Журналісти усіх провідних засобів масової інформації світу працюють в Україні, висвітлюючи широкомасштабну війну, розпочату Росією. Переважно це репортери і кореспонденти, які до цього вже працювали в інших гарячих точках, зокрема у Сирії. Про те, чому війну, яка триває в Україні, вони вважають особливою – журналісти розповіли під час круглого столу «Журналісти на війні», організованого Українською службою «Голосу Америки».
Британський фотограф Пол Конрой – член ради опікунів лондонського «Фронтлайн Клуб» та один із засновників відділення організації у Львові, де він тренує українських журналістів, продюсерів та іноземних фрілансерів, які не мають підтримки великих організації, навичкам безпеки, зокрема наданню першої медичної допомоги у фронтових умовах. У 2012 році в Сирії Конрой був важко поранений і пережив напад, під час якого загинула його колега, легендарна військова кореспондентка Марі Колвін. За його мемуарами «Під дротом» про події в Сирії зняли голлівудський фільм «Приватна війна» та однойменний документальний фільм. У Львові Пол Конрой супроводжував голлівудську актрису та посла доброї волі ООН Анджеліну Джолі.
Пол Конрой про війну в Україні:
– Це ситуація тотальної війни на фронтах, на передовій.
Ви стикаєтеся з великою зброєю масового ураження на полі бою. У масштабах, що лише з часом наростають до масових, як-от у Сирії, люди звикають до цього.
Тут обмежень не було з самого початку. Тому ви маєте хибне відчуття, що тут є багато нормальності в житті. Однак у місцях, де пролягає фронт, це справжня війна.
У місцях, де пролягає фронт, це справжня тотальна війна
На відміну від багатьох попередніх воєнних конфліктів, журналісти мають можливість майже скрізь користуватися інтернетом, мати доступ до засобів зв'язку, соціальних мереж.
Це добре для редакторів у Лондоні, тому що вони можуть мати цілий масив інформації перед собою. І це справді щось відносно нове.
Я думаю, коли ми були в Лівії, такі можливості й комунікація тільки починалися. Це чудовий інструмент для фокусування своїх ресурсів. Коли я працював у газеті «Sunday Times» у редакції постійно думали, куди нас з Марі відправити. Тепер це не є проблемою, тому що загалом ви можете побачити, куди саме треба посилати журналістів.
Але, це може спрацювати і проти журналістів. Бо їх можуть вирахувати за допомогою даних стільникового зв’язку, як це сталося з Полом та Марі у Сирії.
Робота на війні вимагає неупередженості. Але неупередженість іноді може бути досить неприємною, переобтяжує. Бо не обов’язково існує інша, рівна їй протилежна та збалансована точка зору. Я думаю, що намагатися знайти цей баланс складно, але це не є неможливим.
Але я особисто сказав би комусь, хто бачив убивства: «Не вигадуйте приємнішу назву. Якщо вони вбивають немовлят, то вони вбивають немовлят, і це вбивство».
У контексті цього конфлікту, я гадаю, вам буде важко знайти когось, хто просував би лінію Путіна. Тому що 20 років нас годували цим наративом, що Путін – майстер пропаганди, темного мистецтва. А на ділі це не так.
Майкл Вейс – журналіст-розслідувач, директор News Line Magazine, який понад 10 років висвітлює міжнародні теми із фокусом на Близькому Сході та Росії. Співавтор бестселера за версією газети «New York Times» – «ІДІЛ: В середині Армії терору» та автор дослідження «Загроза нереальності: як Кремль використовує інформацію, культуру та гроші».
Майкл Вейс про особливість цієї війни:
– Як вам скаже будь-хто, хто працює у західних ЗМІ, складність полягає в зобов’язанні бути об’єктивним або здаватися об’єктивним. Я часто стикався з цим, висвітлюючи сирійську війну. Багато інформаційних організацій повторювали тези російського МЗС, включно з теоріями змови, без жодного сумніву та скепсису. Тоді як ці теорії можна було легко спростувати лише за допомогою мінімального розслідування.
Втім, із часом ЗМІ покращили своє вміння працювати із офіційною позицією урядів, яка здебільшого є відверто неправдивою.
Я помітив різке перекалібрування багатьох відомих медіа-організацій у тому, як вони мають справу із заявами російського уряду щодо війни в Україні. Тобто зараз вони працюють із цим значно краще, ніж із заявами російського уряду щодо війни в Сирії.
Наразі Україна співпрацює з міжнародними партнерами у проведенні розслідувань воєнних злочинів і злочинів проти людяності. І я, безумовно, вважаю, що журналісти відіграють у цьому вирішальну роль. Не лише ті, хто, на місцях опитує свідків, фотографує та знімає відео.
Це також і розслідувачі, які працюють із відкритими джерелами, як-от Bellingcat. Вони проробили неймовірну роботу не лише стосовно України, а й інших тем, просто перевіряючи інформацію, яка поширюється інтернетом.
Тож так, я вважаю, що журналісти мають моральний обов’язок вести хроніку звірств.
Я робив інтерв’ю з декількома очевидцями подій у Бородянці, які розповіли про те, що вони побачили за понад 40 днів російської окупації. Вони хочуть, аби про ці факти знали. Вони розуміють важливість того, щоб їхню історію почули у світі.
Голоси мирних жителів є важливими ще й тому, що це не є звичайне зіткнення двох армій. Ця війна спрямована, у першу чергу, проти цивільного населення.
У Бородянці магазини, ресторани та житлові будинки зруйновані вщент. Коли я був там, екстрені служби витягували людей з-під завалів, піднімаючи тони бетону.
Тут немає нічого військового. Це просто акт дикості
Вцілілі будівлі були просто розграбовані російськими окупантами. Я заходив у багатоквартирні будинки, де були спустошені коробки з прикрасами, одяг витягнутий із гардеробу, фотоальбоми розірвані. Весільні фотографії однієї пари були розкидані по всій спальні як акт осквернення.
Найгірше, що я бачив, це сліди дефекації російського солдата на підлозі кухні молодої пари, прямо на чоловічий халат. Тут немає нічого військового. Це просто акт дикості. Це акт чистої патологічної ненависті. І на заході це мають розуміти, що це не звичайна війна. Використовується дуже брудна і нелюдська тактика.
Це вже сам по собі тріумф української нації та українського народу
І тому, загальний моральний імператив, наратив, на Заході є дуже проукраїнським.
Дуже важко знайти будь-яку велику новинну організацію, за винятком одного чи двох ведучих на Fox News – але репортажі на Fox News досить хороші – які були б справжніми апологетами Путіна.
Мабуть, це вже сам по собі тріумф української нації та українського народу.
