Доступність посилання

ТОП новини
13 серпня 2020, Київ 09:33

Харчишин про Зеленського, митців у політиці й коронавірус


Валерій Харчишин, музикант, актор, вокаліст гурту «Друга ріка»

«Я прогнозую шалене розчарування в артистах як у політиках», – зазначив в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода музикант, актор, вокаліст гурту «Друга ріка» Валерій Харчишин, відповідаючи на запитання про оцінку президентства Володимира Зеленського. Валерій Харчишин також розповів про обставини того, як йому довелося лікуватися навесні цього року, на початку поширення коронавірусу; як український шоу-бізнес виживав під час карантину і як він оцінює свої зйомки у кіно.

Олександр Лащенко: Березень місяць цього року. Ви побували в Італії. Потім, повернувшись, певні випробування у вас були. Так? Ви самі про це розповідали тоді – пневмонія, тести ви здавали на коронавірус. Багато хто з ваших прихильників звернув на це увагу. Як почуваєте себе зараз? Як ваші справи?

– Це, мабуть, найпопулярніше питання, яке ставлять мені. І взагалі, коли забиваєш у гугл «Друга Ріка» чи «Харчишин», то відразу «коронавірус», відразу «Біла Церква». Але не музика, не останній альбом, не те, що я займаюся, авторським правом. Це, мабуть, такий піар варто було би й вигадати, якби я зараз займався якимось продуктом, який потрібно було би швидко продати.

– Але це був не піар. Насправді... у Білій Церкві тій же ж.

– Це була така штука, яка мені просто дозволила зупинити час (я вигадав машину часу) і трохи перезавантажитися. Були незручності, тому що я розумію, що хлопці ще не встигли владнати систему потрапляння до лікарні. Географічно локально вони були неготові до цього. Тому я з Києва чи з-під Києва їхав аж до Білої Церкви. Це десь 100 кілометрів.

«​Зрештою, я зрозумів, що у мене пневмонія»​

– Усе ж починалося з Італії. Той самий регіон Ломбардія, Мілан, де стався спалах у цій державі коронавірусу. Ви там були.

– Якби я не був в Італії, а після того у Празі, просто не подорожував би Європою, то, можливо, загрози чи підозри на коронавірус у мене не виявили, і я лікувався б відразу від звичайної, банальної пневмонії чи вдома, чи в якійсь приватній лікарні. Але саме тому, що я був в Італії, я був там саме в медичному закладі (не з цією проблемою і не з моєю проблемою, а по інших справах), тому я ймовірно контактував з хворими. Я був в кількох аеропортах. Я проїхав північ Італії. І тому була підозра. Тому сказали відразу: ми тобі...

Я був в кількох аеропортах. Я проїхав північ Італії. І тому була підозра

– Ви відчули себе зле, вже повернувшись в Україну, так? У вас був кашель?

– Ні, він минув вже як кілька тижнів перед тим навіть. Я дуже зле себе почував. Почалася лихоманка. Я не знаю, що зі мною відбувалося, але не так, як зазвичай. Я зателефонував спочатку у свою страхову. Вони мені не допомогли. На жаль. Тому що не було тоді ще цих тестів на коронавірус у них. І вони запропонували звернутися до свого сімейного лікаря, якого я не маю, тому що я користуюся саме приватною медициною, приватними клініками.

Потім я зателефонував до швидкої. Тому що, якщо не маєш сімейного, то мусиш до швидкої. Там мені сказали, що теж не допоможуть або викликайте швидку, а ми приїдемо і вас заберемо. А ось так просто попросити тест на коронавірус, то ні. Зателефонував друзям. Друзі сказали: викликай швидку – іншого варіанту немає. Приїхала швидка. Сказали: «у нас немає цих тестів, мусите їхати до Білої Церкви». Я кажу: «як»?

– З Києва?

– Це під Києвом. 5-й кілометр Гостомельського шосе. Де ми, а де Біла Церква! Я кажу: можливо, ви зараз комусь будете потрібні впродовж цих 2 годин, поки ми будемо кататися. Кажуть: іншого варіанту немає – «у нас є розпорядження, у нас є інструкції, тільки так». Я кажу: «давайте я сам поїду машиною, а ви займайтеся своєю справою – лікуйте, рятуйте людей». Спочатку сказали: «гаразд». А потім порадилися і... Інструкції сильніші, ніж їхнє ось це «гаразд». Тому я змушений був їхати туди на швидкій кареті.

І що цікаво? Жодної людини в інфекційному відділенні Білої Церкви не було. Тобто, це цілий поверх інфекційного відділення. І там жодного хворого чи підозрілого. І взагалі я був перший, здається, кому зробили цей тест в Україні. Але зробили його десь на другий чи на третій день. Бо в Білій Церкві його теж не було.

– Це експрес чи ПЛР?

– Це і експрес, і ПЛР. Просто мені друзі пояснили, що якщо тобі запропонують лише експрес, який, до речі, у них був, то це не факт, що тобі встановлять правильний діагноз. ПЛР – це найточніший. До речі, експрес моя знайома нещодавно робила. І в неї був позитивний тест експрес, а потім ПЛР показав, що ні, що цього коронавірусу немає.

Зрештою, я зрозумів, що у мене пневмонія. Причому, вона якась давня і я її на ногах. Це буде програма про здоров’я.

– Це ж цікаво. Це, на жаль, нікуди не дівається. Зараз цифри знову ростуть. Карантин фактично знятий в Україні. Люди вже ні на що не зважають.

– Так, карантин практично знятий. Тому що люди самі його скасували. Хіба що не проводяться якісь масові свята, не проводяться концерти. Але репетиції проводити можна.

Словом, після того потрапляння до лікарня я перезавантажився. Я почав більш системно працювати, в мене все розклалося в голові, я розумів, що в мене там за планом далі, бо іноді хаотично працюю, іноді беруся відразу за все. А це був час для перезавантаження. Був час для того, щоб розділити роботу у громадській організації.

– Авторські права. Про це потім поговоримо.

– Так. І в «Другій Ріці». Тобто, все це якось сформулювалося в моїй голові. Бо я постійно біг. І, мабуть, Господь вирішив таким чином...

Приїхав, здається, заступник начальника поліції Ірпеня

– У вас же ж троє синів і дружина. Не захворіли?

– Те, що я там потрапив у лікарню, я ж розповів, що мені, навпаки, було добре. Я потім ще до приватної поїхав. Бо чому я там буду займати? Я хотів сказати, що найбільше незручностей створив для своїх друзів, колег по роботах своїх. І мені було неприємно, що до них постійно там телефонували і їх діставали. Моїй дружині взагалі, моїй родині обмежили вихід з приватного будинку. Приїхав, здається, заступник начальника поліції...

– Навіть так?

– ...Ірпеня. Туди ближче. І сказав, що ви не маєте права виходити з «маєтку». Він там щось довго розповідав. Дружина злилася, коли він сказав: не має права виходити з маєтку. На словах «маєток» дружина почала посміхатися. І каже: добре, я не буду виходити. І вони кілька днів дійсно були в такому обмежені.

Був негативний результат тестів

– Слава Богу, все гаразд – у них не було ніяких симптомів, так?

– Ні у кого не було. Бо я не хворий. У мене не підтвердився цей коронавірус. Нічого не було.

– Потім ви робили ще кілька тестів, щоб переконатися, як і належить, було чи ні, то був негативний результат тесту?

– Так. Був негативний результат.

– Завершимо цю тему. Все рівно це багатьох цікавить – пневмонія проходила як? Була двобічна, серйозна чи все більш-менш? Хоча це все рівно випробування.

– Це були наслідки перенесеної пневмонії. Це вже було на кінцевому етапі. І, мабуть, дуже швидко спрацювала терапія у Білій Церкві. Бо я там якісь «кінські дози» антибіотиків отримав. Я так думаю.

«​Авторське право – це перш за все гроші»​

– Про авторське право...

– Авторське право – це перш за все гроші. Це не піратство. Коли я кажу «авторське право», то це роялті, це чесна нагорода для творця, яка має надходити, коли автор вже навіть не виступає, не виходить на сцену.

Закон є, а система не працює

– В Україні то велика проблема, так?

– В Україні це велика проблема. І проблема це саме в тому, що закон є, а система не працює. Тобто потрібно було акредитувати у кожній сфері права, в кожній сфері по одній організації. Акредитували кілька, але, на жаль, не акредитували саме у сфері авторських прав.

– А просування ви якесь бачите. Були ось ті слухання у Раді. Так? Ви виступали. Вже майже рік минув...

– Ще рік не минув.

– Але щось відбувається? Я чому згадую про інтернет? Очевидно, що при всій рації, яку ви зараз висловлюєте, ну неможливо, не зупиниш...

– Ми просто трохи не розуміємося, про що ми говоримо.

– Не приречені ваші зусилля? Не марні? От що я хотів сказати.

– Ні, не марні. Тому що «вода камінь точить». І рано чи пізно ми свого доб’ємося. І я в цьому не маю навіть ніяких сумнівів. Перш за все тому, що це наше. Коли людина народжує дитину, в неї ніколи не відбереш материнство чи батьківство.

– Це мають бути якісь закони? Як це має виглядати?

– Закон є. Коли композитор чи поет народив пісню, то він ніколи не може позбутися авторського права. Воно є твоїм пожиттєво. І 70 років після життя.

Насправді у мене немає жодної претензії до слухачів, до наших шанувальників

– А яка має відповідальність у тих, хто, наприклад, ті ж композиції «Другої Ріки» без вашого дозволу так чи інакше, грубо кажучи, «юзає»?

– Насправді у мене немає жодної претензії до слухачів, до наших шанувальників, до тих, хто користується нашим контентом. Це справа особиста кожного з них і справа їхньої ментальності, виховання і ставлення перш за все до того артиста. Але я до них не маю претензій.

– А до кого маєте?

– Я, навпаки, вдячний усім тим шанувальникам, навіть тим, які користуються безкоштовно. Це ваше право. Якщо вам надали таке право, якщо ви можете це в нашій країні робити, то, мабуть, це не ваша проблема.

– А до кого у вас є питання?

– Перш за все це стосується користувачів. Слухачі – це не зовсім користувачі.

– ФМ-станції?

– Це ФМ-станції. Це медіа. Це телебачення. Це знову ж таки інтернет. Це ютуб. Це кафе, бари, ресторани, торговельні центри, спортклуби. Ці користувачі, які використовують творчий контент для того, щоб заробляти гроші.

Деякі автори на Заході взагалі ніколи не виходили на велику сцену

– А ваше джерело, «Другої Ріки» – це виступи. Досі тільки джерело? А якогось роялті, про яке ви казали, немає?

– Насправді мало би бути приблизно 50 на 50. Деякі автори на Заході взагалі ніколи не виходили на велику сцену. Вони працюють виключно у студії. І з цього мають свій дохід. У нас же ж ніби такі автори, вони існують, але якби тільки цим займалися, то вони сиділи б босі й голі.

– Тобто, у вас сцена – це прибуток?

– Це десь 80% (прибутки – ред.) – це живі виступи, живе виконання. І тільки кілька років тому ми почали щось отримувати з продажу і з публічного виконання, Я маю на увазі з авторських роялті.

– Пане Харчишин, у вас було ще одне життєве випробування. 2007 рік. Так? Даруйте, що згадую. Але це просто теж (ви самі тоді казали) у чомусь якщо не перевернуло ваше життя, то значно змінило. Те ДТП, в яке ви тоді потрапили. Якось так життя вам постійно підкидає випробування. Правильно?

– Я ніколи не планував так. Як і не можна спланувати хворобу, так само і не планував якусь допомогу...

… не дай Боже!

– ...чи не планував створити фонд чи якусь благодійну компанію. Я постійно просто потрапляю в такі ситуації чи мої друзі, чи мої близькі, рідні. Не знаю. Це є просто в моєму житті. Тому я цим і займаюся, бо воно виникає. А враховуючи те, що я не можу стояти осторонь чи я не можу зробити вигляд, що цього не відбувається, то я в цьому.

Я не можу стояти осторонь, я не можу зробити вигляд, що цього не відбувається

– Можливо, можете навести приклади? Звісно, людина, яка подолає цю страшну хворобу, не дуже це афішує, вона хоче забути про цей страшний етап в її житті й жити далі. Можливо, ви знаєте приклади людей, які подолали ту ж лімфому, і ви з ними знайомі, наприклад, і ви особисто в тому числі їм допомогли, крім медиків?

– Так, я знаю таких людей. Кажуть, що «двічі в одну річку не ввійдеш»...

– От ви входите, виходить.

– Чи «один снаряд в одну вирву не потрапляє». Але чомусь... якщо виговорите про лімфому, то я знаю кілька людей з мого оточення, які захворіли на цю хворобу. І знаю успішні приклади лікування. На жаль, мій брат загинув. Ми не змогли його врятувати. Хоча ми все робили за протоколом і експериментували потім, намагалися знайти якесь лікування. Але ми його втратили.

І за таким самим приблизно шляхом пішов мій друг, який захворів на лімфому через кілька років після смерті мого брата. І він мав рецидив так само, як і мій Василь. Після того він зробив трансплантацію автоімунну. І йому це врятувало життя. Він живий. Здоровий. Ми минулого року каталися з Ігорем на лижах.

– Прекрасно!

«Якби не було цього досвіду в театрі, то навряд чи я погодився грати Довбуша»

Щодо Яніни Соколової, то це теж цікавий момент. Та ж сама ще одна іпостась Валерія Харчишина. Актор. Яніна Соколова. Гарік Корогодський, яким епатажним він не був би. І такий видатний актор, як Олексій Вертинський. Один із най-най акторів, як на мене.

– Мені пощастило. Так.

– Розкажіть! Це відомо. Київський театр оперети. Це «Історії кохання для дорослих».

– Це не зовсім має відношення до Київського театру оперети. Це все ж таки антреприза, яку ми граємо будь-де. І мені пощастило, що я потрапив саме в такий склад, де ти не можеш собі дозволити «облажатися», ти не маєш права вийти і грати гірше, ніж ці геніальні актори. Без перебільшення. Мабуть, тому я можу написати , що я – актор, коли...

…Олекса Довбуш, кіно.

– Якби не було цього досвіду у театрі, то навряд чи я погодився грати Олексу Довбуша в «Легенді Карпат». Це було навіть мотивом, аби не залишити знімальний майданчик, те, що я мав якийсь акторський досвід. Бо було дуже складно. Ми знімали без бюджету. Тобто режисер був і продюсером, він же був і актором...

Сергій Скобун.

– Так, Сергій Скобун. Він реально вкладав власні кошти і кошти якихось...

– Ну, трошки держава ж допомогла. Навіть не трошки. Це був в тому числі і державний внесок у фінансування цього проєкту. Так?

– Я перепрошую, я можу помилятися, але жодної копійки (те, що я знаю) держава не вклала у виробництво цього кіна. Я знаю приблизно, який бюджет, але точно знаю, що це інвестиція режисера і його друзів.

– Потім був ще один фільм.

І ви такий досвід чи, можливо, на театральній сцені, чи, можливо, у кіно знову ж таки будете продовжувати?

– Я забув сказати, що величезний волонтерський вклад жителів Буковини і жителів Чернівців.

– Власне, ця місцина, де все це відбувалося.

– Так. Вони, переважна більшість працювали безкоштовно.

– Продовження буде цього кінематографічного, театрального досвіду Валерія Харчишина?

– Він триває. Ми продовжуємо виходити на сцену разом з Яніною, з Люсею Смородіною, з Гнатюком Толею. Ми постійно це робимо, постійно граємо. І зараз триває підготовка до художнього фільму «Яніна». Вірніше, триває знімальний процес.

Яніна Соколова
Яніна Соколова

– Зйомки йдуть?

– Зняли першу частину. Зняли, я сказав би, початок фільму. Але були змушені змінити режисера. І саме в цьому була зупинка. Зупинка ще і в тому, що не підтвердили державне фінансування. Тобто кілька разів гарантували його, обіцяли, потім скасовували, потім знову обіцяли. Здається, це третій раз поспіль відбувається.

– Але надали все ж таки? Маєте гроші на фільм?

– Зараз, буквально вчора я від Яніни почув, що знову якась проблема. Здається, що нам відмовили. Це дуже складно.

– Але все-таки знаходите кошти на фільм?

– Якби не люди, якби не українці, які долучилися до цього проєкту... Вони зібрали, здається, близько 4 мільйонів. Я можу й збрехати, насправді не пам’ятаю, скільки точно.

– Гривень, звісно?

– Так. Не доларів.

Безпечний секс і чоловіче «ню»

– Не можу про це не запитати... Безпечний секс. Така кампанія була. Ось ці біг-борди. Їздиш по Києву. Я як водій. «З презервативом, як по нотах». Такий досвід будете ще продовжувати?

– Я вам точно скажу, що я не шкодую, що ми погодилися.

– Так навпаки. А хто ж каже, що це погано?

– Просто був шалений негатив від тієї реклами.

– У сексизмі не звинувачували, що, мовляв, кілька чоловіків?

– Розумієте, то був прикол насправді.

Якщо хоча б один малий задумався перед тим, як стрибати з головою у ліжко, забувши про презерватив, то ми були на своєму місці

– Звісно, якщо всерйоз на це дивитися. Тупо серйозно – не варто це робити.

– Але якщо хоча би один малий задумався перед тим, як стрибати з головою у ліжко, забувши про презерватив, то я думаю, що ми були на своєму місці. І ми правильно зробили, що ми погодилися.

Більше того, я продовжив би агітувати за безпечний секс, бо Україна і нині одна з лідерів по розповсюдженню СНІДу у світі. Тому це варто робити. І варто роз’яснювати.

Просто я народився ще в СРСР, в якому відповідно «сексу не було», відповідно якогось сексуально-статевого виховання ми не отримували ні від батьків, ні у школі, ніде. Ясно, що тільки на вулиці. І презерватив, вірніше, секс з презервативом – це було чимось таким огидним і непристойним, і взагалі «не по-пацанячому це». Тому це потрібно робити, хоча би для того, щоб ваші діти були живі, здорові. А будуть ваші діти живі, здорові, буде здорова країна.

– І ще ваш досвід – глянцевий журнал XXL. Увесь гурт «Друга Ріка» – чоловіче «ню». Теж цікаво. Не будете повторювати так чи інакше? Немає таких планів? Пам’ятаєте, початок 2010-их років.

– Та я знаю, що там в голову кому стукне.

Якщо ти – частина шоу-бізнесу, ти мусиш вдаватися до таких кроків

– Ну, ви погоджуєтеся на це. Це і добре. Чому ж?

– Ми у шоу-бізнесі. Хоча часом він набридає. Але ніде ти не зможеш реалізувати свою музику, своє творче надбання. Тому, якщо ти – частина шоу-бізнесу, ти мусиш вдаватися до таких кроків.

Харчишин – політик?

– Валерій Харчишин і політика. Виключається? Знову ж таки досвід Зеленського, цей канонічний, можна сказати.

– Зараз навіть уявити собі цього не можу. І взагалі після того, коли ми побачили дуже багато артистів, взагалі творчих людей, я не кажу, що вони не мають бути в політиці, вони не мають бути...

Зараз навіть уявити собі цього не можу

– Той же ж Славко Вакарчук знову ж таки.

– Але я прогнозую шалене розчарування в артистах як у політиках. Пройде кілька років і, мабуть, електорат не голосуватиме за «творчих» політиків. Скоріш за все, ми себе дискредитуємо як політична частина нації. Мені здається, що окрім того, що ти маєш займатися своєю справою, тобі здається, що ти можеш допомогти цій країні, то не обов’язково йти в політику. А переважна більшість з тих, які просто потрапили, мені здається, вони навіть і не думали, куди вони йдуть, і чим вони будуть займатися.

– На ваш погляд, Славка Вакарчу​ка це стосується?

Святослав Вакарчук
Святослав Вакарчук

– Я розумію, що Святослав Іванович вперше, коли потрапив до політики, то він просто туди залетів...

– Ще депутатом? Тоді, при Ющенку.

– Так, у 2004 році. Бо це було, як щось таке очевидне. І він після Майдану відразу пішов в парламент. Це було, як інший щабель. Можливо, це було навіть несвідомо чи підсвідомо. Просто пішов собі. Перший клас, другий клас. Потім що тобі треба буде? ВНЗ і далі...

– А друга спроба з «Голосом» оце? Лідер фракції.

– Друга спроба, мені здається, була виваженою, вона була з конкретною метою, до якої Святослав йшов. І це було очевидно. Інструменти були вибрані правильно. Але, мабуть, трошки чи переграв сам себе, чи перетримав, можливо, сам себе. Можливо, потрібно було раніше стартувати. І якщо хотів щось змінити, то потрібно було відразу брати і ставати тим, ким ти хотів стати, і змінювати. Я думаю, що у нього шанс був великий. Про решту? Я не буду про всіх згадувати. Бо всі молодці.

Зеленський – молодець?

– Зеленський – молодець теж?

– Зеленський – молодець? Я не знаю, чи маю право зараз про це говорити, але...

– Як громадянин України. Чому? Це ж президент.

– Я про це сказав би після. У нього (Зеленського – ред.) ще є шанс якийсь.

– Не поставили хрест на ньому?

– Кілька років хай пройде. Нехай пройде ця каденція. Хай він завершить своє президентство, до речі, як і пообіцяв, на один термін.

– Вже на пресконференції чули, що він сказав? Він вже не виключає другого терміну.

– Ну, це насправді мене лякає. Тому що, коли людина бреше, то особливо... Я розумію, що політики не брешуть і це називається популізмом. Але я просто заборонив би на законодавчому рівні оте слово, якби викреслили, «популізм» і називали речі своїми іменами. Брехати не можна просто. Бо якщо ти брешеш, і якщо ти брешеш у дрібницях, ти натякаєш на якісь моменти, так от криво-косо... Словом, це дуже зле.

Політики не брешуть і це називається популізмом

– Але ви шанс все-таки даєте Зеленському?

– Шанс у кожної людини є виправитися.

– Навіть у президента?

– Навіть у злочинця. Нічого поганого в тому, що злочинець повертається до нормального життя. Я не порівнюю.

– Не йдеться про паралель Зеленського із злочинцем жодним чином.

– Абсолютно не паралель. Я просто до прикладу кажу. Ми маємо його прийняти, і він має бути частиною суспільства.

Що стосується Зеленського, то я просто хотів би, аби він (Зеленський – ред.) згадав, що це шанс змінити країну, що це не шанс зробити себе кращим чи якусь медаль собі одягнути. Це шанс змінити країну. І якщо ти вже пішов, то не має бути якихось компромісів двозначних. Це має бути чітка ідея...

– «Або пан, або пропав».

– ...чітка мета і до неї йти. А якщо ти будеш крутити туди-сюди, і вашим, і нашим, то це, мабуть, добре для політика, але для країни, яка вже чогось досягнула і вже є в топі хоча би економічно чи соціально... Я вважаю так.

– Валерій Харчишин – музикант, поет, артист, але не політик.

– (Харчишин – ред.) – не політик. Не політик. Хоча в мене часом виникає як у кожного громадянина, там у таксиста чи... У мене найбільші політики – таксисти, вахтери і (хто ще?) ми всі на кухні. І коли щось трапляється з нашою країною, чергова біда чи якийсь зашквар...

– Осторонь не залишаєтеся?

– Не те, що осторонь не залишаюся, в мене є чітке бажання встати, вхопити ту людину, яка це зробила, забрати її і самому це робити.

– Але в Раді сидіти зась?

– Я був там один раз у житті.

У Раді така атмосфера, що мені хотілося піти, ще не перетнувши поріг

– Виступали по авторських правах.

– Там така атмосфера, що мені хотілося піти, ще не перетнувши поріг Ради. Там, до речі, такі незручні стільці. Як вони там сидять? Я їм не заздрю.

ПОВНІСТЮ РОЗМОВА З ВАЛЕРІЄМ ХАРЧИШИНИМ У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’​Ю

  • Зображення 16x9

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG