Доступність посилання

ТОП новини
17 Липень 2019, Київ 01:22

«Потрапити за ґрати у сучасній Росії не так вже й складно» – Панарін


Сергій Панарін одним із перших в Росії отримав в 2015 році реальний термін за репост в інтернеті – три роки позбавлення волі

Юрій Крижовников

Із колонії в російському Бійську вийшов на свободу 35-річний барнаулець Сергій Панарін, який одним з перших в Росії отримав у 2015 році реальний термін за репост в інтернеті – три роки позбавлення волі. Саме з його справи в регіоні почалася низка гучних кримінальних процесів за схожими статтями і звинуваченнями.

– Сергію, давайте нагадаємо всім, за що саме вас засудили?

– Для мене все почалося 14 серпня 2014 року, коли до мене додому прийшли з обшуком і матеріалами про порушену кримінальну справу співробітники регіонального «Центру Е» (Центр протидії екстремізмові МВС Росії – ред.). Спочатку була порушена справа за сумнозвісною 282-ю статтею КК, яку нині, як відомо, частково декриміналізувати. Побачивши співробітників «Центру Е», я не відразу зрозумів, про який мій пост «ВКонтакте» йдеться. Як з'ясувалося, був виявлений «нехороший» пост аж дворічної давності – за 2012 рік. Уявляю, скільки робочого часу було витрачено, щоб перерити на моїй сторінці безліч постів, щоб знайти кримінальний!

– Про що був той пост? Як писали ЗМІ, в справі фігурувала ще й картинка.

Я з'ясував потім, що автор цього фатального в моїй справі есе отримав штраф

– Це було таке досить задерикувате есе, що містило різні образи, популярні серед лівої і правої радикальної молоді. Я репостнув його з однієї групи «ВКонтакте». У тексті містилися випади проти чинної влади, мимохідь зачіпалися представники, скажімо так, народів Кавказу. На картинці було зображення «коктейлю Молотова» – пляшки із запальною сумішшю. Вона супроводжувала текст. Мене, швидше, привабив тоді стиль есе – бойовий, наступальний. Я – людина незлобива, кажу це не для того, щоб представити себе безневинною овечкою або «покаятися», але ті, хто мене добре знав тоді і знає зараз, підтвердять це. В інтернеті гуляло тоді й гуляє зараз безліч текстів набагато крутіших, але про переслідування їхніх авторів не чути. До речі, я з'ясував потім, що автор цього фатального в моїй справі есе отримав штраф.

– Ви хочете сказати, що силовики просто шукали привід завести справу цілеспрямовано проти вас?

– У мене склалося саме таке враження. Інакше, навіщо вони витягли пост дворічної давності?

– Чи може бути, що справа була у вашій приналежності до незареєстрованої партії «Інша Росія», відділення якої, як писали ЗМІ, ви тоді очолювали?

– На той момент відділення взагалі ніхто не очолював. Було таке колективне вирішення питань. Моє прізвище як керівника з'явилося в період, коли партія намагалася отримати реєстрацію. Просто тоді був якийсь набір людей, а майже всі активісти або роз'їхалися по інших регіонах, або відійшли від справ. І я просто готував документи для реєстрації відділення в Алтайському краї. Так і з'явилося моє прізвище.

– А взагалі, що це за партія – чого добивалася і що з нею сталося?

– Це партія лівого спрямування, хоча багато хто вважав її раніше (є такі, хто й зараз вважає) радикально націоналістичною. Завдання партії – соціальна справедливість, сильна держава, побудована на громадянській ініціативі. Партія орієнтується на молодь, а також соціально і політично активну частину суспільства. Вона діє і сьогодні – веде боротьбу доступними методами за свободу, справедливість, проти олігархів і корумпованих чиновників. Партійних активістів протягом усього існування переслідували, в тому числі за АПД – акції прямої дії: десь листівки розкидають, в якогось чиновника пакет з майонезом кинуть тощо. Я до таких дій жодного разу не був залучений. Ходив, роздавав листівки, газети.

– Але чому силовики вирішили вас взяти «на олівець»?

– Для мене це так і залишилося незрозумілим. Я не виявляв великої активності, моє ім'я не звучало в ЗМІ. Я не виключаю, що «Центр Е» в краї має якийсь план, за яким потрібно пресувати стільки-то активістів, скажімо, «Лівого фронту», стільки-то лібералів, стільки-то «нацболів» – і далі за списком. Під час одного допиту оперативник проговорився, що вони шукали, чим можна зачепити інших активістів «Іншої Росії». Але, мабуть, зрозумів, що бовкнув зайвого, і більше цю тему не піднімав.

– Товариші по партії допомагали під час перебування в колонії?

– Так, звісно. Взагалі в цей непростий період мене підтримувало дуже багато, часом незнайомі люди, які дізналися про цю справу. Що порадувало – підтримка від колишніх однокласників, з деякими з них зв'язок після закінчення школи був вчтрачений.

– У підсумку звинувачення було перекваліфіковане з екстремізму на виправдання тероризму?

– А це до питання про цілеспрямованості моєї справи. За 282-ю статтею минав термін давності, і силовики, мабуть, бажаючи довести справу до кінця, так би мовити, закрили справу за цією статтею і в грудні 2014-го завели за 205-ю. Мені цей поворот ніяк не пояснювали, просто ставили перед фактом.

– Як зверталися під час слідства? Тиснули на вас під час допитів?

Психологічно тиснули

– Психологічно тиснули, звичайно. Говорили часом таким тоном, ніби я вже винний і пособник терористів. Пропонували визнати «провину». Більше того, мою банківську картку заблокували ще під час проведення слідства. У мене неодноразово виникало відчуття, що мене підводять під реальний термін, хоча до цього в подібних випадках, наскільки мені відомо, обвинуваченим присуджували штраф, виправні роботи або умовний термін. Особливо слідчих дратувало невизнання мною провини. Вони наполегливо намагалися переконати мене, що цей текст з малюнком може ледь не спровокувати сплеск тероризму в країні.

– Із чого складалося таке відчуття?

– Важко сказати, тут цілий комплекс відчуттів. І як ведуть слідчі допит, як реагують на скарги адвоката, які аргументи наводять – всі складові породжували таке передчуття, багато деталей сьогодні вже важко згадати. Поворотним пунктом, звичайно, була зміна статті – на 205-у, важчу. Тоді мої підозри зміцнилися.

– Чому справу розглядав суд у справах військовослужбовців?

– Такий порядок розгляду справ за 205-ю статтею. На початку 2015 року справи за нею в країні розглядав саме Московський окружний суд. Так по всій країні, крім Північного Кавказу – там, якщо не помиляюся, свій військовий суд. До речі, в тексті вироку згадується не тільки текст посту «ВКонтакте» і картинка, але і вилучені під час обшуку книги (одна з яких входить до списку заборонених видань), пов'язки із зображенням гранати «лимонки» (партійного символу). Все це назвали «виправданням тероризму».

– Як в колонії сприймали той факт, що вас засудили за статтею, за якою засуджують зазвичай реальних посібників терористів?

– Та дикий сміх викликав часом. Як у персоналу колонії, так і у в'язнів. Бувало, не вірили, що мене запроторили тільки за репост, клік комп'ютерною мишею. Деяким здавалося, що у мене є якісь ще проступки. А взагалі 205-а стаття в середовищі ув'язнених вважається шанованою.

– Хто з людей, що сиділи разом з вами, запам'ятався найбільше? Чим?

– Та багато хто, якщо чесно. Регулярно в колонію потрапляли «аварійники» – ті, хто потрапляв в автомобільну аварію і кого визнавали винним. Причому деякі потрапляли в аварію в стані алкогольного сп'яніння, їх позбавляли водійських посвідчень, вони отримували штрафи, але потім все одно, напившись, сідали за кермо і знову потрапляли в ДТП. Такі вражали, звичайно. Серед таких «аварійників» був директор Бійського коледжу.

– Чи були засуджені за політичними, ідеологічними статтями?

– Був один чоловік – татарин з Іркутська. Він цілий рік поширював ролики «Ісламської держави» (заборонене угруповання на території Росії – ред.). Причому робив це цілком свідомо. В один із днів видалив сторінку «ВКонтакте», а на ранок до нього прийшли силовики. Потім вони сказали йому, що вирішили, ніби він зібрався їхати, поповнювати ряди бойовиків. Коли з ним спілкувався, повідомив, що буде займатися політикою. Інший татарин, вже з Казані, теж агітував за «ІДІЛ» різними способами, в тому числі інтернет. Був чеченець із Грозного – він потрапив в колонію за те, що впустив у будинок людей з автоматами, в подробиці він не вдавався. Довелося спілкуватися з фігурантами кримінальних справ, про які, як я потім з'ясував, активно писали в місцевих новинах. Так, була в колонії жінка, яка була одним з керівників житлового іпотечного агентства і відбувала термін за звинуваченням у шахрайстві. Вона говорила, що насправді справа проти неї сфабрикована силовиками.

– Як персонал колонії ставився до вас? Чи стикалися з випадками порушення прав ув'язнених?

– Про порушення в колоніях регулярно пишуть ЗМІ, і неправди в цих описах не так багато. У моїй колонії особливо старався заступник начальника колонії Мазаєв. Його вчинки напружували навіть персонал, тому його, врешті-решт, позбулися. Він міг напиватися цілими днями, побити ув'язнених. Одного разу розпорядився зібрати всіх кішок, собак, які мешкали на території колонії, і спалити їх в печі. Взагалі я вважався цінним господарським кадром там – з вищою освітою, людиною грамотною, це неочікувано зіграло мені на руку. Такі там потрібні на «розумних» роботах, коли потрібні бригадири. Тому до мене ставилися м'якше. До того ж, раніше я особисто був знайомий з деякими правозахисниками, що теж зіграло свою роль – мене зайвий раз не пресували. Мабуть, заглянули в мою справу і зрозуміли, що я і справді можу їх знати. Персонал колонії взагалі не любить якихось проблем, що виходять від правозахисників. Всілякі скарги можуть коштувати якомусь працівникові просування по службі. Я знаю, що скарги надходили на згаданого Мазаєва. Він, кажуть, дуже хотів стати начальником колонії після того, які пішов попередник, але його не призначили.

– Що за «розумні роботи»?

– Мені, мабуть, як людині з вищою освітою, доручили займатися бібліотекою. За цей час я привів її в порядок – систематизував книги за темами, якісь «підремонтував». Доводилося оформляти стінгазети. Одного разу темою стінгазети була протидія тероризму. І доручили готувати її мені – засудженому за виправдання цього самого тероризму. Також мені навіть іноді стають в нагоді навички за основним фахом архітектора. Один з таких епізодів – коли споруджували снігове містечко на території колонії. Це містечко навіть представляли на якомусь конкурсі. Взагалі в колонії відчувався брак кваліфікованих фахівців із різних напрямів – втім, це не дивно, бо в нас і на волі сьогодні тотальний дефіцит грамотних фахівців чи не у всіх сферах.

– До речі, правозахисники навідувалися в колонію?

– Так, бували. Був Олександр Гончаренко – відомий місцевий політик, він входив до складу структури при уповноваженому з прав людини в краї, що займається правами ув'язнених. Його персонал явно побоювався. Той же заступник начальника Мазаєв намагався обмежити спілкування ув'язнених з ним. Звичайно, спілкування все одно відбувалися, але я не пам'ятаю, щоб ув'язнені скаржилися – хтось боявся Мазаєва, а багато хто не вірив, що звернення щось змінить. Тому приїзди Гончаренка напружували начальство колонії, але реально щось не міняли. Приїжджали різні інші комісії – всіх не згадаєш.

– Ви не скаржилися?

– Якщо чесно, не бачив сенсу. Не вірив, що це щось змінить. Був один дід з Казахстану, засуджений за те, що на вантажній машині врізався в митний пост. Він постійно писав скарги, скаржився, мабуть, правозахисникам під час їхніх приїздів. Але на його долю ці зміни ніяк не вплинули.

– Обговорюють в колонії політичні теми, що говорять про чинну владу, президента Росії Володимира Путіна?

– Я вже згадав татарина з Іркутська – він іноді говорив на політичні теми. Мабуть, у зв'язку з бажанням зайнятися політикою після звільнення. Причому він говорив, що з вироком своїм, як не дивно, згоден, але пресування його сильно обурювало. Одного разу він повідомив, що ніби хтось із персоналу сказав йому, що «згори» дали команду поводитися з ним жорсткіше. А переважно політику обговорюють нечасто. Найчастіше говорять про гроші, обговорюють жарти з «Камеді клаб».

– Ви намагалися створити опозиційну партію. Що вас не влаштовувало і не влаштовує в нинішній владі, конкретно в Путіні?

– Не думаю, що я тут занадто відрізняюся від більшості співгромадян. Не влаштовує корупція, всевладдя олігархів, відсутність політичних свобод, дивне часом тлумачення законодавства правоохоронцями тощо. Я скажу, що багато силовиків і працівників ФСВП фактично висловлювали солідарність з текстом того самого есе – вони часом говорили таке, що їх самих за інших обставин могли притягти за тією ж 205-ю статтею. Хтось лаяв тих же кавказців, хтось високопоставлених чиновників, говорив, що «ті палаци будують, а ми тут в лайні сидимо». Що стосується Путіна, думаю, справа тут в системі, а Путін – лише її виразник. Не буде його – буде інший, аналогічний за своїм складом. Я ще під час слідства від «людей государевых» наслухався такого на його адресу. Один з них сказав в моїй присутності, що той ніби навмисне робить так, щоб люди неприязно ставилися до силовиків.

– Які висновки зробили для себе з усієї історії з кримінальним переслідуванням? Будете тепер обережнішим? Чи продовжите займатися громадянською активністю?

Головний висновок полягає в тому, що в наш час потрапити за ґрати не так вже й складно

– Головний висновок полягає в тому, що в наш час потрапити за ґрати, як не дивно, не так вже й складно. Це стало зрозуміло мені після спілкування з тими, хто був поруч всі ці роки. Бійка в побуті може обернутися терміном. Скажімо, потрапив у колонію чоловік, випив, посварився з дружиною, розпустив руки, викликав «швидку». Медики повідомили поліцейським, які завели справу і посадили його. Причому думка постраждалої не багато значила. Інший випадок. Молодий хлопець знайшов банківську карту, намагався зняти гроші, був затриманий. Поліцейські натиснули на нього, запропонували взяти на себе три явки з повинною і дати мінімальне покарання. Потім намагалися оформити п'ять явок, але в результаті обмежилися трьома. І таких історій я вислухав чимало. Тому ув'язнення за інтернет – це така вершина айсберга, за нього в колонію потрапляють такі «розумники», а більшість з наших співгромадян може спокійно сісти за побутові дрібниці і проступки. Та й моя історія говорить про те, що за ґрати може потрапити будь-хто. Я займався мирною професією – архітектурою, одну з моїх робіт на виставці відзначав колишній алтайський губернатор Карлін. Але в один із днів до мене прийшли через один клік мишею, на який звернули увагу в кращому випадку десятеро осіб, плюс силовики. Тому моє майбутнє не залежить від того, буду я займатися громадянською активністю чи ні. У нас під жорна системи може потрапити будь-хто.

Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Сибір.Реалії»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG