Український прикордонник Оксана Іванець йде у Гоптівці змійкою обшитих деревом шанців уздовж двометрової зеленої металевої огорожі, увінчаної колючим дротом. Вона прямує до бункера розміром зі спальню. Його побудували з метою захисту від прямого удару 152-міліметрового артилерійського снаряда.
З невеликого вікна, яке дивиться на північ, на розлоге поле золотих соняшників, Іванець вказує на місце на горизонті, де закінчується Україна і починається територія її противника.
«До російського кордону лише 400 метрів», – каже Іванець, одягнена у зелену уніформу.
Цей форпост був частиною першого сегмента амбітного оборонного плану вартістю у 520 мільйонів доларів. Тодішній прем’єр-міністр Арсеній Яценюк урочисто оголосив про нього на піку війни на сході України проти проросійських сепаратистів наприкінці літа 2014 року.
Спершу названий як проект «Стіна», відомий також під назвою «Європейський вал», бар’єр мав на меті зміцнити значну частину східного кордону України. Він буквально і символічно мав відокремити державу від гегемона радянської епохи.
Але пройшло чотири роки, та це не зовсім той вал, який планував уряд.
Економічні складнощі змусили скоротити бюджет проекту в чотири рази і відкласти його завершення до 2020 року. Тим часом скандал із розкраданням коштів взагалі поставив під сумнів весь проект. Цього місяця увагу громадськості до цього питання привернула поява нових обвинувальних вироків.
Для декого побудована частина стіни є радше фізичним нагадуванням про укорінену корупцію в країні, ніж символом прогресу та безпеки.
На запитання Радіо Свобода про проект Арсеній Яценюк у відповіді електронною поштою наполягав, що то був успіх.
«Це частина одного з найбільших досягнень уряду після Майдану та зусиль усього українського народу: відновлення обороноздатності країни», – заявив він.
«Танків він не спинить»
На сьогоднішній день проект стіни охоплює лише невеличку частину 2300-кілометрового східного кордону України з Росією. Він складається із 170 кілометрів траншей, 72 кілометрів огорожі, 165 кілометрів патрульної дороги, 19 кілометрів наземної смуги, обладнаної сейсмічними датчиками для виявлення руху об’єктів вагою понад 60 кілограмів, і чотири прикордонні пости з 17-метровими сторожовими вежами, оснащеними камерами спостереження та тепловізорами.
Існує також і 20-кілометрова ділянка загорож і траншей у Луганській області південніше.
У деяких місцях є природні кордони, які перешкоджають перетину.
«Було б наївно очікувати, що цей тип структури… приніс би відчутну різницю, – відповів на запитання щодо можливого нападу Росії Олексій Мельник, аналітик з політичних питань та безпеки київського аналітичного Центру Разумкова. – Ця так звана стіна не підходить у військовому сенсі».
Український прикордонник Оксана Іванець усе одно дивиться на проект із оптимізмом. Вона каже, що навіть сама робота над стіною – краще, ніж нічого. Іванець переконана: треба зробити хоча б щось, щоб захистити Україну та, зокрема, Харків від долі окупованих регіонів.
Промислове місто Харків – друге за величиною в країні. Він має населення у 1,4 мільйона осіб та значну військову присутність. Місто витримало початкову спробу проросійських сепаратистів захопити контроль у 2014 році.
Під контролем промосковських сепаратистів залишаються понад чотири мільйони жителів та 400-кілометровий кордон з Росією. Київ та міжнародні спостерігачі звинувачують Росію в тому, що вона використала втрату Україною контролю над цим кордоном для різних цілей – зокрема, для переміщення своїх військ та техніки на підтримку наступів сепаратистів і навіть свого власного наступу в ті часи, коли бойовики, які воюють проти українських сил, потребували додаткової допомоги.
«Було визначено, що у разі нападу Росії на Харків вони намагатимуться пройти саме через це місце», – говорить Іванець.
Вона погоджується, що стіна не витримає російського наступу. Але не в цьому її суть.
«Вона дає нам час організувати першу лінію оборони, поки ми чекаємо прибуття Збройних сил, – пояснила Іванець. – Ми дуже добре розуміємо, що стіна не може зупинити танки».
«100 років нам не потрібна була стіна»
Саме цей аспект проекту і викликав посміх багатьох українців. Відомий журналіст та коментатор назвав стіну «жалюгідною огорожкою», а депутат парламенту назвала її «яма вартістю в чотири мільярди гривень».
Це також викликало обурення жителів прикордонних міст та сіл, які скаржаться, що проект мозолить їм очі та заважає життю. Дехто скаржиться, що він розділяє членів сімей та друзів. Місцеві фермери ж побоюються втратити доступ до полів, що тяглися до території Росії – там могла випасатися їхня худоба.
Основною причиною, чому місцеві жителі могли вільно пересуватися через цей кордон і чому будівництво стіни стало таким головним болем, є те, що після розпаду СРСР між Росією та Україною так і не було проведено належної демаркації.
«Ми жили тут без стіни протягом 100 років. Це велика ганьба [будувати її] зараз», – заявила 83-річна жителька села Алісівка Любов Дехніч, відірвавшись від збирання малини у своєму садку.
Окрім самої загорожі, також запровадили нові бюрократичні процедури для перетину офіційних пунктів кордону, що також додатково обмежує свободу пересування.
До недавнього часу громадяни Росії та України могли перетинати адміністративний кордон за внутрішніми паспортами. Сьогодні ж для цього потрібні закордонні паспорти, що ще більше засмучує місцевих жителів.
«Вони повинні розуміти, що по той бік – агресор», – каже у відповідь на скарги Іванець. Вона також додала, що сподівається, що в певний момент критики все ж зникнуть.
«Ми повинні тримати Росію чимдалі», – переконана Іванець.
Звинувачення у корупції
На думку Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), будівництво проекту «Стіна» мало б бути швидшим, ширшим і кращим.
Офіційне антикорупційне агентство, яке пройшло тренування ФБР США, сформували після Євромайдану, коли Київ став на шлях ухвалення ключових реформ для забезпечення допомоги Заходу. НАБУ виявило, що деякі патрульні дороги вздовж стіни, де їздять прикордонні військові, були вужчими за заплановані три метри і що з бюджету проекту вкрали не менше ніж 365 тисяч доларів.
Восьмеро людей з прикордонної служби України та місцевих підрядників були затримані в серпні та листопаді 2017 року за підозрою у розкраданні. 5 липня НАБУ оголосило про завершення досудового розслідування та підготовку обвинувального акту для направлення до суду.
Поки незрозуміло, хто стояв за схемою. За наказом Служби безпеки України (СБУ) всі відомості про проект зробили державною таємницею. Дехто вказує пальцем на Яценюка, тому що стіна була його ідеєю.
Яценюк тим часом називає неправдивими, «у стилі Геббельса», звинувачення його в організації будь-яких неправомірних дій, що підживлюють «пропаганду Кремля».
«Москва відкрито не бажає мати кордон між Україною та Росією, – каже він. – Тому Кремль докладає величезних зусиль, щоб завадити або дискредитувати будь-який прикордонний проект».
«Навіть якщо підрядники та місцеві чиновники щось вкрали (а розслідуванню доведеться це довести у суді), яким чином може бути залучений у це прем’єр-міністр?» – додає Яценюк в електронному листі.
Постійна російська прикордонна активність
Яценюк також стверджує, що його дітище зуміло припинити контрабанду та незаконну міграцію. У свою чергу, це допомогло Україні забезпечити безвізовий режим із ЄС і закласти основу для можливого членства в НАТО.
«Наші партнери завжди давали зрозуміти, що Україна має побудувати надійний кордон із Росією», – зазначив Яценюк.
Україна отримала безвізовий режим із ЄС у червні 2017 року, але залишається незрозумілим, яку роль відіграло будівництво стіни в досягненні цієї угоди. На тлі конфлікту в Донецькій та Луганській областях членство в НАТО залишається далекою перспективою.
Іванець каже, що єдиними порушниками кордону в ці дні є дикі кабани та олені, які бродять навколишніми лісами та високою травою.
Але існує і більша загроза.
Іванець розповідає, що найбільша і агресивна російська військова діяльність спостерігалася уздовж харківського кордону протягом 2014–2015 років. Але прикордонники й досі «практично щодня» бачать чоловіків у військовій формі з російської сторони, іноді на бронетранспортерах.
Стіна до 2020 року – можливо
Війна на сході України триває вже п’ятий рік, і поки що кінця їй не видно. Понад 10 тисяч людей загинули, а мінські домовленості не змогли покласти край конфліктові.
Останнім часом риторика з боку Москви та Києва стала більш агресивною. Президент Росії Володимир Путін вже через кілька днів після саміту в Гельсінкі спрогнозував «серйозний ризик загострення» на сході України.
Оскільки українські війська продовжують готуватися до найгіршого, в Україні наполягають на завершенні проекту «Стіна».
Голова Державної прикордонної служби України Петро Цигикал нещодавно прогнозував, що харківську частину стіни мають завершити до кінця цього року, а будівництво проекту в Луганській, Сумській та Чернігівській областях планують завершити до 2020 року.
«Ми розуміємо, що це питання національної безпеки, – каже Цигикал, – тому ми повинні його завершити за будь-яких умов».
