«Завдання Росії – підтримувати напругу». Що змінилося на фронті за Зеленського?

91 обстріл позицій ЗСУ та 46 загиблих і поранених на Донбасі тільки за минулі дні березня.

Що змінилося на фронті при президентові Володимиру Зеленському? Як змінили тактику бойовики? І як може виглядати військовий «план Б» для Донбасу, якщо Путін не прийме умови України?

Про це в ефірі Радіо Донбас. Реалії говорили військовий експерт, керівник секції стратегічного моделювання Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Ігор Левченко та фронтовий кореспондент, волонтер Руслан Сміщук.

– Чим відрізняється ситуація на фронті за президентства Зеленського: кількість обстрілів, інтенсивність, кількість загиблих, поранених. Ви бачите різницю взагалі?

Ігор Левченко: Характер, інтенсивність бойових дій на фронті не сильно змінилася за останні 3 роки. З військової точки зору, це низька інтенсивність, без активних наступальних оборонних дій.

Якщо порівнювати з активною фазою 2014–2015 років і трохи 2016 року, то вона характеризується зниженням використання важких озброєнь, які де-юре заборонені Мінськими угодами, а де-факто використовуються, особливо стороною бойовиків. Не можна сказати, що відбулося різке загострення або зниження інтенсивності бойових дій за час президентства Володимира Зеленського.

Головна відмінність – дії на фронті відбуваються на іншому інформаційному фоні, який формує діюча українська влада. Мова йде саме про припинення війни шляхом певного замирення або з бойовиками, або з Російською Федерацією.

Якщо брати політику української влади при Петрові Порошенку в останній фазі його каденції (бо до того теж ситуація була різна: виконання Мінська, включення положень щодо особливого статусу Донбасу – вона була досить неоднозначна) – то саме на цьому фоні збереження рівня протистояння на рівні 2018–2019 років і невиконання обіцянок з боку Зеленського щодо припинення війни породжує певну настороженість у суспільства, викликає резонанс.

Політика української влади і реалії дуже погано корелюються. Це дуже добре виходило у команди Петра Порошенка, особливо на останній фазі його президентського строку, це вже відбувалось в принципі, на фоні виборчої кампанії: складалося враження, що влада знає, що робить в плані військовому і політичному.

Зараз вектори зусиль абсолютно різноспрямовані зі сторони команди діючого президента, з іншого – відсутність позитивних змін на лінії фронту. І що більше насторожує, обурює – це часто відсутність адекватної реакції з боку команди президента на те, що відбувається. Створюється нервозність, це питання загострюється саме в суспільній свідомості, поведінці.

Задача Російської Федерації – підтримувати певний рівень напруги, маніпулювати громадською думкою і в умовах різновекторної спрямованості заяв влади і ситуації на фронті це краще вдається. Адже існує невідповідність між заявами і реальністю: на цьому можна спекулювати, маніпулювати, запускати якісь інформаційні приводи і така ситуація Росію, в принципі, спрямовує. Росія поводиться як держава-терорист, вона шантажує українську владу, суспільство різними аспектами, що стосуються війни. Це дуже добре видно на прикладі полонених, ув’язнених в російських тюрмах українців і кримських татар. Це дуже чітко корелюється на міжнародній арені, у переговорному процесі, інтенсифікацію бойових дій або навпаки затишшям.

Слухач: Олександр, Харків. Дуже хочеться, щоб Зеленський мотивував наших військових і суспільство на опір агресії і окупації. На жаль, дуже часто немає рішучості, нема активних дій нашого верховного головнокомандувача. Тут Зеленський, мені здається, сидить на трьох стільцях: з одного боку, трохи за патріотичні сили, трохи і за відвертих колаборантів, їхніх представників і ЗМІ, і трохи ніби як за окупаційні сили.

– Звернуся до Руслана Сміщука, він на фронті, регулярно там буває. Руслане, ви бачите, що там відбувається. Що змінилося на фронті? Може, помінялась якось тактика угруповань «ЛДНР» у веденні війни при президентові Зеленському?

Руслан Сміщук: На мою суб’єктивну думку, в нас пішло щось не так із контрснайперською боротьбою. Майже кожен тиждень ворожі снайпери вбивають або ранять наших військовослужбовців.

Для Петра Порошенка ця тема була більш знаковою, корпорація «Рошен» тоді купувала снайперські гвинтівки, карабіни, високоточні дорогі патрони і складалося враження, що на цьому напрямку все ж таки військовослужбовці Збройних сил мають перевагу над своїм противником. Зараз такого враження немає.

– А що можна покращити в цьому напрямку? Українській стороні потрібне озброєння чи право на відповідь?

Руслан Сміщук: Мені здається, потрібна просто воля до опору, тому що зброя у нас є, особливі боєприпаси потрібні. На мою думку, треба просто мати волю і відстрілювати ворожих снайперів. У 2017–2018 році перевага, мені здається, була на снайперах Збройних сил, зараз такого нема.

Слухач: Чи можна вважати слова Зеленського державною зрадою, що військові «пострілюють»?

Ігор Левченко: Я розумію, йдеться про інтерв’ю Зеленського The Guardian. Можна сказати, що не допрацьовує його пресслужба. Такі речі, в принципі, повинні готуватися: і перелік запитань, і відповіді заздалегідь узгоджуються, тобто в таких інтерв’ю немає тотальної імпровізації.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський потрапив у пастку завищених очікувань (огляд преси)

– Ви не думаєте, що це – свідома риторика?

Ігор Левченко: Можна вважати, що це було сказано трохи по Фрейду. Це говорить про недостатньо якісну підготовку президента до спілкування з журналістами. Це проявляється не вперше. Недостатня професійність як політика, в першу чергу, на це впливає. А в принципі, людина, яка до 2019 року була далека від війни, займалася шоу-бізнесом, була занурена в глибокі матерії, якщо її спитати – може бути і не в курсі. Це більше недосвідченість і непрофесійність саме як політика.

– Руслане, ви зараз спілкуєтеся з військовими, які служать в ООС. Як вони розцінюють таку риторику Володимира Зеленського?

Руслан Сміщук: Навіть ті люди, які за нього голосували (а це достатньо велика кількість військовослужбовців), дехто з них, напевно, кається в своєму виборі, тому це сприймається як зрада.

– Чи розглядають на фронті якийсь «план Б» для Донбасу? В тому ж інтерв’ю The Guardian Зеленський сказав британським журналістам, якщо не вдасться протягом року з моменту його обрання (швидше за все, до літа цього року) домовитися з Путіним – то буде застосовано один з двох чи трьох варіантів. Можливо, є відголоски цього, яким ви бачите варіант такої військової заморозки цього конфлікту?

Руслан Сміщук: Якогось альтернативного варіанту я не бачу. Мені здається, ця ситуація, на жаль, тупикова. Ми можемо мінімізувати насилля, але зупинити його повністю не можемо, не можемо це зробити військовим способом – поки, на жаль, не вистачає сил. І політичним теж – в іншому випадку ми можемо втратити державність.

– Зі слів Руслана і наших слухачів, менше волі до відповіді. Чи то забороняють відкривати вогонь у відповідь?

Ігор Левченко: Якщо військові не відповідають, є така команда. І, до речі, що стосується контрснайперської боротьби – проблема в тому, що вона має вестись, в тому числі, на упередження. Тобто не по факту ведення снайперського вогню противником, а шляхом моніторингу, виявленням можливих місць, які можуть застосовувати снайпери, противника і контролю за ними в разі активності.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський каже, що вийде з переговорів із Путіним, «якщо не буде прогресу» – Guardian

–​ Кілька варіантів розглядає Зеленський, якщо не вдасться домовитися з Путіним. Як, на вашу думку, можна заморозити конфлікт на Донбасі в воєнному плані? Це реально зробити?

Ігор Левченко: ​Важко сказати, який план в даному випадку може запропонувати президент Зеленський. Підтримую іншого спікера передачі: повинна бути політична воля, щоб давати адекватну відповідь і давати відповідь на упередження, навіть не виходячи за рамки обмежень у важких озброєннях, встановлених Мінським форматом.

На сьогодні ЗСУ мають достатні сили технічного і фахового плану для того, щоб придушувати активність бойовиків вздовж лінії фронту, використовуючи штатне озброєння, техніку. Досвід відповідний, в принципі, є. Треба розуміти, що для цього має бути політична воля державного керівництва, воно має, як мінімум схвалити і не заважати організовувати таку тактику або стратегію.

З іншого боку, заходи на упередження і попередження передбачають не ведення вогню у відповідь, в рамках чого, наскільки я розумію, досить жорстко поставлені українські війська, а й ведення ініціативного вогню по виявленим цілям, які становлять загрозу життю, як і українських громадян, які перебувають із того боку на окупованих територіях, так і віськовослужбовцям ЗСУ. Можливо, треба відпрацювати певні правила ведення вогню, поділити на певні категорії, коли кожен знає свої маневри, знає, як і в якій ситуації його вести. І формалізючи свої дії, виходячи з юридичних або знову ж таки внутрішніх правил регулювання.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Донбас.Реалії працює по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбуці чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите)