Українські війська продовжують використовувати високоточні ракетні системи, надані США, для ураження російських ліній постачання в окупованих частинах півдня України, а Київ сигналізує про можливий початок великого контрнаступу в південному регіоні.
Високомобільні артилерійські ракетні системи (HIMARS), надані Сполученими Штатами Україні, мають більший радіус дії, вищу точність і швидкість стрільби, порівняно з системами радянської розробки, які використовували російські та українські сили. Їх використання дозволило Україні вражати цілі, такі, як Антонівський міст, який перетинає річку Дніпро в Херсонській області, що, на думку військових аналітиків, ускладнить російським військам мати безперебійне постачання та захист захоплених ними земель.
Але в той час, як нова західна зброя та зростання точних ударів вказують на зростання імпульсу з українського боку, питання в тому, чи здатен Київ розпочати наступ, щоб повернути та утримати територію на півдні, яку Росія окупувала з перших днів свого вторгнення?
Щоб дізнатися більше, Радіо Свобода поспілкувалося з Крісом Догерті, колишнім чиновником Пентагону та співробітником Центру нової американської безпеки – аналітичної установи у Вашингтоні.
– Українські офіційні особи заявили, що вони планують відвоювати південь України до кінця вересня, і ми вже бачимо посилення бойових дій навколо Херсону, оскільки українські війська повільно відвойовують там частину території. Це є досяжною метою для українців?
Якщо Херсон і територію навколо нього, то, можливо, вони можуть бути успішними до кінця вересня
– Я думаю, це залежить від того, як ви визначаєте південь України. Я думаю, якщо це визначити як Херсон і територію навколо нього, то, можливо, вони можуть бути успішними до кінця вересня.
Але якщо включити Крим і решту півдня України, то я думаю, що відповідь буде «ні». Ймовірно, це недосяжно, враховуючи техніку та запаси ресурсів, які українці мають на цей момент.
– Київ завдавав ударів по російських лініях постачання за допомогою HIMARS, подарованих США, а також останнім часом зосереджувався на інших важливих цілях. Чи така поведінка з боку України створює передумови для контрнаступу для повернення Херсону?
– Я думаю, що теоретично відповідь на перше запитання буде «так». Хоча ми бачили, як HIMARS по-різному використовувалися українцями під час бойових дій на Донбасі, і це стосується деяких критичних відмінностей і рішень як для українських планувальників, так і для планувальників НАТО.
На Донбасі українці використовували HIMARS, щоби, по суті, зупинити наступ Росії, послаблюючи її вогневу міць, а також вражаючи командні пункти
На Донбасі українці використовували HIMARS, щоби, по суті, зупинити наступ Росії, послаблюючи її вогневу міць і матеріально-технічне забезпечення, а також вражаючи командні пункти. Коли ви вражаєте подібні цілі, це може позбавити іншу сторону боєприпасів і обладнання, а потім призвести до того, що противник вичерпається, оскільки їх командирів більше немає, щоб вказувати військам, що робити. Особливо це стосується російських [військових], які мають досить централізовану систему командування та контролю. Як тільки ви відрізаєте голову, тіло не має тенденції функціонувати нормально.
Отже, на Донбасі Україна намагалася зупинити кровотечу, яка сталася... в тих напружених боях, і стабілізувати ситуацію, але доктринальне використання HIMARS у західних збройних силах полягає в тому, щоб використовувати їх для підготовки до нападу. Можливо, саме так вони використовуються зараз.
Те, що ми можемо побачити, є різновидом повзучого наступу
Проблема з підготовкою до наступу – і я думаю, що це викликає занепокоєння планувальників НАТО та США, – полягає в тому, що вони не впевнені, що українці мають достатню кількість людей, матеріальних засобів і боєприпасів, щоб справді здійснити наступ, який може пробити російські лінії.
Натомість те, що ми можемо побачити, є різновидом повзучого наступу, подібного до того, що ми бачили у росіян, коли вони просувалися вперед на Донбасі. Відбудуться бої з великими втратами в людях і техніці, а просуватимуться лише на кілометр або два за раз.
– Ми чули, як багато західних офіційних осіб, у тому числі нещодавно Річард Мур, голова британської МІ-6, висловлювали думку про те, що Росія може «ось-ось вичерпатися» в Україні. Росіянам буде складно постачати живу силу та матеріальні засоби протягом найближчих тижнів. Чи згодні ви з цією оцінкою і в чому ви бачите динаміку Росії на цей момент?
Планувальники НАТО та США не впевнені, що українці мають достатню кількість людей, засобів і боєприпасів, щоб справді здійснити наступ
– Я не думаю, що росіяни перебувають на межі колапсу, а якщо це було, то, ймовірно, й з українцями така ж ситуація була.
Причина цього – в тому, що якщо ви подивитеся на загальні показники втрат з обох боків, ви побачите, наскільки вони ґрунтовні. Для людей, які є фанатами боксу, зараз ми перебуваємо в 12 або 13 раундах 15-раундового бою, і ці дві сторони від самого початку наносять удари один одному. Тепер обоє запаморочені, і кожен намагається з’ясувати, як завдати останнього удару, щоб переломити ситуацію на місцях до того, як настане зима і стратегічні розрахунки дійсно почнуть змінюватися.
Я б насправді сказав, що одна з причин терміновості з українського боку полягає в тому, що вони знають, що стратегічний розрахунок змінюється на користь Росії, коли настає холодна погода і певні поставки газу до Європи припиняються.
– Ви зауважили, що зима для українців у певному сенсі є дедлайном. Іншим, схоже, є бажання російських офіційних осіб анексувати частину або всю південну Україну восени. Як ці часові обмеження впливають на стратегічні розрахунки як для Києва, так і для його західних партнерів?
– Я вважаю, що спроби Росії анексувати частину України здебільшого безглузді, тому що вони не будуть визнані на міжнародному рівні. Росія намагатиметься сказати, що це [їхня] територія, і використовуватиме це як причину, щоб сказати, чому їх там не можна атакувати, але я просто не вважаю це серйозною загрозою.
Загроза відключення газу Європі посеред зими є реальною. Раніше Росія використовувала газ як політичну зброю, і я думаю, що ми знову це побачимо
Але загроза відключення газу Європі посеред зими є реальною. Це те, що ми бачили, як раніше Росія використовувала газ як політичну зброю, і я думаю, що ми знову побачимо, як це ще раз використовують як політичну зброю.
Я вважаю, що українці надзвичайно стурбовані тим, що згуртованість західного світу, який утримує їхні війська на плаву, погіршиться, коли настання холодів дійсно почне змушувати європейців сумніватися, чому вони так багато жертвують заради України. З лютого до цього часу ми бачили згуртованість, і вона не зникне раптово, але існує значна ймовірність того, що згуртованість і рішучість Заходу можуть піти на спад через брак енергоносіїв.
Тому я думаю, що українці правильно бачать політичні розрахунки військової стратегії, і ці політичні виміри спонукають їх до більш агресивного поштовху для контрнаступу, особливо на півдні.
Українці правильно бачать політичні розрахунки військової стратегії, і ці політичні виміри спонукають їх до більш агресивного поштовху для контрнаступу, особливо на півдні
З іншого боку, я вважаю, що НАТО розглядає військові чинники і бачить, що Київ не має резервів живої сили та матеріальних засобів, щоб розпочати великий наступ, і, якщо вони це зроблять, він може стати черговою м’ясорубкою.
Це надзвичайно масштабний конфлікт у другій за величиною країні в Європі, і я думаю, що [Києву] буде важко підтримувати всі ці різні фронти на півночі, сході та півдні, і в той же час зібрати достатньо живої сили, щоб розпочати наступ. Отже, з боку НАТО є заклик почекати довше, можливо, до весни 2023 року, коли Україна справді зможе накопичити багато сил для цього.
Проблема – в тому, що час працює на обидві сторони, і Росія також може відновити частину своєї наступальної чи оборонної потужності до 2023 року. Україна також має занепокоєння – теж не безпідставне, – що до того часу рівень їхньої підтримки може зменшитися, тож вони відчувають, що потрібно діяти якнайшвидше.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
