Народний депутат 3-го і 4-го скликань Верховної Ради Володимир Черняк помер 18 січня від коронавірусної хвороби COVID-19. Доктор економічних наук, у 1989 році він долучився до створення «Народного руху України». Ця організація стала локомотивом ідеї про відновлення незалежності України. Радіо Свобода згадує життя Володимира Черняка.
Повідомлення про смерть Володимира Черняка з’явилося на його фейсбук-сторінці 18 січня. Однак колишні колеги політика, з якими зв’язалося Радіо Свобода, не змогли одразу підтвердити його смерть – останні роки Черняк провів усамітнено, поза публічним простором.
Згодом донька народного депутата Тетяна Черняк повідомила, що його поховали 20 січня в селищі Чабани, що під Києвом.
Володимир Черняк народився 1941 року в селі Мнишин Рівненської області. У 1969 закінчив економічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Отримав ступінь доктора економічних наук із дисертацією на тему «Розвиток економіки як об’єкт пізнання та управління».
З 1985 року працював завідувачем відділу Інституту економіки Академії наук України (згодом – Національної академії наук). Народний депутат шести перших скликань парламенту, один із членів «Народного руху України» Іван Заєць, знайомий із Черняком із 1979 року, згадує, що той ще за радянських часів висловлювався на підтримку демократії та ринкової економіки.
У 1989 році він став співзасновником «Народного руху України» – національно-демократичної організації, згодом зареєстрованої як партія. Черняк був співавтором програми партії.
«Він був дуже сміливим чоловіком і сміливим ученим. Якщо брати, наприклад, «рухівську» і політичну діяльність, то він дуже часто заходив наперед, можливо, навіть ще не усвідомлюючи свого чину. Я пам’ятаю, наприклад, такі моменти, коли ми працювали над програмою «Народного руху України» під час підготовки до установчих зборів, які відбулися 8-10 вересня 1989 року. Тоді в нас ішла боротьба за формування мети діяльності «Руху». Він був чітко зорієнтований на те, що метою діяльності «Руху» має бути все-таки створення української національної державності й проголошення незалежності», – згадує Заєць.
У 1990 році «Рух» на 2-му з’їзді оголосив своєю метою досягнення незалежності України. Черняк, який наприкінці існування СРСР був депутатом Радянського Союзу, у 1990-му кандидував на посаду голови Ради міністрів України, але поступився Віталію Масолу.
1989 рік. Україна руйнує СРСР: Установчий з’їзд Руху у 20 фотографіях
Заєць згадує, що Черняк долучився до написання економічної доктрини «Руху», написав партійну концепцію подолання бідності.
«Це людина, яка продукувала свіжі думки. Він виступав за приватну власність, за домінування приватної власності, за ринкову економіку… Моє покоління, я вже, так би сказати, за ним ішов. Він наче й на «ти» був, але це вже було інше покоління. Ми його дуже високо цінували, він мав дуже високий авторитет серед рухівців, серед нас, і не тільки нас. Він був таким сміливим чоловіком і мав авторитет», – розповідає він.
Журналіст та публіцист Віталій Портников згадує, що Черняк був одним із перших, хто підтримав його під час роботи парламентським кореспондентом на з’їзді народних депутатів СРСР.
«Я намагався надати слово саме тим людям, які, на мою думку, уособлювали майбутнє. Володимир Черняк займав серед них особливе місце. Науковець із «ртутним» темпераментом, він переміг на виборах у Києві першого секретаря Київського міськкому партії – нечуваний символ змін! І мені дуже залежало, щоб кияни та всі українці чули думку свого обранця про ті драматичні події, які відбувалися на депутатських з’їздах», – написав Портников, коментуючи його смерть.
У 1992 Черняк протягом кількох місяців входив до Колегії з питань економічної політики Державної думи України, у 1994 – став членом Комісії президента з питань науки. У 1998 пройшов до Верховної Ради від «НРУ». Із 1995 по березень 1999-го був заступником голови «Руху».
У 1994 році Черняк змагався з Леонідом Косаківським за крісло голови Київської міської ради, фактично – мера столиці. Косаківський виграв у другому турі. У 2010 році журналіст Юрій Луканов напише для Радіо Свобода, що саме з цих виборів почалася історія фальсифікацій в Україні:
«Напередодні другого туру кандидат від впливового на той час Народного Руху України Володимир Черняк просто у студії відмовився дебатувати із своїм опонентом Леонідом Косаківським. Він зробив скандальну заяву, з якої запам’яталася одна фраза – «Не всі в Києві освиніли»…
Черняк виявив підготовку до фальсифікацій. На той час, якщо людина виїздила з місця проживання, дозволялося проголосувати заздалегідь. Володимир Черняк побачив, що на деяких дільницях у скриньках вже напхано повно бюлетенів – нібито проголосували ті, хто кудись їхав. А крім того, спостерігачі виявили кілька мішків із неврахованими бюлетенями, про які вони склали відповідні документи. Але ці мішки швидко були переховані. Звернення до міліції не допомагали – вона обслуговувала владу, яку тоді уособлював суперник Черняка Леонід Косаківський, і не реагувала на скарги. Після завершення виборів спостерігачів не допустили споглядати процес підрахунку голосів. Володимир Черняк твердить, що за Косаківським стояли ті ж люди, які потім організували фальсифікації і в Мукачевому», – писав Луканов.
У грудні 1999 року Черняк став заступником голови «Українського народного руху», з 2003 – входив до Центрального проводу «Української народної партії», був членом Ради партії до грудня 2005-го.
Окремі коментатори смерті Черняка нагадують про події 1999 року, коли фракція «Руху» в парламенті оголосила про недовіру своєму голові В’ячеславу Чорноволу. Заяву про недовіру зачитав Черняк.
Іван Заєць, згадуючи той час, каже – той період в історії «Руху» нікому не дався легко:
«Володимир Кирилович не від себе зачитував цей документ, а від фракції. Більшість фракції проголосувала за цей документ, і тому він його озвучив. Ясно, що озвучувати такий документ, спрямований проти політичних побратимів, не так легко. Тому зрозуміло, що йому далося це озвучення не так просто. І я думаю, що він у подальшому не один раз звертався до того моменту і ставив питання, чи правильно він це зробив, що погодився… Хоча озвучити рішення фракції в такій делікатній ситуації – це треба теж мати сміливість і певні переконання».
У парламенті 4-го скликання, з 2002 по 2006 рік, Черняк представляв блок Віктора Ющенка «Наша Україна». У вересні 2002-го, коли його фракція відмовилася приєднатися до нової парламентської більшості, Черняк назвав формування цієї більшості спробою узурпувати владу дев’ятьма фракціями.
«Це як в одному анекдоті, якщо говорити стосовно створення більшості, – «Колгосп створено, набираємо колгоспників». Зараз через Податкову адміністрацію, через прокуратуру, через органи внутрішніх справ, через суд, через підкуп буде формуватися більшість. Тому нас не задовольняють мотиви і методи», – заявив він тоді в ефірі Радіо Свобода.
До парламенту 5-го скликання у 2006-му Черняк балотувався від блоку «Пора-ПРП» – об’єднань партій «Пора» і «Реформи і порядок», але партія не пройшла до Верховної Ради.
Після цього Черняк з’являвся в медіа як експерт із питань економіки. Зокрема, коментуючи для Радіо Свобода економічну кризу 2009 року, він вказував на необхідність вливань у банківський сектор, щоб здолати кризу ліквідності, і заохочення виробництва. При цьому він не був прихильником емісії.
«Питання для нас таке: де взяти гроші? І це повинні бути не емісійні джерела. Але я не виключаю навіть наявність емісійних джерел. Але це треба колоти інвестиційною голкою в те місце, де буде віддача. Це може бути навіть цільова кредитна емісія, що робила Японія, що робили США під час Великої депресії. Це може бути навіть цільова грошова емісія найбіднішим верствам населення для того, щоб зростав платоспроможний попит», – міркував він.
За даними довідки «Україна офіційна», Черняк був автором або співавтором понад 150 наукових праць.
Іван Заєць згадує, що підбивав Черняка написати мемуари, але цього так і не сталося. Натомість, каже він, екснародний депутат в останні роки життя писав вірші, виступав із лекціями.
«Це людина, яка належить до опорних постатей наших цих останніх національно-визвольних змагань. Навіть на сьогодні це велика втрата, тому що цей досвід, який він мав, його дуже чітка українська позиція, я б сказав, україноцентрична така позиція сьогодні конче потрібна. Таких людей, із такими чіткими поглядами зараз дуже й дуже мало», – вважає він.