча дев’ятсот тридцять другому – тридцять третьому роках сталінський режим організував спрямоване винищення українського народу», – сказала Любов Непоп. Вона додала, що з квітня 1932-го до листопада 1933 року – усього за 17 календарних місяців, або приблизно 500 днів, від голодної смерті і пов’язаних із хронічним недоїданням хвороб загинуло майже 10 мільйонів Українців, із них – до 3 мільйонів дітей.

«Це фактично розмір цілої країни – розмір сучасної Угорщини, – продовжувала посол. – Щохвилини гинули 17 осіб, щогодини – 1 тисяча, щодня – 25 тисяч...»

Вона подякувала Товариству української культури в Угорщині та його голові Ярославі Хортяні а також іншим причетним до презентації організаціям та особам, уключно з угорською владою. за саму ініциативу і можливість представити книгу «Завірюха» в Будапешті.

«Цей проект для мене особисто є свідчення того, що разом ми можемо досягти дуже багато», – сказала посол.

Окрема подяка від імені посла України була так само висловлена Угорщині та осібно представникам громади угорських українців за велику підготовчу роботу, яка завершилася прийняттям у 2003 році паламентської резолюції, де Голодомор визнано геноцидом українського народу.

Любов Непоп також попросила усіх присутніх приєднатися до масштабної міжнародної акції українців щодо збору підписів під петицією про визнання Голодомору бундестаґом Німеччини.

Ідею перекладу подав президент Угорщини

Ярослава Хортяні, голова Товариства української культури в Угорщині, розповіла про бажання найбільших бібліотек Угорщини придбати угорськомовний переклад повісті Олеся Волі «Завірюха». Йдеться, зокрема, про бібліотеки імені Сечені, Ервіна Сабо, Центрального статистичного управління, міської бібліотеки Мішкольця.

«Оскільки представники цих бібліотек зараз знаходяться тут, презентована книжка матиме життя», – висловила сподівання голова ТУКУ, додавши, що книжка завоює серця угорських читачів. Присутні також довідалися про те, як народилася ідея зробити переклад літературного твору про Голодомор в Україні 1932-33 років.

«2017 року на зустрічі у пана Яноша Адера, чинного президента Угорщини, я почула від нього, що в Угорщині за останні роки вже з’явилися дослідження істориків про Великий Голод в Україні, але нема роману про цю трагедію і що треба знайти достойний художній твір українського автора для здійснення перекладу угорською мовою, а він, президент, матеріально нас (ТУКУ, – ред.) у цьому підтримає», – розповіла пані Хортяні. За її словами, першу тисячу примірників угорською мовою спонсорувало МЗС України. А наступний наклад такої ж кількості буде видано на кошти адміністрації президента Угорщини, повідомила голова ТУКУ.

Перед тим як надати слово автору, Ярослава Хортяні у короткому вступному слові угорською мовою розповіла про влаштований державний терор комуністичного керівництва СРСР проти цілого народу в Україні у період із 1932 до 1933 років.

Написати книжку про Голодомор автора закликали рідна мати та Олесь Гончар

Письменник Олесь Воля на презентації угорськомовного перекладу свого твору зізнався, що розповісти правду про «голодовку» на початку 1930-х років у юності його закклакала рідна мати.

«Пам’ятаю, прийшла ненька з буряків, а я вже у старші класи школи ходжу, і каже: «Синку, ти ось у газету пишеш про передовиків колгоспу, як вони працюють. А ти напиши про голодовку». А потім, трохи подумавши, додала: «Ні, поки що рано, бо тобі дороги не дадуть ніде». І почала розповідати, як її сестричка Гафійка заробляла у 14 років собі на червоненькі чобітки. ... Подала їй мама ті чобітки, а вони так і заклякли в її мертвіючих руках. І я, і мама розплакалися...» – поділився спогадами дитинства письменник.

З того часу він упродовж майже 25 років обійшов багато місць на рідній Полтавщині, занотовуючи тисячами жахливі історії очевидців Голодомору.

«А потім географія пошуків моїх героїв розширилася на всю Україну. І в цьому мені допомагав покійний Олесь Гончар, великий чоловік в українській літературі, а також мама моя Поліна Петрівна Пильник. Гончар вимагав: «Відкладіть усе, Олександре, а книгу про голод напишіть», – розповів Олесь Воля.

Він вважає, що штучний Голодомор в Україні як соціально-демографічне лихо вивищується над всіма сферами суспільно-політичного життя в Україні і називає його незагойною трагедією світового масштабу. Оскільки почуті свідчення були записані письменником від тих, хто вижив у дитячому віці, то Олесь Воля, як він сам визнав, вирішив за почином Василя Стефаника, класика української літератури, написати про трагедію Голодомору очима дитини-підлітка 10-12 літ, «щоб через дитичу сльозу ішов катарсис нашої душі».

Олесь Воля подякував угорським українцям за презентацію угорськомовного перекладу його твору, осібно перекладачеві – Ніколетті Олас-Хартяні. «Бо пробитися з такою книжкою в Україні дуже важко. Неймовірно важко... З одного боку, Росія давить. З іншого боку, свої, українські олігархи, окупували все це діло (видавничо-інформаційний простір, – ред.). Нема грошей у держави. Діє залишковий принцип. І кожен якось хитрує на цій темі (Голодомору, – ред.). Бог покарає за це, і вже карає», – вважає автор одного з найправдивіших художніх творів про Голодомор «Завірюха», надрукованому у 2013 році.

Олесь Воля: «У мене сантимент до Угорщини»

Відповідаючи на запитання Радіо Свобода про те, як можна сформулювати основну ідею повісті «Завірюха», Олесь Воля зазначив:

– Це – пам’ять, пам’ять і ще раз пам’ять. Вона не повинна зникнути, особливо про штучно організований Великий Голод українців. Пам’ять про Голодомор – це чорний бездонний колодязь, в який скільки не зазирайте, так і не збагнете, де там похована істина, тому що її постійно підкопують і перелицьовують. Моя мама казала мені: «Синку, правду про голодовку тридцять третього дозволять верхи сказати. Але вони настільки цю правду забрешуть, що вона стане ще більшою брехнею». Часто у наших реаліях на тему Голодомору спекулюють вже політичні партії і цілі держави. Я вважаю, що питання висвітлення правди про Голодомор – це питання влади над умами і різноманітних маніпуляцій у минулому і навіть зараз.

Як ставляться до вашого твору читачі? Наскільки часто вас піддають за неї нападкам, скажімо, адепти «руського міра»?

– Голод не перебирає, чи ти росіянин, чи ти українець, чи ти – іншої національності. Адже було, що у нас і поляки гинули, і багато інших. Тут ідеться про тих, хто найбільше каламутить воду на цій темі, спекулює і намагається стравити чесних людей, які хочуть жити у добробуті, мирі та злагоді.

– Яким принципом відбору робочого матуріалу для своєї книжки ви користувалися, вислуховуючи свідчення багатох тисяч очевидців Голодомору?

– Я робив психологічні новели. Я вислухаю, приміром, 30 розповідей, і якщо зроблю з них дві-три історії, я – щасливий, але такі, щоб пекли, як вулканна магма. Щоб слово не лишало читача спокійним. І оце моє найосновніше завдання. А манера написання твору у мене така: якщо я почав писати щось під враженням почутого, відчув, що зупиниться не можу. Писав за два місяці і вже закінчив повість «Завірюха». Я навіть написав другу її частину на зразок роману-дилогії про своїх героїв у Другій світовій війні. Тут я бачив для себе головним завданням передати в тексті про ці трагедії українського народу на відстані людського серця, на одкровенні любові, через найближчу довіру читача. Я гордий із того, що у радянські часи, збираючи матеріал про Голодомор, я ходив по своїй рідній Полтавщині пішки – почав із рідного колгоспу, від села до села, від хутора до хутора, від однієї козацької могили до іншої. Це – Козельщинський район із його найродючішими і найглибшими чорноземами України. Там народилися два брати Тютюнники – Григорій і Григір, надзвичайно потужні у своєму літературному таланті письменники. Там побачив світ Олесь Гончар, Остап Вишня, Олександр Ковінька. Палицю кинеш – і письменник виросте. Це край дуже талановитих людей.

– Ви згодні з тим, що на тему Голодомору пишуть не так багато літераторів?

– Висловлю дещо парадоксальну річ як для письменника. Навіть коли ти щось пишеш, це ще не значить, що ти написав: не я пишу, мною пишуть. Я спочатку взагалі вагався, чи братися за цю тему. Художньо написати про голодовку, як я думав колись, взагалі неможливо, тому що це – надзвичайно болючий матеріал. Навіть якісь епізоди вигадувать, якісь повороти думок, для мене виглядає так, ніби ідеш проти совісті та істини. Якщо ж чиниш інакше, це вже письменство нижчого рівня, номенклатурного. Я прихильник письма за принципом «сильно, аж страшно!». Це передусім Василь Стефаник, наш геній-новеліст. Оце для мене взірець! Таким є Михайло Коцюбинський у його «Маленькому грішнику». Сила пройняття була такою великою, що у третьому класі у нас два маленькі хлопчики аж плакали. І я разом із ними. Бог любить трійцю .

Як ставитеся до перспективи бути прочитаним на угорській мові?

– Мушу зізнатися, що я до останнього моменту в це не вірив, поки не побачив дівчат-асистенток і господарів заходу-презентації. Як може ставитися до такої удачі затиснутий у прокрустове ложе українських реалій наш письменник? Г-м-м ... Знаєте, яка в мене нагорода за літературну працю? Два гострих інфаркти і п’ять судинних шунтів! Я радий, що зараз голос є у мене, а то випадком і сідає. Дороги художнику не дають. Повірте, пробитися з глибокою сильною правдою в Україні дуже тяжко – тут і питання фінансів, і політика домішується, і домінування сильніших іноземних культур. А ще є багато інших моментів, які письменник повинен виносити за дужки, наприклад, необ’єктивність і навіть ворожість вітчизняних ЗМІ і таке інше. Але все це перевершує та обставина, що моя книга дійде до угорського читача. У мене ж сантимент до Угорщини – степи, плодюча рілля чорнозему, хутори розкидані, у нас спільне сумне минуле у соціалістичному концтаборі... Перед презентацією дуже хвилювався і благав Бога, щоб у мене не «сіла» душа. Зараз, коли я більше дізнався про Голодомор із своїх особистих досліджень, я повторюю для себе як молитву, як мантру, мало не щодня: якби Україна не потрапила під сов’єцьку п’яту, якби Москва не керувала, а була окрема Українська Держава, ніколи б такої величезної трагедії з Голодомором не сталося.

Особливості перекладу

Ніколетта Олас-Хортяні, філолог і тележурналіст, розповідаючи про особливості роботи над перекладом української книжки, погоджується з дослідниками творчості цього українського письменника в тому, що Олесь Воля не описує життєві ситуації, настрій людей, загальну атмосферу, українську природу або внутрішній світ своїх героїв, а ніби змальовує їх.

Перекладач зізналася, що передати всі ці багаті і виразні художні символи, чутливі ньюанси й аромати чужої для угорців української мови було вельми нелегко.

«Тема Голодомору для мене не стороння, оскільки добре обізнана з історичними документами цієї епохи. Чим далі заглиблювалася разом із автором у художній текст, тим більше довідувалася про складний внутрішній світ персонажів. Разом із розв’язанням якихось ситуацій у мене було відчуття, що описують і мій душевний стан, вирішуючи і якісь мої особисті проблеми. Фактично ми перекладали цю книжку удвох з паном Олесем», – розповіла Ніколетта Олас-Хортяні.

На її думку, коли читач лише знайомиться із сухими цифрами статистики про події в Україні 1932-33 року, він не у повній мірі може відчути глибину трагедії. Але коли йому доводиться читати талановитий художній твір на цю тему, він може пережити тяжкі ситуації, відчути їх глибше, проблеми особистого вибору, пізнаючи у такий спосіб міру морального і неправедного, добра і зла, особливо зла через пізнання глибини людських нещасть, вважає угорський перекладач.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG