Доступність посилання

ТОП новини
15 Жовтень 2019, Київ 09:37

Тетяна Іванова: «Колись ми не вірили, що Крим захоплять»


Тетяна Іванова

Тетяна Іванова з 2001 року мирно жила в українському Криму – у Керчі, вона мала російський паспорт і український вид на проживання. 2014 року, за її словами, «одна її країна напала на іншу її країну». Так їй довелося робити нелегкий вибір. 2015 року Тетяна отримала українське громадянство.

Тетяна Іванова з дитинства подорожувала з батьками, на 12 років поїхала до Росії, де закінчила педагогічний інститут у Смоленську. Згодом вирішила повернутися до Керчі, де мирно жила та займалася улюбленою справою: ручною вишивкою. Після анексії Росією Криму Тетяна переїхала в Ірпінь. За її словами, тут спокійно і затишно.

«Не вірили, що це дійсно відбувається»

Наша зустріч відбувалася в символічному місці: у кафе «Кримський дворик», власники якого ‒ теж переселенці. Коли заговорили про події 2014 року, посмішка зникла з обличчя Тетяни.

Дуже страшно було в мирний час побачити військових і зрозуміти, що може початися реальна війна зі стріляниною, з бомбардуваннями, з танками, з кровопролиттям…
Тетяна Іванова

Ми не вірили, що все це дійсно відбувається. Тоді був мирний час, це зараз ми вже звикли до війни, її хоч і не видно поруч, а тоді був мирний час і те, що відбувалося, стало шоком. Коли ми в Криму побачили військових, спочатку не було зрозуміло, хто це. А потім уже зрозуміли, що це російські війська. Дуже страшно було в мирний час побачити військових і зрозуміти, що може початися реальна війна зі стріляниною, з бомбардуваннями, з танками, з кровопролиттям… Люди в Криму притихли від несподіванки», ‒ говорить Іванова.

За її словами, коли почався організований Росією в Криму «референдум», люди зрозуміли, що відбувається. Частина населення вирішила залишити півострів. Особливо ті, хто відкрито висловлював проукраїнську позицію.

«У нас на Майдан у Керчі прийшло 11 людей і всі – на фотографії. Всім, хто був на фото, реально могла загрожувати фізична розправа ‒ не від військових, а від гопників, які бігали з арматурою, вони бігали десятками та виловлювали кожного», ‒ згадує вона.

«Я просто закривала очі й виносила речі на смітник»

Сім’я Тетяни Іванової не могла виїхати одразу: чекали, поки дочка закінчить школу. Переїзд дався нелегко.

Я художниця, у мене було дуже багато матеріалів для рукоділля. Я просто закривала очі, кидала речі в коробку й виносила на смітник

«Ми в квартирі прожили 15 років, тому, звичайно, кімнати «обросли речами»... Я художниця, у мене було дуже багато матеріалів для рукоділля. Я просто закривала очі, кидала речі в коробку й виносила на смітник. Найбільше мені шкода було мішка з фрагментами тканини, бісером, намистом. Меблі ми роздавали. Бібліотеку вивезти не вийшло. Ми нікому не говорили, що їдемо в Дніпро. Говорили сусідам, що переїжджаємо до Сімферополя, щоб менше знали», ‒розповіла Іванова.

Під час нашої бесіди з Тетяною до неї час від часу підходять люди, вітаються. Тетяна ‒ дуже товариська. За її словами, вона сумує за тими часами, коли можна було йти вулицею й вітатися з кожним, тому що в Керчі всі один одного знали. У великих містах такого немає.

Тетяна Іванова використовує в своїх роботах гальку з кримських пляжів
Тетяна Іванова використовує в своїх роботах гальку з кримських пляжів

«Людина, яка жила біля моря, без моря вже не може»

Жінка щиро любить Керч, старовинні вулиці міста, історичні куточки. Зі сумом згадує гору Мітрідат, названу так на честь царя Пантікапея ‒ столиці Боспорського царства, що існувало на місці колишньої Керчі.

Керч ‒ місто з величезною історією, ми дійсно ходили по історії й гадки не мали, що так не скрізь

«Якщо піднятися на Мітрідат, то побачите «Мітрідатове сідло»: два великих камені, де сидів цар Мітрідат і дивився на округу. Мені дуже не вистачає цих каменів. Керч ‒ місто з величезною історією, ми дійсно ходили по історії й гадки не мали, що так не скрізь. Ти йдеш, а в тебе під ногами шматочки давньогрецької кераміки. Це місто-історія. Ти постійно, як у музеї», ‒ згадує Тетяна.

За її словами, після переїзду однією з найбільших втрат стала неможливість постійно бачити море: «Людина, яка жила біля моря, без моря вже не може». Жінка шкодує, що так і не встигла з’їздити до Ялти, подивитися на Новий Світ і печерні міста.

«Коли живеш у Криму, здається, що ти все встигнеш. Дочка поїздила, а я толком не була ніде. Я не бачила нічого, тільки наш степовий Крим», ‒ каже Тетяна.

«Знайшла щастя в Ірпені»

Після переїзду з Криму сім’я Тетяни Іванової деякий час жила в Дніпрі, але пізніше вони переїхали. І, як каже Тетяна, «знайшли свій спочинок у Ірпені».

«Дніпро ‒ прекрасне місто, а річка шириною з море. Очі закриєш ‒ вода хлюпоче об каміння, чайки, здається, навіть кричать, але розумієш, що повітря не те. Коли переїхали в серпні 2017 року до Ірпеня, я стала щасливою. Містечко маленьке, можна зустріти знайомі обличчя, все спокійно, мені подобається. І вже й гострота переживань пройшла. Час лікує», ‒ розповідає Тетяна.

Коли переїжджала зі своєю родиною, взагалі не була адаптована до життя у великих містах: «...такі собі розтяпи з села приїхали», ‒ зазначає вона. Жінка згадує: «Ми психологічно були абсолютно іншими, не підготовленими до життя у великому місті. Ми були наївні, але потім уже трошки «відростили зуби», тому що без цього ніяк. Ще звикли з усіма вітатися. Є таке кримське: зустрів знайомих ‒обіймаєшся. Такі були відкриті відносини, а у великих містах люди більш закриті й весь час поспішають».

Тетяна Іванова
Тетяна Іванова

Після переїзду Іванова записалася на курси української мови. З роботою було простіше, тому що вона професійно займається вишивкою. Навіть коли немає замовлень, Тетяна постійно щось майструє. За її словами, це потреба, яка є в кожної творчої людини.

«Ти не можеш цього не зробити. Ті, хто малює, не можуть спокійно дивитися на полотно, тому що хочеться намалювати щось. А я не можу спокійно дивитися на намистини, мені хочеться їх пришити», ‒ каже кримчанка.

Тетяна обожнює дітей. Багато розповідає про свою дочку, яка навчається програмуванню в КПІ. Каже, що переїзд у велике місто в її дочки був запланований ще зі школи.

«Дуже не вистачає батьків»

Батьки Тетяни залишилися в Криму, вона щодня спілкується з ними у Skype, але після переїзду на материкову Україну в Керч Тетяна більше не приїжджає.

Колись ми не вірили, що Крим захоплять. Ми сміялися й думали, що це ненадовго

«Мені дуже їх не вистачає. Але їхати не можу. Я дружу з людьми, які зовсім не в’їзні до Криму. Я б не хотіла ризикувати. Навіщо? Колись ми не вірили, що Крим захоплять. Ми сміялися й думали, що це ненадовго. Навіщо я буду сміятися вдруге? Ми вже на воду дмухаємо», ‒ ділиться переживаннями Тетяна.

За її словами, вона не спілкується з багатьма знайомими, які залишилися в Керчі, оскільки люди змінилися: «Вони не бачать сенсу в моїх словах, а я не бачу сенсу в їхніх. У нас різна правда, і кожен із нас думає, що інший живе в задзеркаллі».

Тетяна каже, що не може тепер будувати плани на майбутнє, як це було в мирний час, але мріє про виставку своїх робіт і подорожі.

Авторка матеріалу ‒ Лілія Євдокимова, студентка 4 курсу Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG