В 11-річної Аліси Пономаренко з Балаклії на Харківщині є хобі – вона змалечку полюбляє шити. Під час карантину вона вирішила, що треба допомогти землякам – шити маски і безкоштовно роздавати їх людям. Не зважаючи на онлайн-уроки та додаткові заняття, вона може пошити близько 70 масок в день. А поширювати їх допомагають волонтери і місцеві жителі.
В одинадцятирічної Аліси Пономаренко, яка живе в Балкалії на Харківщині, карантин почався з шиття – хобі, яким вона займається п’яти років. Спочатку вона шила одяг для ляльок, а потім захопилася іграшками. Минулого року з мамою збиралися купувати їй телефон, проте у магазині техніки Аліса відволіклася на швейні машинки. Тож замість телефону з магазину родина повернулася з першим серйозним інструментом для творчості Аліси. З ним вона теж швидко розібралася: «Я просто взяла інструкцію, сіла, і стала шити». Зараз завдяки ній вона може пошити до ста масок в день і роздавати людям.
Я підійшла до мами, сказала: «Треба шити маски і роздавати їх безкоштовно!»Аліса Пономаренко
«Коли почався карантин, я спочатку на родину, напевно, пошила. Кожному по дві, по три маски. А потім я побачила, що багато людей не можуть собі їх купити, я підійшла до мами, сказала: «Треба шити маски і роздавати їх безкоштовно!» Мама погодилася, так все і почалося, – розповідає Аліса Пономаренко. – Через тиждень після карантину я стала шити вже масштабно».
Дівчина розповідає, що спочатку мала амбіційні плани шити маски для людей по всій країні. Проте, коли побачила кількість замовлень, зрозуміла, що не в змозі подужати такий масштаб та вирішила зосередитися на рідній Балаклії та Харківській області.
Спочатку витратним матеріалом для саморобних масок стали залишки від тканин для звіряток, які Аліса любить шити: зайчиків, котиків та єдинорогів. Та дуже скоро матеріали закінчилися і довелося просити допомоги на фейсбуці Мама Аліси Юлія Пономаренко попросила в соцмережі людей поділитися зайвою тканиною. Допомога посипалася звідусіль. Крім того, що люди масово почали надсилати тканини, земляки з місцевого видання допомогли зібрати кошти на нову швейну машинку, тому що попередня потребувала ремонту, бо не була розрахована на великі потужності.
Крім того, Алісі Пономаренко подарували оверлок – спеціальну швейну машинку для обметування країв тканини, сточування елементів та декорування. Про це родина і мріяти не могла. І працювати, звісно, стало легше.
На день Аліса може пошити до ста масок, але, зізнається, це якщо сильно постаратися. Зазвичай робить близько 70. А відпочиває, коли робить іграшки.
Коли втомлююся шити маски, я шию іграшкиАліса Пономаренко
«З перервами я шию, немає такого, що я сідаю вранці, а об одинадцятій ночі завершую. Я можу прокинутися вранці, хочеться мені пошити, я піду, пошию, скільки мені хочеться. Якщо є заготовки, взагалі ідеально, я швиденько наштопаю їх там, може, за годинку, біля тридцяти штук виходить. Три години можу пошити, а потім сяду робити якийсь предмет чи онлайн-урок подивитися. Знаєте, мама сміється з мене, коли втомлююся шити маски, я шию іграшки!», – каже дівчина.
Аліса Пономаренко розповідає, що колись мама навчила її шити руками, а вже працювати на машинці дівчинка сама вчить маму. Тож, коли вона втомлюється, Юлія Пономаренко теж намагається допомагати, але не завжди виходить.
«Я з радістю їй допомагаю, хоча й отримую від неї «триндюлів». Наприклад, вчора я хотіла швиденько прошити їй маски. Почала строчити, наплутала... Прийшла Аліса і каже: «Мамо, дивися, шпулька мотає по годинниковій стрілці. Якщо ти правильно заправила нитку – вона повинна мотати проти годинникової стрілки!», – каже мати юної швачки.
Юлія також розповідає, що люди підходять за масками до їхнього будинку, деякі замовлення масок вони відправляють поштою. Але до ініціативи приєдналися також волонтери й місцеві жителі. Зокрема, ветеринарний лікар з Балаклії Юрій Грошев. У нього є кіоск на ринку, де він продає медичні препарати. Там же він допомагає Пономаренкам роздавати маски людям на ринку.
Ця маленька дівчинка з великим серцем, у неї буде велике майбутнєЮрій Грошев
«Я замовляю в пані Юлії маски, приїжджаю до них, забираю, приношу до себе на ринок, в кіоск, і всім охочим роздаю. Я забезпечив цими масками всіх працівників ринку. Люди вже знають, що в мене є безкоштовні маски, приходять і просять. «Будь-ласка, дайте мені, моєму чоловікові, дитині…». Думаю, що моя робота не пропаде даром і хочу захистити більшість людей від цієї зарази. Вчора в кінці дня у мене залишилося дві маски, які висять на вітрині – щоб люди бачили. Я вже розповсюдив, по меншій мірі, до тисячі масок. Їду на виклик – беру масочки. Приїжджаю, дивлюся: люди без масок. «А чого ви без масок? Ви знаєте, що це за хвороба?...». І я їм презентую, плати ніякої не беру. Вчора, правда, одна жіночка принесла шоколадку і попросила передати дівчинці. Інша сказала, що в неї десь в шафі лежить клаптик тканини, «то я принесу, передасте». Я кажу: «Обов’язково передам». Я думаю, що спільними зусиллями, ми поборемо цю нечисть, яка увірвалась до нас в Україну. Ця маленька дівчинка з великим серцем, у неї буде дуже велике майбутнє. Якщо людина у такому віці і веде таку громадську діяльність… молодець», – розповів Юрій Грошев Радіо Свобода.
«Я спочатку подумала продати іграшки своєї молодшої сестри, але мама сказала, що це дуже хитро»
«Мені часто кажуть: «Для чого ви такий розголос зробили, що дитина шиє, бо «добро робиться тихо». А я кажу, що «добро робиться тихо» тими, у кого є гроші, ті можуть собі дозволити робити його тихо, але в нас немає такої можливості, бо інакше наше добро завершилося ще у минулому квітні, коли вона тільки іграшки почала шити», – каже мати дівчинки Юлія Пономаренко.
Це вже не вперше Аліса Пономаренко займається благодійністю. Хоча сама вона соромиться про це розповідати, вважає, що це звичайний стан речей. Зокрема, у 2019 році вона шила іграшки, які її мама викладала у фейсбук-спільноті «Зайка змінить світ» за символічні кошти, наприклад, 100 гривень за зайченя. Кошти за іграшки вони відправляли родинам з онкохворими дітьми. Часто люди переводили вдесятеро більші суми, тож мати дівчинки попросила надсилати кошти напряму родинам. Самі ж вони лише відправляли іграшки благодійникам у знак подяки. Юлія Пономаренко каже, що за рік вдалося зібрати близько 500 тисяч гривень. А почалося все зі збору коштів на лікування хлопчика з Алісиної школи.
«Минулої весни в школі у нас був благодійний ярмарок. У нас був хлопчик в школі, Валєра, він у 10-му класі був. У нього щось з кров’ю було, але я не знаю точно. І почався благодійний ярмарок, щоб зібрати йому на лікування гроші. Ми з мамою, напевно, півночі робили цукерки на паличці, карамельні. Я тоді їх продала на 80 гривень, але я розуміла, що цього недостатньо, тому що в мене бабуся від цієї хвороби померла, коли мені було півроку. Я кажу мамі, що треба якось допомогти. Мама сказала: «Шукай, як ти можеш допомогти». Я спочатку подумала продати всі іграшки своєї молодшої сестри, але мама сказала, що це дуже хитро. І от, я вам уже казала, коли ми пішли купувати мені телефон, а я вибрала машинку, в той же вечір я пошила перше зайченя. Ми пішли з моєю сестричкою в магазин, з татом і мамою. Сестричка тримала це зайченя, і до нас підійшов знайомий і пожартував, що купить його за 100 гривень. Я тоді сказала ні, він не продається, я вам його пошию, і з цього все і почалося. Я зрозуміла, що цим можна заробити гроші на благодійність», – розповідає Аліса.
Зрештою, хлопцю на лікування вдалося зібрати близько 200 тисяч гривень.
Аліса, поміж шиттям масок, встигає займатися в школі, бо вона п’ятикласниця, а всі уроки тепер онлайн. Крім того, вона також дистанційно займається у музичній школі, танцює і грається зі своїми братом і сестрою. На кошти, які їй продовжують надсилати небайдужі, щоб допомогти втілювати ініціативу в життя, батьки Аліси планують влаштувати їй окреме робоче місце.
