Доступність посилання

27 Червень 2017, Київ 19:07

Віктор Медведчук маніпулює моїми словами – Сергій Жадан


Як змінилося громадянське суспільство на Донбасі, і чому ці зміни важливі? Письменник і волонтер Сергій Жадан поділився своїми враженнями від поїздок на схід України. Про маніпуляції, діалоги і закінчення війни письменник розповів в ефірі Радіо Донбас.Реалії.

– Ви часто буваєте на Донбасі, про що люди там мріють, що відчувають?

По-різному. Багато претензій до політиків і до влади. Є постійна недовіра. Люди не довіряють одне одному, навіть розуміючи, що перебувають з одного боку барикади.

Це страшенно нове для Донбасу, коли прокидається активна свідомість громадянського суспільства, коли люди починають перебирати на себе ініціативу

Багато говорять про якісь конструктивні речі, запускають нові проекти. Приємно, що не тільки нарікання й скарги. Є багато прагматичних речей, люди включилися в роботу. Це страшенно нове для Донбасу, коли прокидається ця активна свідомість громадянського суспільства, коли люди починають перебирати на себе ініціативу.

– Це масове явище на Донбасі? Можете порівняти, чи стало такої активності більше?

Пасивність була однією з характеристик Донбасу. Коли там зараз з’являються люди, що намагаються щось робити, це одразу кидається в очі. Це важливо, бо це змінює регіон

Їх стало більше, і вони стали помітнішими. Стосовно того, чи це критична маса, щоб впливати на події, то мені здається, що так. Просто з Донбасом це особливо помітно, через те, що Донбас має свою специфіку. Для цього і об’єктивні, і суб’єктивні причини є. Об’єктивні такі, що місцевий політикум 20 років просто глушив там будь-яку ініціативу і джерела активності. Власне, ця пасивність і була однією з характеристик Донбасу. Коли там зараз з’являються люди, що намагаються щось робити, беруть на себе відповідальність, це одразу кидається в очі. Це страшенно важливо, бо це змінює регіон.

Сергій Жадан
Сергій Жадан

Можливо, це не так помітно в Центральній Україні, тим більше в Західній. Міняються люди. Для цих людей попередня реальність уже неприйнятна, і для них ніколи не буде прийнятним скочування до 2013 року. Зрозуміло, що вони будуть далі боротися за свої міста і за свою країну. Вони не такі, як були в 13-му році.

– Те, про що Ви кажете, відбувається на підконтрольній частині Донбасу. Але по той бік лінії розмежування таких подій, найімовірніше, не має.

Є люди, які, залишаючись на окупованій території, не змінили своєї української національної самоідентичності і далі чекають повернення української влади

Зрозуміло, що там уявити створення якихось громадянських ініціатив, в окупованому Луганську чи Донецьку, неможливо. Я ж, насправді, спілкуюсь із частиною людей з того боку. Там різні люди, різні настрої. Там є люди, які, залишаючись на окупованій території, не змінили своєї української національної самоідентичності і далі чекають повернення української влади й відновлення українських кордонів.

Не можна рівняти всіх під одну мірку і відштовхувати від українського суспільного поля. Насправді ж лінія фронту могла бути і 20 кілометрів далі, і 20 кілометрів ближче, а могла проходити зовсім інакше. Це зовсім не свідчить, що якщо людина опинилася з того боку, то це її свідомий вибір. Більш природньо і чесно ставитися до людей, які опинилися там, як до заручників ситуації. Власне, як до людей, які опинилися в окупації. Часто ми це забуваємо.

Сергій Жадан дарує книги солдатам на блокпості на Донбасі. 2014 рік
Сергій Жадан дарує книги солдатам на блокпості на Донбасі. 2014 рік

– Хочу спитати щодо вашої нещодавньої фейсбук-дискусії з Віктором Медведчуком. Ви на одне із запитань в інтерв’ю з приводу свого роману про війну, який Ви зараз пишете, сказали про те, що в Україні ще не з’явилося своїх Ремарків та Хемінгуеїв. На це Віктор Медведчук Вам прокоментував, що вони не можуть з’явитися в українському культурному просторі, тому що все ідеологізоване, працюють українські ЗМІ. З його точки зору, війна – це кров, це зрада і завжди погано. А ось в Україні є думка, що воювати за свою територію – це добре. Скажіть, будь ласка, Ваш роман буде в дусі внутрішньоукраїнського консенсусу стосовно бойових дій, чи там будуть якісь історичні паралелі, окрім російської агресії? Як Вам взагалі це інформаційне поле всередині України, чи сприяє воно тому, щоб людей по той бік лінії розмежування заохочувати, щоб люди відчували, що їх розуміють?

Мені не сподобалося, що Віктор Медведчук почав маніпулювати моїми словами

Мені не сподобалося, що Віктор Медведчук почав маніпулювати моїми словами. Я знаю цю позицію, частина людей її підтримує, про те, що війна це погано. Насправді так і є. Я не думаю, що українські військові, які воюють, говорять, що війна це добре. Більш того, я знаю, що вони так не говорять. Війна це велика трагедія.

Цю війну в Україну принесли, і ми обороняємось. Після цього звинувачувати нас в розпалюванні війні, щонайменше не чесно

Але в цій ситуації Україна виступає країною, яка цю війну не починала. Цю війну в Україну принесли, і ми обороняємось. У нас забрали частину нашої території. Після цього звинувачувати нас у розпалюванні війни щонайменше не чесно.

І говорити про те, що український літературний простір не прийме непропагандистської літератури, теж неправда. У нас зараз з’являється велика кількість літератури про війну, і сказати, що це все бравурна пропагандистська література, теж не правильно. Днями прочитав роман Жені Положія «П’ять секунд. П’ять днів» роман про Іловайській котел. Там доволі критично про українську владу, про військове командування, яке в 2014 році дуже дивно себе поводило. Доволі критично налаштована книга, доволі відверта і чесна. Цю книгу добре приймають і читають. Мені здається, що це маніпуляція – казати, що в Україні панує «ура-патріотизм».

Медведчук свідомо пересмикує події. Він акцентує на якихось крайнощах
Йти на компроміси з людьми, які тебе вбивають… Якщо чесно, я не знаю, як це

​Медведчук свідомо пересмикує події. Він акцентує на якихось крайнощах. А більшість суспільства перебуває десь посередині. Наприклад, варто поговорити з нашими військовими щодо того, що вони думають про заяви Савченко. Вони будуть критично їх оцінювати, недивлячись на те, що вони б із радістю вже закінчили цю війну і повернулися додому. Не думаю, що хтось хоче сидіти в окопах і продовжувати війну. Але йти на компроміси з людьми, які тебе вбивають… Якщо чесно, я не знаю, як це.

– А як тоді закінчити цю війну? Ви ж самі намагалися налагоджувати діалог.

Нам треба хапатися за людей, які не зрадили Україну

Діалог із населенням, з тими, хто не брав у руки зброю. Діалог з людьми, які не воювали проти України. Я і зараз говорю, що нам треба хапатися за людей, які не зрадили Україну і не вступили в озброєні сили.

Доки війна триває, я намагаюся підтримувати своїх співгромадян

Як завершити війну, якщо чесно, я не знаю. Я не політик і не військовий. Але доки війна триває, я намагаюся підтримувати своїх співгромадян і надавати допомогу тим, хто її потребує.

Є речі, які пов’язані з популізмом. Можна сказати, що давайте закінчимо цю війну і почнемо один з одним обніматися. Інша річ – ці реалії, і вони набагато складніші. Ми можемо скільки завгодно висловлювати свою пацифістську позицію, і з того боку її ніхто не буде підтримувати.

– В часи УНР, сто років тому, коли були схожі події, коли Червона армія напала на території України. Людей, що приїхали з Києва агітувати за УНР, їм казали, що на Донбасі не варто пропагувати інтегральний український націоналізм. Там було обрано гасло «Вся влада місцевим радам». Це працювало і це дійсно пояснює популярність Нестора Махна, тим більше він підтримував ці гасла. Вам не здається, що українська влада зараз повторює ту саму помилку, що і сто років тому?

Цілком можливо. Є ще більш небезпечний момент, що багато помилок теоретично і потенційно готове повторити ціле суспільство. Мирослав Попович, філософ, пишучи про події 17-го року, зазначає, що більшість проблем в Україні було через відсутність національної солідарності. Суспільство не відчувало одне одного. Не було єдності між людьми, які стояли на одних позиціях. Усі хотіли миру, жити в нормальній демократичній державі, але домовитись між собою не могли.

Треба знайти національну солідарність, відчути і проговорити. З цієї ситуації ми можемо вийти тільки разом, як єдине суспільство

Те, що відбувається зараз, дуже нагадує події сторічної давнини. І тут не слід перекладати всю відповідальність на політиків. Політики ж, насправді, ретранслюють те, що думає суспільство. Якщо політики займаються популізмом, то частина суспільства готова це сприймати. Якщо політики займаються реваншизмом за рахунок Донбасу, то якась частина суспільства також готова це сприйняти. Треба знайти національну солідарність, відчути і проговорити. З цієї ситуації ми можемо вийти тільки разом, як єдине суспільство. Або ми просто розпадемось, і нас не буде.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG