– Чим був для України «золотий» вересень 1939 року? Один із українських оглядачів назвав ці події «єдністю зі звірячим обличчям», що головне виділили б Ви?
–Я вважаю, що, перш за все, події 1939 року треба оцінювати як початок Другої світової війни. Договір Молотова Ріббентропа, який у таємному протоколі визнав Західну Україну за Радянським Союзом, – це був початок Другої світової війни. Це було б дуже по-радянськи казати, що все-таки це була прогресивна подія, бо возз’єднала український народ. Це була трагедія для мільйонів людей, у тому числі для українців.
– У якому ключі повинна говорити про воєнні події український прем’єр Юлія Тимошенко, яка буде разом із російським лідером Володимиром Путіним 1 вересня в Польщі брати участь у відзначенні 70-х роковин від початку Другої світової війни? У Польщі, зокрема, деякі оглядачі, хоча і не вірять, що це можливо сьогодні, але вважають, що Росія мала б офіційно вибачитися за пакт Молотова-Ріббентропа і виплачувати народам, які потерпіли, компенсацію.
– Можливо, що я у Вас буду дисидентом. Але я не вважаю, що головним завданням будь-яких прем’єрів, у тому числі України й Росії, є сперечатися офіційно про проблеми історії 70 років тому. Подумайте, чи Ви би хотіли, щоб у 1914 році, щоб прем’єри чи царі говорили про події Кримської війни – хто за це винен? На мою думку, прем’єри України і Росії повинні розмовляти про відносини в наш час, і тут є досить багато про що говорити. Зокрема, про основне питання, чи Росія приймає те, що Україна є незалежною державою. Скажу відверто, я згоден з тими аналітиками сучасної ситуації, які вважають, що панівний клас Росії, що ці лідери недемократичної Росії хочуть Україну позбавити незалежності.
– Саме Росія виносить історичні питання на нинішній порядок денний українсько-російських відносин на найвищому рівні, офіційно виступає проти «фальсифікації історії», зокрема Другої світової війни. А в Україні лунають заклики до збільшення державного фінансування історичних досліджень, популяризації історичних знань. Чи це адекватна відповідь?
–Тут я з Вами абсолютно згоден. Україні треба підтримувати історичні дослідження, сприяти тому, щоб популярні історичні видання дійшли в руки дітей, молоді. Але, знаєте, я належу до покоління, яке пам’ятає радянські кампанії (я жив у так званій народній Польщі), кампанії проти Тіта, проти Мао, проти американських імперіалістів. Чи ми хочемо, щоб в Україні велися державні кампанії, де будуть казати «як нас навчає великий вождь Ющенко, треба давати відсіч російським фальсифікаторам»? Це буде несерйозно.
– Ви згадали про серйозну загрозу для української незалежності. На що тоді Україна може розраховувати сьогодні, щоб її захистити?
– Бачите, ті люди, які тепер є ворогами України, я думаю, що вони погані історики, хоч вони хочуть всіх навчати, що думати про історію. Майже 20 років минуло від кінця Союзу, люди, яким 35 років і менше в Україні, ніколи не були піонерами, ніколи не були в комсомолі. Мені здається, що в сучасній Україні треба виховувати громадян у свободі, реформувати економіку, боротися проти корупції. Якщо Україна буде функціонувати як демократична країна, де є чесні суди і вільна преса, де люди можуть спілкуватися зі світом, – це буде найбільша гарантія української незалежності.
(Прага – Київ)
–Я вважаю, що, перш за все, події 1939 року треба оцінювати як початок Другої світової війни. Договір Молотова Ріббентропа, який у таємному протоколі визнав Західну Україну за Радянським Союзом, – це був початок Другої світової війни. Це було б дуже по-радянськи казати, що все-таки це була прогресивна подія, бо возз’єднала український народ. Це була трагедія для мільйонів людей, у тому числі для українців.
– У якому ключі повинна говорити про воєнні події український прем’єр Юлія Тимошенко, яка буде разом із російським лідером Володимиром Путіним 1 вересня в Польщі брати участь у відзначенні 70-х роковин від початку Другої світової війни? У Польщі, зокрема, деякі оглядачі, хоча і не вірять, що це можливо сьогодні, але вважають, що Росія мала б офіційно вибачитися за пакт Молотова-Ріббентропа і виплачувати народам, які потерпіли, компенсацію.
– Можливо, що я у Вас буду дисидентом. Але я не вважаю, що головним завданням будь-яких прем’єрів, у тому числі України й Росії, є сперечатися офіційно про проблеми історії 70 років тому. Подумайте, чи Ви би хотіли, щоб у 1914 році, щоб прем’єри чи царі говорили про події Кримської війни – хто за це винен? На мою думку, прем’єри України і Росії повинні розмовляти про відносини в наш час, і тут є досить багато про що говорити. Зокрема, про основне питання, чи Росія приймає те, що Україна є незалежною державою. Скажу відверто, я згоден з тими аналітиками сучасної ситуації, які вважають, що панівний клас Росії, що ці лідери недемократичної Росії хочуть Україну позбавити незалежності.
– Саме Росія виносить історичні питання на нинішній порядок денний українсько-російських відносин на найвищому рівні, офіційно виступає проти «фальсифікації історії», зокрема Другої світової війни. А в Україні лунають заклики до збільшення державного фінансування історичних досліджень, популяризації історичних знань. Чи це адекватна відповідь?
–Тут я з Вами абсолютно згоден. Україні треба підтримувати історичні дослідження, сприяти тому, щоб популярні історичні видання дійшли в руки дітей, молоді. Але, знаєте, я належу до покоління, яке пам’ятає радянські кампанії (я жив у так званій народній Польщі), кампанії проти Тіта, проти Мао, проти американських імперіалістів. Чи ми хочемо, щоб в Україні велися державні кампанії, де будуть казати «як нас навчає великий вождь Ющенко, треба давати відсіч російським фальсифікаторам»? Це буде несерйозно.
– Ви згадали про серйозну загрозу для української незалежності. На що тоді Україна може розраховувати сьогодні, щоб її захистити?
– Бачите, ті люди, які тепер є ворогами України, я думаю, що вони погані історики, хоч вони хочуть всіх навчати, що думати про історію. Майже 20 років минуло від кінця Союзу, люди, яким 35 років і менше в Україні, ніколи не були піонерами, ніколи не були в комсомолі. Мені здається, що в сучасній Україні треба виховувати громадян у свободі, реформувати економіку, боротися проти корупції. Якщо Україна буде функціонувати як демократична країна, де є чесні суди і вільна преса, де люди можуть спілкуватися зі світом, – це буде найбільша гарантія української незалежності.
(Прага – Київ)
