Доступність посилання

ТОП новини
26 Травень 2019, Київ 10:06

Буряк про претензії Лобановського, стосунки з Блохіним і уникнення «служби» в радянській армії


Леонід Буряк

Леонід Буряк став виступати за київське «Динамо», щоб не піти «служити в армію» до московського ЦСКА. Про це один із найтитулованіших українських футболістів розповів в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода. В СРСР «армійські» клуби популярних видів спорту постійно вдавалися до подібної практики залучення молодих талановитих гравців. «Призовники» не тримали автомат і не крокували по плацу, а здобували нагороди тому ж ЦСКА. Однак авторитет київського «Динамо» був таким, що для нього робили виняток. Леонід Буряк розповів також про те, як динамівцям вдавалося перемагати всупереч складним стосункам поза полем, про свої нинішні відносини із Олегом Блохіним і про вимогливість Валерія Лобановського (6 січня 2019 року йому виповнилося б вісімдесят).

Олександр Лащенко: Пане Буряк, чим зараз займаєтеся?

Переклад. Окрім того, що така робоча, творча діяльність завершена, я наразі працюю, допомагаю одному з клубів Прем’єр-ліги англійської. Виховуємо п’ятеро онуків, подорожуємо з дружиною. Фактично той час, який у нас відібрав футбол, зараз намагаємося заповнити.

Те, що прожите велике життя у футболі – завжди якось, озирнувшись, це споглядаєш... Звісно, той час, у який «Динамо» (Київ) наробило фурору в Європі і не тільки... Нас визнавали найкращою командою світу. Я думаю, що ми все-таки доживемо до того часу, коли наше молоде покоління футболістів якийсь залишить слід. Я завжди говорю про те, що потрібен час, треба якось до цього ставитися зі всіма нашими проблемами і політичними, і економічними. Все ж таки Україна – це досить велика і досить талановита нація. Тут виховано три лауреати «Золотого м’яча». Я думаю, що на цьому все не закінчиться.

– Так. І один із них – Ігор Бєланов, ваш земляк, одесит.

– Так.

– Ви буваєте в Одесі?

– Так. У мене батьки поховані в Одесі. І сестра живе в Одесі.

– А ваша дружина, нагадаємо, хто не знає, Жанна Васюра, відома українська гімнастка, художниця. І двоє дітей у вас.

– Так, двоє дітей.

Хто такий Леонід Буряк?
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:02 0:00

– Пане Буряк, стежите за матчами, звісно ж, зараз.

– Безперечно, кожна гра у Києві – я намагаюся не пропустити. Ми всі співпереживаємо за нашу улюблену команду. Звісно, є з якимись позитивними, з якимись критичними емоціями. Звісно, хочеться, щоб ця молодь швидше ставала на ноги і вдало грала не тільки в Україні, але й у Європі.

– Ви більше вболіваєте за «Динамо» (Київ) чи «Чорноморець» (Одеса)?

– Звісно, за «Динамо» (Київ). Хоча я вдячний тим людям, які побачили в мені якості того юнацького таланту, дали можливості реалізуватися і поїхати до київського «Динамо». Тому що це доленосно було. Я перебував уже у Москві, знаходився у розташуванні команди «Динамо» (Москва) і вночі...

– … це 1973 рік?

– Так. Мене покійний Лев Іванович Яшин із Костянтином Івановичем Бєсковим як гравця юнацької збірної запросили у «Динамо» до Москви. Я вже поїхав. Але вночі прокинувся, зібрав речі, поїхав до аеропорту, купив квиток і прилетів до Одеси. Рівно за два тижні я поїхав у київське «Динамо».

Один із найкращих воротарів в історії футболу, гравець «Динамо» (Москва) Лев Яшин
Один із найкращих воротарів в історії футболу, гравець «Динамо» (Москва) Лев Яшин

– Вас уже Лобановський запрошував у київське «Динамо» чи ні?

– Ні. Мене запрошував Олександр Олександрович Севідов.

– Попередній тренер, з яким теж чемпіоном СРСР було київське «Динамо».

– Він доволі кваліфікований спеціаліст, який основну роботу і селекцію всю зробив. Фактично Валерій Васильович Лобановський якихось штрихів додав, трошки налагодив дисципліну, тренувальний процес, якось все це до купи звів і в принципі вийшов цей результат.

Уболівальники вивішують баннер із портретом Валерія Лобановського
Уболівальники вивішують баннер із портретом Валерія Лобановського

– Робота з Лобановським. Звісно, це ключова людина у вашій футбольній кар’єрі. Ходили не лише легенди, це була правда – 300 днів на рік матчі, тренувальні збори. Тренування дуже напружені. Дуже-дуже вам важко було?

– Я відразу вам скажу, що щодо цього питання мені зараз просто соромно читати те, що деякі люди пишуть про Лобановського певні речі, що вони радили Лобановському, що вони ледь не рекомендували Лобановському склад – кого ставити, кому грати. Він був дуже закритою людиною. За 14 років, які я провів у київському «Динамо», я бачив, що можна перерахувати на пальцях людей, які могли зайти до його кімнати. Це доволі справедлива, чесна людина, яка любила свою справу.

Мені зараз просто соромно читати те, що деякі люди пишуть про Лобановського

Звісно, було все складно. Був шалений тренувальний процес, із шаленими навантаженнями. Крім того, що ми були гравцями молодіжної, юнацької збірної, ще входили до складу національної збірної СРСР. Звісно, те, що зараз грають, і як ми грали... У мене розпочалися проблеми, якісь серцеві відхилення. Я за три роки зіграв по 70 ігор за сезон. Це доволі багато.

І Лобановський, звісно, трошки випередив час. Я думаю, що той футбол, у який зараз грають – це плоди роботи Лобановського.

Лобановский як людина…З ним у мене взагалі не було жодних проблем. Хоча були певні розбіжності. Я завжди до тренерського складу входив. Після гри збиралися, якісь речі обговорювали…

… це вже тоді, коли ви були тренером?

– Так. Але в його особі я втратив людину, якій симпатизував, людину, до якої можна було звернутися з будь-якого приводу. Це доволі сильна була фігура у нашому футболі.

Євген Ловчев
Євген Ловчев

– Про ступінь суперництва між «Динамо» (Київ) і «Спартак» (Москва) у Чемпіонаті СРСР говорить такий факт. Ви підтвердите правда це чи ні? Подейкують, що Олег Блохін, свого часу будучи у Москві на якісь грі, знайшов час і прийшов у гості до гравця «Спартака» Євгена Ловчева (відомий футболіст був). Сіли вони. Друзі-не друзі, у хороших стосунках були Блохін і Ловчев. Можливо, ви з Ловчевим теж. І Ловчев пожартував (коли вони сіли... ну, не спиртне пити): «Вип’ємо, Олеже, за «Спартак»- чемпіон!» Блохін дуже розсердився і категорично відмовився.

– Це неправда. Ловчев – нормальна людина, але трішки … якщо зараз дивитися всі інтерв’ю російські, дуже сильно відгукується про київське «Динамо». В останньому інтерв’ю він сказав: «ви подивіться на футболістів київського «Динамо» того часу – вони одне з одним не віталися, але вони на полі вмирали і вмирали одне за одним!»

– А це, до речі, правда? Були складні стосунки в «Динамо»?

– Так. У нас були такі групки. Мунтян дружив із Рудаковим; Коньков дружив із Фоменком; Стефан Решко з тими; Блохін-Буряк – якісь такі групки... І кожен стояв якось осторонь, і хотіли одне одному допомагати та не давали ображати.

Так. У нас були такі групки... І кожен стояв якось осторонь, і хотіли одне одному допомагати та не давали ображати

– Буряк-Блохін, Блохін-Буряк… На зборах разом, на полі повна взаємодія, така, що будь-хто міг позаздрити. Але ж був у вас складний період. Я так розумію, що ви навіть не спілкувалися, якщо це правда.

– Я відразу відповідаю на ваше запитання. Мене чимало людей запитують про це. У мене нормальні з ним стосунки. Тієї дружби, яка була... У нас була кімната і спільні гроші лежали. Ми йшли від юнацької збірної до національної збірної разом. І Царство Небесне його батькам – я був у них, як син. Я приходив до них додому після гри. Тому що у мене нічого не було. Я приходив і їв у них, відпочивав, з Олегом проводив час. І все, що пов’язано... Я його познайомив з Іриною Дерюгіною. І ми дуже багато часу проводили разом. Я ні на що...

У нас із Блохіним була кімната і спільні гроші лежали

Є якісь речі. З віком людина стає старшою, це все сприймає. У мене сім’я. Були якісь речі, які, як я завжди кажу... У мене був конфлікт з Лобановським. Але якби я зараз, вже будучи тренером і щось у житті пізнавши, вчинив би так, а Лобановський був би на моєму місці, я, напевне, зробив би те ж саме. Тому що з віком ти починаєш по-іншому все сприймати.

– Це період 1983 року?

– Так. Приходив Лобановський на якісь розмови чи у душ, чи в баню. І починав... Я думав: «навіщо він мені про це каже?» Деякі журналісти подавали і писали якісь речі, брехню, що Буряк чи Блохін одні обіграли, і Блохін з Буряком забили більше м’ячів, ніж усе київське «Динамо». Його, звісно, це зачіпало. Я цього не читав і мені це все було байдуже. Але йому було – він хотів мене якось опустити в цьому плані, «що ти маєш розуміти». Та я все розумію! Я ж про це не говорю і не прошу журналістів, щоб вони писали.

Наразі не такі стосунки, як раніше. Але я з великою повагою до Блохіна ставлюся

А відносно Олега, то наразі не такі стосунки, як раніше були. От зараз у нього був день народження і був у мене день народження. Він написав. І я зателефонував йому. Я кажу: «бачиш, ти написав, я тебе привітав». Я з великою повагою до нього ставлюся, тому що (Блохін – ред.) талановита людина і людина, яка забила все, що можна забити. Він таки, правда, був, при всій повазі до наших молодих футболістів, особистістю, яка заслуговує на повагу. А як з ним Буряк чи хтось там? Це таке вже. Я нікому не нав’язую своєї дружби. Я не хочу, щоб якісь... Але є речі, які, коли з людиною прожив…Ніколи у житті про нього погане не скажу! Хто про нього погане скаже, я завжди говоритиму: ні! Піднімуся і піду, я цього не слухатиму. Він заслуговує на повагу.

Олег Блохін, червень 2012 року
Олег Блохін, червень 2012 року

– Відбірковий матч Чемпіонату світу СРСР-Уельс. І ви дали пас Блохіну. Один з голів, які Блохін забив...

– На 60 метрів.

– Може, й більше. Як вам це вдалося? Як таке можна зробити?

– Я його розумів. Він мене розумів. Були якісь домовленості. Кожен футболіст грає на своїх сильних якостях. Як Блохін грав за рахунок швидкості. У нього була феноменальна швидкість. Так я грав. Я дуже добре бачив поле – розумів це і як це використати. Те, що ми робили, звісно, нас зробило такими – Блохіна зробило Блохіним, а Буряка зробило Буряком, Мунтяна зробило Мунтяном... Багатьох футболістів, ті, що з ім’ям були... Коньков – це Коньков. Вони грали за рахунок своїх сильних якостей. Але разом це виходила дуже сильна команда.

Я завжди кажу, що був час, якщо ми на рік грали одну нічию – це була трагедія. Я писав пояснювальну в ЦК партії.

– Навіть так! Навіть не Лобановському?

– Так. «Чому з «Торпедо» 1:1 зіграли в Києві»? Це взагалі! І «Динамо» (Київ) програвало досить рідко. Тоді інший час був.

Я писав пояснювальну в ЦК партії

Хоча у виконавчому плані команди були досить сильними. Надскладно було грати у Баку. Надскладно було грати в Єревані. Надскладно було грати у Тбілісі. Я вже не кажу про московські команди. Там особливо приходили (матчі-ред), особливе суддівство було. Але, поза тим, це все переживали, це все ламали, мололи і вигравали чемпіонати СРСР. І досить багато зіграли. Якщо взяти все те, про що ви сказали, то я зіграв за київське «Динамо» 467 ігор, а взагалі у Вищій лізі – 522 гри. Це доволі багато. Зі своїми проблемами, які були.

Були переломи, були травми. І коли на високому рівні граєш, навіть такої високої фармакології не було, не було спеціалістів, які зараз у команді – 5-6 масажистів. Тоді ти знав, що є один масажист. Прийшов, тебе потер, щось там зробив. Все, ти не можеш. Тому що є ще один футболіст, який також чекає. Тоді був інший час.

Я на початку нашої розмови казав, що все було, тільки найголовніше, що була маса талановитих футболістів у будь-якій команді. Ви зараз мені називайте будь-яку команду, а я вам 3-4 прізвища, які могли би грати на рівні збірної СРСР.

– Цікавий момент. Тоді в радянському спорті, у хокеї, у баскетболі... Волков. Знаєте, баскетболіст? Напевне, знайомі з ним...

– Так.

– «Сокіл», хокеїсти (Татаринов був). «Будівельник», баскетболісти (Волков). Забирали періодично з Києва до Москви. «Служити – в армію», це так називалося. А от київське «Динамо» ніхто не торкав із Москви!

– По-перше, хто хотів, ставали відразу офіцерами, служили в МВС, служили у частині №3217, тут на Подолі була. Але я приїхав у київське «Динамо» з однієї причини – мене почав ловити московський ЦСКА.

– От! Ви ж зовсім молодим були.

– Так.

– Армійській вік!

– У мене саме підходив уже вік для служби в армії. І коли я вперше приїхав, то сприйняв це несерйозно. Дали полетіти до Одеси. А потім, коли вночі прийшли до мами, а мама мені говорить (я був вдома): «там стоїть міліція, солдати». Я зрозумів, що це таке. І я заховався...

Загалом це така смішна історія. Мене не знайшли. А маму почали лякати: «ми, люди в погонах, прийшли і шукатимемо тут хлопчиська! Ми його посадимо і на цьому все закінчиться!» Після цього я вранці прокинувся, мені сказали, що в аеропорту не можна показуватися, не можна ще туди. Мене машиною довезли до Миколаєва. Я приїхав у Київ. І фактично вже через два місяці я був футболістом київського «Динамо».

Мене не знайшли. А маму почали лякати: «ми, люди в погонах, прийшли і шукатимемо тут хлопчиська!»

– У вас тоді в МВС було звання?

– Ні. В Олега було звання. Я не був…

– А в Олега Блохіна яке звання було?

– Ну, я не знаю такого. Але у нас «стеля» була «майор».

– Він мав форму?

– Звісно. Він отримував форму. І багато хто був. Мунтян був, Рудаков був. Багато хлопців, які хотіли. У нас було: або ти йдеш цим шляхом і стаєш офіцером, додатково отримуєш якісь гроші. Або ж, як мені, дали ставку 350 карбованців, які я отримував у Москві як гравець національної збірної.

Леонід Буряк у студії Радіо Свобода
Леонід Буряк у студії Радіо Свобода

– А якісь премії були? За перемоги...?

– Звісно.

– Якщо не секрет, за Суперкубок скільки?

– Я не пам’ятаю. Але хто зараз...

– Кубок кубків?

– І Кубок кубків. І кожна гра – цього вистачало. Якщо з тумбочки вивалювалися гроші...

– Долари ж, звісно, не можна. Давали чеки так звані?

– Ні! Ні, ніяких чеків. Усе – у карбованцях. Ніхто цих доларів у руки, ніколи не бачив. Якщо їхали у якесь турне, наприклад, до Південної Америки або ж до Європи – одна гра товариська чи відбіркова коштувала 100 валютних карбованців, а це десь 120 доларів – отримали у доларах. А все інше – чисто карбованці що у Києві, що у Москві. Ніхто навіть нічого не говорив. Я не розумію, як це хтось міг собі дозволити щось з доларами. Це все каралося. У це ніхто навіть не вв’язувався.

Я не розумію, як це хтось міг собі дозволити щось з доларами

– Пане Буряк, ви згадали, що довелося навіть пояснювальну писати. Причому не Лобановському, а в ЦК української Компартії. А цей період, 1976 рік, коли дозволило керівництво не спортивне, а політичне провести один матч без Лобановського і Базилевича – тренерів. Так? Було ж таке? І програло «Динамо».

– Так. Ми тоді приїхали якраз після Олімпійських ігор. У Москві зараз бронзові медалі роздають і дають преміальні, дарують якісь дорогі подарунки – будинки, машини. Тоді роздали нам біля туалетів в Спорткомітеті бронзові медалі. І коли ми приїхали сюди, всередині команди почалися проблеми. У нас був Прохоров, воротар московського «Спартака». Царство Небесне – вже немає в живих. Віктор Звягінцев із Донецька, якого взяли, і котрий у грі зі збірною НДР: м’яч під ногою у простій ситуації – забили (забили у ворота збірної СРСР. Це був півфінал футбольного турніру Олімпіади-1976 у Монреалі–ред). А ми били у штанги, було тисячу моментів, але 1:2 програли. Фактично грали за бронзові медалі зі збірною Бразилії. Там привезли дітей. Виграли, розірвали просто на істериці тоді.

– Збірна СРСР тоді.

– Вночі збирали. Вночі прикрості у Лобановського були у Монреалі. І фактично через це все розпочалося. І приїхали сюди. І тут старші стали якось «у позу», що проти Лобановського, проти Базилевича.

– Рудаков? Ні?

– Тоді багато було.

– Рудаков був найстаршим.

– Фактично всі у цьому брали участь. Хтось менше, хтось більше. Звичайно, Рудаков – тоді всі були, Мунтян... Це старші хлопці. Звісно, до них більше якось дослухалися. І ми тут грали з дніпропетровським «Дніпром». І, як на те воля долі – ніколи раніше не програвали, а тут 1:2 програли.

– Без Лобановського?

– Без Лобановського.

– А хто керував? Хто був тренером? Граючий тренер?

– Була така «граюча рада» – всі виставляли, були другі. Жодної людини, ані Базилевича, ані хто там був... Правда, їх нікого вже в живих немає. Але зайшов Яків Погребняк (Царство Небесне!), який теж завжди курирував і приїжджав у команду, другий секретар ЦК партії, ходив мовчки по роздягальні. Всі ж роздягнені сидять, гра закінчилася. І він ходив мовчки, мовчки, мовчки, а потім підійшов, посередині став і каже: «знаєте, дорогі мої футболісти, ви без Лобановського – сліпі кошенята!» Встав і пішов.

Він ходив мовчки, а потім підійшов і каже: «знаєте, дорогі мої футболісти, ви без Лобановського – сліпі кошенята!»

– Але Базилевича – ні. Тільки Лобановський повернувся як тренер.

– Лобановський – це Лобановський. А Базилевич – це Базилевич. Це дві різні людини. Лобановський проводив роботу. Лобановський вів весь тренувальний процес, як вони там домовлялися. Я з великою повагою ставлюся до покійного Олега Петровича, але Базилевич – це Базилевич, а Лобановський – це Лобановський.

Олег Базилевич
Олег Базилевич

– Пане Буряк, ви вже сказали, що це величезна кількість матчів впродовж одного року. Як мінімум 60. Тренування. До 300 днів на зборах. Той же ж Блохін розповідав – коли одружився на Ірині Дерюгіній, він фактично її не бачив після одруження. У таких умовах, не секрет, футболісти іноді «порушували спортивний режим», як то кажуть. У київському «Динамо» як ситуація була? Ходили такі легенди, що Лобановський ледь не перевіряв по номерах у готелі, щоб...

– Це все неправда. До Лобановського, якщо розповідати такі речі, то у нас не вистачить ефірного часу. Тому що тут правда таки була. Одна проблема, що команда поверталася… Там 20 чоловік, а у Київ прилітало 10 чоловік. Десь 10 губилося. З приходом Лобановського це все безперечно стало жорсткішим.

– «Сухий» був режим? «Сухий закон»?

– Ну, кожен якось збирався… Я не хочу сказати, що це були якісь аскети. Але це ніколи не було... Ніхто нас ніколи не бачив. Це були такі маленькі групи. Ніхто алкоголь серйозний не пив. Хтось, можливо, міг собі дозволити півсклянки шампанського чи півсклянки вина. Однак були старші хлопці. Звісно, вони особливо ставилися до цього. Але сам Лобановський – воно було так закручено. І ті навантаження – воно просто не сприймалося. Ти сам себе знищував, спалював.

– Воно тільки погіршувало стан? Якщо пити, то гірше ставало?

– Так. Те, що вони пропонували, той об’єм роботи і алкоголь – це дві несумісні речі.

ЦЕ – ЛИШЕ ФРАГМЕНТ ІНТЕРВ’Ю З ЛЕОНІДОМ БУРЯКОМ. ПОВНІСТЮ РОЗМОВА – У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’Ю

  • 16x9 Image

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG