«Це просто бізнес», або Хто стоїть за партіями на виборах-2019

Бізнес і парламентські фракції – це чи не найдавніший симбіоз в українській політиці, який вже став її особливістю. Однак на нинішніх парламентських виборах фінансово-промислові групи збільшили свою залученість до процесу, та ще й максимально диверсифікували свої ставки. Про це говорять експерти, про це свідчать списки політичних сил та імена партійних донорів. Який бізнес з якими партіями та в якій формі співпрацює напередодні виборів – проаналізувало Радіо Свобода.

Як великий бізнес впливає на парламентські вибори в Україні? Хто стоїть за найрейтинговішими партіями? Хто забезпечує їх коштами, кадрами, доступом на телеекран? Іноді відповісти на ці запитання досить просто: у списках деяких партій можна зустріти «акул» великого бізнесу власними персонами. Іноді про «роботу» фінансово-промислової групи з конкретною партією можна говорити лише за непрямими ознаками, як от «дружба» партійних лідерів з певними телеканалами, таємні зустрічі політика з олігархом або ж нюанси біографій кандидатів у депутати.

Останні соціологічні дослідження свідчать, що до майбутнього парламенту можуть пройти (за партійними списками) лише п’ять політичних сил, інші значно відстають.

Так, за даними соціологічної групи «Рейтинг», незмінним лідером є пропрезидентська партія «Слуга народу» (35,1% серед опитаних, які мають намір голосувати), за нею зі значним відривом ідуть «Опозиційна платформа – «За життя» (11,1%), «Європейська солідарність» (6,9%), «Голос» (6%) і «Батьківщина» (5,9%). Прохідний бар’єр до Верховної Ради – 5%.

Тому Радіо Свобода зосередилося на зв’язках із бізнесом саме п’ятірки лідерів, яка, найімовірніше, формуватиме архітектуру Верховної Ради дев’ятого скликання. Ми розташували ці політичні сили за абеткою, щоб не надавати нікому з них переваги.

«Батьківщина» – без олігархів?

Партія «Батьківщина» та її незмінна лідерка Юлія Тимошенко позиціонують себе як борці з олігархами і «запобіжник» проти посилення їхнього впливу.

Фінансова звітність партії відповідає цьому образу: основними її донорами є прості українці – студенти, пенсіонери та представники малого бізнесу. Однак розслідування «Схем» (спільний проект Радіо Свобода та телеканалу «UA:Перший») виявило, що значна частина «спонсорів з народу», чиї внески партія вказує у звітах, не мають ніякого стосунку до «Батьківщини» та не давали їй грошей.

Сама Тимошенко, пояснюючи, звідки взялися фейкові «донори» у партійній бухгалтерії, сказала, що підприємці фінансують партію через інших осіб, щоб уникнути переслідування.

Від кого ж насправді «Батьківщина» отримала ті кошти, які, за фінансовою звітністю, давали прості українці?

Юлія Тимошенко, відповідно до своїх декларацій, бізнесу не має. Натомість її чоловік Олександр має декілька компаній в Україні та ЄС. Деякі однозначно виглядають як створені для потреб дружини. Одна з них так і зветься: «Леді Ю».

Втім, легальних доходів від бізнесу родини Тимошенко не вистачило б на президентську, а потім і на парламентську кампанії. Проте у партійному списку можна побачити інших великих бізнесменів.

Сергій Тарута – співвласник корпорації «Індустріальний союз Донбасу» та низки великих промислових підприємств, а за сумісництвом – другий номер у списку «Батьківщини». Його офіційні статки перевищують півмільярда доларів.

14-й у списку «Батьківщини» Костянтин Бондарєв – колишній власник банку «Велес», який ліквідували рішенням НБУ. Нині він володіє великою мережею ломбардів «Дешева готівка» – з’ясувала програма «Наші гроші».

Політологи, опитані Радіо Свобода, говорять про те, що «Батьківщина» зробила головну фінансову ставку на місцеві бізнесові еліти, а не українські та закордонні фінансово-промислові групи.

«Я б не спрощував ситуацію із «Батьківщиною». В неї вкладають кошти переважно регіональні еліти», – стверджує політолог Володимир Фесенко.

Великою мірою це підтверджує і список партії.

Так, під 61-м номером у ньому ми знайшли Олександра Скочеляса з Хмельницького. Розслідування «Схем» засвідчило, що Скочеляс не лише обіймає посади у місцевій владі та в місцевому осередку партії, а й має низку будівельних та видобувних підприємств у Центральній та Західній Україні, а ще – був фігурантом скандалів, пов’язаних із незаконною забудовою та незаконним видобутком корисних копалин.

Під 70-м номером – бізнесмен з Волині Петро Кравчук, співзасновник ТОВ «Євротранслогістик» та спільного українсько-німецького підприємства «Волинь Транс» ЛТД».

97-й у списку – запорізький бізнесмен та експосадовець облдержадміністрації Геннадій Фукс, який має декілька підприємств у різних галузях: від торговельних і логістичних до мережі кав’ярень.

Однак це – не вичерпний перелік великого та середнього бізнесу, який стоїть за «Батьківщиною». Розслідування «Наших грошей» доводить, що одним з імовірних спонсорів партії є бізнесмен та депутат-утікач Олександр Онищенко.

Юлія Тимошенко та її однопартійці дуже часто з’являються на телеканалах ICTV та СТБ, які контролює бізнесмен Віктор Пінчук. Та й сама ж Тимошенко періодично зустрічається і веде переговори з Пінчуком, з’ясували журналісти програми «Схеми: корупція в деталях» (спільний проект Радіо Свобода і телеканалу «UA:Перший»). Зрештою, Тимошенко таки визнала свої зустрічі з олігархом.

Потужна медійна присутність Тимошенко на каналах Пінчука виглядає закономірною: депутат Олена Кондратюк, яка є п’ятим номером у «Батьківщині» на цих виборах, водночас є дружиною директора телеканалу ICTV Олександра Богуцького. Показовими є й інші телевізійні майданчики, на яких з’являються представники партії.

Так, лідерка «Батьківщини» є бажаною гостею на телеканалі «НАШ» Євгена Мураєва, кандидата від «Опозиційного блоку», який від моменту його створення підтримує бізнесмен Рінат Ахметов. А також – на телеканалі «1+1» Ігоря Коломойського: днями Тимошенко дала цьому медіа розлоге інтерв’ю.

«Тимошенко спілкувалася з Коломойським по телефону», «вітала його з днем народження» – такі повідомлення з’явилися в українських медіа, які оприлюднили запис розмови двох людей, чиї голоси схожі на голоси лідерки «Батьківщини» та українського бізнесмена відповідно.

Попри емоційне обговорення факту розмови в парламенті, ані Тимошенко, ані Коломойський не підтвердили і не спростували цього телефонного дзвінка.

«Голос» і бізнес

Лідер партії «Голос» Святослав Вакарчук запевняє, що його політичний проект не має залежності від великого бізнесу. При цьому експерти, опитані Радіо Свобода, бачать ознаки підтримки «Голосу» з боку українського бізнесмена Віктора Пінчука, російського олігарха (українського походження) Михайла Фрідмана та навіть з боку бізнес-проектів, пов’язаних з американським мільярдером Джорджем Соросом.

Коли «Голос» назвав своїх донорів, у цьому списку виявилися Петро Чернишов, екс-президент компанії «Київстар», яка належить Фрідману, Сергій Фурса, інвестиційний банкір та фахівець з продажу боргових цінних паперів компанії Dragon Capital (одним з головних інвесторів якої є компанія Джорджа Сороса), Андрій Левчук, фінансовий директор компанії «Чумак», співвласницею якої також є Dragon Capital, і Тарас Лукачук, регіональний президент компанії Jacobs Douwe Egberts.

Вакарчук наголошує, що він, як співак та підприємець, так само вкладає в політичний проект і власні гроші.

Щоб оцінити вплив великого бізнесу на «Голос», експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко у коментарі Радіо Свобода закликав спершу виділити у списку партії конкретних осіб, яких пов’язують з великими фінансово-промисловими групами.

У списку «Голосу» можна помітити кілька таких знакових постатей.

Юлія Клименко, другий номер у партії «Голос» та її засновниця, працювала заступником міністра економічного розвитку, а ще раніше – комерційним директором компанії Dragon Development (входить до Dragon Capital).

Третій номер – Кіра Рудик, головна операційна директорка Ring Ukraine, стартапу, яким володіє корпорація Amazon. Станом на 2019 рік бренд Amazon визнали найдорожчим у світі, він посунув з цього п’єдесталу Microsoft.

Шостий номер списку – адвокат Олег Макаров, співзасновник компанії «Василь Кісіль і партнери», яка спеціалізується на захисті юридичних інтересів великих фінансово-промислових груп. Макаров – колишній член партії «Самопоміч», до фракції якої він входив у Київраді.

13-й номер у списку кандидатів «Голосу» – Петро Осадчук, донедавна – член правління та директор з регуляторного і правового забезпечення компанії «Київстар», яка входить до «Альфа Груп» Михайла Фрідмана.

Нещодавно викликали скандал біографії та зв’язки двох кандидатів-мажоритарників від «Голосу». Один з них, Дмитро Огньов, одружений із сестрою фігуранта кількох журналістських розслідувань, депутата від БПП Гліба Загорія. Ця родина володіє фармацевтичною компанією «Дарниця». Іншого мажоритарника, Тараса Шкітера, пов’язують з діяльністю організації «Український вибір» Віктора Медведчука у Луцьку.

Партія «Голос» відкликала обох кандидатів одразу ж після появи компромату на них.

Ці та інші особи у списках кандидатів від «Голосу» свідчать, що великий український, російський та західний бізнес максимально диверсифікують свої впливи на партії, що йдуть до парламенту в 2019 року, вважає експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко.

«З цього ми з вами можемо зробити висновок, наскільки диверсифікованими є агенти впливу в найрізноманітніших політичних силах майбутнього парламенту. Зокрема – агенти російського впливу», – наголошує експерт.

Костянтин Матвієнко пропонує враховувати також присутність партії та її лідера у медіа, які належать тому чи іншому олігархові:

«Давайте просто подивимося на статистику появ пана Вакарчука на каналах пана Пінчука – і статистика дасть нам відповідь. На мою суб’єктивну думку, Пінчук так само, як і пан Сорос, впливає на присутність Святослава Вакарчука у ЗМІ».

З іншого боку, в списку партії «Голос» є не лише громадські активісти, а й ціла низка представників середнього та малого бізнесу. Наприклад, серед кандидатів можна побачити підприємця та шоумена Сергія Притулу.

«В «Голос» вкладають і Пінчук, і Фрідман. Є певні їхні люди у списках, є й інші ознаки. Але довести все це важко. Головне – дивитися, як депутати від партії голосуватимуть у парламенті. Лише тоді можна буде точно сказати, який бізнес в які політичні проекти вкладався», – вважає політтехнолог Олексій Голобуцький.

Натомість Володимир Фесенко стверджує, що не можна кандидатів чи донорів Вакарчука однозначно називати «людьми Фрідмана», «людьми Сороса» тощо.

«Немає в «Голосі» людей Фрідмана – є люди, які раніше працювали в «Альфа Груп». Адже так можна казати, що і Садовий – людина Фрідмана, бо організував з ним джаз-фестивалі, та що Вакарчук – теж його людина! Швидше, ми можемо говорити, що був такий факт у біографії деяких кандидатів «Голосу» та деяких його спонсорів», – стверджує Фесенко.

«Європейська солідарність»: сам собі Порошенко?

У першій десятці політичної сили п’ятого президента України Петра Порошенка є лише один представник великого бізнесу – він сам. Саме кошти Порошенка, який є власником корпорації «Рошен», «Міжнародного інвестиційного банку» та ще цілої низки компаній, є для партії основними. Порошенко – є не лише першим номером у «Європейській солідарності», а й найбільшим та найвпливовішим бізнесменом у ньому.

Втім, не єдиним.

11-м номером у «ЄС» є чинний народний депутат Артур Герасимов, який очолює Ukrainian Marketing Group – лідера на ринку маркетингових досліджень в Україні. Одразу за ним у списку – віцепрем’єр Степан Кубів, до 2012 року – банкір, голова правління «Кредобанку» (дочка одного з провідних польських банків) та «Банку Львів» (власники – компанії з Ісландії та Швейцарії).

Співфінансують виборчу кампанію «ЄС» і бізнес-партнери Порошенка, такі як Ігор Кононенко та інші, які йдуть по мажоритарних округах, стверджує політолог Володимир Фесенко.

Зі свого боку, Костянтин Матвієнко наголошує: в умовах українських виборів медійна підтримка з боку бізнесу важить не менше, а то і більше, ніж пряме фінансування партій.

«Ще з кінця 1990-х, коли в Україні тільки сформувалися фінансово-промислові угруповання, вони завжди впливали на політичні партії абсолютно різного, часто діаметрально протилежного ідеологічного орієнтування. Можна перерахувати весь спектр українського політикуму, де брали активну участь (хоча й завжди непублічно) ті, кого ми звемо олігархами. Йдеться не лише про гроші. Йдеться і про інформаційні можливості, зокрема – про надання ефірів на телеканалах та радіостанціях, площ у друкованих та в онлайн-ЗМІ. Останнім часом вони активно працюють і в соцмережах. Тобто українські олігархи ніколи не відпускали руки з пульсу української політики», – пояснює експерт.

Отже, хто медійно підтримує «Європейську солідарність»?

Петро Порошенко та його однопартійці традиційно присутні на «5-му каналі», яким володіє експрезидент. Донедавна Порошенка було багато на ТРК «Україна» Ріната Ахметова, пік його присутності на цьому медіа був напередодні президентських виборів. Зараз медіа-імперія Ахметова значно менше підтримує Порошенка та його партійний проект, натомість вона вибудовує взаємини з чинним президентом Володимиром Зеленським, визнає політолог Володимир Фесенко.

Проте Порошенко залишається в ефірі каналу Ахметова: так, у червні він дав ексклюзивне інтерв’ю у студії телеканалу.

Між тим, серед мажоритарників, які висуваються від «Європейської солідарності» – чинний депутат і власник телеканалу «Еспресо» Микола Княжицький.

Зі свого боку Володимир Макеєнко, який раніше був депутатом від «Партії регіонів», а перед цим – від «Солідарності» Порошенка, володіє телеканалом «Прямий», який є постійним медійним майданчиком для експрезидента і його однопартійців. Сам Макеєнко в ефірі «Прямого» відверто наголошує, що підтримує Порошенка як політика.

Володимир Фесенко не виключає, що лідер «Європейської солідарності» негласно співпрацює зі своїми ідеологічними опонентами, такими як «За життя», а їхнє публічне протистояння, швидше, нагадує «боротьбу нанайських хлопчиків».

Чи згадують «Європейську солідарність» та її першу десятку телеканали «групи Медведчука» та інших фінансово-промислових груп? Лідерів цієї політичної сили досить регулярно згадує телеканал «112 Україна». Причому це – як критика попереднього президентського правління Порошенка, так і програмні заяви «Європейської солідарності», зокрема і щодо «протидії проросійському реваншу».

Для порівняння, на телеканалах Віктора Пінчука після завершення президентських виборів Порошенка та очолювану ним партію майже не згадують.

«Опозиційна платформа – «За життя»: Фірташ і (або) Медведчук

У першій десятці опозиційної платформи «За життя» є ключові гравці всіх фінансово-промислових груп, які вкладаються у цю політсилу на парламентських виборах.

Юрій Бойко та Сергій Льовочкін – чинні народні депутати та експосадовці часів Януковича – входять до першої десятки партійного списку. Водночас їх відносять до «фінансово-промислової групи Бойка-Льовочкіна-Фірташа», яку також називають «групою «РосУкрЕнерго».

Бойко, Льовочкін та інші люди з партійного списку «За життя» нещодавно засвітилися у Відні на святкуванні дня народження Дмитра Фірташа.

Михайло Гончар, президент центру глобалістики «Стратегія XXI» нагадує, що Сергій Льовочкін і Дмитро Фірташ спільно приватизували облгази, як наслідок – ці компанії роками використовували газогони, «не платячи державі ні копійки».

Юрій Бойко у цей період був міністром палива та енергетики, а потім – віцепрем’єром.

Облгази, які є ключовим активом цієї групи, понад три місяці не платять «Укртрансгазу» за послуги транспортування блакитного палива, відтак державне газорозподільне підприємство говорить про ризик банкрутства та колапсу в цьому секторі.

Водночас вигодоотримувачі від діяльності облгазів ідуть до парламенту на чолі списку своєї партії та активно фінансують її.

Віктор Медведчук, кум російського президента Володимира Путіна, співзасновник і третій номер «Опозиційної платформи – «За життя» водночас є лідером так званої «фінансово-промислової групи Медведчука», яка має бізнес в Україні та Росії, один з напрямків якого – торгівля між цими двома країнами.

«У 2005 році я повернувся в бізнес і активно ним займаюся. Цей бізнес пов'язаний з IT, гірничо-металургійним комплексом, видобутком корисних копалин, нафтопереробкою, енергетикою, агропромисловим комплексом. Він, природно, легальний. Я ні від кого не приховую, що є заможною людиною», – розповідав Медведчук виданню «Кореспондент».

Водночас у базах даних українського бізнесу Медведчук вказаний як засновник лише однієї компанії. При цьому цілою низкою підприємств володіє його дружина Оксана Марченко, йдеться у розслідуванні програми «Схеми» (спільний проект Радіо Свобода і телеканалу UA:Перший).

Журналісти «Схем» виявили, що Марченко, серед іншого, є власницею кіпрської компанії TUMILLON INVESTMENTS LTD, яка через інші кіпрські компанії володіє часткою, що становить 51,1% у російській компанії «НЗНП Трейд», яка і виграла конкурс на право видобувати нафту на Гавриківському родовищі. Це нафтородовище є одним з трьох найбільших у Ханти-Мансійському автономному окрузі. Його запаси оцінюють у понад 40 мільйонів тонн.

Швейцарський трейдер «Протон Енерджі», який разом з пов’язаною з ним компанією «Глуско» займає значну частку імпорту до України та оптової торгівлі скрапленим газом, бензином та дизпаливом, належить Нісану Мойсеєву, другові та бізнес-партнеру Медведчука: журналісти його бачили, коли він виходив з чартера Медведчука разом із ним самим – після повернення борту з Росії.

17-м номером у списку партії є Григорій Суркіс, почесний президент Федерації футболу України та бізнес-партнер Віктора Медведчука. Водночас братів Суркісів бачили на дні народження іншого великого бізнесмена Дмитра Фірташа у Відні, де вони в короткому коментарі «Схемам» говорили про свої дружні стосунки з ним.

Інша людина з оточення Медведчука, чинний депутат Тарас Козак входить до першої десятки партійного списку. І водночас володіє телеканалами «Ньюзван» і «112 Україна». Нещодавно Козак придбав новий медіа-актив – телеканал «ЗіК». Також у ЗМІ з’явилася інформація про те, що група Медведчука придбала телеканал «Інтер», але прес-служба Медведчука назвала цю інформацію фейком.

Між тим, на всіх чотирьох згаданих телеканалах, зокрема і на «Інтері», лідери партійного списку «За життя» з’являються дедалі частіше. Ці канали синхронно працюють саме на розкрутку Медведчука, визнає медіаексперт Отар Довженко.

В «Опозиційну платформу – «За життя» групи Медведчука та Бойка-Фірташа вкладають ресурси приблизно порівну, вважає Володимир Фесенко.

Віктор Медведчук звик бути одноосібним лідером, тому говорити про бізнес-вплив на партію когось, крім нього, не варто, стверджує експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко.

«Коли ми говоримо про Медведчука, то постановка питання «крім нього» вже неможлива. Він – абсолютний альфа-самець у політиці й не дозволяє нікому іншому рівноправно бути його партнером. Ви ще згадайте Фірташа, щодо якого суд ухвалив рішення про його депортацію з Австрії до Сполучених Штатів. Отже, все! Це – список Медведчука», – так оцінює Матвієнко першу десятку платформи «За життя».

«Слуга народу» і «друзі»?

Пропрезидентська партія «Слуга народу», яку очолює член «ЗеКоманди» з минулих президентських виборів Дмитро Разумков, зберігає лідерство і в парламентських перегонах.

Про зв’язок глави держави і екслідера «95 кварталу» з його колишнім бізнес-партнером Ігорем Коломойським в Україні не говорив тільки ледачий. Програма «Схеми» з’ясувала, що Зеленський і члени його команди неодноразово літали до тих міст у різних країнах світу, де перебував Коломойський.

Сам олігарх у своїх інтерв’ю схвально відгукувався спершу про кандидата, а потім і про президента Зеленського. А серед креатур глави держави на різних посадах звертає на себе увагу не лише голова Офісу президента Андрій Богдан.

Наскільки залежить від Ігоря Коломойського та його бізнесу партія «Слуга народу»?

«Телевізійна служба новин» на телеканалі «1+1» (співвласником якого є Коломойський – ред.) не буде піарити партію «Слуга народу», заявив генеральний директор «1+1 Медіа» Олександр Ткаченко, який за сумісництвом координує київських мажоритарників від цієї партії та є в її списку дев’ятим номером.

Однак невдовзі після цієї заяви на «ТСН» з’явився сюжет про мажоритарників від «Слуги народу», який коментував сам же Олександр Ткаченко, зауважив «Детектор медіа».

Однак у списку кандидатів партії є ще кілька людей, окрім Ткаченка, які можуть бути пов'язані з Коломойським.

33-й у списку – підприємець Дмитро Соломчук, який був представником Зеленського на президентських виборах. Цікаво, що компанія Соломчука «Агроцентр» у вкрай складному для банків 2014 році отримала кількамільйонний кредит від «Приватбанку» Коломойського, після чого Соломчук давав позитивні коментарі про кредитну політику банку.

Під 45-м номером тут можна побачити генерального директора підконтрольного Коломойському агентства «УНІАН» Артема Ковальова. Який одночасно є міноритарним акціонером телеканалу «1+1».

Валерій Стернійчук, 46-й номер у списку, балотувався до Луцької міськради від партії «Укроп», яку заснували люди з оточення Ігоря Коломойського.

Ще один колишній представник партії «Укроп», політолог Микита Потураєв – у списку «Слуги народу» йде під 97-м номером.

Від партії «Укроп» партія «Слуга народу» успадкувала і прес-секретаря – це Євгенія Кравчук, яка тепер очолює прес-офіс пропрезидентської політсили та водночас є 112-ю в партійному списку.

Останнім часом в українських медіа та в соцмережах поширюється думка, що Коломойський з різних причин нібито зменшує свою підтримку «Слуги народу» та розглядає інші ставки на цьогорічних виборах, однак однозначних підтверджень цієї гіпотези наразі немає.

Переважна більшість українських фінансово-промислових груп співпрацює зі «Слугою народу» та має своїх людей у списку, серед мажоритарників або у виборчому штабі, стверджує частина експертів, опитаних Радіо Свобода. Зокрема, Олексій Голобуцький говорить про те, що на «Слугу народу» впливає, можна сказати, рекордна кількість олігархів.

«Нічого дивного не відбулося, адже за тими політичними проектами, які мають шанси пройти до парламенту, стоять великі гроші, стоять ті, кого ми називаємо олігархами. За «Слугою народу» їх стоїть ціла низка. І Коломойський там вже не головний, судячи з усього. Так, в Ахметова немає свого власного проекту, як раніше, але в нього є свої люди у списках кількох партій, а ще – кандидати-мажоритарники. Мої джерела говорять, що і Віктор Пінчук теж має там інтерес, і я бачу певні прізвища у списку на підтвердження цього», – визнає Голобуцький.

До прикладу, «Ліга.Нет»​ пов’язує з Пінчуком таких кандидатів, як Михайло Соколов (99-й у партійному списку), який працював членом команди антикризового управління корпорації «Інтерпайп» (власник – Віктор Пінчук). А раніше, коли ще був громадянином Росії, відповідав за регіональну політику російського нафтогазового гіганта «ЮКОС».

А 15-а у списку – політолог Єлизавета Ясько, наприклад, навчалася в Оксфорді за рахунок стипендії фонду Віктора Пінчука.

До того ж, список «Слуги народу» демонструє впливи цілої групи менших фінансово-промислових груп. Так, під 63-м номером проходить Людмила Марченко, провідний спеціаліст департаменту розвитку персоналу в мережах гіпермаркетів «Епіцентр» і «Нова лінія». Власниками яких є подружжя колишніх «регіоналів»: чинний народний депутат Олександр Герега та його дружина Галина. А 109-й – колишній «регіонал» з Луганської міськради Руслан Горбенко, який володіє компанією «Інтершина UA».

Але є у списку «Слуги народу» бізнес-леді, яка фінансово підтримує не лише свою партію, а й її конкурента. Це 78-ма за партійним списком Ольга Кавун. Вона володіє меблевою фабрикою та салоном краси. А на початку 2019 року Ольга переказала понад 230 тисяч гривень партії «Наші» Євгена Мураєва, виявили журналісти порталу «Ліга.Нет». І цей перелік не є вичерпним.

Що ж до представників західного бізнесу, то його у списках «Слуги народу» значно менше, ніж у того ж «Голосу». Один з них – Олексій Устенко (86-й номер), який очолює інвестиційний напрям компанії AgroGeneration (Франція) та є координатором Гарвардського клубу в Україні.

Група компаній «Квартал-95» має чи не найбільше бізнес-представництво у «Слузі народу»: аналіз порталу «Ліга.Нет» підрахував, що йдеться щонайменше про 35 кандидатів, яким можна присвятити окрему публікацію.

У списку «Слуги народу» можна побачити і менеджмент проросійських, а то й, власне, російських фінансових груп в Україні. Так, 38-м номером є Олександр Завітневич, директор «Смілянського електромеханічного заводу», одним із власників якого є російська корпорація «Велес Капітал» Дмитра Бугаєнка та Олексія Гнєдовського.

А 13-а у списку Олена Шуляк – будівельний експерт, яка тривалий час працювала у керівництві російської корпорації Midland Group, що належить Едуарду Шифріну.

Нещодавно програма «Схеми» виявила зв’язок між 22-м номером «Слуги народу» Андрієм Холодовим, який є кумом бізнесмена і одного з лідерів партії «За життя» Віктора Медведчука.

Промовистою є і лояльність до фаворита парламентських перегонів українських телеканалів. Якщо на близьких до експрезидента Петра Порошенка «5-му каналі» та «Прямому» про «Слугу народу» та його лідерів згадують переважно у формі критики, а на «1+1» показують регулярно, то медіаресурси Пінчука (ICTV та СТБ) й Ахметова (ТРК «Україна») згадують цю партію досить часто. Періодично сюжети й новини щодо пропрезидентської політсили з’являються й на «Інтері», пов’язаному з групою «Бойка-Фірташа», яка ставить на цих виборах на зовсім іншу партію.

За фінансовим бортом

Аутсайдерами парламентських перегонів, як виглядає, залишаються «Сила і честь» Ігоря Смешка, «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка і «Радикальна партія Олега Ляшка», хоча їхні лідери й показали на президентських виборах вагомі результати.

Частина експертів говорять про ознаки того, що Рінат Ахметов згорнув підтримку проекту Олега Ляшка, на якого робив значну ставку ще пів року тому.

Ігор Смешко має однозначну медійну підтримку з боку проектів Дмитра Гордона, а також періодично з’являється у ЗМІ Коломойського та Пінчука. Про дружні взаємини з експрезидентом Леонідом Кучмою, з його зятем Віктором Пінчуком та з керівником його адміністрації Віктором Медведчуком говорить низка політологів.

Так, Володимир Фесенко зауважує, що політична сила Смешка має «десятки груп впливу», і це пояснює велику політичну строкатість виборчого списку. Водночас така різновекторна підтримка поки що не допомогла «Силі й честі» дотягти до прохідного бар’єру.

Зі свого боку Анатолій Гриценко говорить про свою незалежність від впливу великого бізнесу. При цьому його партія та її виборча стратегія мають ознаки помітного дефіциту коштів.

Яхно: «Олігархи повертаються в політику»

Цьогорічна парламентська кампанія суттєво відрізняється від попередніх принаймні тим, що доступ до телеканалів став важити для успіху значно більше за фінансові вливання, визнає політолог Сергій Таран.

«Надання інформаційних ефірів – не менш потужне спонсорство, ніж фінансове. Аналізуючи, на яких телеканалах з’являються «Голос» і його лідер, Ігор Смешко тощо – зовсім нескладно вийти на спонсора. «Вибори роблять телевізори», при цьому телеканали здебільшого є неприбутковими», – пояснює Таран.

Зі свого боку політолог Олеся Яхно говорить про інші тренди в симбіозі партій та бізнесу на виборах-2019.

«Парламентська кампанія продовжується на тренді президентської: олігархи повернулися і потужно відновлюють вплив не лише на економіку, а й на політику. Пригадайте, як на зустрічі президента Володимира Зеленського з бізнесом він пообіцяв, що Коломойський відновлюватиме Донбас. А той невдовзі відповів, що «може пофарбувати ларьок або два». Зеленський перед виборами намагається показати свою незалежність, Коломойський вдається до ідіотизації цього... Загалом олігархи відчули, що нарешті можуть повернутися в життя і збудувати в Україні такий собі «формат семибоярщини», коли неформально на все впливають вони. Так, Коломойський в одному з інтерв’ю сказав, що «в душі всі олігархи були за Зеленського».

Олеся Яхно пояснює, що такий вплив, зрештою, може проявитися не так у складі фракції, як у важливих призначеннях на рівні регіонів та у рішеннях судів.

«Оскільки реальною владою в Україні є виконавча, адже це доступ до ресурсів», – наголошує вона.

Олеся Яхно також ділиться спостереженнями: представники великого бізнесу, які водночас володіють телеканалами, не блокують на медійному рівні саме ті політичні проекти, які потенційно можуть увійти в коаліцію зі «Слугою народу». Подібні «проекти-придатки» черпають ресурси з кількох джерел, стверджує аналітик.

Ще напередодні президентських виборів-2019 Радіо Свобода аналізувало команди та групи впливу щодо кандидатів, які вирвалися в лідери. У командах більшості вже тоді окреслювалися ті фінансово-політичні союзи, які (з певними змінами) діють на нинішніх парламентських перегонах.

Позачергові парламентські вибори в Україні заплановані на 21 липня.

На початку липня Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення, яким зобов’язав Центральну виборчу комісію провести повторне жеребкування партій перед виборами для визначення їхніх номерів у бюлетені. Про це на засіданні ЦВК 4 липня повідомила її голова Тетяна Сліпачук.

26 червня Центральна виборча комісія провела жеребкування щодо визначення номерів політичних партій для розміщення їхніх назв у виборчому бюлетені.

30 червня ЦВК внесла до виборчого бюлетеня партію «Рух нових сил» колишнього президента Грузії й ексголови Одеської обласної державної адміністрації Міхеїла Саакашвілі. Партію включили до бюлетеня під номер 22 без проведення жеребкування.

У ЦВК пояснили, що зміна номерів партій у бюлетені може призвести до дезорієнтації виборців.