Доступність посилання

ТОП новини
23 Вересень 2019, Київ 23:28

Політична міграція з Росії до України становить загрозу для держави (огляд преси)


Під час акції «Не перетинай червону лінію!» під Офісом президента. Київ, 4 липня 2019 року

Чому заохочувати російську політеміграцію до України – погана ідея і чим вона загрожує, розповідає «Український тиждень». Автор статті Максим Віхров зауважує, що до російської ліберальної опозиції в Україні у декого існує нездоровий потяг, продиктований простою життєвою логікою: ворог мого ворога – мій друг. Але у випадку Росії ця формула має одразу дві зауваги, наголошує дописувач. По-перше, російська опозиція, за поодинокими винятками, – це не суперник путінського режиму, а його незмінний спаринг-партнер, на тлі якого режим демонструє свою міць та безальтернативність. І це стосується не лише політиків: якщо співвласником «Эха Москвы» є «Газпром» (читай Кремль), отже, його діяльність для Кремля безпечна чи навіть корисна. По-друге, усі лідери російської опозиції провалили тестування кримським питанням: хоч як затято вони критикували Путіна, Крим для них «не бутерброд», який треба просто повернути Україні. Та й війна на Донбасі обурює їх радше як стаття невиправданих видатків, аніж як воєнний злочин Кремля. Масштаби еміграції з Росії оцінюють по-різному: від тисяч до сотень тисяч осіб на рік, причому «політичні» становлять незначну частку. Дописувач нагадує, що ще за радянських часів КГБ навчився використовувати російські діаспори по всьому світу, працюючи навіть у дисидентських колах. Російські опозиціонери матимуть і свою вигоду, оскільки навіть суто формальне замирення з Україною стане для них перепусткою в цивілізований світ. Але наївно вірити, що після цього вони відмовляться від спроб втручання в українські справи. Як свідчить історія, Москва час від часу переозброюється новою ідеологією, проте її ставлення до України лишається незмінним. Навіть більшовики, які втоптали царат у криваве баговиння, продовжили й перевершили імперську політику щодо України. Так само й російський демократ що у 1919-му, що у 2019-му закінчується там, де починається українське питання, стверджує автор статті «Ковчег для небратів».

Вже 3013 воїнів загинули за час війни з Росією. «Дзеркало тижня» зазначає, для більшості з них слово «мама» в житті було першим, воно ж – і останнім. Кого ще кликати, коли так боляче? Тижневик публікує 321 світлину облич матерів, імена синів й ім'я, яким вони називала їх у дитинстві. Хлопці, котрі взяли сьогодні владу в країні, годяться цим жінкам у сини. Тому, як наголошують газетярі, зобов'язані прожити цю владу так, щоб їхнім мамам не було соромно, а матерям загиблих – гірко. Президент Володимир Зеленський заборонив чиновникам вішати в кабінетах його портрети. Тож нехай натомість будуть на стіні портрети мам загиблих солдатів, пропонують журналісти. Понад триста фотографій тижневик віддрукував для нових господарів владних кабінетів. Їх розішлють усім: від президента до губернаторів, від спікера й прем'єра до голів служб, інспекцій, парламентських комітетів, мерів, суддів і правоохоронців. Там, на звороті світлин, є гачок. Тільки вбити цвях... Нехай очі тих, хто віддав Україні безцінне – своїх синів, стежать за ними, надихають, зупиняють, підтримують…

Те, чого найбільше боялися прибічники «ЛНР-ДНР», виконали ватажки цих угруповань, а не «київська хунта». Як згадує в «Українському тижні» Денис Казанський, навесні 2014 року, коли шахтарські міста Донбасу були охоплені проросійськими мітингами й заворушеннями, лідери антиукраїнського путчу часто лякали людей тим, що нова українська влада під тиском ЄС ліквідовуватиме шахти в регіоні. Страшилка про знищення вугільної галузі була одним із мобілізуючих чинників, за допомогою якого лідери сепаратистів забезпечували собі наплив масовки. Відтоді минуло п’ять років, і велику частину Донбасу влада України вже не контролює. Мешканцям шахтарських міст тепер не загрожують безвізовий режим із ЄС та «гомодиктатура» (ще одна популярна страшилка тих часів). Від території, підконтрольної українському уряду, їх тепер відокремлюють лінії окопів та мінні поля. Тисячі людей за ці роки загинули за те, щоб не допустити «бандерівців» до донбаських шахт. Щоправда, усі ці жертви не врятували вугільну галузь Донбасу від руйнації та занепаду, констатує дописувач. Жахи, які нібито мали вчиняти європейці з американцями, у результаті вчинили свої ж «визволителі» та «захисники». А також їхні куратори з Москви. У так званих ЗМІ «ЛДНР» об’єктивної інформації про стан вугільної галузі практично немає. Реальні статистичні дані не публікуються. Про труднощі згадується максимально розмито й побіжно. Та все ж таки, якщо поставити собі за мету, то по крихтах у різних джерелах можна знайти дані про реальний стан вугільної галузі ОРДіЛО. І ці дані свідчать про те, що галузь опинилася в руках мародерів, які буквально трощать захоплені українські підприємства. І якщо підконтрольні Україні шахтарські міста ще мають шанс залучити нових інвесторів і створити альтернативу застарілій галузі, то в ОРДіЛО жодних альтернатив видобутку сировини практично немає. Автор прогнозує, що падіння попиту на вугілля тільки доб’є вугільну галузь на окупованій частині Донбасу та призведе до посилення відтоку людей із непідконтрольних територій.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG