(Рубрика «Точка зору»)
Ярослав Шимов
Референдум щодо незалежності Шотландії, призначений на 18 вересня, викликає інтерес далеко за межами Сполученого Королівства. Шотландія – не єдиний регіон нинішньої Європи, де зараз на піднесенні автономістські і сепаратистські рухи, які ставлять питання про перегляд нинішніх кордонів. Більше того, в Росії і в анексованому нею Криму не бракує людей, які схильні ставити на однин рівень нинішнє шотландське голосування і «референдум», проведений у Криму в березні цього року – за підсумками голосування півострів оголошений включеним до складу Росії.
Виконувач обов’язків керівника Республіки Крим (мається на увазі керівника російської окупаційної влади анексованого регіону – ред.) Сергій Аксьонов заявив днями: «У разі визнання референдуму в Шотландії це означатиме, що і Крим має бути визнаний країнами ЄС автоматично без ніяких питань і без ніяких сумнівів. Мені цікаво, як поводитимуться представники влади європейських країн у порівнянні з нами. Вони теж санкції оголосять Шотландії, будуть розстрілювати або танками наступати?»
Наскільки шотландська ситуація схожа на кримську?
За найближчого розгляду подібностей виявляється небагато. Насправді вони вичерпується лише характером ситуації: частина населення регіону, що входить до складу якоїсь держави, не хоче в ній залишатися. Все. Далі починаються відмінності.
По-перше, навіть ті шотландці, які мріють про відділення своєї батьківщини від Великобританії, не хочуть приєднання до якоїсь третьої держави, в той час як Крим в результаті березневих подій був, як відомо, оголошений частиною Росії.
По-друге, вибір, поставлений перед шотландцями на референдумі, гранично ясний: ви за незалежність Шотландії або ж за збереження її нинішнього статусу – країни, що входить до Сполученого Королівства поряд з Англією, Вельсом і Північною Ірландією? У Криму опції були іншими: входження до складу Російської Федерації як суб’єкта – або ж відновлення Конституції 1992 року (з широкою автономією) при формальному збереженні півострова в складі України. Варіанта «залишити все як є» (тобто зберегти дійсну до цього Конституцію 1998 року) жителям Криму, на відміну від мешканців Шотландії, не запропонували. Варіанту незалежності – теж.
Між тим прецеденти схожого вибору можна знайти. Так, в 1935 році жителі Саару, невеликої території на кордоні Німеччини і Франції, вирішували на плебісциті, що проводився під егідою Ліги Націй, до якої з цих країн вони бажають приєднатися. Була, однак, і третя можливість: збереження за Сааром статусу території під міжнародним управлінням, яким вона користувалася 17 років після Першої світової війни.
По-третє, шотландський референдум проводиться після довгих переговорів між Единбургом і Лондоном – за згодою обох сторін, які вирішили дізнатися думку жителів Шотландії з питання про незалежність країни. Зайве говорити, що в березні кримський «референдум» ніхто і не думав погоджувати з Україною.
По-четверте, голосуванню в Шотландії передувала кількамісячна кампанія, в якій і у прихильників, і у супротивників незалежності було безліч можливостей вільно висловити свою думку. Перший міністр Шотландії, лідер націоналістів Алекс Салмонд і екс-міністр фінансів Алістер Дарлінг, який очолює громадську кампанію прихильників британської єдності «Краще разом» (Better Together), провели теледебати, що транслювалися шотландським телебаченням. Голосування в Криму, навпаки, було організоване в лічені дні, а супротивникам приєднання до Росії не тільки не дали висловитися – вони зазнавали залякувань і переслідувань.
По-п’яте, на території Шотландії, на відміну від Криму, під час референдуму немає ніяких озброєних «ввічливих чоловічків», які прибули з сусідньої країни. Насправді, якщо виходити з міжнародної практики, однієї цієї обставини достатньо для того, щоб не вважати голосування в Криму демократичним і не порівнювати його з шотландським.
Як би там не було, шотландський референдум, незалежно від його результату, стане для Європи важливим прецедентом. З великим інтересом чекають його підсумків в Іспанії. Адже на листопад у Каталонії, одному з автономних регіонів цієї країни, запланований власний референдум про незалежність. Правда, Мадрид не визнає каталонське голосування, заявляючи, що Конституція Іспанії не дає регіонам права виходу зі складу країни. Чим закінчиться цей конфлікт, поки незрозуміло, але нескладно припустити, що перемога прихильників незалежності Шотландії підбадьорить каталонських націоналістів і додасть їм рішучості йти до кінця в суперечці з Мадридом.
Що стосується шотландців, то для них соціально-економічні аргументи досі переважали над суто націоналістичними, психологічними та історичними. Більшість шотландських виборців традиційно голосує за лейбористів та інші ліві партії. Уявлення цієї більшості про соціальну політику та фінансові пріоритети давно і помітно відрізняються від неоліберального курсу, який проводить британський коаліційний уряд на чолі з Дейвідом Камероном, а почасти і його попередники – «нові лейбористи» Тоні Блера і Гордона Брауна. Саме тому значна частина дискусії про незалежність зосереджена на питанні про її економічну ціну, а не про переваги кілта перед брюками або спогади про битву під Беннокберном 1314 року, коли шотландське військо вщент розбило армію англійського короля. Хоча сама дата проведення референдуму в рік 700-річчя цієї битви, яка колись відновила незалежність середньовічної Шотландії, безумовно, має символічне значення.
Судячи з усього, ніякої катастрофи ні для Шотландії, ні для Британії не трапиться, навіть якщо більшість виборців на референдумі висловляться за незалежність. Але труднощі будуть. Скажімо, що робити з базою атомних підводних човнів та іншими військовими об’єктами Сполученого Королівства, що перебувають в Шотландії? Будівництво нової гавані на південь від новоствореного кордону обійдеться Лондону, м’яко кажучи, недешево. З іншого боку, економічно, судячи з усього, на початку більше постраждає Шотландія: непросто доведеться місцевим експортерам, які втратять єдиний британський ринок. Чимало проблем викличе і зміна валюти: Лондон вже дав зрозуміти, що з британським фунтом Единбург в разі проголошення незалежності може розпрощатися. Що далі робити Шотландії: вводити власну грошову одиницю? Можливо, вступати в зону євро? Але і тут все складно, адже під сумнів потрапляє саме членство незалежної шотландської держави в Євросоюзі.
Справа в тому, що для прийняття в ЄС будь-якій країні необхідно заручитися згодою всіх 28 членів союзу. Чи дасть Британія добро на вступ до Євросоюзу своїй недавній партнерці по Великобританії? Або вийде з ЄС сама, адже розмови про референдум з цього питання в Британії все голосніші? Чи не стане вихід Шотландії початком гострої британської внутрішньополітичної кризи?
Для політиків, а можливо, і для всіх жителів Великобританії, ймовірно, кращим результатом референдуму була би перемога супротивників незалежності з невеликою перевагою – скажімо, 52:48. Дейвід Камерон міг би стверджувати тоді, що здоровий глузд переміг, а його уряд «врятував єдність Британії». Алекс Салмонд і його соратники, в свою чергу, могли б стверджувати, що билися за незалежність Шотландії як леви і програли гідно, після чого цілком обґрунтовано домагатися би від Лондона подальшого розширення шотландської автономії та інших преференцій. Можливо, і Єлизавета II при такому результаті зітхнула би з полегшенням. Хоча, за даними опитувань, більшість шотландців хотіли би збереження монархії навіть у разі здобуття незалежності, роль корони в політичній системі нової держави мала б визначити нова конституція, та й з королівською власністю в Шотландії могли б виникнути проблеми...
Загалом, вирішувати, звичайно, самим шотландцям. Але поки складається враження, що їхнє «так» відокремленню від Британії дасть привід радіти небагатьом з решти світу. Компанія вийшла б досить химерна – каталонські націоналісти, Шон Коннері, Сергій Аксьонов і рок-група Franz Ferdinand, що приїхала в Единбург із концертом на підтримку шотландської незалежності.
Ярослав Шимов – історик, міжнародний оглядач Радіо Свобода
Оригінал на сайті Російської редакції Радіо Свобода
