Доступність посилання

ТОП новини

«Забрали все – миски, казанки, квасолю». Свідок Голодомору показав унікальні фотографії 1932–1933 років


Дніпрянин Павло Демченко зі світлинами часів Голодомору 1932–33 років із домашнього архіву
Дніпрянин Павло Демченко зі світлинами часів Голодомору 1932–33 років із домашнього архіву

У домашньому архіві колишнього вчителя з Дніпра Павла Демченка збереглися світлини часів Голодомору-геноциду 1932–33 років. На унікальних кадрах – засідання комісії, яка відбирали в селян хліб, сам процес вилучення мішків із зерном, похорони померлих від виснаження людей, зокрема і його матері. Він народився в селі Могильне (нині Гайсинський район Кіровоградської області) у селянській родині. У його батьків – Костя та Ганни – було троє дітей. У 1933-му йому виповнилося шість років.

Напередодні Дня пам’яті жертв голодоморів в Україні 94-річний чоловік розповів Радіо Свобода, як виживали в голод, та показав історичні фото.

Село Могильне, де він народився, каже Павло Демченко, до колективізації було заможним – 5 тисяч жителів. Цукровий і цегельний заводи, дві гуральні, лікарня, десятирічна школа – все це було збудоване ще поміщицею Варварою Ханенко. У селі жив фотограф, що було великою рідкістю на той час. Він фотографував важливі для людей громадські й сімейні події, світлини зберігалися в родинах. Вціліли кілька й у сім’ї Павла Демченка.

«Буксирна команда»

Один з унікальних кадрів, каже він, – засідання комісії, на якій вирішували питання про продзаготівлі.

«Вирішують – як забрати в людей хліб. Знаю всіх до одного. Вчителі, сільська рада, лікарня – всі комуністи. Уявіть, що вчитель йде забирати в людей хліб», – каже свідок Голодомору.

За словами Павла Демченка, це фото 1933 року. Засідання комісії, на якій вирішували питання про вилучення зерна в селян села Могильне
За словами Павла Демченка, це фото 1933 року. Засідання комісії, на якій вирішували питання про вилучення зерна в селян села Могильне

Ще один історичний кадр, зазначає Павло Демченко, – вилучення у селян мішків із зерном 1932 року. Пам’ятає, каже, також більшість людей на світлині.

«Сусіди мої всі. Могилюк Нестор, Бомчак Сава, Бачинський Іван, Шкрабак – ім’я забув… Ось ця буксирна команда загадувала – скільки кому здати зерна. Люди були неспроможні здати. Поховали. А ці – проштрикували шпичком, шукали. Знаходили – забирали. У нашого сусіда весь город був покопаний і там було поховане зерно, мішків зо двадцять. А ці хазяїни сховали в ямі зерно. Так у них забрали все – миски, казанки, квасолю, все підряд. Малі діти – на це не дивилися. Бачите: забирають усе», – сказав чоловік.

Примусове вилучення зерна у селян села Могильне, 1932 рік
Примусове вилучення зерна у селян села Могильне, 1932 рік

Де ховали хліб та як виживали

Павло Демченко добре запам’ятав, як виживали в голодні 30-і, – де ховали хліб, що їли.

«Поховали хліб, де тільки можна. Піч, а коло печі таке місце, де господиня ходить,– викопали та туди впустили зерно, зробили, щоб можна було відкривати. Далі – в сараї, у корови під передніми ногами ховали. Ми мали можливість корову тримати, ще потрішечку молока перепадало», – розповів він.

Павло Демченко зі своїм фотоархівом
Павло Демченко зі своїм фотоархівом

Коли захованого зерна не стало, рятувалися м’ясом горобців та ховрахів.

«Дідусь мій ловив горобців. Давав мені, я скуб. А бабуся варила. Ходили в поле – на колоски. Взимку дивилися, де миші прокладають «доріжки», можна було набрати дві або й три пригорщі зерна – у залежності від того, яка мишача сім’я. Ходили на долину виливати ховрахів. Це треба було втрьох: один носить воду, заливають – а вони вискакують, тікають. Ловили, різали і їли. Пам’ятаю: мама готується хліб спекти. Почистила картоплю і шкаралупи всі пропустила крізь сито. Руками розтирає. Прийшов бригадир Головерда: «Що ти робиш, Ганно?». Вона каже: «Готуюся на роботу, треба ж дітям щось їсти лишити»…» – розповів він.

Батько Павла Демченка Кость пережив Голодомор 1932–33 років, загинув на фронті під час Другої світової війни. Сторінка з книги спогадів Павла Демченка
Батько Павла Демченка Кость пережив Голодомор 1932–33 років, загинув на фронті під час Другої світової війни. Сторінка з книги спогадів Павла Демченка

Павлові врізався у пам’ять випадок, коли вони з сестрою, самі голодні, поділилися їжею з жебраками.

«Ходили на завод, купували – а воно нема за що й купити – малясу, тобто відходи з цукрових буряків. І пекла мама малясники. Дала мама нам по маляснику – це ви в обід з’їсте. Але прийшли до нас старці – старий дід із дитиною. Дитина плаче й співає, а він на ліру грає. І ми, голодні діти, віддали їм ті свої малясники», – зазначив Павло Демченко.

Похорони селян

На кількох світлинах, які зберігає Павло Демченко, – похорони односельців, які померли 1933 року з голоду. Серед них – старша сестра його матері, тітка Анастасія.

Його мати померла навесні 1934-го – від виснаження і хвороб.

«Це 1933 рік. Тут чоловік і родичі тітки. І я був малим на цьому похороні. А от похорони мами, 1934-й. Вона теж померла від голоду. І я є на цьому фото – голомозий», – каже чоловік.

Похорон матері Павла Демченка. Він серед дітей третій зліва в нижньому ряду
Похорон матері Павла Демченка. Він серед дітей третій зліва в нижньому ряду

Спогади й книги

Про Голодомор треба говорити, щоб він не повторився
Павло Демченко

Частина світлин із родинного архіву Павла Демченка була опублікована в його книзі спогадів «Не забуть мені рідне село». Зокрема, у ній він розповідає й про рід своєї дружини Юлії, з якою вони зростали в одному селі, по сусідству. Жінка народилася в голод – влітку 1933-го.

Дружина Павла Демченка Юлія, сторінка з книги його спогадів
Дружина Павла Демченка Юлія, сторінка з книги його спогадів

Це видання вийшло у світ тиражем у 120 примірників.

«Про Голодомор треба говорити, щоб він не повторився. Оце страшне діти повинні знати. Це не можна замовчувати», – наголошує він.

Книга спогадів Павла Демченка
Книга спогадів Павла Демченка
Павло Демченко в юності
Павло Демченко в юності

Зараз чоловік працює над другою книгою мемуарів. Йому є що розповісти й згадати – брав участь у Другій світовій війні, служив на флоті, закінчив філологічний факультет університету, працював учителем, директором школи та фахівцем відділу народної освіти. Його дружина Юлія була акушеркою: за життя допомогла народитися 30 тисячам дітей. Подружжя виростило й двох власних дітей – сина та доньку.

Встановлюйте новий застосунок Радіо Свобода на смартфони та планшети Apple і Android.
  • Зображення 16x9

    Юлія Рацибарська

    Журналістка-фрілансерка. Працюю кореспонденткою Радіо Свобода в Дніпрі з 2006 року. Народилась на Дніпропетровщині. Закінчила факультет систем і засобів масової комунікації Дніпровського національного університету – магістр журналістики. Писала для місцевих та загальноукраїнських газет і журналів, працювала новинкаркою та дикторкою на радіо, кореспонденткою та редакторкою сайту в інформагенції. Пишу, фотографую, надихаюсь історіями людей.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG