«Дронова дипломатія», схоже, стає новим етапом у відносинах України з країнами Перської затоки. Від початку війни в Ірані (сторони якої у ніч проти 8 квітня домовилися припинити бойові дії на два тижні) монархії затоки зіткнулись з новою для них загрозою – від влучань «шахедів» палали готелі, житлові будинки, нафтогазові об’єкти та критична інфраструктура. Попри те, що Росія вже кілька років масово використовує іранські дрони (або їхній російський аналог «Герань-2») для атак України, регіон до них виявився не готовий. Співпраця у цій сфері з Україною тут видається логічною, втім, саме Київ виступив з ініціативою і запропонував допомогу.
17 березня президент України Володимир Зеленський повідомив, що понад 200 українських військових спеціалістів з протиповітряної оборони вже перебувають в Об’єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Саудівській Аравії, а також прямують до Кувейту. Україна співпрацює і з «іншими країнами», зазначив глава держави.
Які наразі є труднощі у відносинах України з країнами регіону, чому навіть не масштабна співпраця в сфері дронів є важливою та що може її ускладнити – Донбас Реалії (проєкт радіо Свобода) поговорили з дослідницею конфліктів і регіональної безпеки у фонді «Демократичні ініціативи» Марією Золкіною, яка після початку повномасштабної війни із Росією працювала в одній із країн Перської затоки, Катарі.
Розмова з Марією Золкіною відбулась в рамках підготовки програми телепроєкту Донбас Реалії на тему потенціалу військової співпраці України та країн Перської затоки. Програму можна подивитись на YouTube-каналі Радіо Свобода.
– Ви доволі тривалий час, з 2022 року, працювали на Близькому Сході і, вочевидь, маєте уявлення щодо позиції тих країн стосовно війни в Україні. Як зараз у цих країнах ставляться до готовності Києва допомагати і вже до певної міри залученості в цю допомогу?
Було багато співчуття тому, що відбувалося в той час в Україні. Потім увага пішла на спад
– Ставлення до України дещо змінювалося, в принципі, за останні чотири роки від тотальної зацікавленості і співчуття до більш такого раціонального прагматичного ставлення: що це ще одна війна, яка затягнулася, і краще, наприклад, переходити до дипломатії. Тобто були різні оцінки за ці чотири роки.
У 2022 році, особливо перші пів року, не в усіх країнах, але в деяких однозначно, було багато саме емоційного компоненту. І, попри співпрацю чи непроголошений нейтралітет з Росією, на суто людському рівні було багато співчуття тому, що відбувалося в той час в Україні. Потім увага пішла на спад.
Деякі країни, зокрема в Перській затоці, почали більш активно працювати з Російською Федерацією, стали [її] економічними хабами, фінансовими.
Останні два роки взагалі відзначилися різким спадом симпатій у Перській затоці до українців, особливо в таких країнах, як Катар, де я працювала безпосередньо, навіть на емоційному рівні. Через те, що 7 жовтня 2023 року було таке нашуміле звернення і позиція українського президента про підтримку Ізраїлю після 7 жовтня 2023 року бойовики «Хамасу» здійснили масований ракетний обстріл Ізраїлю, вторглися на його територію та вчинили наймасовішу різанину мирного населення в історії сучасної ізраїльської держави, вбивши близько 1200 людей. Бойовики також захопили близько 250 заручників і перевезли їх до Сектора Гази. Частину заручників обміняли або звільнили, інші загинули.
Ізраїль відповів оголошенням війни «Хамасу». Під час наземної операції та бомбардувань Сектора Гази близько 170 тисяч людей зазнали поранень (дані міністерства охорони здоров’я, контрольованого «Хамасом»). Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) в кінці січня 2026 року навела дані, згідно з якими під час війни між ізраїльськими військами та «Хамасом» у Секторі Гази загинули близько 70 тисяч людей. В ЦАХАЛ зазначили, що масштаби людських втрат є наслідком як бойових дій, так і масових вбивств угрупованням своїх опонентів та загибель палестинців від падіння дефектних ракет.
У жовтні 2025 року ізраїльська влада та «Хамас» домовилися про припинення вогню згідно з мирним планом, розробленим адміністрацією президента США Дональда Трампа. США, Туреччина, Катар та Єгипет виступили гарантами виконання угод. Під час першого етапу бойовики «Хамасу» повернули всіх живих і загиблих ізраїльських заручників в обмін на звільнення палестинських в’язнів з ізраїльських тюрем.
У середині січня Білий дім оголосив про початок другого етапу плану Трампа щодо припинення бойових дій у Секторі Гази. За цим планом, на другому етапі мають бути створені «Рада миру» та підзвітний їй Національний комітет, які візьмуть на себе управління регіоном доти, доки Палестинська національна адміністрація не буде готова взяти на себе це завдання.(угруповання, визнане терористичною організацією у США та ЄС).
Останні два роки відзначилися різким спадом симпатій до українців в Перській затоці
Як тільки стало очевидно, як Україна, власне, засуджує масштаби відповіді Ізраїлю, і буквально через тиждень українське МЗС видало ноту, офіційну позицію про те, що все має відбуватися в межах гуманітарного права і цивільні не повинні страждати, цього вже ніхто не помітив.
Фактично на наступні два з половиною роки ми опинилися в такому емоційному і інформаційному проваллі в Перській затоці. Пам'ятали лише те, що от на самому початку Україна проявила солідарність з Ізраїлем, і до цього була купа претензій.
Це я кажу, щоб зрозуміти, що наприкінці 2025-го Україна в Перській затоці була в значно гіршій позиції, з точки зору емоційного, інформаційного сприйняття, ніж у 2022 році.
На тлі війни в Смузі Гази ми опинилися в таких великих політичних мінусах в Перській затоці.
Тому те, що зараз роль України позитивна – як джерела, яке може додати до оборони і безпеки регіону – має неабияке значення. Це дуже серйозний такий розворот.
Емірати, Саудівська Аравія, Катар – це такі три основні країни, на які можна орієнтуватися в дискурсі щодо України. У кожної з них є свої нюанси, Україну вони зараз сприймають по-різному, але назагал – як лабораторію готових рішень стосовно антидронових технологій.
Причому сприймають з позиції не стільки політичного союзництва, скільки саме конкретної нішевої співпраці там, де Україна має інструменти, яких бракує країнам затоки для відбиття, зокрема, повітряних дронових атак з боку Ірану.
Назагал Україну сприймають як лабораторію готових рішень стосовно антидронових технологій
Але це жодним чином не є тотожним поняттю політичного союзництва. І ось цей інструмент, ось такий погляд на Україну крізь призму постачальника технологій, унікального власника цих технологій – це лише перший крок, який ми можемо перетворити якщо не на союзництво, то на глибоке стратегічне партнерство, якого у нас з країнами Близького Сходу донині не було.
– Тобто зараз це, умовно кажучи, business as usual, нічого більше?
– Я б не сказала, що винятково business as usual, тому що все-таки на Близькому Сході, попри те, що вони люблять такі угоди транзакційні, приміром, маючи не найкраще ставлення до Сполучених Штатів, зокрема після Іраку, після Афганістану, і взагалі вважаючи, що Сполучені Штати такий агресор на міжнародній арені, це дуже розповсюджений наратив (в регіоні – ред.), – вони можуть співпрацювати і співпрацюють зі Штатами, мають багато бізнесових контрактів та налагоджують відносини з різними адміністраціями. А при цьому можуть критикувати Сполучені Штати за їхню геополітику. Тому це не зовсім business as usual.
В Еміратах, меншою мірою в Саудівській Аравії і великою мірою в Катарі – важливий момент персональних контактів та персональної допомоги. І ініціатива допомоги з боку України прозвучала та була почута в Перській затоці – або Арабській затоці, як вони самі її називають – не як пропозиція бізнесового контракту, а саме як пропозиція допомоги.
Тим не менше, межі цієї допомоги вважаються обмеженими, тому що міняти всю систему протиповітряної оборони на те, що пропонує Україна, жодна з цих країн Перської затоки не збирається. Вони будуть і далі покладатися на закупівлю високотехнологічного та дороговартісного озброєння, зокрема «Петріотів» від США.
Але те, що пропонує Україна, сприймається як компонент, який мусить бути в протиповітряній обороні країн Перської затоки, якого там бракувало.
Дрони самі по собі не є таким собі золотовалютним резервом на ринку озброєнь. Їх треба вміти правильно використовувати, це ціла логістика, система налагодження антидронового захисту в небі. І ось, власне, це розуміння і ці навички українські спеціалісти можуть дати партнерам в Перській затоці. І це сприймалося від початку саме як пропозиція допомоги.
Тому це, як на мене, в середньостроковій перспективі змінить тональність спілкування з Перською затокою, і буде таким містком, коли Україні багато чого емоційного, емоційних претензій з попередніх років – бо з цим боротись було дуже важко – просто забудуть і перейдуть вже на мову співпраці. Але нішевої і дуже такої конкретної, вузької.
Я б сказала, що те, що зараз переважає в розумінні, яка роль України в регіоні може бути, – це не просто власники ось цих навичок налагодження антидронового захисту, це сприймається ще й як оптимізація цієї протиповітряної оборони і засобів, які використовуються.
Тому що наявність грошей, як засвідчила практика для Перської затоки, абсолютно не гарантує ефективності в тривалій перспективі. Зараз відсоток збиття іранських ракет і дронів достатньо високий. Але досвід України, знову ж таки, показує, що цей відсоток дуже стрімко падає, якщо війна переходить в затяжну форму.
І Іран, так само, як свого часу Росія, буде адаптуватися до того, які сили і засоби – тоді Україна, зараз Перська затока – використовує. Тому це така адаптивна система. І я думаю, що це буде таке тривале, принаймні на декілька років наперед, співробітництво. А чи вийде з цього business as usual, до речі, хороше запитання, тому що, наскільки я розумію, може бути конфлікт просто різних логік.
У мене є таке обережне застереження, що Україна хоче постачати зброю в Перську затоку, – якщо дійсно дійде до підписання контрактів – дуже централізовано, щоб це були контакти «уряд – уряд» (інтерв’ю записане до укладення оборонних угод із країнами Затоки – ред). Я можу зрозуміти логіку України.
Може бути конфлікт просто різних логік
Водночас це не обов'язково найкращий шлях саме для Перської затоки, яка звикла спілкуватися не тільки з політичним керівництвом країн, де вони купують зброю, як у Сполучених Штатів, наприклад, але і з власниками конкретних підприємств. А якщо це великі країни, як Німеччина чи ті самі США, то це вже великі корпорації, які виробляють зброю.
І тому для Перської затоки політичне керівництво, яке централізовано щось обіцяє і може постачати, може бути хорошим сигналом на початках. Але далі персональні зв'язки, розуміння, з яким колом бізнесменів ти працюєш, може бути більш важливим.
Читайте також: «Росія допомагає Ірану, Україна дає експертизу для захисту» – Зеленський про результати переговорів на Близькому Сході
А якщо Україна спробує все постачати дуже централізовано і контролювати будь-які бізнеси, будь-яке виробництво, які захочуть працювати з Близьким Сходом, це може просто, чесно кажучи, не враховувати специфіки регіону, де вони звикли спілкуватися з бізнесом. Політичне керівництво в Україні змінне, це не королівські монархії країн Перської затоки.
Будуть вибори, буде інше керівництво. А якщо ти вже маєш контракти і ти на короткій нозі з конкретними бізнесменами та підприємствами, навіть якщо це не дуже великі підприємства, це в розумінні Близького Сходу більш тривала співпраця, ніж з окремими політичними елітами.
– Цікаве зауваження насправді. От ви згадували про те, що країни Перської затоки сприймають Україну як таку собі лабораторію в дроновій сфері. А як так вийшло, що ці країни, маючи значний фінансовий ресурс і спостерігаючи за війною в Україні, маючи за сусіда Іран, який, власне, забезпечив Росію «шахедами» на початку, взагалі не зважали на дронову загрозу? Яка логіка була у цих країн, що вони залишалися з ракетами, з високотехнологічним озброєнням?
– Як би це парадоксально не звучало, але наші європейські сусіди і країни Перської затоки діяли тут в одній і тій самій логіці. Тому що дронами почали цікавитися лише через декілька років після того, як Україна і Росія почали воювати все більше і більше саме за допомогою дронів.
При цьому Перська затока, зокрема країни, які я вже називала – Емірати, Саудівська Аравія та Катар – наскільки можна було судити, бо це дуже закрита сфера, цікавились дроновими технологіями. Іноді навіть більше, ніж європейські держави.
Україна більшу частину часу не була готова цими технологіями ділитися
Втім, Україна більшу частину часу не була готова цими технологіями ділитися. Це теж треба врахувати. Українські виробники або представники українських оборонних відомств та підприємств бували на виставках озброєння, але Україна насправді не збиралася і не готова була відкривати ці технології, ділитися ними і починати кудись щось масово постачати.
Тобто тут не складалося з обох боків, я би так сказала. І навіть зараз ми це бачимо, що Україна начебто готова постачати, але питання в тому, за якою саме схемою це буде, чи ми дозволимо бізнесу експортувати зброю, чи все буде іти жорстко і централізовано через уряд, де уряд буде вирішувати, що саме, як саме, в яких кількостях тощо. Тобто, будуть тут дуже жорсткі підходи чи більш гнучкі.
Водночас Перська затока намагається маневрувати саме зараз в питанні дронів між своїм інтересом залучити українських виробників і українських спеціалістів, з одного боку, і бажанням Штатів монополізувати цю сферу – з іншого. Моя гіпотеза в тому, що Україна буде працювати з Перською затокою.
Читайте також: Розгортання сил на Близькому Сході «надсилає сигнал» Ірану. Які ризики ескалації конфлікту?
Тому що навіть американські технології – американці в Перській затоці зараз швидко контрактують свої дрони-перехоплювачі на мільярди доларів – «обкатувалися» в Україні в бойових умовах. І Перська затока це добре розуміє.
Тож моя гіпотеза: якщо не буде ескалації між саме Києвом і Вашингтоном з питання постачання дронів і якихось ультиматумів, на що американська адміністрація нині здатна в розмові з Перською затокою, то Україна буде працювати і буде певна ніша. Ми не будемо там монополістами, там будуть США щонайменше, але ми там будемо.
Плюс ще є одна сфера антидронового захисту, якою дуже активно, зокрема, катарці цікавилися і де Україна не могла з ними налагодити співпрацю – це морські дрони.
Вони були, умовно, лише гіпотетичним таким запитом, а зараз, в контексті Ормузької протоки, це точно буде один із ключових: як гарантувати безпеку і вільне мореплавство в тій самій Ормузькій протоці, як гарантувати безпеку газової інфраструктури Катару на узбережжі. Але Україна тут теж не є єдиним власником технологій.
Є дрони, які ми самі робимо, а є дрони, які ми розробляємо разом із нашими, зокрема британськими, партнерами. Тому це не лише від України залежатиме, чи ми будемо це експортувати.
– Якщо керуватися суто прагматичним підходом: чому Україна активно виходить на Близький Схід із комунікацією з одного боку, з іншого боку зі спеціалістами, але от те, що ви згадали – з експортом поки не поспішає. Яка прагматична ціль України, на вашу думку, в цій історії?
– Прагматична ціль – це отримати можливість і довіру, вибудувати довіру для залучення інвестицій з Перської затоки в Україну, коли це буде можливим. Я би так це назвала, тому що є дуже короткострокові важливі речі, які будують місток до такої стратегічної співпраці.
Моя гіпотеза в тому, що Україна буде працювати з Перською затокою
Наприклад, те, що дипломатичний майданчик для переговорів з росіянами нам надавали в затоці. Або ж те, що Катар займається окремо вже на своєму урядовому рівні поверненням українських дітей. Це відбувається дуже тихо. І, порівняно з [загальною] кількістю депортованих дітей, це невелике число, але за кожною історією велика робота стоїть.
Це будує таку персональну подяку з боку України і персональну залученість королівської родини та всіх, хто її оточує. Це будує певну довіру.
Стратегічно і прагматично мені здається абсолютно абсурдним станом на зараз, що ми говоримо про короткострокові гроші, проєкти на реконструкцію, на відбудову від європейських партнерів.
Раніше говорили про США, частково до цього готується Китай, і я впевнена, що ця розмова буде – про те, чи захочемо ми брати і під які умови китайські гроші, коли нам треба буде і з'являться умови для відбудови.
При цьому ми зовсім не говоримо про один із найбагатших регіонів світу
Але при цьому ми зовсім не говоримо про один із найбагатших регіонів світу, який має гроші, який активно інвестує. І Близький Схід, зокрема конкретно Перська затока, дуже обережний, коли з ними заводиш розмову про реконструкцію.
Їм потрібна стабільність, їм потрібна персональна довіра раз, і переконання, що війна не вибухне завтра з новою силою – два. Тобто більш-менш якісь зрозумілі умови домовленостей або, умовно, паритет, який не даватиме ні Україні, ні Росії рухатися далі, і відбудова буде можлива, інвестиції будуть можливими.
Тому, як на мене, прагматично продавати зброю, обмінюватися технологіями там, де це можливо, але глобально вийти на рівень економічної співпраці (масштабної співпраці у сфері економіки – ред.), коли інтенсивність бойових дій в Україні знизиться достатньо, щоб араби не боялися інвестувати гроші в Україну.
Президент України здійснив турне країнами Близького Сходу. 29 березня Володимир Зеленський зустрівся з королем Йорданії Абдаллою Другим у ході його візиту до Амману і обговорив можливе партнерство в безпековій сфері. 28 березня президент відвідав Катар і повідомив, що Київ і Доха домовилися про взаємовигідне партнерство в оборонній сфері щонайменше на 10 років. Перед тим стало відомо, що Україна і Саудівська Аравія підписали угоду про співпрацю в оборонній сфері.
Форум