Доступність посилання

ТОП новини

«С14». Націоналісти-радикали чи неонацисти?


Ілюстраційне фото. Активісти «С14» провели пікет під стінами СБУ. Київ, 5 грудня 2016 року
Ілюстраційне фото. Активісти «С14» провели пікет під стінами СБУ. Київ, 5 грудня 2016 року

Хто такі «С14»? Чим займаються і яку ідеологію сповідують? Чому міжнародний ресурс із дослідження терористичних і радикальних рухів TRAC вказує, що моніторить діяльність «С14»? Радіо Свобода зібрало оцінки дослідників праворадикальних рухів, а також попросило відповісти на запитання одного із лідерів організації «С14» Євгена Карася.

– Як виникла організація «С14»?

Євген Карась: «С14» є офіційно зареєстрованою в Україні організацією. Спочатку це була спільнота молоді без назви, волонтерська організація активістів. Ми просто «воювали» за київські парки й двори, відбивали життєвий простір громади міста. Боролися також проти виселення колекторами сімей з дітьми, протестували проти непрозорого підвищення тарифів. Усі наші активісти – студенти або робітники, які вечорами або по вихідних «утікали з мирного дому на Січ» воювати проти несправедливості. Хтось потім завів сім’ю, бізнес чи навіть виїхав на певний час із країни. Але більшість рано чи пізно повертаються, щоб далі боротися.

Як «С14» ми безпосередньо оформилися вже тоді, коли Янукович був при владі. До 2013 року у нас було кілька десятків активних членів, переважно лише з Києва
Євген Карась

Уперше ми про себе офіційно заявили 14 жовтня 2011 року на марші УПА. Як «С14» ми безпосередньо оформилися вже тоді, коли Янукович був при владі. До 2013 року у нас було кілька десятків активних членів, переважно з Києва. З 2014-го, після участі в АТО та станом на сьогодні, є вже осередки у багатьох великих містах України й нараховується декілька сотень активістів. Середній вік членів став вищим, а також тепер є багато людей, які не беруть участі в акціях, але допомагають організації.

Крім безпосередньо самої «С14» як організації політичних активістів, до мережі входять ще кілька проектів: освітній – «Освітня асамблея», «Спілка ветеранів війни з Росією», яка займається реабілітацією та допомогою бійцям АТО, та «Національний центр правозахисту», який, окрім іншого, мабуть, найбільше серед усіх організацій в Україні, провів інспекцій в’язниць та СІЗО за останній рік.

– Чому саме така назва – «С14»?

– Ми від самого початку були постійними учасниками сутичок з проросійськими силами, комуністами й регіоналами. Тому коли вже брали собі на знамено офіційну назву, то нам важливо було, щоб вона інтригувала, об’єднувала однодумців. Не було геніального задуму, а був спонтанний креатив.

Була ще у 2008 році організація «Січ» в Одесі. Член цієї організації Максим Чайка (студент, фанат ФК «Чорноморець», помер від ножових поранень у квітні 2009 року, зазнаних під час сутички з активістами організації «Антифа» – ред.) відзначився як дуже активний проукраїнський активіст і ворог проросійського діяча Ігоря Маркова. Організацію Чайки жартома називали себе «Сі4», тобто «Сила і честь» і «С4» – вибухівка.

Очевидний для нас ряд сенсів: «козаки, січовики – Покрова – 14 жовтня – Січ – С14 – свято УПА – націоналісти – активісти – воювати, як постає потреба»
Євген Карась

Ми, звісно, не брали собі «вибухівку», але взяли транслітерацію «Січі» як «С14» на 14 жовтня. Це виразніше й цікавіше для політичної структури. У той час був очевидний для нас ряд сенсів: «козаки, січовики – Покрова – 14 жовтня – Січ – С14 – свято УПА – націоналісти – активісти – воювати, як постає потреба».

Багато хто з ультраправих чи, навпаки, ліворадикалів міг трактувати цифру «14» у назві «С14» як означення використання футбольними хуліганами у власній міфології формули з чотирнадцяти слів про збереження своєї нації. Однак кожен має право вільно трактувати будь-що на власний розсуд. На Майдані про нас були домисли, що ми чотирнадцята сотня, бо «С-14». Ця вся міфологія у плані пропаганди нашої діяльності вийшла досить ефективною. Принаймні, багато людей замислюются над тим, хто ми такі і чому така назва. Це важливо у нашій практичній політичній діяльності.

А найголовніше, що росіяни не розуміють «прикол» назви, бо у них «січ» – це «сечь», а сепаратистів це взагалі лякає.

– Яка мета організації?

Ми ставимо собі за мету захист прав українців
Євген Карась

– Ми ставимо собі за мету захист прав українців: від соціально-політичних (трудові, корупція і таке інше) до питань ідентичності (мова, історія тощо). Адже, на нашу думку, права саме українців в Україні захищені в багато разів менше, аніж поляків, євреїв чи росіян в Україні. Але ми допомагали сотням людей, не питаючи у них про паспорт чи прописку.

Ми послідовно і всіма методами боремося з сепаратистами та проросійськими структурами
Євген Карась

Ще ми послідовно і всіма методами боремося з сепаратистами та проросійськими структурами. Більшість з тих, з ким ми «воювали» у 2011–2013 роках, організовано поїхали воювати проти України на боці Росії. Зокрема, були організації «Сопротивление», «Верное казачество», «Борьба». Тобто наше «АТО» почалося значно раніше.

– Що конкретно ви робите? Які напрямки діяльності «С14»?

– Я вже казав, що розпочинали ми з протестів проти забудови життєвого простору громади Києва. Самий початок – це десь 2008 рік. На Позняках (мікрорайон Києва – ред.) люди протестували проти захоплення скверика між будинками на вулиці Ахматової. Тоді нас приїхало вперше чоловік дванадцять, пізніше ще були десятки протестів, суди, і зараз там квітучий рай, виграли справу.

Одна з наших найвідоміших кампаній – це кампанія проти незаконної забудови над метро «Театральна», що розпочалася нашим протестом у 2010 році. Пізніше ще було багато акцій спільно з іншими організаціями. Саме завдяки цій кампанії вдалося добитися, що цю будівлю хоч і не знесли, але принаймні передали під Музей історії Києва, а не під офісний центр.

У 2012–2013 роки тривала наша участь у боротьбі за Гостиний двір у Києві. Ми ночували там, допомагали проводити лекції, багато разів билися з «тітушками».

Пізніше ми перейшли від «боїв» до створення концепції Гостиного двору, і саме ми були організаторами архітектурного конкурсу для студентів на облаштування внутрішнього дворика Гостиного двору.

Також ми боремося за створення умов для утвердження здорового способу життя. Так нам вдалося закрити понад п’ятдесят «розливайок» місць продажу алкоголю, де його незаконно продають і неповнолітнім.

Члени нашої організації також допомагають трудовим колективам відстоювати їхні права. Це, зокрема, і підтримка у 2013 році страйку шахтарів однієї з шахт компанії ДТЕК у Луганської області, або у 2017-му ми долучалися до підтримки голодуючих робітників Київського тролейбусного депо.

Ми завжди боролися і проти свавілля міліції. Ми активно супроводжували справу студента Ігоря Індила.

А коли у Врадіївці у 2013 році люди штурмували РУВС через зґвалтування міліціонером місцевої жінки, то ми приїхали туди і допомогли організувати ініціативну групу для переговорів із керівництвом міліції.

У 2013 році проти наших та інших активістів розпочався «кастетний терор», коли під будинками на нас нападали й били. У цілому було побито близько двадцяти активістів Києва та Київської області. Тяжко поламали кістки черепа моєму братові, сплутавши його зі мною. Пізніше ми затримали групу «тітушок», які виявилися співробітниками спецпідрозділу міліції.

90% активістів «С14» пішли добровольцями на війну. Ми воювали у складі підрозділів «Київ-2», «Гарпун» та ОУН, 54-го розвідувального батальйону, полків спецназу та у лавах «ДУК ПС»
Євген Карась

А далі був Майдан, в якому ми взяли активну участь. Ми мали свою сотню «імені князя Святослава Хороброго». А далі 90% активістів «С14» пішли добровольцями на війну. Ми воювали у складі підрозділів «Київ-2», «Гарпун» та ОУН, 54-го розвідувального батальйону, полків спецназу та в лавах «ДУК ПС».

– Чи ви співпрацюєте із силовими структурами, зокрема Службою безпеки України?

Грошей від СБУ ми ніколи не отримували. Ми ніколи не маємо якихось таємних нарад з СБУ, «планірок чи цілевказівок за замовленнями»
Євген Карась

– Грошей від СБУ ми ніколи не отримували, подяк також. «Політичних замовлень» ми ніколи не виконували. Ми ніколи не маємо якихось таємних нарад з СБУ, «планірок чи цілевказівок за замовленнями». Все, що ми робимо, це взаємодіємо проти сепаратистів, бо це єдиний шлях у цій сфері, якщо діяти за законом. Ми передаємо їм затриманих або ж інформацію про тих, кого не можемо затримати самі, якщо не вистачає людського ресурсу чи це технічно надто складно для нас.

Якщо ж у сепаратистів статті «МВСні», тоді ми працюємо через МВС.

– Чому С14 виступає проти феміністок?

– Ми вважаємо, що зараз в Україні реальний рух за права жінок ще тільки зароджується, а ті, що зараз себе називають представниками феміністичного руху, лише спекулюють на темі ґендеру для розіграшу різних політичних карт.

Наприклад, феміністки агітують за «чайлд-фрі» життя і наводять свої аргументи про «погане ставлення держави до матерів», а ми вважаємо, що проблеми з роботою для матерів або вагітних жінок треба вирішувати вдосконаленням законодавства, покараннями недобросовісних роботодавців та збільшенням фінансової підтримки з боку держави. Адже дискримінація вагітних чи матерів з малими дітьми під час пошуку роботи іде не через ґендер, а з міркувань прибутку. Отже, якщо тут економічно ринок діє проти жінок, значить, це має бути врегульоване державою.

У світі білому не знайдеш реальних кроків феміністок щодо захисту жертв домашнього насилля чи підтримки матерів, які мають матеріальні проблеми, зате повсюди чуєш: «чоловік – це ворог жінки», а ЛГБТ – це краще, ніж «консервативно-фашистські сімейні цінності». Це не боротьба за чиїсь права, а лише розпалювання ненависті, тепер уже ґрунтованої на статевих питаннях із додаванням «антипатріотичного соусу». Це проявилося 8 березня.

І це було і раніше. Ті, хто називає себе феміністками, є носійками лівої ідеології і дуже позитивно ставляться до комуністичних ідей.

«С14» не заявляє, що в жінок немає проблем, але ми проти, щоб на цій проблемі спекулювали, просуваючи лівацькі й комуністичні ідеї.

– Яке значення для «С14» має етнічне походження, колір шкіри, релігія та сексуальна орієнтація людини?

– Сексуальна орієнтація як приватна справа «у себе вдома» нас не стосується, ми виступаємо проти перетворення сексуальної орієнтації на політичний акт.

Щодо етнічних чи питань національності, то це для нас важливе питання. Як правило, щодо членів нашої організації ми хочемо, щоб принаймні, батько чи мати були українцями, бо ми перш за все ставимо за мету захищати інтереси етнічних українців, а не поляків чи бразильців. Я кажу саме про членство в організації.

– Тобто якщо, приміром, людина польського походження, чи єврейського, але живе в Україні, є патріотом своєї країни, то захист її прав «С14» уже не розглядає як свою мету?

– Ми допомогли сотням людей, не питаючи ні про паспорт, ні про прописку.

– Є фотографії, на яких ви використовуєте жести гітлерівських нацистів. Чим ви це поясните?

Навіщо це роблять проросійські сили, цілком очевидно: вони таким чином намагаються демонізувати українські сили, які борються з російськими рухами в Україні
Євген Карась

– Є фото, де я «типу зігую», але це фото виклали наші хлопці, які знають, що насправді там відбулося. Там поруч мене стоїть кореспондент Радіо Свобода Євген Солонина. Ми стоїмо біля намету комуністів, і це було зумисне – ми їх «тролили». І Солонина це бачив. Комуністи та сепаратисти поширюють це фото як доказ того, що, мовляв, «Карась – нацист».

Навіщо це роблять проросійські сили, цілком очевидно: вони таким чином намагаються демонізувати українські сили, які борються з російськими рухами в Україні, виставити нас «нацистами» і таким чином спотворити образ України.

– Правозахисники і дослідники правих рухів стверджують, що «С14» була помічена із антисемітськими гаслами на студентських акціях проти тодішнього міністра освіти Дмитра Табачника (на посаді у 2010 – 23 лютого 2014 року), у толеруванні расизму у футбольному русі та у контактах із російськими радикалами із руху «Сопротивление».

«С14» – це фактично єдина організація, яка системно й постійно протидіяла проросійському рухові «Сопротивление»
Євген Карась

– Про все по-порядку. Щодо «Сопротивления» – це дуже обурлива й нахабна брехня «ліваків» щодо нас. «С14» – це фактично єдина організація, яка системно й постійно протидіяла проросійському рухові «Сопротивление».

У 2012 році вони намагалися зробити імперський пробіг в Україні, але з ними тоді домовилися, що цього робити не варто. Саме «С14» і футбольні фанати виїхали в Чернігів і там на трасі чекали росіян, аби не допустити пробіжки по Україні. Саме тоді було зроблене фото, де група перемовників від росіян та українців – фанатів і «С14» – сфотографувалися з бандерівським стягом. Це була не дружба, а завершення переговорів після того, як ми чекали їх, аби набити. Було досягнуто домовленості, що якщо вони хочуть проводити заходи в Україні, тоді мають попередньо погоджувати їх з українцями.

«С14» завдала удар «Сопротивлению», який значно зменшив їхні ряди. Ніколи ми з ними не товаришували, але, на відміну від більшості, намагалися протидіяти
Євген Карась

У 2013 році росіяни з «Сопротивления» знову зробили автопробіг з бюстом «царя Николая» по Україні спільно з «Верным казачеством». Невідомі зустріли їх, побили на трасі й викрали бюст російського царя. Вважається, що це зробили саме «С14». Після цього «Сопротивление» захотіло переговорів, але з ними вже ніхто не говорив. Той напад сильно підірвав їхній авторитет, і звідти пішло багато молоді. Фактично «С14» завдала удар «Сопротивлению», який значно зменшив їхні ряди. Ніколи ми з ними не товаришували, але, на відміну від більшості, намагалися протидіяти.

Можу точно сказати, що навряд чи ще хтось стільки, як «С14», боровся із російськими радикальними структурами у 2011–2013 роках. «Верное казачество», «Сопротивление», «Боротьба» – вони нас найбільше ненавидять і сьогодні, коли вже розбіглися по Росіях та «ЛДНР».

Щодо «Кубка для білих дітей», то я теж спочатку думав, що це наклеп, але знайшов, про що мова. Це пост у групі «ВКонтакте» ініціативи «Кубок молодого футболу» (КМФ). Це був абсолютно волонтерський проект. Обійшовся він нам у тисяч 25 гривень, які надав наш друг-програміст. Частково допомагали ще люди на місцях. Ми провели десятки турнірів для школярів по всій Україні. У кожному місті вони були тематичні й присвячені місцевому історичному видатному діячеві. Це мало б робити Міністерство молоді та спорту, але воно не проводило турнірів для школярів, тож це самотужки зробили ми.

90% учасників та активістів була звичайна молодь. Частина активістів була вихідцями з кіл футбольних фанатів. Наскільки вдалося з’ясувати, «постик» про «кубок для білих дітей» написав один із тих хлопців. Турнір «КМФ» був відкритий для усіх учасників. Більшість футболістів були українці, але також участь брали кримські татари.

Щодо антисемітизму і Табачника, то «С14» брало участь разом з іншими у тій широкій кампанії, але я не пригадую жодних антисемітських закликів, бо це б зашкодило кампанії. Було чітке гасло «Побачиш Табачника – дай йому підср…а» за системну корупцію й дискримінацію українців, української мови та історії з боку міністра Табачника.

– Міжнародний інтернет-ресурс TRAC, який веде облік терористичних організацій та їхньої діяльності, містить інформацію і про «С14»? Чим Ви це пояснюєте?

– Я бачив це, нас туди внесли з подачі «сєпарів». А на сайті TRAC не працює зворотній зв’язок, і їхні адміни у соцмережах сидять на сторінках, які, схоже, неактивні вже не один рік, тому ми не маємо пояснень.

Але те, що TRAC не перевіряє інформацію, – це невелика проблема. Зрештою, вони не кажуть, що ми терористи. Проте це використовують наші вороги і стверджують, що «міжнародна мережа TRAC внесла нас до списку терористів». Це брехня, бо це не список терористів, а список організацій, які вивчає ця структура. І там, окрім терористичних, указано також націоналістичні або радикальні політичні структури. Для прикладу, вони внесли у свій перелік «Правий сектор» та «Азов». Чи є «Правий сектор» та полк Нацгвардії України «міжнародними терористами»? Не є. Але TRAC цього і не заявляє, вони заявляють лише, що «досліджують радикальні рухи, зокрема терористичні, націоналістичні, релігійні» і так далі.

Євген Солонина, журналіст Радіо Свобода:

– Фотографування під стелою пам’яті Пушкіна у Запоріжжі – це був один з епізодів подорожі півднем України, у яку я наприкінці літа 2009 року покликав кількох своїх київських друзів. Більшість із них входили тоді до неформального громадського об’єднання «Український спротив», яке «світилося» під час різних протестних акцій (наприклад, проти подорожчання метро, проти руйнування «Замку барона» в Києві) і було ініціатором деяких соціально-культурних проектів – «Стій За Дітей Fest». Раніше, навесні 2009 року, саме ці хлопці й дівчата відкрили для мене історичні цікавинки Києва, а потім Холодний Яр. Я був їм за це неймовірно вдячний і у відповідь покликав їх подивитися Південь, де я виріс. Ми за два дні перетнули пустелю «Олешківські піски», переправлялися через Дніпро біля Херсона, а тоді вирушили до Запоріжжя. Я показував центр міста: ми пройшли пішки майже весь 11-кілометровий проспект Соборний (тодішня назва – проспект Леніна), витягнутий уздовж центру міста. Моїх супутників вразила кількість пафосних пам’яток радянської доби та радянських назв у міській топоніміці.

Буквально за місяць перед тим ОБСЄ прирівняла радянський тоталітаризм до нацизму, але радянського спадку на вулицях Запоріжжя від того не поменшало. І, здається, ми саме обговорювали подібність комуністичної та нацистської ідеологій після того, як проминули фонтан з «піонерами», височенну статую Дзержинського, меморіал з радянським танком на постаменті і дійшли до пам’ятника «Буремній молодості». Це стилізована голова комсомольця у шапці-будьонівці, нині вже демонтована. По той бік проспекту від неї височіла стела Пушкіну, під якою традиційно стояв агітаційний намет комуністів. Євген Карась тоді пожартував щось на зразок того, що «місцеві комуністи приходять до цих пам’ятників і мало не «зігують» до них». Частина з групи підійшла до агітаційного намету і почали розмову із запорізькими комуністичними агітаторами – українською мовою. У тих це, схоже, викликало хвилю обурення. Я не чув подробиць, бо тим часом розповідав одному з учасників про розташований поруч Будинок преси, де я працював раніше.

Тоді Євген Карась, який ніколи не мав пієтету до російських класиків, несподівано запропонував нам сфотографуватися з ним під «пушкінською» стелою, і пояснив, що зробить для фото «якийсь прикол». Я трохи напружився, бо не знав, що саме відбудеться. І коли зрозумів, що Карась вийшов на фото «з зігою», – здивувався страшенно. Бо я особисто не є прихильником нацистських і тоталітарних режимів та їхньої символіки, і я не пам’ятаю, щоб Євген Карась до цього випадку (та й після) коли-небудь вдавався до нацистських жестів. Я спитав, що він мав на увазі тим жестом, «адже ніхто з нас не є нацистом». Карась пояснив, що хотів подратувати комуністичних агітаторів, які щойно під час розмови обізвали нас «западенцями» й «фашистами», а після нашого фотографування взагалі оскаженіли. Фото з «Пушкіним» і «зігою» виклав у соцмережах один з друзів Карася – для тих, які були в курсі того жарту. Але його знайшли і стали активно використовувати як «компромат» опоненти Євгена. Адже якщо це фото з соцмережі подавати без контексту, то дійсно здається, що хлопець на фото просто «зігує».

Зазвичай неонацисти полюбляють прикрашати себе відповідними татуюваннями і носити речі або постити фото з відповідною символікою. З тієї подорожі є чимало світлин. На частині з них, зокрема під час переправи через Дніпро, ми взагалі у плавках. І на жодному фото Карась не має свастики чи інших символів нацизму – ні на тілі, ні на одязі. Так само, як інші учасники того походу 2009 року. Цікаво, що пізніше Євген Карась, уже як доброволець, затримував під час перетину лінії розмежування і передавав спецслужбам сепаратистів – членів проросійських, зокрема і неонацистських, об’єднань. На його сторінці не бракує фото й відео таких моментів.

Ганна Гриценко, дослідниця правих рухів:

– Організацію «С14» можна вважати неонацистською з низки причин, починаючи від назви: 14 – це відсилка до відомого неонацистського мему «14 слів Девіда Лейна».

Є фотографії «С14» із прапором, на якому кельтський хрест, що теж є відомим неонацистським символом.

Також їхня діяльність характеризується расизмом та ксенофобією, наприклад, вони організовували «Кубок молодого футболу» «лише для білих дітей» і загалом наближені до фанатського середовища, яке є традиційно крайнє правим.

Також вони сквотували студентські протести проти Дмитра Табачника за допомогою антисемітських малюнків.

Є й свідчення їхньої дружби з російськими проімперськими неонацистами з руху «Сопротивление».

Активісти «С14» нападали на правозахисні акції і загалом активно практикують політично вмотивоване насильство, що виводить їх за межі демократичного політичного процесу.

В’ячеслав Ліхачов, дослідник правих рухів, голова Групи моніторингу прав національних меншин:

– Для аналізу того, представниками якої саме ідеології є «С14», треба розуміти, що визначення «(нео)нацистський» вужче, аніж «праворадикальний» чи «ультранаціоналістичний».

Мені не здається принциповим питанням, чи можна ту чи іншу організацію назвати конкретно неонацистською, якщо ми чітко констатуємо, що вона дотримується ксенофобської чи прямо расистської ідеології, використовує праворадикальну символіку і практикує протиправні дії
В’ячеслав Ліхачов

І мені не здається принциповим питанням, чи можна ту чи іншу організацію назвати конкретно неонацистською, якщо ми чітко констатуємо, що вона дотримується ксенофобської чи прямо расистської ідеології, використовує праворадикальну символіку і практикує протиправні дії, спрямовані проти політичних опонентів, представників національних меншин, активістів, що захищають права ЛГБТ-спільноти.

У разі «С14» можна впевнено констатувати наявність всіх цих маркерів правого екстремізму.

Лідери та активісти цієї організації, звичайно, можуть заперечувати, що сама назва групи апелює до маніфесту сучасного расизму і неонацизму Девіда Лейна «14 слів», але це виглядає непереконливо у загальному контексті. Активісти організації використовують кельтський хрест, міжнародний символ неонацистського руху. У написанні назви організації на банерах та ілюстраціях у соціальних мережах використовується графічний символ руни «Тайваз» («Тюр»), стрілочка, спрямована вгору – символ, який використовував «Гітлерюгенд», популярний серед неонацистських молодіжних груп.

Безперечно й те, що «С14» вважає виправданим насильство щодо лівих активістів, представників ЛГБТ-спільноти, іноді – національних меншин, наприклад, одна з останніх акцій угруповання була спрямована проти ромського поселення в Голосіївському районі Києва.

«С14» становлять загрозу як для демократичного розвитку українського суспільства – практичними діями ставлячи під сумнів права, так і для держави – оскаржуючи монополію правоохоронних органів на насильство
В’ячеслав Ліхачов

Але, наголошу ще раз, можна назвати «С14» неонацистами, або просто праворадикалами чи націонал-екстремістами, бо питання ж не у термінах і навіть не у символіці, а в тому, що їхня діяльність має протиправний характер, ідеологія і пропаганда спрямована на розпалювання ворожнечі та апологію насильства, і в цілому вони становлять загрозу як для демократичного розвитку українського суспільства – практичними діями ставлячи під сумнів такі права, як право на мирні зібрання або свободу слова, так і для держави – оскаржуючи монополію правоохоронних органів на насильство.

Лідер «С14» Євген Карась намагається позиціонувати політичне насильство стосовно опонентів, яке активно практикує зі своїми прихильниками, як боротьбу з проросійськими елементами і сепаратистами.

Ось, наприклад, напад на учасників антифашистського пікету 19 січня 2018 року Євген Карась мотивує тим, що хтось із учасників цієї акції (або попередніх) колись із кимось десь поруч стояв, і це нібито нівелює той факт, що акція присвячена пам’яті російських правозахисника Станіслава Маркелова та журналістки Анастасії Бабурової – захисників жертв російського імперіалізму та російських воєнних злочинців, їх убили російські неонацисти у 2009 році у Москві.

Те, що «С14» не заявляють прямо, що вони прихильники неонацистської ідеології, і «зігування» називають жартами або ж «тролінгом» комуністів, лише підтверджує, що неонацизм, у суворому сенсі, дуже вузька ніша. Тих, хто прямо копіює німецький нацизм, мало. Навіть підкидання правої руки або свастика ще не робить ідеологію групи неонацистською автоматично. «Патріот України» і потім «Азов» експлуатували нацистську символіку, але їхня ідеологія все ж, радше, просто праворадикальна.

Дослідник праворадикальних рухів Антон Шеховцов добре змалював це у вигляді графічної схеми «концентричних кіл»: не будь-який фашизм є нацизмом, не будь-який правий радикалізм є екстремізмом, і так далі. Крайні праві – це правий радикалізм / правий екстремізм / фашизм / нацизм. Правий радикалізм, який застосовує насильство, є правим екстремізмом. Фашизм, який використовує поняття раси, є нацизмом.

  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

XS
SM
MD
LG