Доступність посилання

ТОП новини
23 Липень 2018, Київ 07:22

Нагірний Карабах: 30 років протистояння (хронологія конфлікту)


Евакуація вірменських біженців із Нагірного Карабаху, 1989 рік (Photolure)

30 років тому в Нагірному Карабасі почалися трагічні події, які призвели до повномасштабної війни між вірменами і азербайджанцями. Під час конфлікту в регіоні загинуло 30 тисяч осіб, понад мільйон змушені були втікати. До вашої уваги хронологія конфлікту

Вірменські біженці, які покинули Баку, 1989 (Photolure)
Вірменські біженці, які покинули Баку, 1989 (Photolure)

​30 років тому вірменсько-азербайджанський конфлікт через Нагірний Карабах перейшов у відкриту фазу протистояння. Він став першим етнополітичним конфліктом на території СРСР.

У 1987-у, на початку 1988 року в Нагірному Карабасі посилилося невдоволення вірменського населення, яке складало тут більшість.

У серпні 1987 року керівництву СРСР були надіслані звернення з пропозиціями переглянути статус області.

Восени 1987 року в регіоні відбулися студентські страйки з вимогою відокремлення Карабаху від Азербайджану. На мітингу в Єревані, присвяченому екології, вперше прозвучала вимога передачі Нагірно-Карабаської автономної області (НКАО) до складу Вірменської РСР. Місцева преса почала звинувачувати керівництво Азербайджанської РСР в економічній відсталості регіону та утисках вірменського населення.

20 лютого 1988 року сесія обласної ради НКАО звернулася до Верховної ради СРСР і Азербайджанської РСР із проханням передати область до складу Вірменії.

21 лютого ЦК Компартії СРСР ухвалив рішення, в якому постанову облради названо акцією, спровокованою «націоналістичними елементами».

У заяві політбюро зазначалося, що це «суперечить інтересам трудящих Азербайджанської та Вірменської РСР». Постанова обмежилася загальними закликами до нормалізації обстановки.

Демонстрація в Єревані, 1988 рік
Демонстрація в Єревані, 1988 рік

Заклики до відокремлення Нагірного Карабаху від Азербайджану лунали в Степанакерті, де проживали переважно вірмени. Вони призвели до реакції у відповідь азербайджанців в Шушинському районі і азербайджанському місті Агдам, розташованому поблизу кордонів області.

Перша кров пролилася 22 лютого. Зіткнення з використанням вогнепальної зброї сталося біля районного центру Аскеран. У ньому брали участь азербайджанці з міста Агдам, які прямували до Степанакерта для «наведення порядку», кордони міліції, виставлені на їхньому шляху, і місцеве населення. В результаті зіткнення загинули двоє азербайджанців.

22–23 лютого в Баку та інших містах Азербайджанської РСР відбулися перші мітинги на підтримку рішення політбюро ЦК КПРС щодо неприпустимості перегляду існуючої структури.

Протести в Баку, листопад 1988 року
Протести в Баку, листопад 1988 року

27–29 лютого в Сумгаїті, за 30 кілометрів від Баку, стався вірменський погром, під час якого, за даними Генпрокуратури СРСР, загинуло 26 вірмен і шість азербайджанців. Цю подію вважають поворотним пунктом у розвитку конфлікту.

Протест в Єревані, 1988 рік
Протест в Єревані, 1988 рік

У березні 1988 року генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов виключив можливість будь-яких змін кордонів між республіками. Москва заявила про допомогу Нагірно-Карабаській автономній області.

Влітку 1988 року Верховна рада Вірменської РСР дала згоду на входження НКАО до складу Вірменської РСР і звернулася у зв'язку з цим до Верховної ради АзССР. У відповідь азербайджанська сторона заявила, що вирішення цього питання «не може входити до компетенції Вірменської РСР, а цілком і повністю стосується невід'ємного суверенного права» АзССР.

Через численні зіткнення азербайджанці почали тікати з Нагірного Карабаху та Вірменії.

Тоді ж вірмени почали тікати з Баку, інших міст і сіл Азербайджану та переселятися до Вірменії й інших республік СРСР.

У січні 1989 року Москва запровадила пряме правління в Нагірному Карабасі.

У червні-липні 1989 року в Баку починаються масові демонстрації. Конфлікт в Нагірному Карабасі призводить до зростання популярності опозиційної партії «Народний фронт Азербайджану», активісти якої заявляли, що нинішнє керівництво не може забезпечити цілісності республіки.

У серпні 1989 року Азербайджан розпочав блокувати залізничне сполучення з Вірменією і Нагірним Карабахом.

У грудні 1989 року Верховна рада Вірменії, всупереч позиції Москви, підтримала включення Нагірного Карабаху до складу республіки.

У січні 1990 року в Нагірному Карабасі і прилеглих районах Вірменської та Азербайджанської РСР було запроваджено надзвичайний стан.

Також у січні цього року до Баку увійшли союзні війська для запобігання захопленню влади опозиційним «Народним фронтом Азербайджану». Це призвело до численних жертв серед азербайджанців.

Баку, січень 1990 року
Баку, січень 1990 року

Загиблими в Баку вважаються понад 130 осіб, 800 були поранені. Ці події увійшли в історію Азербайджану як «Чорний січень».

Похорон в Баку, січень 1990 року
Похорон в Баку, січень 1990 року
Жителі Баку несуть квіти на місце вбивств, січень 1990 року
Жителі Баку несуть квіти на місце вбивств, січень 1990 року

Водночас відбулося вигнання вірмен, які залишилися в Баку.

Вірменські біженці залишають Баку, січень 1990 року
Вірменські біженці залишають Баку, січень 1990 року

Наприкінці квітня 1991 року почалася так звана операція «Кільце» за указом президента СРСР. Вона проводилася в НКАО і прилеглих районах Азербайджану силами підрозділів МВС Азербайджанської Республіки, внутрішніх військ МВС СРСР і радянської армії

Проголошена мета – роззброєння вірменських «незаконних збройних формувань» і перевірка паспортного режиму в Карабасі. Це призвело до збройних сутичок і жертв серед цивільного населення. Під час операції було депортовано кілька вірменських сіл.

У вересні починається 120-добовий обстріл Степанакерта. Військові дії розгортаються практично на всій території Нагірного Карабаху.

У вересні Вірменія провела референдум, за результатами якого заявила про вихід зі складу СРСР. У жовтні незалежність проголосив Азербайджан

Після цього Верховна рада Азербайджану ліквідувала статус автономії Нагірного Карабаху. У відповідь місцева влада провела референдум, на якому більшість решти жителів регіону проголосувала за відокремлення від Азербайджану.

20 листопада 1991 року за три кілометри від села Бердашен Мартунінського району НКАО зазнав аварії вертоліт внутрішніх військ МВС СРСР Мі-8. На його борту перебувало 22 людини. Серед загиблих були високі чиновники Азербайджану, журналісти, а також члени російсько-казахстанської миротворчої місії.

Після розпаду СРСР і виведення союзних військ в Карабасі почалися вже повномасштабні військові дії.

Азербайджанські солдати, 1992 рік
Азербайджанські солдати, 1992 рік

У лютому 1992 року вірменські бойові підрозділи атакували населене азербайджанцями місто Ходжали в Нагірному Карабасі. За твердженням Азербайджану, були вбиті кілька сотень людей. Вірменія заявляє, що кількість убитих залишається невстановленою.

Азербайджанці, які втекли з Шуші і Агдама, 1992 рік
Азербайджанці, які втекли з Шуші і Агдама, 1992 рік

У травні 1992 року вірменські бойові підрозділи атакували місто Шуші (вірменська назва) / Шуша (азербайджанська), взявши під контроль Лачинський коридор, який пов'язував Нагірний Карабах із Вірменією.

Колишній президент Азербайджану Аяз Муталиб був змушений втекти до Росії. До влади в Азербайджані прийшов «Народний фронт».

Вірменські солдати під час бойової операції, 1989 рік (Photolure)
Вірменські солдати під час бойової операції, 1989 рік (Photolure)

У червні 1992-го Азербайджан почав наступ на Мартакерте, на сході Карабаху, і на сусідній Шаумянівський район Азербайджану. В результаті близько 40 тисяч вірмен змушені були втікати.

Внаслідок повномасштабних бойових дій в Нагірному Карабасі у 1991–92 роках регулярні вірменські війська повністю або частково взяли під контроль сім азербайджанських районів. Після цього бойові дії перекинулися до середини Азербайджану і на вірменсько-азербайджанський кордон.

До 1994 року вірменські війська взяли під контроль близько 20 відсотків території Азербайджану, зокрема, і за межами Нагірного Карабаху – Лачін, Кельбаджар, Агдам, Фізулі, Джебраіл, Губадли, Зангелан.

Азербайджанське наметове містечко для втікачів із Шуші і Агдама, 1992 рік
Азербайджанське наметове містечко для втікачів із Шуші і Агдама, 1992 рік

У 1993 році ООН ухвалила чотири резолюції з вимогами виведення вірменських військ із Карабаху і визнанням території частиною Азербайджану. Для вирішення конфлікту була створена так звана «Мінська група», до складу якої увійшли представники 11 країн. У 1994 році Вірменія, Нагірний Карабах і Азербайджан підписали у Бішкеку протокол, на підставі якого була досягнута домовленість про припинення вогню.

Але дипломатичними зусиллями і переговорами в рамках Мінської групи повністю розв'язати конфлікт за всі ці роки так і не вдалося.

За період збройного конфлікту 1988–94 років у регіоні загинуло 30 тисяч осіб, понад мільйон людей стали біженцями та вимушеними переселенцями.

Оригінал матеріалу – на сайті спецпроекту «Настоящее время»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG