Доступність посилання

ТОП новини
22 Липень 2018, Київ 02:34

«Рубати німців, звільнити Прагу»: як власівці допомогли у 1945 році повсталій Празі


Солдати Російської визвольної армії у празькому районі Радотін, травень 1945 року

«Під вечір один з кавалерійських патрулів проїхав через Гісков, і увесь наступний день через цей населений пункт рухалися піхотні і велосипедні підрозділи (на кожному велосипеді кріпилися фаустпатрони). На питання, куди вони їдуть, відповідали стереотипно: «Рубати німців, звільнити Прагу» – це один з численних спогадів очевидців про просування на початку травня 1945 року до чеської столиці підрозділів 1-ї піхотної дивізії Російської визвольної армії. «Власівці» взяли активну участь в боях за місто, підтримавши місцевих жителів, які підняли повстання проти німецьких військ, котрі продовжували утримувати Прагу, незважаючи на те що Берлін офіційно капітулював ще вранці 2 травня. Хоча участь підрозділів РВА у звільненні столиці Чехії від нацистських військ давно не є секретом, навколо ролі її 1-ї дивізії, котра повернула зброю проти своїх німецьких союзників та покровителів, і в Чехії, і в Росії тривають суперечки. Як, втім, і навколо всього «власовського» руху – щоправда, безпосередньо в боях за Прагу лідер російських колабораціоністів генерал Андрій Власов участі не брав.

У районі Праги в ті дні опинилася 1-а піхотна дивізія РВА під командуванням генерала Сергія Буняченка – колишнього полковника Червоної армії, який наприкінці 1942 року потрапив до німецького полону і пізніше погодився співпрацювати з генералом Власовим. У квітні 1945 року деякі частини цієї дивізії (усього вона налічувала не менше ніж 18 тисяч бійців) вели бої з радянськими військами на сході Німеччини, на плацдармі Ерленгоф. Зазнавши втрат, дивізія відійшла на південь, до Чехії, фактично вийшовши з підпорядкування німцям. Буняченко розраховував дістатися до західних районів Чехії, звільнених на той час американськими військами, і здатися їм, уникнувши потрапляння в руки солдатів Червоної армії. Врешті-решт так і сталося, але відповідно до рішень «великої трійки» західні союзники згодом видали велику частину солдатів і офіцерів дивізії Буняченка, як і інших формувань колабораціоністів, радянській стороні. Однак дорогою до американців бійці 1-ї дивізії РВА допомогли повсталій Празі, яка була майже повністю очищена від німецьких військ до моменту появи на її околицях перших радянських танків і солдатів.

Обгортка російського перекладу книжки Павела Жачека «Прага під бронею власівців», виданого у Празі
Обгортка російського перекладу книжки Павела Жачека «Прага під бронею власівців», виданого у Празі

​Про цей завершальний епізод Другої світової війни в Європі, який мав велике значення для історії Праги та чеського народу, розповідає у своїй книжці «Прага під бронею власівців. До історії бойових дій у Празі 5–8 травня 1945 року» чеський історик, колишній керівник празького Інституту вивчення тоталітарних режимів Павел Жачек. Книжка наполовину складається з унікальних архівних фотоматеріалів, які розповідають про ситуацію у Празі у перші дні травня 1945 року і про участь 1-ї дивізії РВА у звільненні чеської столиці.

Павел Жачек відповів на питання Радіо Свобода.

– Для чеських істориків участь бійців Російської визвольної армії у звільненні Праги – добре досліджена тема?

– Відносно відома тема, я б сказав. Але більша частина цих архівних матеріалів і свідчень стала надбанням істориків лише в останні кілька десятиліть.

– Сама участь 1-ї піхотної дивізії РВА у Празькому повстанні можна вважати вирішальною? Чи можна сказати, що без допомоги власівців німці розгромили б повстання?

Якби ці німецькі частини дійшли до Праги вже 6-го або 7-го вранці, кінець повстання міг бути більш кривавим

– Перебіг подій був би, безсумнівно, іншим. Саме рішення допомогти повстанцям-пражанам було ухвалене командуванням 1-ї дивізії в районі міста Бероун уже 5 травня. Протягом наступного дня йшла підготовка до наступу, який був здійснений 6-го пізно ввечері. Бійцям РВА вдалося зупинити просування одного крила бойової групи СС, яка наступала на Прагу з півдня. Це виявилося ключовою подією, тому що, якби ці німецькі частини дійшли до Праги вже 6-го або 7-го вранці, кінець повстання міг бути більш кривавим – тоді часто використовувалося порівняння з розгромом Варшавського повстання.

– Чому, власне, власівці допомогли чехам? Які цілі вони переслідували, вступаючи в бій на боці празьких повстанців?

Прага була важливим центром антибільшовицької російської та української еміграції ще з 1920-х років. Серед цих міркувань було і таке: пробитися у Празі до будівлі Чеського радіо і передати в ефір свої політичні заяви. Цього їм у результаті не вдалося

– Тут є кілька моментів. Перший, про який згадують нечасто, – те, що з Прагою власівців пов’язували певні почуття. У листопаді 1944 року саме у Празі виник Комітет визволення народів Росії (КВНР) – політичне об’єднання, до якого «додавалися» збройні формування, зокрема, і Російської визвольної армії. Другий момент – Прага була важливим центром антибільшовицької російської та української еміграції ще з 1920-х років. Ну і, звичайно, найголовніше: це рішення було частиною загальних роздумів командування цих військ про те, що робити далі. У момент наближення до Праги варіантів у них було два: один – пробиватися до американців, не вступаючи в сутички з німцями (на цьому наполягав генерал Власов – ред.), інший – дорогою допомогти чеським повстанцям. З військово-політичних міркувань вони зупинилися на другому варіанті. Серед цих міркувань було і таке: пробитися у Празі до будівлі Чеського радіо і передати в ефір свої політичні заяви. Цього їм у результаті не вдалося.

Солдати РВА і празькі повстанці на вулиці Плзенській у Празі, 7 травня 1945 року
Солдати РВА і празькі повстанці на вулиці Плзенській у Празі, 7 травня 1945 року

– Ви розглядаєте празьку епопею власівців як окрему історичну подію чи сприймаєте її в контексті всієї історії РВА?

Перші фотографії та свідчення очевидців я зібрав ще до 1989 року. Але всі історичні обставини я зрозумів лише згодом, і вони відображають драматизм епохи. Деякі бійці 1-ї дивізії брали участь і в боротьбі з партизанами в Білорусії. Це ще одне свідчення того, що війна не була чорно-білою, а була складною картиною

– Я ріс у 5-му районі Праги, тому самому, де в травневі дні 1945 року присутність власівців була найбільшою. Перші фотографії та свідчення очевидців я зібрав ще до 1989 року (рік падіння комуністичного режиму в Чехословаччині – ред.), будучи студентом. Але, з іншого боку, всі історичні обставини я зрозумів лише згодом, і вони відображають драматизм епохи. Наприклад, у наданні допомоги повстанцям брав участь розвідувальний батальйон майора Костенка, який раніше, у 1944 році, найтрагічнішим чином (для жертв, звісно) брав участь на боці німців у придушенні іншого повстання – Варшавського. Деякі бійці 1-ї дивізії брали участь і в боротьбі з партизанами в Білорусії. Це ще одне свідчення того, що війна не була чорно-білою, а була складною картиною. Звісно, з точки зору пражан великим щастям було те, що їм на допомогу тоді прийшла ціла добре озброєна і навчена дивізія. Що, звісно, не виключає всіх інших обставин, пов’язаних із цими солдатами.

Генерал РВА Сергій Буняченко, травень 1945 року
Генерал РВА Сергій Буняченко, травень 1945 року

– Чи стикаються чеські історики зі спробами політизації минулого, з політичним тиском у своїй роботі, чи тут ситуація повністю відрізняється від того, з чим доводиться мати справу історикам у Росії?

В Росії офіційний підхід до історії – інструментальний. Вона може служити інструментом політики. У нас (у Чехії – ред.) у парламенті представлена нереформована Комуністична партія, її представники трактують історію майже так само, як це робилося до 1989 року

– Наскільки я можу судити, в Росії офіційний підхід до історії – інструментальний. Вона може служити інструментом політики. З моєї точки зору, це абсурд. Звичайно, заслуговують на всіляку підтримку ті російські вчені, які чесно намагаються досліджувати маловідомі сторінки історії, зокрема, радянського періоду. З іншого боку, і у нас є політики, які вважають, що історію слід презентувати суспільству інакше, ніж це робиться. У нас (у Чехії – ред.) у парламенті представлена нереформована Комуністична партія, її представники трактують історію майже так само, як це робилося до 1989 року. Вони чинять опір об’єктивним оцінкам комуністичного режиму, відкидаючи результати новітніх досліджень, що спираються на архівні матеріали. Тобто можна говорити про якесь політичне втручання, але воно має досить маргінальний характер. Радше мова про подання і побажаннях деяких політиків, насамперед радикально лівої орієнтації.

*****

Командувач 1-ї піхотної дивізії РВА генерал Сергій Буняченко, так само, як і Андрій Власов і ще кілька лідерів КВНР, був засуджений радянським судом до смерті і повішений у дворі Бутирської в’язниці в Москві 1 серпня 1946 року.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG