Святвечір, або ж, за церковною назвою, Надвечір’я Різдва Христового, – один з найбільш шанованих днів для всіх християн, і східного, і західного обрядів, зазначає прес-секретар Київської патріархії УПЦ Ігумен Євстратій. За древньою традицією і біблійною і церковною свято починається з вечора – з духовних і матеріальних приготувань.
«Найперше ми святкуємо подію Різдва Христового – це не стільки День Народження Ісуса Христа (як це часто сприймається), а саме подія Різдва Христового. Бог Предвічний стає людиною для того, щоб людину повернути для єдності з Богом. Саме тому від Різдва Христового – події, яка є найважливішою в людській історії - і встановлено відлік часу», – сказав Ігумен Євстратій.
Традиції святкування саме українського Різдва тісно переплелися з дохристиянськими віруваннями, переконаний доктор богословських наук і філософії Дмитро Степовик. За його словами, язичницькі традиції (багатобожжя, ідолопоклонство) залишилися сьогодні в нас. Вони зовсім не переплітаються з християнством, бо є його протилежністю. Вони існують паралельно, оскільки дохристиянська історія українського народу була довшою, ніж християнська, а християнська, ми точно знаємо, триває 1021 рік, зазначив доктор богословських наук і філософії.
«Ці традиції ввійшли у підсвідомість українського народу. Дідуха ставили, не знаючи символіки; не знаючи, що це сніп, як символ врожаю, символ добра; також не розуміли символіки 12 страв. Але це ввійшло в глибокі традиції, тому це свято понад усіма святами», – сказав Дмитро Степовик.
Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих, зазначає етнограф Олексій Доля. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами. «Вважалося, що в цей вечір збираються всі померлі, вся родина і тому навіть залишали ложки, залишали кутю та узвар, страви, для того, щоб могли прийти душі померлих і теж відсвяткувати Різдво. Ялинка до нас в Україну прийшла набагато пізніше. Але давня традиція пов’язана з культом предків – це дід, сніп, дідух».
На Святвечір життя Львівщини немов завмирає
На Галичині збереглася традиція тихого Святого Вечора, її дотримувались і у радянський час, коли заборонялось відзначати християнські свята. Завжди це був час для роздумів і внутрішнього спокою, час переосмислення і нових сподівань, розповідає львівська кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук:
З першою зіркою на небі на столі застеляють нову скатертину, запалюють свічку. Традиційно готують 12 пісних страв - борщ з грибними вушками, вареники з картоплею і капустою, рибу, картопляні голубці, узвар, пампухи і неодмінно кутю.
На Святвечір збираються в родинному колі, пригадують тих, хто далеко від домівки чи відійшов у світ вічний. Кутею діляться з людьми потребуючими і хворими. Адже найважливіша суть Празника, як духовно людина приготувалась до народження Спасителя і усвідомлює це таїнство.
Уже зранку 7 січня з нагоди Різдва Христового в усіх храмах міст та сіл Галичини відбуваються урочисті Божественні літургії, а вже пообіді на вулицях можна зустріти вертепи і колядників, які несуть один одному радісну новину Христового народження.
На Дніпропетровщині традиція святкування Різдва зміцніла за часів козацтва
Запорожці відзначали Новий рік також 1 січня, а 7 січня на Різдво козаки збирались на загальні ради – підбивати підсумки та обирали нове керівництво, розповідає дніпропетровська кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська:
Вранці 7 січня, щойно завершується всенощна Різдвяна служба у храмах, козаки більшістю голосів обирають отамана та писаря. Після молитви починають власне дискусії про насущні проблеми організації. Усе – за канонами козацької демократії. А опісля обіду – традиційний борщ та козацький куліш.
Зараз усе відбувається більш-менш спокійно, а от у 17–18 століттях козацька верхівка боялася різдвяних свят, як вогню. Саме тоді на Січі проводили вибори, можна разом було втратити й посаду і майно. «Упродовж тижня козаки з’їжджались в кіш, на Січ, аби все перерозподілити. Це були великі збори, рада. Старшина мала бути присутня обов’язково. І ось у них розпочинався переділ землі, угідь і перевибори старшини й отамана», – розповіла історик Алла Москалець.
Православні та католики зустрічають Різдво не разом
Християни західного обряду (римо-католики, більшість протестантів) відзначають Різдво за григоріанським календарем, а частина вірних східного обряду (православних та греко-католиків) – за старим юліанським календарем, який нині «відстає» на 13 днів.
При цьому більшість православних церков – 10 із 14 так званих канонічних, починаючи зі Вселенського Константинопольського патріархату, – уже перейшла на модернізований новоюліанський календар, у якому святкування календарних свят, що відзначаються за певною датою, збігається з загальноприйнятим григоріанським, але Великдень і пов’язані з ним свята залишаються, як за «старим стилем».
На юліанському ж календарі наразі все ще залишаються в православному світі Російська (і її підрозділи), Сербська, Грузинська та Єрусалимська православні церкви, а також українські православні, що їх залічують до «неканонічних», а серед інших церков східних обрядів – наприклад, українські греко-католики чи, скажімо, Вірменська апостольська церква.
Як зазначає історик Наталія Шліхта, доречно було б об’єднати ці дві дати і відзначати Різдво в один день, адже логічно завершивши піст, відсвяткувати Різдво, а вже за ним і Новий рік.
«В богословському відношенні це насправді дуже складне питання. До того ж, це частково також і психологічне питання. Властивість людської психології – це опиратися до всього нового. Були ж намагання провадити григоріанський календар в церкві ще в 17 столітті», – розповіла Наталія Шліхта.
За давньою традицією, у Святвечір за столом із 12 страв має зібратися вся родина. Не годиться спізнюватись до святкової вечері, бо цілий рік людина буде блукати в дорозі. Під час трапези не можна виходити з-за столу та голосно розмовляти.
«Найперше ми святкуємо подію Різдва Христового – це не стільки День Народження Ісуса Христа (як це часто сприймається), а саме подія Різдва Христового. Бог Предвічний стає людиною для того, щоб людину повернути для єдності з Богом. Саме тому від Різдва Христового – події, яка є найважливішою в людській історії - і встановлено відлік часу», – сказав Ігумен Євстратій.
Традиції святкування саме українського Різдва тісно переплелися з дохристиянськими віруваннями, переконаний доктор богословських наук і філософії Дмитро Степовик. За його словами, язичницькі традиції (багатобожжя, ідолопоклонство) залишилися сьогодні в нас. Вони зовсім не переплітаються з християнством, бо є його протилежністю. Вони існують паралельно, оскільки дохристиянська історія українського народу була довшою, ніж християнська, а християнська, ми точно знаємо, триває 1021 рік, зазначив доктор богословських наук і філософії.
«Ці традиції ввійшли у підсвідомість українського народу. Дідуха ставили, не знаючи символіки; не знаючи, що це сніп, як символ врожаю, символ добра; також не розуміли символіки 12 страв. Але це ввійшло в глибокі традиції, тому це свято понад усіма святами», – сказав Дмитро Степовик.
Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих, зазначає етнограф Олексій Доля. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами. «Вважалося, що в цей вечір збираються всі померлі, вся родина і тому навіть залишали ложки, залишали кутю та узвар, страви, для того, щоб могли прийти душі померлих і теж відсвяткувати Різдво. Ялинка до нас в Україну прийшла набагато пізніше. Але давня традиція пов’язана з культом предків – це дід, сніп, дідух».
На Святвечір життя Львівщини немов завмирає
На Галичині збереглася традиція тихого Святого Вечора, її дотримувались і у радянський час, коли заборонялось відзначати християнські свята. Завжди це був час для роздумів і внутрішнього спокою, час переосмислення і нових сподівань, розповідає львівська кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук:
З першою зіркою на небі на столі застеляють нову скатертину, запалюють свічку. Традиційно готують 12 пісних страв - борщ з грибними вушками, вареники з картоплею і капустою, рибу, картопляні голубці, узвар, пампухи і неодмінно кутю.
На Святвечір збираються в родинному колі, пригадують тих, хто далеко від домівки чи відійшов у світ вічний. Кутею діляться з людьми потребуючими і хворими. Адже найважливіша суть Празника, як духовно людина приготувалась до народження Спасителя і усвідомлює це таїнство.
Уже зранку 7 січня з нагоди Різдва Христового в усіх храмах міст та сіл Галичини відбуваються урочисті Божественні літургії, а вже пообіді на вулицях можна зустріти вертепи і колядників, які несуть один одному радісну новину Христового народження.
На Дніпропетровщині традиція святкування Різдва зміцніла за часів козацтва
Запорожці відзначали Новий рік також 1 січня, а 7 січня на Різдво козаки збирались на загальні ради – підбивати підсумки та обирали нове керівництво, розповідає дніпропетровська кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська:
Вранці 7 січня, щойно завершується всенощна Різдвяна служба у храмах, козаки більшістю голосів обирають отамана та писаря. Після молитви починають власне дискусії про насущні проблеми організації. Усе – за канонами козацької демократії. А опісля обіду – традиційний борщ та козацький куліш.
Зараз усе відбувається більш-менш спокійно, а от у 17–18 століттях козацька верхівка боялася різдвяних свят, як вогню. Саме тоді на Січі проводили вибори, можна разом було втратити й посаду і майно. «Упродовж тижня козаки з’їжджались в кіш, на Січ, аби все перерозподілити. Це були великі збори, рада. Старшина мала бути присутня обов’язково. І ось у них розпочинався переділ землі, угідь і перевибори старшини й отамана», – розповіла історик Алла Москалець.
Православні та католики зустрічають Різдво не разом
Християни західного обряду (римо-католики, більшість протестантів) відзначають Різдво за григоріанським календарем, а частина вірних східного обряду (православних та греко-католиків) – за старим юліанським календарем, який нині «відстає» на 13 днів.
При цьому більшість православних церков – 10 із 14 так званих канонічних, починаючи зі Вселенського Константинопольського патріархату, – уже перейшла на модернізований новоюліанський календар, у якому святкування календарних свят, що відзначаються за певною датою, збігається з загальноприйнятим григоріанським, але Великдень і пов’язані з ним свята залишаються, як за «старим стилем».
На юліанському ж календарі наразі все ще залишаються в православному світі Російська (і її підрозділи), Сербська, Грузинська та Єрусалимська православні церкви, а також українські православні, що їх залічують до «неканонічних», а серед інших церков східних обрядів – наприклад, українські греко-католики чи, скажімо, Вірменська апостольська церква.
Як зазначає історик Наталія Шліхта, доречно було б об’єднати ці дві дати і відзначати Різдво в один день, адже логічно завершивши піст, відсвяткувати Різдво, а вже за ним і Новий рік.
«В богословському відношенні це насправді дуже складне питання. До того ж, це частково також і психологічне питання. Властивість людської психології – це опиратися до всього нового. Були ж намагання провадити григоріанський календар в церкві ще в 17 столітті», – розповіла Наталія Шліхта.
За давньою традицією, у Святвечір за столом із 12 страв має зібратися вся родина. Не годиться спізнюватись до святкової вечері, бо цілий рік людина буде блукати в дорозі. Під час трапези не можна виходити з-за столу та голосно розмовляти.
