Доступність посилання

ТОП новини
14 серпня 2020, Київ 18:13

«Бажаю загибелі імперії-вбивці». Життя російського емігранта в Україні


Політемігрант із Росії Сергій Крюков у Києві

У соцмережах обговорюють акцію, яка відбулася біля посольства Росії в Києві – 1 липня, в день голосування за поправки до Конституції Росії, група активістів встановила розтяжку «Смерть Росії!», а публіцист Борис Стомахін, який нещодавно вийшов з колонії після третього терміну за свої статті і який попросив притулок в Україні, топтав російський прапор. У руці у Бориса – тростина: в 2006 році він отримав важку травму хребта, коли намагався уникнути арешту, спустившись по мотузці з вікна.

Серед учасників акції був політемігрант Сергій Крюков. У Росії проти нього порушили справу за антиімперські публікації в особистому блозі «Росія – тюрма народів». У 2014 році Крюков був затриманий ФСБ, пів року провів у СІЗО, звільнений під підписку про невиїзд і, не чекаючи початку суду, виїхав в Україну, де в 2016 році йому було надано притулок.

У Києві Крюков брав участь в діяльності Міжнародного комітету захисту Бориса Стомахіна, боровся за звільнення інших політв'язнів. Зараз він намагається визволити свого товариша В'ячеслава Фоченкова, який опинився в біженському таборі в Угорщині.

Про акцію біля посольства Росії, свій досвід політемігранта і долю В'ячеслава Фоченкова Сергій Крюков розповів Радіо Свобода.

– У Празі 1 липня носили вулицями труну з написом «Росія», а на вашій акції було гасло «Смерть Росії!» і чомусь портрет Михайла Єфремова ... Що ви мали на увазі?

– Розтяжка «Смерть Росії» стара, їй вже 4 роки, вона пройшла багато подібних акцій. «Смерть Росії» – це символічна смерть імперії, смерть державі, яке приносить тільки біди. Україні вона принесла дуже багато бід. Громадяни України продовжують гинути щодня, статистика жахлива, багато гине молодих хлопців.

Ми прихильники того, щоб імперія розпалася якомога безкровніше

Ми символічно бажаємо знищення цієї держави, яке несе смерть. Ми прихильники того, щоб імперія розпалася якомога безкровніше. Це таке символічне гасло. Що ж стосується портрета Михайла Єфремова, то це особиста думка людини, яка написала на плакаті «Життя росіян не мають значення». Це своєрідний флешмоб у зв'язку з останніми подіями в Сполучених Штатах.

Акція перед посольством Росії в Києві, 1 липня 2020 року
Акція перед посольством Росії в Києві, 1 липня 2020 року

– Як співробітники посольства, перехожі та київська поліція реагували на вашу акцію?

– В Україні будь-який пікет, будь-який публічний захід має повідомлювальний характер. Цього разу в нас просто не було часу, ми не повідомляли адміністрацію Києва про те, що буде проводитися такий захід, ми просто прийшли. Співробітники поліції поставилися до цього доброзичливо. Перехожі в основному реагували байдуже, люди звикли до акцій біля російського установи, яке називають посольством.

Ми вважаємо, що на території України, де йде війна, не повинні проводитися російські державні заходи, вибори і все інше...

Як ми розуміємо, російські посольства становлять небезпеку. Бувають випадки, коли через посольства відбувається підготовка до вбивств. Приходили виборці голосувати за поправки, ми намагалися висловити свою думку цим людям. Ми вважаємо, що на території України, де йде війна, не повинні проводитися російські державні заходи, вибори і все інше. Якщо ці люди бажають голосувати, можна поїхати в Росію і там висловлювати свою думку.

– Цього тижня перед американським посольством у Москві православні активісти топтали веселковий прапор ЛГБТ-руху, а учасник вашої акції Борис Стомахін топтав російський прапор. Хтось із блогерів написав, що це відповідь на цю московську акцію. Це не так?

– До московської акції, де православні фанатики розтоптали прапор громадської організації, це не має ніякого стосунку. Ми позитивно ставимося до руху ЛГБТ.

– Борис Стомахін багато років провів у російських таборах. Він тепер постійно живе в Києві?

Борис заявив після виходу з в'язниці, що не виконуватиме вказівки російської влади, оскільки він зазнавав переслідування за свої переконання

– На щастя, Борис зміг вибратися з Росії, де йому після звільнення з катівень знову загрожувала небезпека. Він був під так званим наглядом, зобов'язаний був з'являтися. Борис заявив після виходу з в'язниці, що не виконуватиме вказівки російської влади, оскільки він зазнавав переслідування за свої переконання. Деякі організації визнали його політв'язнем. Був комітет захисту Бориса Стомахіна, я в нього входив. «Меморіал», на жаль, не надавав йому підтримки. Більш того, я вважаю, що бездіяльність «Меморіалу» розв'язала руки російської влади, через це Стомахіна і тримали в катівнях.

– Ви з Борисом належите до радикального крила політичної еміграції, тому більш поміркованих лібералів ваші погляди і ваші статті лякають.

В жахливому утворенні «Російська Федерація» немає громадянського суспільства

– Це так. Але я не вважаю, що ми якісь радикали. Ми вважаємо за необхідне вагомим словом розбудити сплячий розум. На жаль, у Росії в багатьох свідомість спить, а сон розуму породжує чудовиська. В жахливому утворенні «Російська Федерація» немає громадянського суспільства, а влада має розв'язані руки для політичних репресій.

Та ж акція православних фанатиків щодо ЛГБТ робиться з дозволу влади. А якби, наприклад, хтось посмів розтоптати портрет Сталіна, його безкарно побили б, цькували, не давали спати спокійно. Відбуваються переслідування і з релігійних мотивів – зокрема, Свідків Єгови. Для того щоб розум людини розбудити, необхідна така публіцистика, як публіцистика Бориса Стомахіна.

– Як прокинувся ваш розум, як ви прийшли до таких поглядів?

– Мій розум прокинувся на практиці, від життя в Росії. Публіцистика Бориса Стомахіна теж вплинула. Я жив в Ульяновську, навіть ходив колись на вибори, вірив, що Росія може бути вільною, аж до початку 2000 року, коли вже стало зрозуміло, хто прийшов до влади. Ульяновський регіон – особливий регіон, там до 2002 року був так званий «червоний пояс», тобто влада фактично не змінилася після 1991 року. Потім став губернатором відомий генерал Шаманов. Я побачив на власні очі, що становить собою ця влада, на прикладі одного регіону. Регіон був розграбований, відбувалися економічні злочини, було віджимання власності, перекриття кисню підприємцям.

– Ви займалися бізнесом у 90-і роки?

– Я був дрібним підприємцем, якось намагався вписатися в бізнес. Працював на себе.

– Вас заарештували за те, що ви перепостили статті Світлани Сінькової?

– Так, це було вже друга справа. До цього в 2009 році стосовно мене було порушено справу за статтею 282-ю, теж за публікації в інтернеті на сайті «Ічкерія.Інфо». Це був перший сайт, який був заблокований на території Російської Федерації. «Кавказ. Центр», найбільш ворожий сайт для російської влади, заблокували пізніше. Я був визнаний винним, повинен був заплатити штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Після цього я здійснював громадянську активність, а в 2014 році ФСБ порушила стосовно мене кілька справ, і я був затриманий у себе в квартирі. Перед цим мені були дзвінки від слідчого ФСБ Андрія Чернова: він заявив, що мене залучають як свідка і я повинен з'явитися. Я відмовився, оскільки до цього мене вже намагалися залучити як свідка у справі краснодарського публіциста Євгена Новожилова. Тоді я також відмовився з'явитися, але потім все одно був затриманий, доставлений до кабінету слідчого, де відмовився давати свідчення. Я думав, що тепер мене хочуть притягнути у справі Стомахіна, але виявилося, що це вже по мою душу. На допити я не з'являвся. Стукали, дзвонили – я не відкривав двері. У червні 2014 року вони просто через балкон проникли в квартиру, я в цей час перебував вдома і був заарештований.

– Пів року провели в СІЗО?

– Так, в слідчому ізоляторі Ульяновська. Підписка про невиїзд, і я поїхав в Україну.

Пікет на захист Бориса Стомахіна в Києві, 2017 рік. У центрі – Сергій Крюков
Пікет на захист Бориса Стомахіна в Києві, 2017 рік. У центрі – Сергій Крюков

– Чи складно було отримати притулок? Багато політемігрантів скаржаться на складну бюрократичну процедуру. Чи змінилося щось у ставленні до політичних біженців із Росії після приходу до влади Зеленського?

– Нещодавно статус біженця був наданий Сергію Гаврилову. Він перебував під домашнім арештом у справі «Новоє велічіє», йому вдалося зняти електронний браслет, і він приїхав в Україну. Українська влада ретельно перевіряє, чи переслідується людина з політичних мотивів.

Стосовно мене перевірка тривала рік і шість місяців. Деякі отримують статус біженця швидше. Після обрання Володимира Зеленського був знаменитий указ про подання громадянства в спрощеному порядку для тих, хто переслідується на території Російської Федерації, в тому числі беруть участь в бойових діях як добровольці. Павлу Шехтману нескінченно відмовляли, хоча щодо нього в Росії було порушено справу за статтею 280, і в результаті він отримав додатковий захист за судовою постановою.

– А Борис Стомахін?

– Зараз державна міграційна служба України розглядає його клопотання. Все нормально. Стомахіну сам Бог велів дати статус біженця.

Сергій Гаврилов втік з Росії, знявши електронний браслет, і отримав у червні 2020 року статус біженця в Україні
Сергій Гаврилов втік з Росії, знявши електронний браслет, і отримав у червні 2020 року статус біженця в Україні

– Багато політемігрантів із Росії говорили мені в різні роки, що вони збиралися створити якесь об'єднання в Україні або навіть політичну партію. З цього нічого не вийшло?

– Тут є «Будинок вільної Росії», але я і ще кілька політемігрантів не спілкуємося з ними. У 2016 році вони закликали до участі у виборах до Держдуми в посольстві Російської Федерації. Вже був окупований Крим, йшла війна, люди гинули, було вкрай аморально робити такі заклики.

Я вважаю, що створювати будь-які громадські організації з політемігрантів небезпечно для держави Україна, оскільки через них може бути впровадження співробітників ФСБ

Наразі стосовно України йде гібридна війна, тут працюють російські спецслужби, відбуваються замовні політичні вбивства. Були вбиті Денис Вороненков, Аміна Окуєва, були замахи. Нещодавно затримали генерала СБУ Шайтанова, який звинувачується у співпраці з Росією. Я вважаю, що створювати будь-які громадські організації з політемігрантів небезпечно для держави Україна, оскільки через них може бути впровадження співробітників ФСБ.

– Зараз ви боретеся за долю свого товариша з Ульяновська В'ячеслава Фоченкова. Він вирішив попросити притулок в Угорщині, опинився в таборі для біженців, на знак протесту проти поліцейського насильства проковтнув голку. Ви давно з ним знайомі?

В'ячеслав Фоченков тримав плакат «Путінські кати з ФСБ підірвали будинки в Москві і Волгодонську»

– Я брав участь у громадянській активності в Ульяновську з 2010 по 2014 роки, весь цей час В'ячеслав Фоченков був учасником публічних заходів, пікетів, учасником групи «Русский Майдан». Стосовно нього було порушено справу за статтею «Образа влади». 20 грудня 2013 року ми вирішили привітати чекістів біля будівлі управління ФСБ. Нам це вдалося, ми навіть дивним чином узгодили захід з мерією Ульяновська.

В'ячеслав Фоченков «вітає» чекістів зі святом
В'ячеслав Фоченков «вітає» чекістів зі святом

В'ячеслав Фоченков тримав плакат «Путінські кати з ФСБ підірвали будинки в Москві і Волгодонську». Після цього нас попередили, що будуть наслідки. В'ячеслав не дав показання проти мене. Його викликали в ФСБ, він з'явився, але не дав ніяких свідчень. Я сам особисто читав протокол його допиту, коли знайомився зі справою. Коли мене затримали, Фоченков був першим, хто почав мене розшукувати. Я перебував у слідчому ізоляторі, і він опублікував у фейсбуці цю інформацію.

– Чому він попросив притулок в Угорщині?

– У нього було, але вже закінчувалося право на проживання в цій країні. Він подав клопотання про надання статусу біженця прямо в аеропорту. Протягом трьох діб перебував у транзитній зоні будапештського аеропорту. Потім йому було дозволено в'їзд в Угорщину. Він перебував два тижні в госпіталі на карантині у зв'язку з епідеміологічною ситуацією. Це було в кінці березня, а 18 квітня у нього відбулося перше інтерв'ю з міграційною службою Угорщини. Усе розвивалося нормально, він жив у хостелі.

На першому інтерв'ю йому було запропоновано відмовитися від процедури отримання статусу біженця і продовжити дозвіл на проживання. Він чекав рішення міграційної влади. 23 квітня він був викликаний в офіс міграційної служби, і йому запропонували виїхати в Росію і запитувати дозвіл на проживання там. Він відмовився і знову заявив клопотання про те, що буде вступати в процедуру отримання статусу біженця. Після цього він був затриманий і доставлений у табір міста Ньїрбатор, де і перебував.

Через кілька днів було судове засідання, яке визнало законним переміщення його в закритий табір. Через кілька днів відбулося повторне судове засідання, яке визнало вже незаконним його утримання в таборі. За ідеєю його повинні були негайно звільнити, але цього не сталося. На наступний день його викликали і зачитали постанову на угорській мові, яку він не зрозумів, запропонували йому підписати. Він підписати відмовився, попросив, щоб запросили міграційного адвоката, який захищає його права. Однак цього зроблено не було.

Через деякий час до приміщення, де він перебував, прийшли поліцейські, які сказали, що кудись будуть його доставляти, і він повинен збирати речі. Оскільки В'ячеслав подумав, що його можуть депортувати, він відмовився підкоритися цим вимогам. Після цього співробітники поліції повалили його на підлогу, намагалися надіти наручники. Ось тоді він, перебуваючи в стані афекту, проковтнув сталеву голку, яку мав при собі, після чого був доставлений до медичного закладу, при цьому наручники з нього не знімали.

У госпіталі медики зуміли витягти голку з організму. Після проведених медичних процедур, В'ячеслав був знову доставлений у табір. Він зв'язався зі мною і повідомив, що в таборі перебувають не тільки люди, які попросили притулок, а й затримані владою Угорщини. Щодо більшості порушені права, хтось був побитий поліцейськими при затриманні, були факти фізичного насильства з боку співробітників цього закритого табору. Зараз вони всі збирають свої історії, збираються зустрітися з комісією Європейського союзу і заявити про порушення своїх прав.

– Чи не шкодуєте про те, що вибрали долю політбіженця?

– У мене не було іншого виходу. Я втік з Росії в повному розумінні цього слова. Добре, що добіг. Теж не з першого разу потрапив в Україну. Перший раз мене затримали співробітники прикордонної служби України, і я не був допущений в країну. Я заявив, що їду до знайомих, але у мене не було запрошення. Тоді вже йшла війна.

Коли я заявив на другому переході, що прошу політпритулку в Україні, через 3-4 години я був пропущений в Україну. Тут не все дороблено щодо біженців, зокрема, не вдосконалена документація. Так званий проїзний документ біженця не приведений у повну відповідність з нормами Європейського союзу, тому тим, хто має статус біженця в Україні, не поставлять шенгенську візу. Різні є недоробки. Але в цілому в моєму випадку все добре.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG