Доступність посилання

ТОП новини
17 Липень 2019, Київ 00:13

Ветеран Сергій Вікарчук про Крим, війну та мистецький проект Project W


Сергій Вікарчук «Євпаторійський» – переселенець з Криму, учасник бойових дій на сході України

Театральним відкриттям цього року в Україні фахівці вважають появу трупи ветеранів АТО і волонтерів – учасників мистецького проекту Project W. Учорашні воїни і ті, хто їх підтримував у тилу відразу «замахнулись на Шекспіра»: у Києві та Івано-Франківську зіграли виставу за мотивами п’єси «Дванадцята ніч». Одну з головних ролей – Орсіно, герцога Іллірійського – зіграв ветеран бойових дій на сході Сергій Вікарчук із позивним «Євпаторія». Радіо Свобода записало розмову із ветераном:

– Участь у проекті – це нова сфера, в якій я випробовую свої сили, і це тим більш важливо, що поруч люди, з якими ми прекрасно порозумілися. Адже дехто з нашої трупи воював, дехто був і є волонтером, та й англійську мову ми всі як першокласники вчили – разом, командою.

Ветеран АТО Сергій Вікарчук (попереду) під час участі у проекті Project W
Ветеран АТО Сергій Вікарчук (попереду) під час участі у проекті Project W

– Чому такий позивний, чи то вже театральний псевдонім – «Євпаторійський», «Євпаторія»?

– Мій позивний – «Євпаторія», на афіші вистави я значусь як Сергій Вікарчук-«Євпаторійський», бо родом я з цього прекрасного міста. Я жив у Криму, в Євпаторійській міськраді курував туристичний напрямок і трохи громадською діяльністю займався. Наприклад, мені вдавалось у рідному місті проводити Парад вишиванок.

– Але потім прийшли «ввічливі зелені чоловічки»…

– В яких ми зразу розпізнали російських військових. З анексією я не погодився зразу, хоча міг би, в принципі, далі спокійно жити і працювати у Криму.

Мені, як і іншим місцевим чиновникам, поставили вимогу: відмовитись від громадянства України й оформити паспорт громадянина Російської Федерації

Але мені, як і іншим місцевим чиновникам, поставили вимогу: відмовитись від громадянства України й оформити паспорт громадянина Російської Федерації. Це і вирішило справу – буквально упродовж дня ми з дружиною зібрали необхідні документи, склали у валізу, найбільш необхідні речі для себе і двох наших маленьких дітей. Я ще перевірив, чи нормально працює донькин інгалятор, бо вона сильно хворіла. І все, ми поїхали на «материкову Україну», як тоді казали.

– Вам було куди чи до кого їхати?

Жили спершу у Києві у хостелі на вулиці Саксаганського

– Ні. Ми просто взяли, знялися з місця і поїхали у невідомість. Жили спершу у Києві у хостелі на вулиці Саксаганського. Я розумів, що кримському чиновнику з паспортом, де написано, коли і де він виданий, шанси влаштуватись на нормальну роботу дорівнюють нулю.

Знайомий, який займався туризмом та на підтримку якого я сподівався, сказав: «Старий, ти ж бачиш, які складні часи, не до туризму». Тож я приходив на Центральний поштамт, гортав газети з об’явами про працевлаштування і шукав роботу, розсилав своє резюме по всій Україні. Але часи і справді були складні: анексувавши Крим, росіяни взялись за Донбас.

Родина Вікарчуків. Весна 2015 р.
Родина Вікарчуків. Весна 2015 р.

Ми потроху витрачали той невеликий запас грошей, який мали. Аж одного дня я згадав про свого знайомого, українця з Ялти, Андрія Клименка (експерт неурядового аналітичного центру «Майдан закордонних справ» – ред.), і він мені допоміг: сказав, до кого звернутись, і у результаті отримав роботу на Першому національному телеканалі (Перший UA). Але на душі було неспокійно, хотілось побачити і зрозуміти так звану «правду війни».

– Коли та як ви стали бійцем Збройних сил України?

– Я був офіційно мобілізованим, але з власного бажання. Перед тим я щодня розмовляв на тему моєї потенційної участі у воєнних діях з дружиною: я один працював, а вона з дітьми сиділа. Аж одного вечора до нас завітав дільничний і повідомив, що я маю з’явитись до військкомату. Я аж зрадів і почав пояснювати дружині, що вже не можу сидіти і спокійно працювати, розуміючи, що на сході точиться справжня війна.

Мене на позицію разом з моїм другом відправили, були у нас там нічні чергування, обстріли, ще ми налагоджували оперативний зв’язок

І я потрапив до лав 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, у 21-й батальйон «Сармат». Був старшим солдатом і робив усе, що командири наказували: спершу мене відправили вчитись на зв’язківця, мовляв. «ти ж з телебачення». От я і вивчився на зв’язківця, хоч боявся, що справжню війну не побачу, бо десь при штабі сидітиму. Спершу так і вийшло, але пізніше я і на передову вибрався: трохи командира обдурив, сказавши, що вмію вантажівку водити. І мене на позицію разом з моїм другом відправили, були у нас там нічні чергування, обстріли, ще ми налагоджували оперативний зв’язок. Так що я справді побачив війну зсередини.

– Чим ви зайнялись, повернувшись додому?

– Так сталося, що зустрів свого давнього друга Ігоря Захаренка і працював у його туристичній фірмі на хорватському напрямку. А з часом вирішив попрацювати на себе, при чому обрав туризм у «водному світі» – мандрівки на яхтах. Коли цієї весни потрапив на один з грецьких островів, отримав неймовірні відчуття від краси природи, від яскравих її фарб, від чистого привітного моря. Це була для мене природна терапія, що її позитивні результати я «закріпив» терапією театральною.

Сергій Вікарчук, ветеран війни на Донбасі, учасник проекту Project W
Сергій Вікарчук, ветеран війни на Донбасі, учасник проекту Project W

Для дітей наших загиблих побратимів, для ветеранів бойових дій і волонтерів я планую організувати безкоштовний відпочинок на яхті, наприклад, прогулянку вздовж Києва по Дніпру. Це для мене важливо.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG